Це читомо: нонфік про спеку, книга на війні, ХХ століття зі східної перспективи та інші новинки
Як місце дії твору впливає на його сюжет і проблематику? В яких нових романах дія відбувається в знайомих українських містах? А яким були переживання ХХ століття в Китаї і Японії?
УП.Життя рекомендує новий книжковий огляд від наших партнерів з Читомо – медіа про мистецтво читання і книговидання. Тут ви знайдете романи про Китай і Японію, київське фентезі та нонфік, який допоможе впоратись зі спекою.
Українська проза
Катерина Пекур Мія Марченко. Діти вогненного часу
Харків: Ранок, 2024. – 640 с.
"Діти вогненного часу" – підліткове фентезі, яке неодмінно має опинитись на поличці всіх, хто любить київські тексти. В людському світі починається повномасштабне вторгнення, Катя з бабусею тікають із Київщини і опиняються на вокзалі. Дівчинка не встигає оговтатись від шоку, як її викрадає невідома істота і затягує Катю в інший вимір – у Завокзалля.
Це величезний і багатий світ різноманітних магічних істот зі своїм соціальним укладом. Сила цих створінь безпосередньо залежить від людей, що перегукується з "Американськими богами" Ніла Геймана: там старі боги втрачали міць, коли люди все менше в них вірили. В "Дітях вогненного часу" діється щось схоже.
Це химерний світ, що містить в собі стільки елементів, скільки їх зберігається в людській пам’яті. Так вокзал потойбічного світу має вигляд всіх київських вокзалів водночас, бо люди мають пам’ять про це місце. Натомість без людської вдячності духи слабшають і стають загроженими. І з початком повномасштабного вторгнення у світі Завокзалля починається хаос.
Хтось із чарівного світу підставляє невинних духів, приймаючи їхню подобу, викрадає артефакти і людей. Дехто тихцем починає згадувати Лихо Однооке – фатальну лиху силу, історично пов’язану з росіянами. І хтось баламутить підземні річки Києва, намагаючись воскресити ті із них, які люди давним-давно загнали в бетон. Та й бомби з людського світу також починають потрапляти у світ Завокзалля. І розбиратись з усіма проблемами доводиться людській підлітці Каті та юному колійнику Августину.
Цікаво, що мешканці фантастичного світу в цьому романі – це представники різних часових і етнічних груп Києва. Серед магічних працівників Завокзалля є німці, радянські товариші, євреї, козаки, а королевою Завокзалля стає ромка. Тож у цьому романі, як і в "Лазарусі" Світлани Тараторіної, київська історична мультикультурність повертається. Інший цікавий момент – перелік фантастичних істот.
Авторки роману спираються не лише на український фольклор, а й працюють з урбаністичним простором. "Діти вогненного часу" населені повітряними істотами, що пов’язані з київськими аеропортами, та спеціальними духами, що наглядають за залізницею. Тож "Діти вогненного часу" – цікавий текст не лише для young adult аудиторії, а й для києволюбів.
Катерина Липа. Сатанів. Тевтонське прокляття
Київ: Віхола, 2024. – 240 с.
"Сатанів. Тевтонське прокляття" – це старий добрий історичний роман з настроєм трьох мушкетерів, який відбувається на Тернопільщині.
Під час Грюнвальдської битви юний Василь Крук вбиває незнайомого лицаря і знімає з його шиї ладанку. Лицар в передсмертних криках намагається щось донести Василеві (або просто проклинає його), але той не розуміє чужої мови. І от, по поверненні додому юний Крук помічає, що жінки так і мліють від його вигляду, підозрюючи хлопця в застосуванні чар, а замковий воєвода навпаки не любить Василя і всіляко намагається його усунути. Василь знаходить найкрасивішу дівчину Сатанова, яку зла мачуха ховає від місцевого товариства, споглядає місцеві політичні інтриги і ще й мимохіть вв’язується в язичницький ритуал.
