Театр на експорт: Як приймають наших театралів за кордоном протягом "воєнного" сезону та що вони розповідають світу про Україну

У попередній серії ми розібралися із культурною діаспорою закордонного українського театру – говорили про театральних діячів, які з початку повномасштабного вторгнення виїхали за кордон, продовжили свою діяльність там і наразі є нашими культурними послами.

Сьогодні піде мова про наш театральний тил. Про тих, хто залишився в Україні, творить тут і представляє свій продукт на міжнародних фестивалях і гастролях.

Легендарні подорожі франківців

Вистава театру "Коріолан" за Шекспіром минулого року побувала на VII форумі національних румунських театрів у Кишиневі, у квітні цього року – в Національному театрі міста Крайова, Румунія. На цій сцені раз на два роки проходить один із найбільших і найвідоміших в Європі міжнародних Шекспірівських фестивалів. Наступний фестиваль мав відбутися у 2024-му, але на знак солідарності з Україною був спеціально організований додатковий чотириденний міні-фестиваль. Його хедлайнером стали наші столичні франківці.

Народний артист України Олексій Богданович втілив Тулла Авфідія, полководця вольсків. Фото: Facebook Театру

Цього року у травні Національний театр Франка мав їхати на Х-ту всесвітню театральну Олімпіаду. У театральному світі це надзвичайно масштабна та престижна подія. "Кар’єра Артуро Уї" Дмитра Богомазова та "Калігула" Івана Уривського були заявлені в одній програмі з виставами таких світових зірок як Ромео Кастеллуччі, Дімітріс Папайоанну, Ян Фабр.

Після того, як контракт на виступи був підписаний в афіші несподівано з’явилися кілька неприйнятних російських прізвищ. Театр Франка наштовхнувся на суттєве нерозуміння з боку організаторів виняткової чутливості та принциповості українців до підходів з "побудови культурних мостів" і "відновлення діалогу" з росіянами. І тоді театр вирішив скасувати виступи.

Нагадую, наші театрали в еміграції зазначають, що в світі російська культура досі комфортно почувається. Тим не менш, 30 вересня "Калігулу" зіграють на фестивалі MESS у Сараєво. Цей фестиваль добре відомий у південно-східній Європі й збирає багато міжнародних театральних зірок.

Головний режисер театру Дмитро Богомазов: "Міжнародні виступи Національного театру Франка – це не лише масштабні щодо резонансу, а й дуже фінансово вартісні події. І ми дуже вдячні нашим європейським колегам, які відшукували фінансові можливості, щоби забезпечити наш приїзд. У цих поїздках ми відчули яке неймовірне враження справляють сьогодні наші виступи.

Надзвичайно важливо, щоби поряд із численними невеликими сценічними проєктами, або читками сучасних п’єс, яких зараз багато відбувається в Європі, український театр був представлений і великими формами. Мені здається, важливо утверджувати, що українці – це не лише нація патріотів чи жертва зухвалої агресії, а й країна з потужним культурним потенціалом. Мене дуже тішить, що у відгуках на показ вистав нашого театру поряд зі словами солідарності та підтримки України лунали і слова захоплення саме художнім рівнем вистав і роботи українських акторів".

Читайте також: Фестиваль "Мельпомена Таврії" повертається до деокупованого Херсона

"Боснійці в дев’яностих пережили складні часи. Дуже схожі на наші. Вони мали, як і ми "йо***того" сусіда. Тому, думаю, вони нас прекрасно розуміють. Вони готові були покрити усі витрати, аби ми приїхали. Ми це цінуємо. Тому "годину десять на сцені" себе ніхто жаліти не буде", – додає актор театру та виконавець ролі Калігули Олександр Рудинський.

Олександр Рудинський (в центрі) зіграв Калігулу. Фото: Facebook Театру

Він же встиг знятися у британському проєкті про події в Україні: "Щойно повернувся з Британії. Був там вперше, і за такої нагоди, про яку і мріяти не міг. Це британський короткометражний художній фільм. На реальних подіях. "ROCK. PAPER. SCISSORS", режисер Franz Böhm. Кіно про Україну, плюс рідною мовою.

Хлопець, якого я грав, зараз воює. Коли з ним трапилась ця історія, він був звичайним цивільним хлопцем, який допомагав своєму батькові робити операції щойно пораненим українським військовим, та і просто доглядав за дітьми. Робили вони це в бункері, недалеко від лінії фронту. Після трагічних подій (про які і знімали цей фільм) він пішов служити, поїхав в Британію на навчання, познайомився з моїм режисером і розповів цю історію. Історія вражаюча, тому Франц написав сценарій.

Пів року була підготовка до фільму. Шукали локації подібні до України. Українцями були тільки актори, решта команди – всі з різних країн. Український прапор на майданчику був усюди: на камері, на навушниках у режисера, на раціях у всіх членів департаментів".

