Як говорити з дітьми про інвалідність? Поради

На третьому році повномасштабної війни людей з інвалідністю в Україні стає все більше. До 2022 року їх було 2,7 млн, сьогодні ця цифра перевищила 3 млн.

Держава активно трансформується під нові виклики: підприємці створюють нові умови праці та обслуговування, спрямовані на задоволення потреб всіх людей, уряд працює в напрямку забезпечення економічної самостійності осіб з інвалідністю. Але найбільші виклики стоять перед самими громадянами: українці мають позбутись власних стереотипів стосовно інвалідності, від будь-яких проявів дискримінації та усвідомити, що люди з інвалідністю – такі ж громадяни, як і всі.

Поки нова культура взаємодії з людьми з інвалідністю лише формується, їм доводиться докладати значно більше зусиль, аби жити повноцінним життям.

Згідно з дослідженням групи "Рейтинг", українське суспільство ще не напрацювало досвід взаємодії з людьми з інвалідністю.

Далеко не всі правильно розуміють слово "інклюзія" – у більшості з цим словом асоціюється саме навчання в інклюзивних класах, але не процес збільшення ступеня участі громадян у соціумі.

На людей з ампутаціями у громадських місцях досі можуть показувати пальцями, пильно їх роздивлятись, жаліти, викликаючи з їхнього боку цілком логічне роздратування.

Зараз як ніколи важливо підтримувати в інформаційному просторі інклюзивні теми, особливо ті, які вчать правильно поводитись з людьми з інвалідністю.

Потрібно не забувати, що підростаюче покоління наслідує дорослих, копіює їх, переймає поведінку, як приклад і прообраз власних дій. Тому дорослим потрібно ставати більш емпатичними, викорінювати зі своєї мови ейблізми (терміни, які описують упереджене ставлення стосовно людей з інвалідністю), підвищувати власну обізнаність стосовно прав та свобод цих людей, допомагати їм інтегруватись у життя та соціалізуватись.

Розберемось, коли і як починати говорити з дітьми про людей з інвалідністю і що самі люди з інвалідністю хочуть, аби батьки розповідали дітям про них.

Заохочуйте здорову дитячу зацікавленість до людей з інвалідністю

Спілкування – це ключ до побудови здорових стосунків між людьми. Схвалюйте щирий дитячий інтерес до людей з інвалідністю, не ігноруйте і не сваріть за запитання стосовно них.

Відкриті прямі розмови з дітьми про те, чому інші мають протези або пересуваються на кріслах колісних, є основою формування здорового сприйняття.

Для дитини поставити запитання батькам чи безпосередньо людині з інвалідністю – набагато простіше, ніж витріщатись та показувати пальцем від подиву. Краще відповісти на кілька нетактовних запитань, ніж довести ситуацію до більшої незручності, поглиблюючи таємницю інвалідності для дитини. Замовчування теми може викликати страх або неприязнь відносно цих людей.

Вчіть дітей правильно виражати зацікавленість і виховуйте почуття поваги до людей з інвалідністю. Мінімізуйте рівень хвилювання, аби вони не асоціювали цих людей зі стресом чи соціальним занепокоєнням.

Заохочуйте до роздумів, як вони можуть долучитись до підтримки людей з інвалідністю – для цього можна використовувати терапевтичні книги, казки-мультики, щирі розмови у безпечному просторі.

Поясніть дитині, що інвалідність – це не погано

Почніть якомога раніше говорити з дітьми на інклюзивні теми і донесіть, що відмінності між людьми – це норма. Водночас всі ми маємо багато схожого, тож, чому б не зосереджуватись на "подібностях"?

Говоріть про інвалідність як про життєвий досвід. Допоможіть дитині бачити відмінності між людьми та пізнавати їх такими, якими вони є всередині.

Фокусуйтесь на позитивних рисах: силі характеру, витривалості, жаги до життя, вмінні достойно проходити крізь виклики.

Говорячи з дітьми про різновиди інвалідності, старайтесz зберігати позитивний емоційний нейтралітет. Не потрібно казати, що ті чи інші види інвалідності "легші", "важчі" чи "більш значні", ніж інші. Оціночні судження та розмови про "рівні" ніяк не вплинуть на правильне сприйняття цих людей.

