Українці в Берліні

24 травня, галерея DAAD, Мітте, Берлін: письменник Сергій Жадан, художники Микита Кадан та Микола Рідний і дослідниця Катерина Міщенко говорять про досвід Євромайдану та власні громадянські позиції в рамках проекту "The Ukrainians".

28 травня, літературний будинок Littretage, Кройцберґ, Берлін: художниця Алевтина Кахідзе, літературознавець і письменник Олександр Михед та музиканти OY Soundsystem презентують проект Амнезія на фестивалі Soundout! Нові шляхи репрезентації літератури.

30 травня, галерея Another Vacant Space, Веддінґ, Берлін: художник Антон Варга та куратори Лізавета Герман і Марія Ланько говорять про досвід неформальних мистецьких галерей Західної України в рамках виставки "Якщо самі тільки мухи бачили виставку, чи це означає, що вона відбулася?"

5 червня, музей Берлінського муру "Чекпойнт Чарлі", Мітте, Берлін: художник Матвій Вайсберг, музиканти Сергій Фоменко та "Grozovska Band" у співпарці з куратором Юлією Островською відтворюють атмосферу Майдану засобами мистецтва в проекті "Майдан. Україна. Шлях до свободи".

Наприкінці травня в культурному епіцентрі Західної Європи, Берліні, було представлено 4 незалежні один від одного проекти, присвячені різним аспектам та явищам сучасного мистецького процесу України.

Момент для відкриттів виявився більш ніж вдалим, адже саме в цей період місто збирає широку професійну й туристичну спільноту зі всього світу навколо таких подій, як відкриття 8-ої Берлінської бієнале, презентація майбутньої "Маніфести 10" та Берлінський Документальний Форум.

Концентрована присутність українських проектів в цьому часопросторі могла б бути зразковим прикладом культурної дипломатії.

На жаль, сьогодні в політичній столиці Європи образ України формується, здебільшого, через криве дзеркало російської пропаганди, а отже тут як ніколи потрібно вести розмову від першої особи.

Власне про послідовну й виважену культурну політику на державному рівні говорити поки що рано, однак вищеописані події не варто кваліфікувати як рядовий збіг обставин. Радше, вони є свідоцтвом та наслідком багаторічної роботи незалежних культурних агентів.

Очевидно, що це проекти дуже різного масштабу й професійного ґатунку, проте їхня сукупність здатна створити комплексну картину про країну, до якої сьогодні прикута увага всього світу. І що найважливіше - кожна з таких подій створює дискусійне поле, де Україна набуває суб’єктності.

"Українська правда. Життя" звернулася до безпосередніх учасників та/або організаторів берлінських проектів із проханням поділитися коментарями з місця подій.

Леся Хоменко, художниця, учасниця виставки The Ukrainians

Главный вопрос, задаваемый на многочисленных интервью накануне выставки - "Какой будет украинская культура после Майдана?"

Думаю, кураторы проекта Беттина Клейн и Ариана Бейн как раз и попытались дать на него ответ. Другое дело, что тому же Берлину не с чем сравнить - там слабо представляют, каким было и есть украинское искусство "домайдановского" периода.

Поэтому можно говорить об очень удачном моменте, чтобы заявить об украинском искусстве в мире.

Хоть выставка построена удачно с кураторской и художественной точки зрения, думаю, зрители все равно сравнивали увиденное в галерее с медийными картинками об Украине из Интернета и других медиа.

В этом смысле выставку можно даже назвать инструментом в информационной войне, поскольку в Германии, к сожалению, присутствует мнение об Украине как о крайне правом государстве.

Лада Наконечна, художниця, учасниця виставки The Ukrainians

Выставку я посмотрела только сейчас, когда приехала в Берлин для участия в одной из сопровождающих ее публичных дискуссий. Не смотря на то, что я знала все работы и была свидетелем процесса создания выставки, все равно я ждала с ней живой встречи.

Впечатлила холодность выставки, что привело к ощущению жути. Хотя каждая из работ целостна в своей смысловой структуре, вместе, в экспозиции, они кажутся найденными кем-то пришедшим извне осколками битвы или обрывками текста, по которым зрителю приходится восстанавливать, или даже скорее создавать историю.

Подготовка выставки была поспешной, решение ее сделать было принято вразрез с концепцией галереи - обычно они показывают работы художников своей стипендиальной программы.

Кураторы почувствовали необходимость разговора в Германии о том, что происходит сейчас в Украине. Эта выставка не есть презентацией искусства из Украины, она является ещё одним вкладом в процесс осмысления сложившейся ситуации.

Олександр Михед, куратор проекту "АмнезіЯ project: відкрита платформа", презентованого в рамках фестивалю SOUNDOUT! Нові шляхи репрезентації літератури

Перша згадка про фестиваль трапилась мені десь у середині листопада минулого року. Організатор фестивалю, літературний будинок Lettrétage, пропонував кураторам літературних проектів, активістам, менеджерам культури надсилати заявки і спробувати нові форми представлення літератури.

