Жінка, що виходить за межі і друг диявола Апостол Петро: в Опереті відбулась національна прем’єра опери "Місяць" Карла Орфа
28 і 29 березня у Національній опереті відбулася прем’єра опери Карла Орфа "Місяць" за мотивами казки братів Гріммів. Це її український дебют, який поставила театральна режисерка Тамара Трунова. Вона відома своїм талантом змінювати п’єси інколи майже до невпізнаваності: її вільного прочитання зазнає як класика, приміром шекспірівський "Гамлет", так і сучасна драма, наприклад "Погані дороги" Ворожбит.
Трунова не зраджує собі і в опері "Місяць". Вона виходить за межі класичного лібрето, ввівши у чоловічий склад головних героїв свою персонажку. Музичне полотно опери теж зазнає змін: у ньому з'явилися впізнавані мотиви з іншого твору Карла Орфа. Про знахідки і хитросплетіння сюжетних ліній театральної прем'єри розповідає музична оглядачка УП.Культура Наталка Писанка.
Читайте УП.Культура в Telegram i WhatsApp!
Опера "Місяць" німецького композитора Карла Орфа прозвучала вперше в Україні і вперше у світі в українському перекладі Яни Іваницької. Здавалося б, проста "дитяча" казка, проте саме зараз вона виявилася такою актуальною в контексті російсько-української війни.
Перша постановка цієї опери відбулася 1939-го у Мюнхені за півроку до початку ІІ Світової. І саме в Баварській опері у Мюнхені Тамара Трунова втілювала "Місяць" Орфа минулого сезону. Загалом в арсеналі режисерки шість опер: чотири поставлені в Україні, дві – за кордоном.
В українській постановці "Місяця" завданням Трунової стало розказати про те, що відбувається з нами зараз: не мовою телевізійних новин, і не мовою братів Гріммів, а чимось вищим, "приблизно на рівні Місяця", як каже сама режисерка. Також Трунова пообіцяла, що кількість алюзій в опері перевищуватиме кількість глядацьких місць у залі.
Сюжет казки Гріммів невигадливий, але залишає багато простору для творчості. Четверо шахраїв викрадають Місяць і використовують його як ліхтар, беручи плату з односельців за "послуги" освітлення. Помираючи, просять покласти їм у труну четвертину Місяця кожному.
Після смерті останнього з шахраїв настає темрява на Землі і хаос у потойбічному світі. Аби заспокоїти померлих, до них приходить апостол Петро, завдяки йому Місяць повертається на небо.
На сцені Оперети, як і було анонсовано, з'являється героїня, яку названо "Жінкою з іншого світу". Спершу вона у ролі оповідачки філософствує на тему театрального простору, в якому можливий нереальний перебіг подій, наприклад, викрадення Місяця з неба, і розмірковує, які б наслідки чекали на Землю у випадку зникнення небесного світила.
Нова героїня вбрана в одяг стилю 18 сторіччя, згодом її зовнішній образ змінюється відповідно до розвитку сюжету. А сама вона в результаті метаморфоз перетворюється на Жінку з Цього Світу, яка щосили намагається вистрибнути за обмежувальні лінії.
Важко не помітити тут алюзію на хвилю оприлюднених жінками випадків харасменту і насилля в українських театрах та Національному університеті театру і кіно.
Оповідач за версією Орфа – сторонній спостерігач, що розказує хід подій казки. Проте в постановці Трунової він інтегрований у сюжет опери, як символ зла в образі Диявола, протиставлений апостолу Петру.
Останній у мотоциклетному шоломі ефектно з'являється з люку з-під сцени, що викликає подив: якщо він Апостол, що приходить у світ померлих, то мав би спуститися згори. Згодом все стає ще більш заплутаним: Петро і Диявол ручкаються і навіть обіймаються. А згодом Петро постає ще й в образі Христа із закривавленими руками.
Дійство на сцені було динамічним, цьому сприяла хореографічні знахідки: репліки та дії ілюструвалися мовою танцю, доповнюючи сценографічні рішення та допомагаючи артистам хору та солістам проживати сюжет.
Цікаво було спостерігати за артистами у ролі "самоосвітлювачів": завдяки ліхтарикам, направленим ними на власні обличчя, вдалося досягнути ефекту потворних гримас.
Алюзій, символізму та зв'язків із сучасністю у постановці чимало. Перекладачка Яна Іваницька в українському тексті лібрето загострила увагу на людських вадах: жадібності, жорстокості, дріб’язковості, прагненні влади над усім світом.
Пояснювати, про кого йдеться, немає потреби. Слово "блекаут" теж не раз звучить зі сцени (коли зникає Місяць і Земля занурюється у темряву). Тих, хто звик до "рафінованого" мистецтва на сцені, може збентежити сленг, хоча в контексті цієї постановки, де частина героїв постають в образі гопників, це видається цілком доречним.
Для диригента-постановника Ділявера Османа родом з Криму сюжет опери особливо близький:
"Для мене цей Місяць – це мій Крим, який у мене вкрали. І я хоча б на сцені можу повернути його назад".
Важливо, що попри сюжетні перипетії і динамічну подачу матеріалу не загубилася вишукано-пластична музика Карла Орфа.
В українській версії "Місяця" здивувала поява номеру "O Fortuna" з кантати "Карміна Бурана" Орфа, якого немає в оригіналі опери. Початок тексту кантати стає філософським акцентом вистави і символізує циклічність історії: "О, доле! Як Місяць ти мінлива, постійно то ростеш, то зникаєш…"
