"Відвідувачів більше, ніж до вторгнення". Як Запорізький краєзнавчий музей працює і під обстрілами, і за кордоном
У вересні в Литовському національному музеї відкрили виставку "Київська Русь. Початок". Золоті та срібні прикраси, зброя, побутові предмети і монети показують у Вільнюсі цими днями. Загалом з різних українських музеїв на виставку привезли понад 300 експонатів загальною вартістю понад 10 мільйонів євро.
На виставці показують і срібного візантійського орла та амфору восьмого сторіччя з колекції Запорізького обласного краєзнавчого музею.
В самому ж приміщенні музею у Запоріжжі цінні експонати не представлені – коштовну збірку евакуювали. Проте зали музею частково доступні для відвідування. Попри російські ракетні обстріли і бомбардування КАБами, команда музею не припиняє працю.
Багатьом музейникам робота допомагає переживати воєнну реальність. Зокрема і заступниці директора Музею Вікторією Водопʼян. Про виклики, з якими стикається музей за 40 кілометрів від лінії фронту, з нею поговорила арт-оглядачка УП. Культура Ольга Дуденко.
Зараз Запорізький краєзнавчий музей відкритий для відвідувачів три дні на тиждень – у четвер, пʼятницю та суботу. До повномасштабного вторгнення колекція Музею налічувала понад 100 тисяч предметів. Нині цінності сховали.
Розповідь про справи Запорізького музею Вікторія починає з команди. Саме завдяки співробітникам, яки не виїхали з початком вторгнення вдалось зберегти музей. Перша та друга черга евакуацій у Запорізькому музеї відбулася за тиждень від початку повномасштабної війни – 4 березня.
"Ми також вивезли зброю, яка була в експозиціях, тому що боялися можливого мародерства. Армія РФ просувалася швидко, і ми бачили, як вона знищувала обʼєкти в музеях. Тому, звичайно, багато речей опинилося в евакуації – наші вишиванки, рушники, особисті речі військових, розміщених у залах про АТО та ООС", – згадує Вікторія.
Наступний етап був вже у травні. Тоді знайшли грант на пакувальні матеріали від фонду ALIPH, основною діяльністю якого є захист культурної спадщини.
"Ніхто не міг повірити в те, що повномасштабна війна станеться насправді. Незадовго до цього, напевно, за три-чотири дні, до нас направили телефонограму про те, що ми маємо розрахувати кількість потреб для повної евакуації", – згадує Вікторія Водопʼян. "Це було нереально. І йдеться не стільки про пакувальний матеріал, скільки про людський ресурс – повну евакуацію було просто неможливо провести фізично".
Згодом зʼявлялися й інші благодійні організації, що допомагали з пакувальними матеріалами – Музейний кризовий центр, Центр порятунку української культурної спадщини. Зараз від Центру збереження культури, яке підтримує Міністерство культури Німеччини команда отримала сканери для фіксування фондових предметів, ноутбуки й ще пакувальних матеріалів. Про всяк випадок. Вікторія щиро сподівається, що останні не знадобляться.
На безпеку музею впливає і вік будівлі – їй понад 100 років, вона реагує на всі прильоти. Тож, це одна з причин закритих залів нині.
"До війни в нас працювало 25 залів на різну тематику, починаючи з давнини, енеоліту, закінчуючи сучасною історією. Зараз музей працює десь на 50%. Зали давнини розібрані майже повністю, тому що в цих експозиціях лежать дуже крихкі предмети, які мають велику цінність. Така ж справа із залом козацтва, з залом про заселення нашого краю наприкінці ХVІІІ століття і Першої світової війни".
Попри це відвідуваність цього літа зросла. Вікторія каже, це ще й тому, що до Запоріжжя переїхала велика частина внутрішньо переміщених людей з окупованих територій. "Це літо ми відпрацювали з великою кількістю відвідувачів і навіть не очікували цього. Навіть скажу більше: у деякі місяці відвідування було кращим, ніж до повномасштабної війни".
Цього року до роковин вторгнення тут відкрили нову експозицію "Війна за незалежність". Починається вона із зали про Революцію Гідності, розповідає про російську агресію у 2014 році і її повномасштабну фазу.
Серед експонатів є і частина шахеда із написом "Да будет свет", яким росіяни атакували Дніпрогес у жовтні 2022 року.
Вікторія говорить, що експозиції змінюють приблизно раз на два-три місяці.
Інколи співробітники музею дістають цінності зі сховку – не надовго, але все ж колективу хочеться показати, на що багатий музей. Так, до Дня державності показали 150 ікон, які зберігають у фондосховищі. Задля безпеки такі експонати не можуть тримати в постійній експозиції.
