Вчені знайшли сучасне підтвердження однієї з теорій Дарвіна: до чого тут щебетання пташок
Пташки гірські гаїчки, що живуть поблизу гори Боулдера (США), створили унікальні мелодії співів, аби співіснувати з іншими птахами. Науковці вважають, що їхнє щебетання відрізняється від того, як співають представники цього ж виду в Каліфорнії.
Вчені називають це сучасним доказом теорії Дарвіна про "зміщення характеру".
Про це йдеться в дослідженні, опублікованому в Journal of Evolutionary Biology, пише Phys.org.
Гірські гаїчки, які поширені у високогірних хвойних лісах на західному узбережжі Північної Америки та в Скелястих горах, відомі своїм співом.
Вони використовують свист, щоб знайти собі партнера або захистити території.
У цих пташок є близькі родичі – гаїчки світлокрилі, з якими перші мають багато спільного. Відрізнити представників двох видів можна хіба за парою білих смуг над очима, які нагадують брови.
Унікальна ознака свідчить, що перед вами – гаїчка гірська.
Попередні дослідження показали, що в умовах співіснування світлокрилі часто домінують над гірськими гаїчками. Перші зазвичай відганяють самиць іншого виду, якщо ті підходять надто близько.
Крім того, гірські гаїчки часто чекають, поки світлокрилі закінчать їсти, аж потім наближаються до годівниць.
Ці два види можуть спарюватися між собою, але їхні нащадки жіночої статі не можуть мати потомства, вважають науковці.
Аби вивчити особливості комунікації пташок, команда науковців дослідила спів популяцій двох видів, які не перетинаються у Нью-Йорку та Каліфорнії. Також науковці проаналізували свист представників гаїчок, які разом проживають поблизу гори Боулдер у штаті Юта (США).
У ході дослідження вчені зробили записи понад 2000 пісень пташок і виявили, що гірські гаїчки родом з Боулдера співають інакше, ніж ті, що проживають у Каліфорнії.
Виявилося, що пташки з Юти замість звичайної пісні, до складу якої входить чотири ноти, висвистують значно довше – від п’яти до шести нот.
Тривалість їхнього співу також відрізняється від того, як свистять світлокрилі гаїчки у тій же місцевості.
Гірські гаїчки родом з Боулдера також часто додають до щебетання одну або дні вступні ноти на початку пісні, що відрізняє їх як від родичів з Каліфорнії, так і від представників схожого виду.
"Наші вуха не могли вловити ці довші вступні ноти, і ми помітили це лише після того, як записали й проаналізували пісні. Але слух птахів набагато кращий, ніж наш, тому вони, безперечно, можуть їх розрізняти", – сказав співавтор дослідження Скотт Тейлор.
За словами авторів роботи, виконання відмінної пісні може допомогти гірським гаїчкам відрізняти "своїх" від "чужих", а також уникнути схрещування з іншим видом.
"Гібридизація один з одним пов’язана з репродуктивними витратами. З погляду еволюції, безплідні самки – це безвихідь у розмноженні. І, можливо, гібридні самці також зазнають деяких фізіологічних витрат, про які ми ще не знаємо.
Враховуючи, що два види адаптовані на різних висотах, деяким гібридам може бути важко вижити в холодні зими у високих горах", – сказав Скотт Тейлор.
Дослідники вважають, що гірські гаїчки створили унікальний спів після того, як ліси поблизу гори Боулдера заселили світлокрилі.
Це відбулося після того, як американські поселенці населили регіон та почали насаджувати там клени та ясени – сприятливе середовище для проживання світлокрилих гаїчок.
Ці висновки підтверджують теорію Дарвіна під назвою "зміщення характеру". Відповідно до неї, серед тісно споріднених видів існує тенденція до виникнення відмінностей за ознаками, як-от зовнішністю чи кличем. За допомогою цього істотам вдається зменшити конкуренцію або уникнути спарювання між представниками різних видів.
"Дуже цікаво спостерігати, як ці види реагують на те, що, зрештою, є тиском, спричиненим людиною. Я вважаю, що важливо задокументувати це та зрозуміти наш вплив на дику природу та те, як вони пристосовуються до співіснування", – зауважила провідна авторка дослідження Олівія Тейлор.
Раніше науковці з’ясували, що шумове забруднення негативно впливає на розвиток та розмноження птахів, адже може викликати зменшення потомства.
