Франкфурт: як держава знову виїжджає на волонтерах

У середу, 21 жовтня, на Урядовому порталі з’явився гордий пост-реліз під заголовком "В`ячеслав Кириленко: Успіх України на Франкфуртському книжковому ярмарку є результатом спільних зусиль Уряду та громадськості".

У зв’язку з цим не можу не уточнити про "зусилля", епітет "спільні", і пропорцію цих зусиль.

Ані віце-прем’єр з гуманітарних питань – міністр культури, ані представники Державного комітету телебачення і радіомовлення, що подав заявку на національний стенд на Франкфуртському книжковому ярмарку як головний експонент і організатор, на ньому не з’явилися.

Тому дуже дивно читати такий звіт зі словами "за даними Держкомтелерадіо" і вихваляння кількісними показниками. Дозволю також собі заперечити певні перебільшення з боку урядовців, зупинюся на особливо нахабних пунктах цієї заяви .

Читаємо: "На інформаційно-організаційне забезпечення роботи українського стенду під час міжнародного книжкового ярмарку Урядом було виділено 1 мільйон 100 тисяч гривень".

Така сума справді була задекларована як обіцянка наприкінці весни. Але попри критично малий час на підготовку стенду постанова так і залишалася папірцем. Кошти на підготовку так і не були виділені через бюрократичні зволікання.

Я як член експертної групи і волонтер, що взяла на себе певні зобов’язання і тісно спілкувалася з керівництвом Франкфурту, про це писала неодноразово, сподіваючись, що критика і громадський тиск примусять вжити заходів.

З другого боку, Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців, який власне переконав пана Кириленка і пана Наливайка зробити перерозподіл бюджетних коштів для участі України у Франкфурті, витратив чимало часу на листи, дзвінки і спроби пришвидшити процес. На жаль, це все не вплинуло.

Це означає, що не було коштів на матеріали і побудову оригінального стенду, проект якого розробив безкоштовно архітектор Каве Хорхе Делаварі та який затвердив технічний відділ Франкфуртського ярмарку.

Висококваліфікований волонтер зробив даремну роботу, за яку йому ніхто не подякував.

Оригінальний стенд, який початково планувався

За місяць до ярмарку за відсутності коштів Держкомтелерадіо відмовилося від оригінального стенду, якого за логікою вимагає так велика площа у 100 кв.м., аби презентація країни не виглядала чудернацьки і вбого порівняно з креативними стендами інших країн.

Франкфуртський ярмарок пішов на великі поступки поза всіма дедлайнами, дозволивши змінити заявку і надати стандартне пластикове виставкове обладнання, освітлення і мінімальне меблювання.

Усе це без оплати, під гарантійні листи і обіцянки. Так само не було коштів і на виготовлення власного іміджевого інформаційного продукту, якому будь-яка країна-учасник ярмарку приділяє особливу увагу.

Зрештою, рятуючи ситуацію, каталог стенду України зверстало і надрукувало "авансом", з патріотичних міркувань видавництво "Віват". А Мистецький Арсенал як один із співекспонентів стенду взяв на себе витрати з друку іміджевих банерів на стіни та інформаційних постерів, навігаційних елементів.

Тому підготовка контенту – ажніяк не заслуга Держкомтелерадіо чи Мінкульту, а моїх колег. Каталог, усі тексти, книжкову експозицію упорядкувала Оксана Хмельовська, у весь дизайн безкоштовно розробила Альона Соломадіна.

Фото каталогів зі стенду

Увесь цей час я отримувала тривожні листи з Франкфурту з проханнями пояснити, що відбувається, чому люди з Держкомтелерадіо, які називають себе організаторами, нічим не цікавляться, не використовують можливості, які надає ярмарок, не задають жодних організаційних і технічних питань, а на ввічливі нагадування про давно прострочені терміни або мовчать, або надсилають "листи щастя", ні про що.

На мої запити Держкомтелерадіо або не реагувало зовсім, або дивувалося, виказуючи повну необізнаність з потребами підготовки, в стилі: "а що, хіба світло, стільці і звук треба замовляти окремо?".

На мої питання, хто монтуватиме стенд, теж довго не було відповіді. Зрештою, частково це зробили знайдені нами волонтери, за великої підтримки консульства України у Франкфурті, частково – два представника Євромедіа, підрядника, що виграв тендер "на організацію заходу", тишком і вкрай пізно проведеного Держкомтелерадіо.

Я разом з дизайнеркою Альоною Соломадіною провела ночі напередодні Франкфурту, вивчаючи схеми і розміри стенду, ми ретельно проінструктували Євромедіа щодо монтажу.