Заохочуйте дружбу з дітьми, які мають інвалідність

Через повномасштабну війну, на жаль, зростає статистика інвалідності і серед маленьких українців. Завдання дорослих – не ізолювати цих дітей від інших.

Потрібно пояснювати дітям, що інколи поведінка нового друга з інвалідністю може здатись незвичною, але з ним також можна цікаво проводити час і спілкуватись. Діти з інвалідністю – це насамперед діти. Вони хочуть гратись, спілкуватись, проводити час з однолітками, тож, важливо заохочувати дітей без інвалідності розвивати стосунки з дітьми з інвалідністю.

До прикладу, якщо дитина не розмовляє, то вона все одно може гратися разом з іншими в настільні чи спортивні ігри, ходити в образотворчі гуртки тощо.

Приклад мотивації щодо спілкування з такою дитиною: "Цей хлопчик спілкується мовою жестів, ти теж можеш вивчити щось з цієї мови, так він краще тебе розумітиме".

Спільне проведення часу вчить дітей без інвалідності сприймати тих, хто її має, як "таких самих, як і вони" однолітків, а не "інших" чи тих, кого потрібно уникати. Ваша дитина почне дивитися за межі інвалідності людей і бачитиме їх такими, якими вони є всередині.

Перевірка власного ейблізму

Прикро, але слова-ейблізми підступно "вистрелюють" у мові дорослих. Терміни, на кшталт "даун", "дцпшник", "каліка", "сліпий", "німий" – образливі. Важливо, аби інклюзивна термінологія стала в наших розмовах нормою.

У 2018 році положення українського чинного законодавства були приведені у відповідність до положень Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю.

Важливо усвідомити, що ейблізми віддаляють нас від європейських цінностей, які ми виборюємо кров’ю. "Інвалідами" людей роблять саме бар’єри – ментальні, інституційні, економічні, інфраструктурні, комунікативні. Все це породжує дискримінацію та принижує гідність людей.

Тож, перш ніж вчити дітей правильному поводженню з людьми з інвалідністю, чесно дайте відповіді собі на такі запитання:

– Чи вважаєте ви, що бути батьками дитини з інвалідністю – це трагедія чи найгірший життєвий сценарій? Якщо так, то чому б не задуматись над тим, що надмірна скорбота та жалість можуть бути токсичними як для людей з інвалідністю, так і для вас?

– Чи помічали ви, що засуджуєте батьків дітей з інвалідністю? Чи хотілось вам, аби люди з інвалідністю відійшли від вас і перестали турбувати? Якщо так, то ви самі можете не до кінця розуміти інших, або не вмієте по-справжньому співпереживати. Варто звертати увагу на власні моделі поведінки та наслідки, до яких вони можуть призвести у майбутньому.

Приєднуйтеся з дітьми до інклюзивних спільнот

Філософію взаємопідтримки, яка ґрунтується на принципі "рівний-рівному", або "peer support", розвиває на теренах України волонтерська команда інклюзивної організації EnableMe Ukraine.

До інклюзивної спільноти можуть доєднатись абсолютно всі – ті, кому потрібна підтримка і ті, хто готовий її надавати. Це потужний інструмент, який підсилює наявну допомогу, яку отримують люди з інвалідністю від держави. Адже тут вони мають можливість ділитись своїм досвідом інвалідності, говорити про свої проблеми, заявляти про себе.

Міжнародна практика роботи таких спільнот свідчить, що люди з інвалідністю отримують додаткову емоційну підтримку, якої вони недоотримують від традиційних служб, також спільноти сприяють гнучкому та ефективному реагуванню на індивідуальні проблеми та потреби.

Взаємодія людей у спільнотах за принципом "рівний рівному" допомагає людям з інвалідністю вийти з ізоляції, підвищити рівень мотивації, розвиватися з однодумцями, розуміти власну поведінку краще, обмінюватись стратегіями реабілітації, знайомитись тощо.

Важливо також пам’ятати, що бажання брати участь у спільнотах є особистим рішенням кожного і за жодних обставин не має бути примусовим.

Олександра Журахівська, керівник інклюзивного волонтерського проєкту EnableMe Ukraine, спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.