Хто захистить захисника

Вже зараз Україна має сотні тисяч бійців на фронтах. За оцінками, після війни додому повернуться 300-500 тисяч ветеранів бойових дій.

Десятки тисяч з пораненнями, контузіями, психічними розладами повертаються вже зараз. Чи готове суспільство їх прийняти? Адже з війни часто повертаються зовсім не ті люди, які на неї йшли.

Згідно з досвідом інших країн, що брали участь у війнах протягом останніх 30-50 років, перед українським суспільством просто зараз постають численні ризики, на які необхідно було реагувати ще вчора.

По-перше, це ризик погіршення криміногенної ситуації. Додому повернуться кілька сотень тисяч ветеранів, багато з яких матимуть серйозні матеріальні, фізичні та психологічні проблеми. А ще багато з них матимуть зброю. Як свідчать дані психологів, модель поведінки, коли людина звикає ділити всіх на своїх і ворогів, а всі проблеми вирішувати за військовими шаблонами, є дуже стійкою і позбутися її непросто. Хоча б тому, що ця модель тривалий час забезпечувала виживання бійців на фронті.

Якщо держава та суспільство кинуть їх напризволяще, обмежившись лише виплатами, ветерани з їх бойовим досвідом стануть цінним кадровим резервом для криміналу. Навіть у СРСР з його тотальним контролем ветерани Другої світової та афганської війн багато років поповнювали лави злочинності.

По-друге, серйозні ризики виникають на рівні сімей. Дані за 2018 рік вказують про почастішання випадів побутового насильства в їхніх сім’ях. Частішають і вуличні конфлікти, інколи – із застосуванням зброї з важкими наслідками.

По-третє, чи зможе держава після нашої перемоги виконувати взяті на себе під час війни соціальні і фінансові зобов’язання? Поки ми отримуємо серйозне зовнішнє фінансування, мабуть, так. Але допомога не безкінечна, економіка значною часткою зруйнована, рівень безробіття б’є всі рекорди вже зараз.

Після війни в країні з’явиться нова пільгова категорія чисельністю близько 1,5 мільйонів людей, якщо рахувати родини. Безумовно, наші ветерани всі ці пільги і виплати більш ніж заслужили. Але економіка тридцятимільйонної країни (скільки закордонних біженців повернуться, невідомо) з близько десяти мільйонами пенсіонерів без потужного зовнішнього фінансування з такими викликами точно не впорається.

Якщо ж задекларовані державою виплати і соціальні гарантії не будуть виконуватись, протестні настрої можуть звести нанівець всі зусилля, спрямовані на відбудову країни та налагодження мирного життя.

Це все реальні ризики, які вже частково реалізуються. Протидіяти їм можна лише за допомогою швидкої і ефективної реінтеграції наших ветеранів до мирного життя. Це – комплексне питання, яке містить соціальні, медичні, фінансові та інші аспекти.

Десятки волонтерських ініціатив за напрямом надання психологічної допомоги роблять потрібну справу, але не охоплюють і малої частини всіх, хто такої допомоги потребує. Державні зусилля з організації надання соціальної та психологічної підтримки, на жаль, значною мірою залишаються на рівні декларацій. Принаймні,про це свідчать опитані нами ветерани, які вже повернулися з фронту.

В нинішніх умовах ключовим фактором соціалізації ветеранів є вирішення проблеми працевлаштування. Воно вирішує одразу кілька гострих проблем, що стоять перед ветеранами. Перша – фінансова стійкість, здатність утримувати себе та свою родину. Друга – цілоденне спілкування з людьми працює не гірше професійного психолога і стимулює повернення до довоєнних моделей поведінки. Третя – відновлення статусу у суспільстві. Цей перелік можна продовжувати.

Але на цьому шляху стоїть і стоятиме багато перепон. Безліч компаній припинили своє існування, частина інших скоротили персонал за час війни. Значна частина промислових підприємств припинила роботу або взагалі зруйнована. Суттєво скоротилася чисельність населення, що проживає в Україні, відповідно, скоротилися сегменти економіки, які працювали на його обслуговування. За таких умов працевлаштування сотень тисяч ветеранів стає зовсім непростим завданням.

Звичайно є надія, що після завершення війни партнери нас не покинуть, і українська економіка отримає небачені досі інвестиції для відновлення. Втім, треба пам’ятати про прагнення (цілком прагматичне, до речі) розвинутих країн максимально "націоналізувати" свою допомогу, що йде за кордон. Це означає, що вони постачатимуть своє обладнання і технології, інженерів і будівельників, будматеріали і техніку.

На долю українських постачальників припаде не так і багато замовлень. Відповідно, це буде стримуючим фактором для створення нових робочих місць. Та ще і невідомо, коли піде до України цей омріяний грошовий потік, з якими умовами, і наскільки бурхливим він буде. Самотужки ж держава створити сотні тисяч робочих місць у короткостроковій перспективі точно не зможе.

Зате може і повинна розробити низку стимулів для роботодавців для працевлаштування ветеранів, насамперед тих, хто отримав інвалідність під час бойових дій. Ці стимули можуть мати вигляд дотацій або податкових пільг, оплати облаштування робочих місць під потреби ветерана-інваліда, оплати перекваліфікації або здобуття нової професії тощо.

Цікавою альтернативою і паралельним напрямом роботи є стимулювання розвитку мікро- та малого ветеранського бізнесу.

це можна зробити значно швидше, ніж відновлювати зруйновану промисловість;

• малий бізнес за належних регуляторних умов сам швидко почне створювати нові робочі місця;
• малий бізнес більш стійкий до економічних негараздів, ніж великі підприємства;
• інвестиції для створення одного робочого місця у малому бізнесі потрібні значно менші (до 10 разів), ніж у великому;
• багато ветеранів у бойових умовах звикли брати на себе відповідальність, зокрема за товаришів, і проявляти ініціативу – ці якості безцінні для малого підприємця;
• волонтери і благодійні фонди можуть організувати надання таким підприємствам консультаційної підтримки, що підвищить стійкість ветеранського бізнесу.

Як свідчить досвід пілотних проєктів з розвитку малого бізнесу, державне фінансування стартового капіталу для таких підприємств (наприклад, у вигляді безвідсоткового кредитування) лише за рахунок податків повертається за три-п’ять років, не кажучи про величезний соціальний ефект.

Держава могла б навіть взагалі оголосити кількарічні податкові канікули для малого ветеранського бізнесу. Невеликі втрати для бюджету цілком компенсуються за рахунок загального пожвавлення економіки і зменшення рівня соціальної напруги. А малий бізнес зможе стати важливим підрядником/постачальником для великих компаній, які братимуть участь у відбудові України.

Ярослава Білан, співзасновниця Благодійного фонду "Ти – з нами", спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.