Жюльєт Бінош: Не може бути іншої мрії, ніж реалізовуватися тут і тепер

Відома французька акторка Жюльєт Бінош, відома за фільмом "Шоколад", завітала до Києва з персональною виставкою картин. Однак акторка вирішила порадувати українців не лише портретами відомих режисерів, з якими їй довелося працювати, але й поезією. Також Жюльєт Бінош представила кінопроект "Jubilation" - п'ять кінокартин, що визначили її акторську кар'єру. Візит актриси проходить в рамках фестивалю "Французька весна", що триватиме в різних містах України до 20 квітня.

У понеділок Жюльєт Бінош зустрілася з журналістами, яким зізналась, що ще не мала часу познайомитися зі столицею України, але висловила сподівання, що все ж таки зможе знайти трохи часу.

Акторка додала, що справді щаслива бути в Україні, оскільки "це така країна, яку хочеться для себе відкрити". "Це країна, яка не так давно здобула свою незалежність, була частиною Радянського Союзу, але тим не менше, коли тут відбуваються такі події, коли ця країна ніби з'являється, дійсно є бажання відкрити її для себе, познайомитися з нею", - пояснила Жюльєт Бінош.

За словами акторки, ідея її проекту "Jubilation", виставки портретів та поезій народилася під час роботи з хореографом Акрамом Ханом над виставою сучасного танцю.

"Протягом семи місяців ми дуже активно виступали з цією виставою і я була настільки втомлена, що вже втрачала свідомість. Минулого жовтня ми вирішили припинити цю виставу. Але внаслідок цієї роботи, внаслідок наших подорожей з танцями, такого своєрідного паломництва - ми побували в 11 країнах - нам запропонували зробити ретроспективу найкращих фільмів і представити ці фільми як один проект".

Жюльєт Бінош зауважила, що ідея видалася їй справді цікавою, однак їй не хотілося лишатися пасивною і просто вибрати фільми - вона вирішила зробити "своєрідну відповідь режисерам, які з нею працювали, - віддати їм належне".

"Свого часу вони направляли на мене свої камери, а я могла відповісти їм за допомогою пензлика. До того ж дійсно було цікаво, що відбувається з пам'яттю, що відбувається зі спогадами, коли минає певний час. Так само звідти ж народилася поезія. Воно якось все розвивалося, як сніжний вал, лавина, як сніжна кулька - вона росте і росте і з'явився такий проект".

Коли їй було дев'ять років, згадує Жюльєт Бінош, мама купила книги шедеврів живопису.

"Взагалі у нас тоді було не дуже багато грошей, але вона зробила це, щойно з'явилася така фінансова можливість. Це були великі й гарні книги - там були картини, живопис і скульптура".

"Що я робила вихідними: сідала і починала копіювати. Просто робила копії надзвичайно довго і надзвичайно багато. У школі я вчилася не дуже добре: усі підручники були для мене не настільки цікавими, як малювання, через яке моя особистість могла знайти вихід і певним чином ствердитися і реалізуватися".

"До 15 років я вчилася у своєрідній експериментальній школі. Нам дозволяли багато різних занять - зокрема, ми мали можливість займатися малюнком. Вчитель, він сам був дуже хорошим художником, навчив власне мене працювати зі світлом і тінню".

"Найголовніше, що він навчив мене бачити саме зв'язок, який є між світлом та тінню. Це, по-перше, захоплює, по-друге - це символічно. Тому що в грі актора теж є ця робота зі світлом і тінню. Надзвичайно важливо і символічно було те, що він навчив мене бачити саме зв'язок, а не протиставлення".

"Ще додам, що олійними фарбами я не можу малювати. Я лише спробувала і настільки в мене не вийшло, на стільки це було жахливо, що я досі не наважуюся за них (братися). Я була дуже щаслива і рада відкрити для себе акрилові фарби, які дуже швидко висихають і це прекрасно. Крім того є періоди, коли я можу малювати, а коли не можу".

Окрім портретів Жюльєт Бінош представила у Києві свої поетичні роботи. За словами акторки, усі види мистецтва, до яких вона звертається - це спроба перейти внутрішні межі, висловитися.

"Чи це живопис, чи танець - це все відповідає на певні внутрішні запитання. Це були міркування про нас, людей. Якось так дивно стається, що ми зустрічаємося, маємо близькі стосунки, а потім раптом все закінчується...".

"Моя книжка - це не судження. Базою були відчуття, в першу чергу - фізичні, бо тіло ніколи не бреше. Ідея полягала в тому, щоб говорити про відчуття, а не про ідеї, внутрішні розумові проекції, концепції... Так само як це відбувалося з живописом - я завжди починала зображувати людей через очі - це внутрішнє. Потім вже йшли зовнішні обриси".