Ці інструкції були проігноровані, банери наклеєні косо-криво. В мене великі сумніви у ролі цього підрядника. Не бачу іншої його організаційної функції, окрім прийняти коштів від Держкомтелерадіо і перерахувати їх за площу стенду і устаткування Франкфуртському ярмарку.

До речі, коли ми вже працювали на ярмарку, кошти за стенд у Франкфурт ще так і не надійшли. Про які знижки у майбутньому мріє пан Кириленко за такого ставлення до закордонних партнерів?

Видавці ведуть переговори на стенді України

І окреме питання, варте пильного контролю громадськості – що станеться з тою часткою коштів, які мали бути витрачені на підготовку і не були витрачені?

Крім того, у критичній ситуації за відсутності державних коштів знайти меценатську підтримку для устаткування стенду допомогла Агенція Іміджу України. З нетерпінням чекатимемо від Держкомтелерадіо на демонстрацію кошторису витрат і фінансовий звіт, робитимемо запити – від видавців, експертів, депутатів і громадських організацій, ЗМІ.

Але останньою краплею для мене особисто стало ставлення Держкомтелерадіо до волонтерської роботи і партнерів, вже коли ми прибули у Франкфурт.

Відсутність комунікації, поваги, вдячності, найменшої співпраці – це погано, але куди гірше, коли результати роботи партнерів перекреслюються.

Шість великих півтораметрових інформаційних панелей, які були вкрай необхідні для відвідувачів стенду і пристойної експозиції, які розробили волонтери, а Мистецький Арсенал надрукував за свій кошт, як і частину книг видавців, Держкомтелерадіо просто не поклав у автівку, що везла вантаж у Франкфурт.

Відповідно на стенді утворилися пустоти, а гості ярмарку не побачили списку видавців, що брали участь на стенді, програми українських подій, зустрічей з авторами, постерів з інформацією про книги українських політв’язнів Надії Савченко і Олега Сенцова, текстів про війну і літературу під час війни, спеціально написаних для стенду Оксаною Забужко і Сергієм Жаданом. Було прикро до сліз.

Фото книжок на українському стенді

Усю інформаційну роботу, супровід стенду забезпечило консульство України у Франкфурті та мобілізовані ним волонтери, за що їм низький уклін, і окрема велика подяка генеральному консулу Аллі Польовій.

Українські автори, з якими відбувалися зустрічі на стенді, приїхали без підтримки держави, натомість це заслуга видавців, і, зокрема, нашого партнера, міжнародної літературної корпорації і фестивалю Meridian Czernowitz.

А особлива увага ЗМІ до українського стенду, політичного виміру, якому так радіє Урядовий портал – також результат особистих контактів експертів, волонтерів, а не інформаційної роботи Держкомтелерадіо.

Виникає питання: для чого Держкомтелерадіо у таких заходах, як Франкфурт?

І в чому ж полягали зусилля уряду?

Я би пораділа обіцянці гуманітарного віце-прем’єра В’ячеслава Кириленка виділити кошти на презентацію України у Франкфурті на наступний рік. Але за теперішньої риторики, гадаю, що підкладуть ті ж граблі, на які ми вже наступили.

Карл Шльогель дає інтерв'ю DW на стенді України.

Хотілося би, щоб пан Кириленко зрозумів: мало пообіцяти закласти кошти в держбюджет. Для того, щоб культурна спільнота надалі співпрацювала, допомагала держструктурам гідно представляти Україну у світі, ті мають визнати свої помилки, провести службове розслідування щодо некомпетентності певних осіб, саботажу, усунути тих, в кого нема мотивації виходити з бюрократичного летаргічного сну і політичної волі вирішувати нестандартні завдання.

Крім того, держструктури мають познайомитися одне з одним, навчитися консолідувати різні відомства та міністерства для швидкого і ефективного вирішення логістичного, інформаційного супроводу таких проектів.

І тендери слід проводити не наступного року, а вже зараз, і не для технічних підрядників, а для культурних інституцій, здатних професійно втілювати такі міжнародні проекти, які мають для цього достатні ресурси, готових нести відповідальність за якість.

Чи побачимо ми таку реформу, справжні зусилля, а не їхню імітацію? Якщо ні, то волонтери, яких держава призвичаїлися так нагло використовувати, робитимуть свої власні, незалежні проекти, вибудовуючи свою власну, більш культурну, модерну і сучасну Україну, яка все одно з часом витіснить ретроградне мракобісся постсовка.

Але в такому випадку ми катастрофічно втрачаємо час, увагу і кредит довіри, наданий Україні світом.

Пропоную об’єднати зусилля усім зацікавленим і розпочати фахове обговорення того, яким чином може співпрацювати у таких проектах держапарат і громадський сектор, бізнес, того, хто візьме на себе відповідальність за координацію і втілення проекту у 2016 році, і як нам убезпечити себе від тих самих гірких помилок.