Герої роману подорожують між Сатановом, Кам’янцем і Язловцем, демонструючи, які інтриги плелись за стінами їхніх замків і в які небезпечні пригоди можна було встряти, якщо необачно забрести за міські мури. Сюжет роману простий і невибагливий, однак обігрування історичних деталей в ньому вигадливі й небанальні. В одній зі сцен розлючений священник якось вривається в Сатанів і намагається судити Василя, але раптом виявляє, що німецьке правосуддя тут не діє. А герої, що плетуть інтриги одне проти одного на кожному кроці, дають трохи зрозуміти умови, в яких відбувалась заплутана історія 15 століття.
Перекладна проза
Мін Джін Лі. Пачінко
переклад Олександри Гординчук. – Київ: Артбукс, 2024. – 480 с.
"Пачінко" – родинна сага про ХХ століття з погляду корейців у Японії. Поділ Кореї на Північну і Південну, переживання Другої світової, емансипація, потяг до західної культури й осмислення власної ідентичності – яким все це було на Сході?
Ця книжка починається як історія бідної дівчини Санджі, яка замолоду закохалась у багатого незнайомця, але завагітнівши виявила, що в нього є родина в Японії. Санджі не погоджується прийняти опіку чоловіка й вислизає з поля зору свого коханця. Незабаром вона одружується з католицьким священником і перебирається до його сім’ї в Осаку. Там Санджі виявляється набагато самостійнішою й емансипованішою за свою невістку. Але ця риса героїні – наслідок не переконань, а життєвих обставин. Санджі виховала матір, з якою дівчина все життя працювала разом. Тож вона може розібратись з кредиторами, спокійно вирішити з чоловіками будь-які ділові питання й отримує у спадок від матері настанову не бути суто домогосподаркою, а працювати й мати власні гроші.
За стосунками Санджі та батька її старшого сина можна шукати патріархальну інтерпретацію. Він наглядає за жінкою здалеку і весь час намагається влаштувати життя її та сина. Так, його підказки і можливості рятують родині життя в часи війни. Але це не знімає з чоловіка роль патріархального привида, що жене родину в Японію.
Чимало сцен в "Пачінко" показують дискримінацію японцями корейців. Бути корейцем серед японців – це постійно зіштовхуватись із неприйняттям і соромом. Син Санджі тяжіє до того, щоб якомога далі відійти від всього корейського. А його японська часто є грамотнішою за мову японців (патерн характерний для багатьох колоніальних культур). Корейці стають небажаною партією для шлюбу, їх культура вважається нижчою і вони мусять поводитись максимально законослухняно, інакше їм може загрожувати виселення. Але все ж ми маємо справу з ХХ століттям, в якому норми й тренди стрімко змінюються. І зміни світу повсякчас позначаються на героях.
Сяо Хон. Бувальщини містечка на річці Хулань
переклад Надії Кірносової. – Київ: Сафран, 2024. – 200 с.
Сяо Хон – китайська письменниця 1930-х років. Щоб зрозуміти, чим є проза цієї знакової авторки ХХ століття, уявіть "Зачаровану Десну" Олександра Довженка, що відбувається в маленькому містечку Китаю. Це книжка майстерних пейзажів і містечкових замальовок, в якій не відбувається нічого посутнього. Оповідачка "Бувальщин…" описує звичайних людей свого дитинства та переживання від простих речей. Зокрема це захоплення, з яким вона в дитинстві розглядала старі речі, або як доглядала цибулю-порей, яку так любила її бабця.
Час книжки Сяо Хон – неквапний і циклічний, а природі й зокрема річка задає життєвий ритм і стиль життя містечку. Завдяки тому, що тварини час від часу гинуть в річці, можна продавати зіпсоване м’ясо задешево під приводом, що тварина просто втопилась. До слова, химерна поведінка річки – це ще один елемент, який єднає книжку Сяо Хон з відомою повістю Довженка. Саме біля неї відбуваються всі ритуали, в її водах зникають перехожі, а поведінка ріки трактується як воля богів.
