Коли болить, кажи: чому важливо ділитись своїми переживаннями, і як це робити в питаннях психічного здоров’я
Ми без проблем вміємо ділитись з оточенням тим, що нас турбує, і це є цілком нормальною практикою – на роботі знову завал, здоров’я щось барахлить, вдома теж не дуже клеїться…
Певно, знайомо багатьом.
Окей, а до чого тоді тут цей матеріал? А він тут, бо це, як кажуть, лише верхівка айсбергу.
Насправді за цим бажанням "ділитись" ховається інший важливий пласт – нам легко говорити про проблеми зі здоров’ям, в сім’ї, на роботі, в державі, бо ці теми є нормалізованими у нашому суспільстві.
Але, як показує практика, ми не вміємо по-справжньому говорити про свої глибокі почуття та внутрішній світ.
І це стосується не лише тих випадків, коли щось відбувається погане – навіть відчуваючи радість чи щастя, ми часто не знаємо, як цим поділитись.
І тим більше нам важко говорити про наші внутрішні переживання, коли щось негаразд – особливо, коли це стосується психічного здоров’я.
І чому це так?
Озвучувати свої емоції та почуття – це не вроджена здатність, і цьому потрібно вчитися. А нас, на жаль, вчать цьому дуже мало – в родині, садочку, школі чи вдома.
Людині протягом життя потрібно вчитися розуміти, що вона переживає, давати назви цим почуттям і емоціям та озвучувати їх іншим – щоб отримати підтримку і допомогу, чи надати її.
Інша причина знаходиться глибше – людині дуже важко відкриватись, коли вона постійно перебуває в стані очікування на небезпеку, де вона може постраждати через свою відвертість.
На це здебільшого вплинув наш історичний контекст, який сформував картину, де світ – це небезпечне місце не для слабких людей.
 |
| Озвучувати свої емоції та почуття – це не вроджена здатність, і цьому потрібно вчитися. Фото SergeyNivens/Depositphotos |
І що робити?
Вчитись ділитись своїми почуттями і переживаннями. І те, що це важливо вміти робити – незаперечний факт.
Наведу очевидний приклад: коли в нас болить нога, і ми про це нікому не говоримо й соромимось цього, то ми її не лікуємо чи лікуємо некоректно. Нога починає боліти більше, і є ризик того, що ми можемо втратити ногу.
Власне, в темі психічного здоров’я та психологічного добробуту все працює приблизно так само.
На превеликий жаль, люди – не телепати, і не вміють читати думки інших. Тому говорити про свої почуття і переживання важливо, щоби дати іншим людям сигнал про те, що ви потребуєте допомоги. Інакше про це ніхто не дізнається.
Ми часто можемо подавати якісь таємні знаки, наприклад, через роздратованість. Але люди це не сприймають як конкретний сигнал, а сприймають роздратованість як роздратованість, не копаючи глибше.
Наступна причина не така очевидна, але не менш вагома – якщо чомусь страшному та невідомому дати назву, воно від цього стає менш страшним і більш зрозумілим. І в процесі стає зрозуміло, що з цим робити.
Тобто, якщо в мене "щось" – в мене повна паніка, бо я не розумію, що це. Але, якщо в мене депресія, то я можу дізнатись про те, що з цим робити – куди звертатися і які кроки здійснити, щоб почуватися краще.
Називаючи своїм іменем це "щось", ми здобуваємо над ним певну владу. Нехай це і звучить трохи магічно, але так працює наш мозок – йому потрібно називати речі за допомогою мови.
А як взагалі зрозуміти, що мені потрібна підтримка у питаннях психічного здоров’я?
Помітити у своїх відчуттях та поведінці щось тривожне може бути, на перший погляд, не так і легко.
Я б для цього радив усім без виключень освоїти основи грамотності у сфері психічного здоров’я – мені здається, що це мастхев у сучасному світі.
Важливо розуміти, що таке депресія, що таке тривожний розлад, чим характерний посттравматичний стресовий розлад тощо.
БІЛЬШЕ ПРО ДЕПРЕСІЮ: Страшне слово на букву "Д". Хвороба, яка косить мільйони
Але загалом є кілька речей, які доволі не складно у себе помітити.
