Як я у 35 років ЗНО складала

"Ви так змінилися", – недовірливо говорить жіночка на пункті ЗНО (Зовнішнє незалежне оцінювання – ред), розглядаючи перше фото в паспорті.

"Погортайте, – кажу, – там іще одне є, десять років тому зроблене".

Мені 35, у мене хороша робота в найкращому виданні, двоє дітей, і цього року я вступаю на перший курс.

Одразу після школи я пішла працювати.

Колись давно вчилася півтора роки у невеличкому приватному інституті на культуролога, але потім його покинула. А коли зрозуміла, що хочу вивчати психологію, з'ясувалося, що цей виш уже втратив ліцензію.

У Київському університеті імені Грінченка готові були взяти мене на другий курс на контракт із ліквідацією академрізниці, навіть підписали договір.

Але при перевірці документів виявилося, що справжність наявної академдовідки підтвердити неможливо, оскільки той виш не просто втратив ліцензію, а зник безслідно і не передав до архіву ніяких документів.

Я телефонувала в МОН, департамент освіти Києва і якісь два архіви, де мали би бути всі документи, однак безрезультатно.

У Грінченка мені повернули гроші за перший місяць навчання і сказали, що єдиний шанс – вступати на перший курс через ЗНО.

Як же мене це лякало! Я довго обурювалася, чому у випускників минулих років забрали можливість вступати без ЗНО.

Мені здавалося, що шкільну програму я забула повністю, і відновити ті знання – це років 5 часу, не менше.

А потім ще, о горе, з'ясувалося, що другим обов'язковим предметом при вступі на психологію, окрім української мови й літератури, є математика, з якою у мене, стовідсоткового гуманітарія, стосунки не складалися взагалі.

Для розуміння: у шкільному атестаті з математики в мене стоїть 7 балів, при високих оцінках з інших предметів.

Дитині-п'ятикласниці я далеко не завжди могла допомогти з математикою, і навіть, на свій сором, забула, як множити й ділити у стовпчик. А такі слова як "функція" або "логарифм" взагалі були для мене просто набором звуків.

Хто, ну хто придумав робити математику обов'язковим предметом для психологів?! Чому не біологія або хоча б історія? Гірше для мене могла би бути хіба що фізика.

Я довго сумнівалася, і вже не дуже-то й збиралася кудись вступати, як тут у березні почався карантин.

У мене зникла необхідність бігати туди-сюди по дитячих гуртках та інших справах і з'явилося трохи часу на підготовку до ЗНО. А оскільки це штука безкоштовна і ніяких ризиків у разі провалу не несе, вирішила спробувати і буквально в останні дні реєстрації встигла відправити документи.

Готувалася до ЗНО трохи більше двох місяців – у перервах між дітьми, роботою і городом старенького дідуся.

Приблизно по місяцю пішло на два предмети – українську мову й літературу і математику.

Третій предмет можна було обирати між біологією й англійською мовою, і я обрала англійську. До неї не встигла підготуватися взагалі, тільки пройшла онлайн два ЗНО за минулі роки.

Із українською було простіше: трохи дивилася відео з правилами мови й проходила твори зі списку літератури: короткі або особливо цікаві читала повністю, інші – лише скорочений варіант або стислий переказ.

Із математикою все було погано. Онлайн-курси з підготовки до ЗНО якось не пішли, бо я в них нічого не розуміла. Тому просто читала програму ЗНО і дивилася відео з окремих тем для школярів, починаючи з 5-6 класу. Дещо просила пояснити чоловіка, який має вищу технічну освіту.

Ми розмірковували про синуси й косинуси, малювали графіки функцій і в загальних рисах розібрали логарифми. Я списала пів зошита формулами і навіть більшість із них запам'ятала. Але десь на темі похідної й первісної мої здібності до цієї прекрасної науки вичерпалися.

На першому ЗНО з математики я почувалася повною нездарою і думала, навіщо взагалі все це затіяла.

Бланк А, де треба обрати варіанти відповідей або вписати лише результат, так-сяк заповнила. А бланк Б, де потрібно було повністю розв'язати завдання, лишився геть порожнім.

У результаті, з математики набрала 151 бал, що теж непогано, враховуючи мої складні з нею стосунки.

Українська мова пройшла значно краще.

Якщо не рахувати того, що мені забракло місця в чернетці для твору, а потім забракло часу, щоб той твір переписати на чистовик. Довелося викидати цілі абзаци, однак усе одно результат вийшов непоганий – 186 балів.

А англійська взагалі здивувала легкістю завдань.

Я ніколи не вважала, що добре знаю англійську, мені важко спілкуватися з англомовними людьми й перекладати тексти із англомовних джерел по роботі, а фільми в оригіналі дивитися ще складніше.

За весь період після школи я лише минулого року кілька місяців ходила на курси англійської й закінчила рівень Intermediate, тобто середній. Але на ЗНО вимова в аудіофрагментах була настільки чіткою, а лексика настільки простою, що я набрала 194 бали.

Звісно, математика загальний результат трохи зіпсувала, але навіть так мої середні 177 балів дають можливість вступити на контракт у будь-який університет і дозволили б піти у деякі виші на бюджет, якби мене влаштовувала денна форма навчання. Бо на заочній формі бюджетних місць зовсім мало.

Якби я раніше знала, що все це настільки реально, то точно не вагалася б стільки років, а давно б уже пішла вчитися, а може й вивчилася.

І коли я зараз чую розмови про те, щоб скасувати ЗНО для заочників або зменшити до 130 мінімальний бал для вступу на медичні спеціальності, мені стає смішно. Якщо я змогла скласти математику на 151 бал, це зможе зробити кожен, хто матиме хоч якусь мотивацію й почне готуватися хоча б за кілька місяців.

Для цього є онлайн-тести ЗНО минулих років, на YouTube є навчальні відео з усіх тем і з усіх предметів, не говорячи вже про репетиторів для тих, кому вони необхідні і хто може собі це дозволити. Було б бажання!

"ЗНО – найкраща реформа за всі роки незалежності, бо ви можете вступити будь-куди лише за рахунок своїх знань", – розповідала нам, учасникам, інструктор перед одним із тестувань. І я з нею абсолютно згодна.

А навіщо взагалі йти вчитися у такому віці, якщо вищу освіту я здобуду тільки у 40, а потім іще 3-4 роки треба навчатися на спеціалізованих програмах?

Тому що і 50, і 60 років мені колись буде, незалежно від навчання або його відсутності (якщо нічого, звісно, не завадить). Але ким я буду в цьому віці, що знатиму і вмітиму – залежить від мене зараз. І чому в 45-50 років пізно стати в чомусь хорошим фахівцем, якщо потім можна працювати принаймні до 70?

Але головне, мабуть, те, що мені просто дуже хочеться вчитися.

Схоже, треба було трохи відпочити від школи, щоб згадати це дитяче відчуття – коли просто насолоджуєшся процесом пізнання нового. І якщо є можливість таке задоволення отримувати, то чому ні?

Катерина Тищенко, УП

Титульна світлина: Fotofabrika/Depositphotos

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу або Telegram про здоров'я та здоровий спосіб життя