Режисер Іван Уривський поставив за кордоном "Землю" за Кобилянською. Фото: Facebook Театру

Також завдячуючи роботі команди франківців (режисер Іван Уривський, художники Петро Богомазов і Тетяна Овсійчук) українська класика – "Земля" Ольги Кобилянської з’явилася на сцені Каунаського національного театру Литви.

Режисер театру Іван Уривський: "Завжди було цікаво як тексти, до яких ми звикли ще зі школи і які існують у нас в особливому контексті, сприйме глядач іншої країни. Мені пощастило зробити такий експеримент в Литві. Я зрозумів, що наша класика може мати попит у іноземного глядача і ця історія "Землі" дуже влучно потрапляє у сьогодення будь-якої країни. Таких текстів у нас багато й вони варті, щоб їх почули на різних сценах світу. Якщо говорити про саму виставу, то вона позбавлена будь-яких національних рис. Звісно, там приховані деякі моменти, які зрозуміє тільки український глядач, але таких моментів є багато і для литовського глядача. Це історія про сімʼю, а кожна сімʼя – це окрема екосистема, яка транслює всі проблеми суспільства".

У Театрі Франка поставили нову "Конотопську відьму", режисер – Іван Уривський. Фото: Facebook театру

На кордоні з ворогом, Суми

Де в одному приміщенні працюють Сумський національний театр імені Щепкіна та Луганський український музично-драматичний театр, релокаційований після окупації Сєвєродонецька, в якому луганчани працювали попередні 8 років.

Обидва театри відвідали з виставами Польщу та Румунію. В межах Міжнародних фестивалів "Схід–Захід" в Кракові, "Матея Вішнека" в місті Сучава та New Wave Theatre в місті Решіца.

Фото з закриття 90-го театрального сезону Сумського національного театру імені Щепкіна. Фото: Facebook театру

"Важливо, що нас запрошують на фестивалі за кордоном, важливо, що саме колективи з прикордонних областей говорять із європейцями мовою сучасного театру про війну. Серед представлених на фестивалях вистав, є ті, в яких ми розповідаємо про жахи та руйнування, які приносять у розвинуті країни росіяни. Ми допомагаємо європейцями усвідомити, що Україна сьогодні захищає не тільки свої території, вона відстоює право всього цивілізованого світу на майбутнє. І ще важливіше, що європейський глядач нас розуміє та чує", – зазначають директори-художні керівники театрів Сергій Дорофєєв та Олександр Гришков.

Читайте також: "Дерадянізація театрів і опер – домашня робота для їх керівників": заступниця міністра культури Галина Григоренко

Наша опера в Токіо та не тільки

Столична Національна опера Мала понад 70 виступів у різних куточках світу: США, Японія (найбільша зала Токіо Bunka Kaikan!), Франція, Італія, Польща, Литва.

"Кожен виступ наших артистів нагадує глядачам про Україну. Під час прес-конференцій та інтерв’ю ми розповідаємо про те, що насправді відбувається. Ми вдячні нашим імпресаріо, які з розумінням поставилися до нашої без апеляційної відмови від виконання музики російських композиторів. Також, театр відмовився від участі у престижному Вісбаденському фестивалі, оскільки у його програмі було заявлено концерт Анни Нетребко.

Знаковими гастрольними подіями сезону стали участь у оперному фестивалі Польщі (з оперою "Набукко" Джузеппе Верді) та виконання опери "Литовці" Амількаре Понкієллі у Вільнюсі з нагоди Дня Державності Литви, у переддень присвяченого підтримці України саміту НАТО", – ділиться своїми враженнями головний режисер столичної нацопери Анатолій Соловʼяненко.

6 липня Опера взяла участь у святкуванні Дня державності Литви. Фото: Facebook театру

Клайпедські прем’єри Національного театру оперети

Артисти нашої оперети також звиклі до закордонних оплесків, а міжнародна діяльність, за словами їхнього очільника, є одним із пріоритетних напрямів.

"За останні півтора роки кожний концерт, кожний виступ набуває особливого значення. Тож до спільного з колегами з Клайпедського державного музичного театру концерту готувалися особливо. Спеціально для цієї події було поставлено кілька прем'єрних номерів. Литовці гаряче підтримують нас і ми щасливі, що мали нагоду продемонструвати, що незважаючи на війну, постійні обстріли та тривоги ми продовжуємо жити, творити, розвиватися", – зазначає художній керівник Богдан Струтинський.

Керівник Національної оперети – Богдан Струтинський. Фото: Facebook театру

Чотири міста за "воєнний" сезон Дніпровського театру Драміком

У Францію, в місто Сен-Жуйон, на фестиваль "Champ libere" возили перформанс "Обійми мене" головного режисера театру Антона Меженіна.

У Румунії, місто Яси, показали виставу "Майдан Інферно" за п’єсою Неди Нежданої у постановці француза Клемана Перетятко – вистава про гідність і причини сьогоднішньої війни. Вона ж побувала у місті Прізрен у Косово.

