"Ідеальне завершення вистави – коли глядачі побилися". Як і чому режисер фільму УП "Треба ще вижити" знімає про важливе
Зйомки документальних фільмів нагадують квест, бо запланований сценарій може бути скоригований життям.
Саме так і сталося зі стрічкою "Треба ще вижити", який "Українська правда" випустила у травні цього року. Чотири дні знімальна команда на чолі з режисером В’ячеславом Гармашем провела поруч з героєм фільму – лікарем Іваном Черненком.
На його зміні до лікарні потрапляє пацієнт, що загинув внаслідок ДТП — буквально на очах знімальної групи. Весь матеріал зняли усього лиш за 8 днів.
У результаті вийшов фільм, який показали на міжнародному кінофестивалі у Харкові. Наразі Гармаш займається іншим – не менш важливим і цікавим проєктом Look & See "Дивитися і бачити" – про людей з інвалідністю.
Для чого українському суспільству потрібні такі фільми-"пігулки", режисер В’ячеслав Гармаш розповів "УП.Життя".
– Коли ви взялися знімати фільм, що ви очікували побачити і чи справдилися сподівання?
– Насправді, очікував, що все буде набагато гірше. Мені пощастило з героєм. Це документалістика: я намагаюсь зануритися і поглянути на світ очима героя – Івана Черненка.
Він інтелектуально розвинена людина, яка на все дивиться з розумінням проблем, але достатньо з позитивного ракурсу. До того ж, коли ми приїхали до Роздільнянської лікарні, там вже було відремонтовано перший поверх. Навіть у деяких київських медзакладів гірший стан. Головне, що я побачив – лікарі роблять свою справу з любов’ю і допомагають іншим.
Якщо оцінювати глобально, то всі твори – про любов або про смерть. Цей фільм – про любов. Конкретніше – про любов лікаря до життя, професії, дружини.
Це про людину – особистість в межах певної професії, соціального прошарку, її погляди, думки. Ми намагалися зробити узагальнений портрет наших лікарів: розкрити через такі актуальні теми, як COVID, медична реформа.
 |
| В'ячеслав Гармаш на прем'єрі фільму УП "Треба ще вижити". Фото: Дмитро Ларін |
– Ви до цього орієнтувалися у медичній реформі?
– Абсолютно ні.
– Як, на вашу думку, відбувається реформа?
– Погано. Я отримував другу вищу освіту у Штатах, підтримую безперервний процес реформ у будь-якій галузі. Але те, що я побачив у нашій медицині – дуже печально.
Часто пацієнти мають проблеми ще з самого початку, коли стикаються з сімейним лікарем. Якщо він, наприклад, звільнився (а наразі сімейні лікарі звільняються і йдуть працювати до приватних клінік), а іншого немає, то людина не може отримати медичні послуги.
– Проблема у недостатньому фінансуванні медицини чи в самій структурі реформи?
– Реформа Супрун не доведена до кінця. Але якби ті, хто прийшов на її місце, мали прагнення продовжувати реформу, то можна було б модифікувати її. А у нас ця реформа, грубо кажучи, "зависла".
Довідка: Медична реформа, яку ще називають реформою Супрун, стартувала у 2018 році. В її рамках запровадили принцип "гроші ходять за пацієнтом" та перестали платити лікарям за ліжко-місця. Перший етап реформи "на первинці" уже відбувся. Із 2020 року реформа поширилася "на вторинку".
– А що про медичну систему чи людей залишилося за кадром?
– За кадром завжди багато лишається. По-перше, на початку були проблеми з отриманням дозволу на зйомку – тільки через редакцію УП вдалося вирішити питання.
По-друге, коли ми приїхали у Роздільнянську лікарню, то до нас поставилися дещо вороже. На місці нас зустрів головний лікар, а також якісь місцеві чиновники під’їхали – напевно, хотіли пропіаритися. Ми пояснили головному лікарю свою мету і пішли знімати.
Деякі медики спочатку ховалися від камери, але ми чітко сказали, що ми не преса, і у нас немає політичного замовлення. Ми – документалісти, які просто хочуть з вами провести якийсь час, та ми навіть назви фільму ще не знаємо. Це спрацювало: поступово жорстка реакція з боку лікарів змінилися на теплішу і доброзичливішу.
Особливо вороже ставлення спершу було з боку медиків швидкої допомоги. Але згодом вони навіть запрошували нас поїздити на виклики. Познімати, як вони висловилися, "справжню жесть". Але, на жаль, в нас було обмаль часу.
– Лікарі часто, особливо у невеличких населених пунктах, неохоче розказують про реальні проблеми – дефіцит коштів, брак обладнання. Але у фільмі Іван говорить все, як є, тобто в нього немає страху.
– Насправді таких одиниці. Нам дійсно пощастило з героєм. І ця тема страху теж є у стрічці. Коли нам читають смс від лікаря, бо той боїться вголос розказати про гострі питання, інакше можуть звільнити.
– Герой фільму каже, що до ковіду ставлення до лікарів було жахливим. Як пандемія вплинула на медичну систему?
– Перш за все, фокус громадськості спрямувався на медичну систему однозначно. Завдяки цьому такі люди, як Іван, отримали більше публічності. Це, напевно, позитивний момент, тому що у наш час без публічності важко чогось досягти.
– У суспільстві вибудували образ лікаря як героя. І саме у фільмі йде мова про те, що подібна героїзація призводить до знецінення їхньої роботи, мовляв – навіщо тоді герою ще й платити. Що потрібно, щоб змінилося таке ставлення?
– Протиставлення "герой – професіонал" характерно не лише для лікарів. Наприклад, із вчителями така ж ситуація. Це має погані наслідки для соціуму.