Від початку акцент було зроблено на інтердисциплінарному характері сучасних літературних проектів, а також на важливості відходу від звичного формату читань письменниками своїх текстів. Інший важливий аспект – створення мапи світових тенденцій та глобальної мережі контактів між літераторами.

На фестиваль надійшло 106 заявок із 33 країн. Короткий список фестивалю сформували сім проектів із Італії, Аргентини, Німеччини, Греції, Іспанії, Бразилії та України. З 24 травня по 1 червня проекти, що ввійшли до шорт-листа, були представлені в Берліні наживо.

У фестивалі була присутня і прихована інтрига – міжнародне журі наприкінці тижня визначило найкращий проект, що отримав винагороду в 5 тис. євро. Хоч протягом фестивалю на це особливо увагу й не звертали, однак ефект змагальності добре спрацьовував для приваблення мас-медіа.

У рамках фестивалю були представлені також і "позаконкурсні події" - проекти, що ввійшли до довгого списку. Тож серед іншого можна було, скажімо, проїхатися класичним туристичним автобусним маршрутом по Берліну у супроводі гіда, чиї оповіді перемежовувались начитуванням поезій Герхарда Фалькнера у виконанні грецького перформера. Або отримати вірш, надрукований на банкноті в 20 євро. Або розібратися в труднощах перекладу з вигаданої мови.

У шорт-листі було кілька яскравих проектів, про які хотілося б сказати окремо. Австрійський поет Йорг Прінгер розвиває традиції візуальної поезії, однак підносить її на якісно новий рівень.

Спеціально розроблене обладнання і програмне забезпечення, створені ним самотужки, дозволяють інтегрувати голос і візуалізацію поезії.

Мова розпадається на шматки, і Прінгер її не збирає заново, але експериментує з уламками мови.

Англо-іспанська команда "Поетичної машини" створює ціле театралізоване дійство. Його учасники опиняються в абсурдному світі, герої якого дуже нагадують персонажів "Бразилії" Террі Гілліама.

Внаслідок взаємодії учасника дійства з командою машини, які грають роль навіжених бюрократичних психіатрів, одягнених у робочі комбінезони, з відповідей учасника створюється умовно поетичний текст. Особливо серйозно до нього не ставляться, але в даному випадку література і сам творчий процес набувають психотерапевтичного сенсу.

На фестивалі ми представляли "АмнезіЯ project: відкрита платформа" - міжнародний мультимедійний літературно-мистецький проект. Саме тут була надана можливість провести першу виставку мистецьких робіт, створених спеціально для проекту на основу текстів книги "АмнезіЯ".

За підтримки Мінського центру фотографії і особисто Алєксєя Шинкаренка, разом з яким ми були співкураторами виставки, простір літературного будинку на якийсь час перетворився на галерею. На виставці були представлені роботи Ярослава Солопа, Пиміна Давідова, Олексія Сая, Гамлета Зіньківського, Микити Шаленного, Степана Рябченка, Сергія Радкевича, Марка Галаневича (Україна), Георгі Махарашвілі (Грузія), Алєксєя Шинкаренка (Білорусь).

Українська художниця Алевтина Кахідзе представила перформанс, створений на основі уривків книги "АмнезіЯ", а також своєрідної рефлексії на події Майдану. Завершив вечір концерт гурту "OY Sound System" – у складі Марка Галаневича (учасник гурту "ДахаБраха"), Тараса Галаневича (DJ Galatar) та київського музиканта Жене Cлов’яна. Те, що існувало тривалий час у вигляді он-лайн віртуального проекту, набуло цілком реальних форм.

Журі визнало найкращими два проекти. Химерно-концептуальний аргентинсько-бразильський „KM 0" Форте, Зінгано, Бука та Нобреги, що включає риси мейл-арту, живого перформансу, виставки та просторового дослідження впливу поезії.

Другий проект-переможець – грецький "Поезія – це лише слова в неправильному порядку" Халіда, Александрополуса та Калагкатіса: команда розробила спеціальний програмний код, що випадковим чином комбінує стрічку твіттера за певним хештегом і змішує її з заздалегідь записаними англійськими перекладами творів арабських письменниць.

Готовий результат цього механічного сполучення проектується на стіну. Перформер його озвучує, вихоплює окремі фрази і викрикує їх. Того вечора на презентації було обрано хештег #сирія і, зрозуміло, що без описування крові й політизованих акцентів не обійшлося. Так само як і не полишало відчуття, що в принципі таке механічне продукування текстів безкінечне. Аби лиш Інтернет був.

Моя позиція як учасника фестивалю, звісно, заангажована, але, здається, в самій назві проекту-переможця "Поезія – це лише слова в неправильному порядку" заховано важливу концептуальну різницю між двома підходами до розуміння літератури і, ширше, мистецтва, в які ми продовжуємо наївно вірити, що для віршів потрібні почуття, а для мистецтва – людина.

Лізавета Герман та Марія Ланько, куратори виставки "Якщо самі тільки мухи бачили виставку, чи це означає, що вона відбулася?"

