Темрява була тут не завжди

Рецензія на книгу Еви Гати "Три чесноти, або казка про оріхалк". - Львів, 2010 рік, видавництво "БаК".

Недавно серед новинок в книгарнях з'явилось нове ім'я - Ева Гата. Це псевдонім авторки, яка раніше ніколи не займалась літературою, і раптом... сама вона розповідає, що несподівано в її голові почали виникати цілі кавалки тексту, які просто треба було записати...

Цей процес - процес творіння - дотепер є загадкою, на яку властиво жоден автор не може відповісти - що відбувається з людиною, як в її уяві утворюються якісь образи...

За короткий час Ева Гата просто "вибухнула" зсередини і за пару років написала 5 творів, а зараз у праці ще два. Я прочитала усі - і з нетерпінням чекаю на наступні. Адже книги Еви Гати незвичайні. Як і "Три чесноти або казка про оріхалк".

У всіх книгах є кілька пластів, які пов'язані з багатьма рівнями нашого життя - реального, матеріального життя і духовного, поза реальністю, про яке багато з нас просто не мають часу за щоденною суєтою думати, відчувати, проникати. Така "поліпластовість", поліфонічність книг авторки є дуже цікава. І тому її книги будуть знаходити читачів дуже різних - і для кожен знайде щось, написане тільки для нього, як це є наприклад з "Чарівною флейтою" Моцарта - адже там є рівень казки, яку залюбки буде дивитись кожен, від найменшої дитини , є пласт філософських, релігійних питань - адже в опері через казкові персонажі зашифровані масонські символи та знання.

Така багатоплановість властива і для творів Еви Гати. Адже в її книгах можна знайти все - і психологічні портрети сучасників з їх проблемами побутовими та особистими. І тему стосунків батьків і дітей. І суспільні проблеми - адже очевидно, що "Край", в якім відбуваються події, - це наша теперішня Україна. Країна, яка є у темряві, але десь в глибині душі кожен знає, що ця темрява була тут не завжди, і був час, коли тут сяяло сонце і люди були щасливі.

Є й про кохання, самотність, страждання, радість зустрічі, щастя єдності душ.

У "реальнім" пласті головні герої - це люди звичайні, навіть, обділені долею: інвалід Давид, який змушений жебракувати, щоб якось вижити - і сирота Пистина, бібліотекар (що по рівню заробітку десь на тому ж рівні). Живуть вони в країні, яка занурилась у темряву - країні, в якій панують зло, і керівний клан міцно тримає владу в руках, зануривши людей у темряву, змушуючи їх не піднімати голову догори, а просто працювати на "панівних".

Життя їх безпросвітне, і кожен навіть не пробує його змінити, навіть не замислюється над цим...

Та виявляється що не все так просто, як виглядає. У героїв є внутрішнє життя, яке наповнюється новим змістом, коли їм вдається зустрітись і покохати один одного.

[VR]"Для тих, хто цікавиться символами, книга розкриває ще інші рівні, адже символіки, за якою приховуються думки у книгах Еви Гати, багато"[/VR]

Тема любові, єдності двох половинок, що знайшлися, символічно передана через єдність чарівного медальйону, який волею долі опиняється розділеним в руках наших героїв. І з'єднавши їх, вони раптом починають бачити світ новими очима. Те, що було приховане темрявою, раптом освітлюється їх коханням, дає силу проникнути у такі сфери, в які кожному зокрема ніколи б не вдалось потрапити.

Другий пласт книги - це чарівна країна Трисон - країна трьох сонць - Віри, Надії та Любові. Ця прадавня країна була справжнім раєм, в якому люди жили у злагоді, любові, рівності, у світлі цих трьох сонць. Утопія? - можливо. А може, й справді така країна існувала? Адже її створення реальне, якщо усі побачать світло і разом її почнуть будувати. І наші герої з допомогою чарівного медальйона , який є талісманом, проникають в цю країну, яка існує й зараз - просто треба її відшукати, і у кожного до неї своя дорога.

Чому мені подобаються книги Еви Гати? Бо вона змушує нас озирнутися довкола, а також зануритися у свій внутрішній світ і знайти там ці три сонця. Її книги дають віру в себе. Надію на те, що кожен сам може покращити життя - своє і інших - треба тільки постійно пам'ятати про три сонця і любити - життя, людей, кожний день. І коли бачиш це світло , воно розсіює темний туман довколишнього світу і дає можливість побачити багато - і в реальнім, і в тім, позареальнім житті.

Для тих, хто цікавиться символами, книга розкриває ще інші рівні, адже символіки, за якою приховуються думки у книгах Еви Гати, багато. "Казка про оріхалк" пов'язана з рунічним письмом, в якім кожна буква - це символ, за яким ховається дуже багато значень.

Символічними є імена головних героїв - Давид (біблійний цар, який є символом молодості, інтелекту й відваги, що перемагає), Пистина ( "віра" з грецької), її прабабуся Агапія ("любов") та інші. Кожен герой існує в книзі у двох вимірах - реальному, повсякденному житті та прихованому, куди проникають, побачивши світло. Їхня трансформація символічна, адже усі ми можемо трансформуватись так само, якщо захочемо заглянути в глибину своєї душі, знайти там світло і відповіді на довічні питання: для чого ми живемо на цім світі? як зробити своє життя щасливим? - і на багато інших.

Книга не дає прямої відповіді , але, а це набагато важливіше, змушує нас самих ці питання ставити і самим задумуватись, проникати у ті пласти-світи, які є довкола нас і раптом виринають з темряви...

Дуже легко читаються книги Еви Гати. Вона не перейняла, на щастя, "постмодерної стилістики", переповненої горою термінів з філософії, психології і т.ін., що властиве для багатьох творів сучасної літератури. Її книги написані дуже гарною мовою - не вигадано-змушено-літературною, а живою, якою ми розмовляємо у повсякденнім житті. І це свідчить, що вона просто любить своїх читачів, відкрита для них, і що книги її народжуються дійсно від серця, а не як інтелектуальні муки.

Кожен твір - це є своєрідний відбиток самого автора, його "внутрішній" портрет. І тому від внутрішнього "Я" автора залежить дуже багато. В житті Ева Гата є дуже світла, сонячна, приязна, товариська - і дуже весела. Тому й книги її, як відбиток душі, є дуже світлі - і я раджу їх читати передусім тим, хто погруз у проблемах, чи депресії - вони просто стають в такі хвилини життя як душевні ліки і кажуть: Гей, вставай, подивись довкола - ти все можеш, адже ти маєш у своїй душі промінь світла, сонця - знайди його в собі і живи щасливо - адже це тільки в твоїх руках.

Серед української сучасної літератури не так багато книг, після прочитання яких хочеться випростати плечі, підвести голову - і усміхнутись назустріч новому дню.

Уляна Косменко, Львів, читачка сайту Бі-Бі-Сі Мій Світ