"А щодо письма - я вирішила писати без жодних суджень, лише те, що було, про мої відчуття. Є таке поняття як автоматичне письмо. Через кілька днів я перечитала написане, зрозуміла, що там багато слів і почала прибирати зайве. Дехто називає це поезією, але моя мета була в тому, щоб зробити якомога менше слів".

На запитання про соціальну місію відомої людини, Жюльєт Бінош зауважила, що розуміє місію людини в реалізації того, для чого вона була створена.

"У мене був період, коли я намагалася робити щось у більш соціальній галузі. Мені трапилося їздити до Камбоджі і працювати там з асоціацією, яка допомагала сиротам. Тоді у мене було інтуїтивне бажання це робити".

"Коли у мене народилася перша дитина - син, у мене виникла думка, що було б добре, якби він мав зв'язок з кимось іншим, з іншою людиною, яка абсолютно на іншому боці планети і має, можливо, не такі можливості, не так забезпечена".

"Для мене це було питання певного зв'язку, пов'язаного саме з моїм материнством. Але потім усе це закінчилося дуже погано - виявилося, що один з керівників цієї асоціації педофіл. Це була страшна історія, я була просто знищена внутрішньо".

"Після того я абсолютно проти ідеї, щоб якісь відомі актори займалися благодійністю. Я навіть якось говорила з режисером з Камбоджі, який висловив наступну думку: люди, які живуть у своїй країні або які походять з цієї країни - вони самі мають вирішувати ці проблеми. Тобто люди самі відповідальні за те, що відбувається в їхній країні. Це їхнє, це має бути їхнім досягненням".

"Але якщо повернутися до тієї ідеї, що те що ми робимо - це є наша місія, то звісно є велика відповідальність. У виборі фільмів зокрема. Тобто ми маємо свою роботу робити добре і це наша місія. І якщо пропонують якісь фільми, де можна заробити гроші, де можна влаштувати свою кар'єру, стати ще відомішим, то все ж таки я волію робити інші речі, які наповнені дещо іншим сенсом".

У зв'язку з вибором ролей, Жюльєт Бінош не обійшли запитанням про її роль у фільмі "Шкода" ("Ущерб" - фільм Луї Маля, знятий у 1992 році. У ньому Бінош зіграла об'єкт пристрасті великого чиновника).

"Ця роль була зовсім не моральна, у ній йшлося про зв'язок одночасно із батьком та сином - це була дуже провокативна тема. Але на початку, коли я погоджувалася на зйомки, мене захопив роман. Робота була доволі складною. На щастя, у зйомках ми все ж обійшли усі важкі моменти".

"Більш того, хотіла б зауважити, що мені завжди цікаво - чому хтось хоче знімати, звідки виникає бажання. Я думаю, що точно не для того, щоб судити... У тому випадку йшлося про певний шок, пережитий в юності, про необхідність говорити про це, не про моралізаторство, але про переживання".

Встигла акторка поговорити і про особисте - не про дітей (цю тему Жюльєт Бінош воліє уникати), але про секрети краси.

Секрет краси Жюльєт Бінош - це кохання. "Я не знаю, чи мають бути якісь секрети окрім кохання, але можу сказати про свій життєвий досвід. Так, пару років тому я відкрила для себе цигун - це давньокитайське мистецтво знань, яке пов'язане з енергією в людині. Думаю, що з допомогою цих практик я можу відкрити насправді дуже багато таємниць. Коли людина має хорошу енергію, коли енергія добре функціонує, то краса сягає свого максимуму".

Щодо коштовних речей, то акторка зізналася, що воліє не прив'язуватися до речей взагалі. Втім вона розповіла, як нещодавно її коханий подарував їй сапфірову прикрасу. "На жаль, я її забула у своїй косметичці і зараз на себе дуже серджуся. Але ця штучка чекає на мене".

Незважаючи на те, що акторка народилася у 1964 році, вона не була одружена. Жюльєт Бінош зізналася, що руку та серце їй пропонували - двічі, але вже тоді, коли стосунки закінчувалися. Тому приймати третю пропозицію акторка визнала нерозумним.

Серед музичних уподобань актриси класика, джаз, а інколи й реп. "Я взагалі відкрита в цьому плані - це необхідно, особливо коли виховуєш дітей", - пояснила Жюльєт Бінош.

Акторка також розповіла, що її мама не лише залучила її до малювання, але й багато зробила для того, щоб зацікавити дочку російською літературою. "Я багато читала Бальзака, російських авторів і зовсім не читала американських. Тому російська література справила на мене великий вплив".

Зараз у акторки немає вільного часу чи окремого хобі, бо для неї немає розмежувань у тому, що вона робить.

"Митець має абстрагуватися від питань успіху-неуспіху. Найголовніше - робити те, що ми не можемо не робити".

"Не може бути іншої мрії, ніж реалізовуватися тут і тепер. Не може бути якоїсь мрії поза цим моментом. Я не маю ніяких жалкувань про минуле, якихось амбіцій на майбутнє, я живу тут і зараз".