Коридор, кухня, підвал, гараж, горище та інші, здавалось би, корисні в господарстві містини, використовуються художниками Західної України не зовсім за призначенням: всі вони є галереями сучасного мистецтва.

Ближче знайомство з цими просторами та їхніми кураторами в рамках нашого довготривалого дослідницього проекту "Відкритий Архів" співпало із запрошенням від художника Адама Нанкервіса зробити виставку українського мистецтва у його берлінській artist-run галереї.

Адам народився в Австралії, мешкав в Нью Йорку, Ліверпулі й Лондоні, а останні 20 років живе й працює в Берліні, проте його Another Vacant Space (що можна перекласти як "ще один незайнятий простір") подорожує разом з ним континентами, містами й місцями. Виставковий простір є там, де художник - на подібних засадах функціонує й західноукраїнська мистецька сцена останні 20-25 років.

Самоорганізовані галереї почали виникати по всій країні з кінця 1980-х років, маркуючи фактично не існуючу до цього часу царину актуального мистецтва. Але якщо в Києві подібні ініціативи художників були поступово заміщені більш-менш розгалуженою інфраструктурою, то в містах на кшталт Львова та Ужгорода художні спільноти й досі виконують функції системи, будучи виробниками, провідниками, глядачами та коментаторами власних практик.

Берлінська виставка складається з двох частин: документальних панелей з архівними матеріалами й артефактів, пов’язаними із розглянутими неформальними майданчикам, та експозиції обраних мистецьких творів Габріела Булеци, Юрія Соколова, Андрія Стегури та Любомира Тимківа.

Просторово й концептуально ці частини об’єднані створеною безпосередньо на місці інсталяцією "Відкрита галерея" – черговим етапом проекту "Відкритої групи".

"Якщо самі тільки мухи бачили виставку, чи це означає, що вона відбулася?" апелює до характеру художнього мислення, що його породжує тривалий досвід самоорганізації та DIY-культури.

З іншого боку, ця виставка також є спробою альтернативної мистецької історіографії, де наратив будується не від оптики інституції та навіть не від аналізу художнього твору, а через репрезентацію альтернативних практик.

Юлія Островська, куратор "АртМайдану"в рамках проекту Maidan. Ukraine. The Path to Freedom

Музей Берлінського муру "Чекпойнт Чарлі", що приймає проект - це приватний, але дуже відомий історичний музей, розташований поряд із колишнім КПП "Чарлі", найвідомішим із усіх КПП часів "холодної війни" між східним та західним Берліном.

Подію цю варто розглядати як певний культурний обмін, метою якого є донести європейцям, що ж насправді відбувалося і відбувається наразі в Україні.

Символічно, що проект стартував із перформансу українського художника Матвія Вайсберга, який розмалював частину Берлінської стіни перед входом до музею.

У результаті вийшла картина, в якій проступають елементи прапора України, що за задумом художника символізує народження нової країни. Відповідний моменту настрій створював гітарист Костянтин Бушинський (Grozovska Band), який вплів у свою музику справжні звуки, записані під час подій на Майдані. Також на відкритті грали Сергій "Фома" Фоменко та його гурт "Мандри" та Grozovska Band на чолі з Оленою Грозовською.

Експозиція включає різноманітні артефакти з Майдану (бруківку, шини, протигази, "коктейлі молотова" тощо), фотовиставку Maidansaga Ігоря Гайдая та Максима Дондюка, колекцію страйк-плакатів "Я крапля в океані" (куратор Олексій Сай). В рамках проекту також відбувся перегляд коротких документальних фільмів від групи Babylon’13.

Cеред учасників проекту "АртМайдан": Матвій Вайсберг, Лев Скоп, Віталій Дмитрук, Дмитро та Тарас Пилипонюки, Андрій Гелитович, Дзвінка Загайська, Оксана Лособик, Ольга Сухецька, О. Миханько.

В день відкриття перед входом до музею відбулась акція протесту росіян. Люди тримали таблички на кшталт "Зупиніть терор нацистського Майдану" та інші транспаранти в дусі офіційної російської пропаганди.

Нам здається, що даний проект може потенційно стати певним речником української дипломатії. За допомогою візуального мистецтва, документальних фільмів, музики учасники намагалися донести те, що відбувалося і продовжує відбуватися в Україні.

Про це потрібно говорити та поширювати інформацію. Зокрема, через проекти, аналогічні нашому, який щодня відвідують 3500 людей. Адже інформаційну війну Україна програє і в багатьох випадках європейці отримують інформацію, викривлену російськими журналістами.

Онлайн-проект "АртМайдан" розпочинався як стихійне мистецьке явище на Майдані Незалежності в результаті самоорганізації художників. Його започаткували учасники протесту – студенти і випускники Львівської національної академії мистецтв на початку грудня 2013 року (ініціатор – Василь Стефанишин).

Кожен мав можливість висловити свою громадянську позицію художніми засобами. Художники самостійно купували полотно, емульсійні фарби, малювали на граніті поруч із Монументом Незалежності та одразу ж експонували свої твори. Відтак, проект "АртМайдан" зібрав у своїй колекції понад 30 робіт українських митців.