В інше свято, День прапора, у музеї зібрали найбільшу колекцію прапорів в Україні – понад 70. Зараз команда працює над тим, щоб зробити їх частиною своїх фондів.
У музеї доступні й онлайн екскурсії, які команда почала практикувати ще за часів ковіду. Кожна зала відзнята на фото та відео, і науковий співробітник, який відповідає за дослідження певної теми, готує презентацію про якусь із залів.
"Звичайно, прийти до музею, доторкнутися історії – це зовсім інше. Але в тих реаліях, у яких ми живемо зараз, у нас просто немає іншого виходу", – упевнено додає Вікторія.
У 2021 році команда Запорізького краєзнавчого музею розпочала перемовини з Данією про участь предметів колекції у виставці про Русь. В експозиції мав опинитися срібний візантійський орел і амфора ХVІІІ століття. Посередником між запорізькими музейниками та Данією був Національний музей історії України, який допомагав із домовленостями.
"Наші предмети мали повернути у вересні 2022 року, після завершення виставки. Але ось у лютому починається повномасштабне вторгнення. Данська сторона запропонувала, щоб на час воєнних дій і орел, і амфора залишилися в них".
А вже на початку 2024 року до них звернувся Литовський національний музей, щоб попросити ті ж предмети на виставку "Київська Русь. Початок".
"Нас дуже вразило те, наскільки сильно Литва підтримує Україну. Виставка вийшла шикарна, і ми бачили, як працюють литовські колеги – вони теж у захваті. Думаю, що там буде багато відвідувачів. Добре, що там можна побачити не тільки предмети з нашого музею, а й з інших, і те, що ми опинилися з ними поруч, – це вже класно".
Працівників Запорізького музею найбільше тішить те, що їхні орел і амфора зараз перебувають у безпеці.
Виставка, яку влаштували в Литві, також є важливою і у світовому контексті. Запитую у Вікторії про її фокус: "Ця виставка показує справжнє місце Росії. Їхня пропаганда розповідає, що вони завжди були, є і будуть, але це не так".
Вікторія та її колеги охоче погоджуються на співпраці з різними культурними інституціями. На черзі – зустрічі з уже згаданим Національним музеєм історії України. Там хочуть попрацювати з археологічними предметами Запорізького музею. У свою чергу, у Запоріжжі в листопаді розмістять банерну виставку з київського Музею Голодомору.
Під час повномасштабної війни інтерес до всього українського зріс – у людей зʼявляється потреба вивчати свої міста, культуру, їжу, музику. Запорізький обласний краєзнавчий музей допомагає і в цьому, адже розповідає чимало про Запоріжжя та регіон, їхню історію і тяглість. До цього процесу долучаються різні дієвці культури.
"Є багато місцевих колекціонерів, які роками тримали свої зібрання вдома. Тепер вони хочуть показати їх назагал. Тому з ними наш музей також співпрацює", – відзначає Вікторія.
Цими днями Музей також стане однією з локацій фестивалю ГОГОЛЬFEST.
У музеї також готують щорічний випуск "Музейного вісника", оцифровують доступні експонати, приймають нові експонати. Багато предметів приносять волонтери, військові, їхні батьки, щоб залишити в музеї матеріальні свідчення воєнного часу й зафіксувати історію, яка створюється на очах.
Для нових експонатів побудували і нову залу. Проте щоб тримати інтенсивність робочого ритму, колектив має працювати більше й старанніше, ніж раніше, бо музейників стає менше.
"Запорізька область на 70% перебуває в окупації. Ми розуміємо, що музеї на тимчасово окупованих територіях будуть знищені росіянами. Там майже нічого не залишиться. Тому одна з наших цілей – збирати різні предмети від давнини до сьогодення, щоб мати змогу поділитися ними з іншими запорізькими музеями".
У небезпечних умовах усе ще важить спільність, і вона ж усіх і тримає. Команду Запорізького обласного краєзнавчого музею, здається, не злякає нічого: ні нестача ресурсів, ні російські КАБи.
"Думаю, у нас усіх одна мета. Перша, звичайно, – вижити. По-друге, ми всі робимо свою справу. Ми зберігаємо нашу культуру, нашу ідентичність, і, як-то кажуть, на зло ворогам, ми вистоїмо, ми зробимо, і ми будемо працювати. Саме цей патріотичний настрій дуже підтримує.
Російська пропаганда часто говорить, що Україна – це військовий полігон. Ми зберігаємо національну культуру, щоб показати, що Україна – це не просто так, а це країна, яку ми любимо, якою пишаємося і задля якої живемо".
Вікторія вкотре наголошує на командній роботі: "Ми тримаємося гуртом, бо так легше пережити все те, що сюди прилітає. Тому ми приходимо до музею і працюємо".