Перший тривожний сигнал – це настрій, який вам не подобається, і який триває довго, незалежно від того, що ви намагаєтесь робити.
Це може бути пригнічення, роздратованість, відчуття агресії або тривоги. Звісно, всі ці почуття постійно з нами трапляються, але якщо такий стан триває більшість часу протягом двох тижнів – на це варто звернути увагу.
Другий маячок – погіршення стану справ у різних сферах життя: в роботі, стосунках, у сфері повсякденного функціонування.
І інколи таким тривожним маячком можуть бути негаразди з фізичним здоров’ям – наприклад, коли лікар не може знайти причину, а живіт чи голова так і продовжують боліти без підстав.
Також ви можете звернутись до скринінгових інструментів у вигляді тестів, що допоможуть визначити, як ваше психічне здоров’я.
Але варто зважати на те, щоб такий тест базувався на доказових методиках, наприклад, як ось цей тест від проєкту "Психічне здоров’я для України".
Окей, гугл – а як поділитись з кимось своїми почуттями?
Перший крок – обрати безпечну людину. Це саме та людина, яка вас не відштовхне чи скаже вам "ану зберись і перестань скиглити".
І не завжди близька людина може бути кращим вибором – на жаль, дуже часто розлади психічного здоров’я виникають на ґрунті складнощів в особистих стосунках.
Тому важливо просканувати все своє оточення, а не лише людей, які вам близькі, й прислухатись до своєї внутрішньої реакції на конкретну людину, уявивши таку розмову. Це більш інтуїтивний підхід, але зазвичай наші стосунки і будуються за таким інтуїтивним принципом.
Наступний крок – повідомити людині про те, що ви хочете з нею поговорити.
Важливо призначити зустріч на конкретний час, обрати комфортне та безпечне місце для цього, щоб і ви, і ваш співрозмовник мали всі умови для спокійного спілкування. Не варто домовлятись про такі бесіди десь в коридорі чи в перерві між Zoom-колами.
І в кінці залишається лише переступити свій страх і почати розмову. Це найскладніший крок з усіх, але для нього немає лайфаків – потрібно взяти і зробити.
Не факт, що все вийде з першого разу – обрали не ту людину, щось завадило – не розчаровуйтесь, не здавайтесь. Спробуйте ще.
А що робити, якщо мені потрібна допомога?
Якщо людина зробила найважливіше і визнала, що вона потребує допомоги, тоді найкращий варіант – попросити про неї.
І в той час, як ділитись своїми почуттями можна з будь-ким з вашого оточення, то по конкретну допомогу краще звернутись до фахівця.
Це може бути психолог, психотерапевт чи психіатр. Якщо ви не маєте уявлення, до кого звернутись, то першою точкою може стати сімейний лікар чи психолог у соціальній службі.
Тим більше зараз багато фахівців працює онлайн, що дуже спрощує пошук потрібного спеціаліста.
Віталій Климчук, психолог, психотерапевт, координатор впровадження проєкту MH4U в Донецькій та Луганській областях, спеціально для УП.Життя
Проєкт "Психічне здоров’я для України" / Mental Health for Ukraine (MH4U) – це чотирьохрічний проєкт (з 2019 по 2023 рік), метою якого є покращення якості та доступності допомоги та психосоціальної підтримки для людей із психічними розладами в Україні.
Проєкт впроваджується за підтримки Швейцарії, що надається через Швейцарську агенцію розвитку та співробітництва (SDC), та Міністерства охорони здоров’я України у контексті Національної стратегії реформування системи охорони здоров’я в Україні на період 2015-2020 років та підтримки реформи системи охорони психічного здоров'я в Україні.
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
Титульна світлина ArturVerkhovetskiy/Depositphotos
Вас також може зацікавити:
5 важливих факторів, які допоможуть вберегти психічне здоров'я
Чому в Україні немає послуг у сфері психічного здоров’я і як це змінити
Фітнес для психічного здоров’я: пройдіть ТЕСТ і перевірте, наскільки ви стресостійкі
Як 2020 рік вплине на ваше психічне здоров'я: пояснюють психотерапевти
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.
Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".