Все залежить від особистості – наскільки освічена, інтелектуально розвинена людина спроможна виявити повагу до іншого, наприклад, до лікаря. На Заході теж є певні прошарки населення, які з неповагою ставляться до лікарів. Але там існують вже роками вибудовані зв’язки, де лікар має високу позицію у соціальній ієрархії.
Універсальна відповідь – це освіта кожного, у широкому сенсі – духовно-філософська освіта на творчому рівні.
– Від чого насамперед, крім самих лікарів, залежить якість медичних послуг?
– Від менеджменту медичної галузі. Наразі, мені здається, що у нас медична реформа почалася, але з приходом нової команди – немає бажання її продовжувати, бо відсутнє цілісне бачення іншого шляху. І в цьому сенсі, як каже Іван, COVID сприяв "на руку" цій ситуації.
– Що вас здивувало у медичній системі?
– Скрізь однакові люди – хтось керується більш благородними принципами, а інші – менше. Останні – здебільшого серед керманичів. Можливо, це здивувало найбільше, бо медицина – це все-таки історія про людяність.
– А які відгуки були від лікарів?
– Чесно кажучи, з Іваном я після фільму не спілкувався. Медична експертка Катерина Булавінова позитивно сприйняла фільм. Особливо приємно, що є хороші відгуки від лікарів, які залишилися поза кадром. Вони зрозуміли що фільм не про те, хороша чи погана реформа, а саме про лікарів.
– Про що ваш новий проєкт?
– Наша кінокомпанія Manifesto 18 займається не тільки кіно, але й іншими напрямами. Оскільки я ще викладаю в університеті ім. Карпенка-Карого (веду курс телеведучих), моя студентка Сельбі десь більше року тому на завдання "інтерв’ю з ровесником" зробила інтерв’ю з незрячою дівчиною Тетяною Антоненко.
В кадрі я побачив симпатичну, інтелектуальну, грамотну, цікаву людину. До того ж, вона сказала, що її мрія – стати телеведучою. Ця ситуація десь відклалася у мене в голові. І через місяці я запропонував своєму партнеру Миколі Короткому – давай зробимо проєкт з незрячою ведучою.
Разом з дівчатами ми розробили концепцію проєкту – Look&See Дивитися і бачити: без обмежень, а згодом отримали грант від Українського культурного фонду.
Сенс у тому, що відбувається спілкування двох ведучих – зрячої і незрячої (Сельбі і Тетяни) – з різними людьми з інвалідністю про їхні успіхи та життя. Родзинкою проєкту стало те, що коли гості з інвалідністю усвідомлюють, що з ними спілкується ведуча, яка абсолютно розуміє їхній світ, вони починають більше довіряти і в результаті розкриватися.
Таким чином проєкт занурює нас у світ людей з інвалідністю. Та найголовніше, що атмосфера та інтонація піднесена, позитивна. Герої мають що сказати, вони надихають.
 |
| В'ячеслав Гармаш на зйомках проєкту Look&See Дивитися і бачити: без обмежень |
– Що для вас було відкриттям у роботі над темою про людей з інвалідністю?
– Насамперед, Тетяна: її ставлення до життя. Вона абсолютно гідна співрозмовниця. Є дуже багато речей, які зближують людей з інвалідністю та без, але здебільшого ми цього не помічаємо. До того ж, це яскравий інсайт в інший спосіб співіснування з цим світом.
Наприклад, Тетяна каже: "Я можу з’ясувати, якого ти зросту". Я здивувався, а Тетяна пояснює: "Я чую звідки йде голос і можу визначити зріст людини".
Нам важко зрозуміти, як це – жити без зору чи без ніг. Ми, як глядачі, потрапляємо в інший паралельний світ. Це такі ж люди як і ми. Серед них теж є, як ті кому потрібна допомога, так і ті, хто можуть допомогти.
Це важливий проєкт не лише для самих людей з інвалідністю, а й для інших – щоб краще зрозуміти тих, з ким ми живемо поруч, а отже, і самих себе. Коли людина не може елементарно навіть до театру прийти чи перейти дорогу, то це вже історія про наш соціум.
Наша мета – показати героїв із позитивної точки зору: історії успіху серед людей з інвалідністю. Це є меседж для інших, хто, можливо, через це закрився вдома і боїться зробити кроки для досягнення своєї мрії. З іншої сторони, Look&See – це момент пізнання нашого соціуму.
– Наскільки люди з інвалідністю в нас є вразливими до дискримінації?
– На жаль, в українському соціумі здебільшого існує стигма щодо людей з інвалідністю.
Наприклад, неприємно вражає і дивує, коли до незрячої людини говорять – не торкайся мене, бо ще твоя сліпота перейде. Це настільки низький рівень обізнаності, що просто жах. Подібні історії може розповісти, напевно, кожна людина з інвалідністю.
– Фільм про лікарів, а також проєкт Look&See – це не тільки про особистості, а ще й про соціум. Чому вас зацікавили такі історії?
– Це наш світ – не може бути любов без соціуму. Бертольд Брехт, вважав, що ідеальне завершення вистави – коли глядачі побилися. Тобто є такий підхід в мистецтві, де важливо підіймати гостро-актуальні соціальні теми і привертати до них увагу.
– Для вас – це мистецтво чи більше документування побаченого?
– Я б так не розподіляв. Тому що мистецтво – це і є документування реальності, її дзеркало.
Ірина Голіздра, спеціально для УП. Життя
Вас також може зацікавити:
Лікар з одеської районки, ковід і медреформа. УП презентує документальний фільм "Треба ще вижити"
Медреформа: зупинити не можна продовжити
Гроші загубили пацієнта: що насправді відбувається на другому етапі медреформи
Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.