До Кракова на фестиваль "Схід-Захід" потрапила вистава "Шлюбний сезон" за п’єсою Клава Петтона, режисер Олексій Клейменов.

У Румунії показали "Майдан Інферно" за п’єсою Неди Нежданої. Фото: Facebook театру

Титулований сон літньої ночі київського Молодого театру

"Сон літньої ночі" побував на шекспірівському фестивалі у Ґданську, де отримав престижну премію Польського шекспірівського товариства "Книга Просперо" – "за захоплюючу інтерпретацію шекспірівського тексту та його вмілу адаптацію у власній національній традиції".

Вистава "Сон літньої ночі" в Молодому театрі. Фото: Facebook Театру

І падуть імперії (Львівський театр імені Лесі Українки)

Музичний перформанс, який став реакцією на перший шок від великої війни, під назвою "imperium delendum est" (імперія мусить впасти) львів'яни спочатку показали на фестивалі в Авіньоні. Потім їх запросили на фестиваль "sens interdits" до Франції. Три покази на великі зали.

Виступ у Кельні на фестивалі "urbäng". Національний театральний фестиваль у Бухаресті. А у вересні наших чекають в Осло – з імперією, що мусить впасти на запрошення (неочікувано) Нобелівського комітету.

Львівський театр імені Лесі Українки показав за кордоном "imperium delendum est". Фото: Facebook Театру

Далі цитую головного режисера Дмитра Захоженка:

"Матимемо в цій поїздці ряд інтерв‘ю і публічних дискусій. Є багато сподівань на наступні два роки, бо ця тема розгортається, контактів все більше, є велике зацікавлення в українському театрі. Багато європейських театралів кажуть, що ніц не знали про український театр, його для них не існувало і це для них дуже дивно, бо вони вражені. Кажуть, ми робимо крутий європейський театр.

Ну і про потребу їздити два слова. Якщо рік тому тема війни та України були на першому місці, то вже зараз це не так. Європейці вже ніц не хочуть слухати. А москалі вкладають величезні гроші в промоцію своєї культури, це не змінилося. І їхніх голосів в Європі стає дедалі більше. Нам потрібно звучати гучніше, переконливіше".

Львівський театр імені Лесі Українки відкрив новий сезон. Фото: Facebook Театру

Ірландський фурор Національного театру імені Лесі Українки

На десерт – історія про те, як за абсолютно дивовижних обставин лесині "Переклади" стали справжньою подією в Ірландії. Побувавши на головній сцені Дубліна, українська постановка п’єси ірландського класика Браяна Фріла розказала ірландцям дещо нове про них самих.

Слово генеральному директору-художньому керівнику Кирилу Кашлікову:

"У ірландців "Переклади" – твір програмний. Це те, що грають у театральних вишах і включають до репертуарів більшості театрів. Традиційно цю п’єсу ставлять про життя села, про мовне питання. Грубо кажучи, – беруть до уваги лише горизонталь. За словами друга автора п’єси, видатного актора Стівена Рей, якого ірландці вважають гордістю нації, досі ніхто не піднімав вертикаль, закладену у п’єсі автором. Не говорив про політичну, соціальну складову. Він сказав, що вперше побачив виставу саме про те, про що Фріл писав. А подивився він близько сотні постановок "Перекладів" по всьому світу.

У Києві показали "Переклади". Фото: Facebook Театру

Безперечно, для них було дуже важливим привезти твір свого головного автора, але та обставина, що про Україну нині говорить весь світ, стала рушійною силою. Це був і стратегічний хід, і маркетинговий. Шість показів на залу у 600 місць говорять про те, що розрахунок приймаючої сторони був правильним.

На двох виставах здебільшого були українці, причому деякі з них добиралися до Дубліна по шість годин з маленькими дітьми, яких, вочевидь, не було з ким залишити. Уявіть, яка потреба у наших співвітчизників побути хоч якийсь час серед своїх, почути рідну мову.

Кирило Кашліков – очолив Театр у 2022. Фото: Facebook Театру

Ми мали аудієнцію із президентом країни. В Ірландії вистава потрапила у благодатний ґрунт на ментальному рівні.

А закрутилось все просто казково. До Києва приїхала телевізійна група з Ірландії – освітлювати воєнні події. Їхня штаб-квартира була десь неподалік і маршрут пролягав повз наш театр. Побачили банер, ім’я Браяна Фріла на ньому. В голові журналіста одразу склалася формула: Фріл + Київ – треба везти це в Ірландію. Знайшли телефон театру в гуглі, подзвонили, приїхали, зняли сюжет, показали його на одному з ірландських каналів, його побачив Стівен Рей".

Оскільки наш воєнний сезон продовжується, бажаю побільше казкових співпадінь колегам. Так тримати!

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.