Нон-фікшн
Джефф Ґуделл. Палюче тепло вб’є нас найперше
переклад Наталії Яцюк. – Рівне: Бородатий Тамарин, 2024. – 368 с.
Спека – набагато небезпечніше явище, ніж здається. Під час цьогорічних блекаутів, що припали на найспекотніший період літа, українці мали змогу в цьому переконатись. "Палюче тепло вб’є нас найперше" – прекрасний і як ніколи актуальний нонфік від експерта з екологічної журналістики. Книжка містить чимало корисної та пізнавальної інформації про спеку, її вплив на людину і природу, а також людські механізми переносити спеку. В книзі також наведені історії людей, які недооцінили дію високих температур, не мали знань чи можливостей, щоб врятувати своє життя.
Книжка розповідає, як в людей утворився механізм пітніння і наскільки це важливий інструмент для самоохолодження. "Палюче тепло вб’є нас найперше" показує, що насправді недостатньо просто пити воду, щоб уникнути перегрівання нашого тіла. У вологому кліматі спітніти, щоб охолодитись набагато складніше. А ще книжка розповідає, що одна з теорії людського прямоходіння – порятунок від спеки, яке дає нам змогу краще розсіювати тепло.
Видання також нагадує, що мешканці землі знаходяться далеко не в однакових умовах щодо виживання в спеку. Бідні люди, які не можуть дозволити собі кондиціонери, або бездомні є вразливими до смерті від теплового удару. Автор описує випадок, коли штат Аризона заборонив вимкнення електроенергії в спекотні дні. Приводом до цих дій стали протести проти постачальника електроенергії, внаслідок політики якого жінка померла від теплового удару.
Компанія вимикала електрику за несплату в спекотні дні літа. І героїня історії померла від теплового удару тому, що їй накрапала заборгованість в 52 долари. Тож коли цього літа в певних колах українців ходили розмови про жагу доплачувати за електроенергію тільки щоб мати її безперервно в часи блекаутів, вони не думали, що електроенергія – це не лише про комфорт, а й про виживання.
Ендрю Петтіґрі. Книга на війні. Бібліотеки й читачі воєнного часу
переклад Катерини Корнієнко. – Київ: Лабораторія, 2024. – 484 с.
Читання й книговидання в воєнні часи не зникає, але істотно трансформується і набуває специфічних рис. Зіштовхнувшись зі зміною книжкового світу під час російсько-української війни, цікаво порівняти цей процес з аналогічними змінами в минулому. Зокрема про існування культурного фронту і книжку як зброю почали говорити задовго до 21 століття. А про історію книговидання і читання на війні розповідає Ендрю Петтіґрі, спеціаліст з історії трансформації книжок.
"Книга на війні. Бібліотеки й читачі воєнного часу" розглядає чимало аспектів існування і творення літератури на війні. Щоправда, автор концентрується не на всіх війнах, а здебільшого на Першій і Другій світовій. Він розповідає про створення Міністерства пропаганди й залучення топових англомовних письменників до роботи на культурному фронті (зокрема Кіплінга й Конан Дойла).
Під час Першої світової війни описи реального стану на фронті не потрапляв на очі читачів. Тож коли військові повертались в тил, вони дивувались тамтешньому спокійному життю. Ці описи цікаво порівнювати зі станом сучасного висвітлення війни в українських медіа та літературі, чиє зображення є абсолютно відмінним.
Під час Другої світової хроніки війни стали перспективним жанром і відкрили простір для журналістів. А англійські читачі охоче читали літературу, створену військовими. Тож дебют військових зустрічали з гарантовано теплими відгуками. А ще читання було чи не єдиним доступним дозвіллям для військовополонених. Один із них за 5 років полону прочитав 350 книжок.
В бібліотеках для військовополонених особливо цінувались великі тексти, в які можна було глибоко зануритись. Та й варто сказати, що асортимент літератури був обмежений цензурою, тож це була переважно класика.