"Щодня ми наражаємося на небезпеку". Як і для чого працює Одеський національний художній музей зараз
З початком повномасштабної війни Одеса перетворилася із веселого курортного міста на південний форпост. Змінилась і роль мистецьких інституцій в ній – тепер це не просто цікаві місця для відпочивальників, а організації, які допомагають цьому важливому українському місту переосмислити свою історію і свою роль в теперішньому житті країни.
Одне з таких місць – Одеський національний художній музей. Зміни в ньому проявились у підході до виставок, роботі з колекцією та навіть у плануванні.
"Нам непросто, але ми працюємо", – такими словами директорка музею Катерина Кулай окреслює роботу колег. Незважаючи на постійну небезпеку, працівники ОНХМ пропонують нові ідеї для збільшення відвідувачів, допомагають музеям з інших регіонів, шукають фінансування і підтримують одне одного в моменти знесилення.
УП. Культура поговорили з директоркою Одеського національного художнього музею Катериною Кулай про те, як музей продовжує роботу після російського обстрілу, з якими викликами щоденно зіштовхується його команда і чому важливо підтримувати музеї.
Музейна колекція
Перші дні повномасштабного вторгнення для Одеського національного художнього музею, як і для багатьох інших культурних інституцій, актуалізували питання збереження та евакуації колекції. За доволі короткий термін 24 лютого в музеї зняли всі роботи й передали до сховищ. "Уперше з часів Другої світової війни музей опинився повністю з пустими залами", – говорить Катерина Кулай.
Команда ОНХМ рухалася у двох напрямах: спочатку убезпечувала колекцію, потім – саму будівлю. У її стінах працювала громадська організація Museum for Change, створена при музеї ще з 2017 року й залучала пакувальні матеріали для евакуації, вогнегасники, посилювала сигналізацію та пожежну безпеку.
Навесні 2022 року в колективі відчувалася потреба відновити роботу. "Проводити екскурсії пустими залами – це ще той виклик, але в музеї лишилося декілька великих робіт, що символізували імперію, яка продовжує тиснути й насідати. Так відбулися перші екскурсії, і вони стосувалися насамперед історії музею", – додає Катерина.
Уже в липні команда Одеського національного художнього музею наважилася відкрити перший виставковий проєкт "ДОВІЙНИ", показавши нові надходження до музейної колекції. Наступним був цикл виставок "Мови війни" з деревʼяними скульптурами Володимира Семкова, цифровими колажами Василя Дмитрика, графікою та керамікою мисткині Kinder Album. В інституції помітно збільшилася кількість виставок сучасних українських художників. "На сьогодні одним із напрямів нашої діяльності стають дослідження проєктів сучасних митців у воєнний час. Ми працюємо з тяглістю історії українського мистецтва", – пояснює Катерина Кулай.
Це спонукає формувати колекцію з робіт сучасників і сучасниць. У музеї відсутні роботи періоду Другої світової війни – є лише декілька натюрмортів. "На жаль, це певний пропуск в історії мистецтва в музеї, тому ми надзвичайно сильно працюємо над тим, щоб на час повномасштабного вторгнення була зібрана колекція найкращих робіт". Останнім часом до ОНХМ прибуло понад двісті нових робіт. Команда продовжує приймати їх у подарунок або купувати безпосередньо в митців для того, щоб наступні покоління мали базу для вивчення історії цього часу.
Пошкодження музею після обстрілу
Справи погіршилися тоді, коли неподалік музею стався приліт – увечері 5 листопада 2023 року. Катерина говорить, що після цього музей нагадував конструктор: "До повномасштабного вторгнення нам і так не вистачало нашої площі – у нас було 26 залів, – а після прильоту в деяких залах узагалі неможливо було перебувати. Через пошкодження частина з них зачинилася або слугувала кабінетами для працівників, для реставрації чи складськими приміщеннями".
Основний вхід до музею наразі є аварійним. Одну із вхідних залів підлаштували під касу, іншу – під сувенірний магазин. Директорка, усміхаючись, відзначає, що "музей проявляє свою гнучкість, якій ми, люди, тільки можемо позаздрити".
До прильоту в музеї діяло пʼять проєктів, кожен із яких займав дві-три зали. Уже через місяць команда відкрила три з них. Зараз їхня кількість знову збільшилася: один зал займає виставка Бориса Айзенберга, по дві зали виділили для персональних виставок сучасних українських мисткинь Ольги Штейн, Даші Чечушкової та Алевтини Кахідзе, і три – для живопису Марґіт і Романа Сельських.
Відвідуваність музею
Крім виставок і різноманітних екскурсійних програм, минулого року Одеський національний художній музей запустив серію лекцій Her story, присвячену жінкам у світовому та українському мистецтві. Восени до Одеси з циклом лекцій приїжджали співробітники київського Музею Голодомору та Одеського літературного музею.
Попри розмаїття позицій, які пропонує музей, Катерина відмічає зниження його відвідуваності: "На жаль, за статистикою, кількість відвідувачів стає меншою. Я би сказала, що в нашій команді кількість переходить у якість, і ми бачимо більше заглиблення глядачів у мистецтво, їхнє зацікавлення. Якщо ми візьмемо відкриття виставок, – це декілька сотень людей. На дні безкоштовного відвідування – понад пів тисячі людей".
Команда працює над залученням людей, але, на жаль, існують чинники, на які неможливо вплинути: "Після прильоту людям небезпечно й сумно приходити до музею, адже він дуже пошкоджений. Але ми плануємо розмістити банери по місту з рекламою. Зараз продовжили робочий день, можливо, це дасть змогу людям після роботи відвідувати музей".
Підтримка, необхідна музею
Найбільшим викликом на сьогодні Катерина Кулай називає фонд зарплатні: "Ситуація сильно погіршилася з початком повномасштабного вторгнення через скорочення фінансування з боку обласної влади. Через зниження кількості відвідувачів ми також не можемо отримувати додаткові кошти. Є можливість залучати міжнародні кошти, але донори неактивні в тому, щоби підтримувати саме співробітників. Я дуже сильно працюю над будь-якими заохоченнями для працівників у такий важкий час, але якщо не закриті першочергові фінансові потреби, з цим нічого не вдієш".
Поруч із цими факторами – небезпека ракетних атак, на яку співробітники музею наражаються щодня. З цим теж нічого не вдієш, але це так чи так впливає на їхній стан.
Коли я питаю Катерину про те, як їй вдається працювати з командою, попри небезпеку, на яку вони жодним чином не можуть вплинути, вона дякує своїм колегам і називає їх найкращими. "І музею, і мені особисто дуже пощастило зі співробітниками. Ми всі об'єднані своїми цінностями і метою розвивати Одеський національний художній музей. Якщо в перший рік повномасштабного вторгнення після сильного обстрілу людині потрібно було відновитися протягом дня-двох, то зараз зранку всі вже на робочих місцях. Намагаємося розплющити очі, але працюємо".
Катерина згадує напів комічні історії, які водночас зворушують, захоплюють і лякають: "У мене є відео, зняте після прильоту, де в кабінеті головної бухгалтерки утворилася вирва на стелі. Перший тиждень після російської атаки ми нічого не прибирали, щоб зафіксувати пошкодження. І наша бухгалтерка розчистила собі невеликий простір, метр на метр, де продовжила працювати й підписувати документи. Тобто люди свідомо працюють на розвиток і підтримку культури в нашій країні. Я цим дуже пишаюся".
Попри згуртованість і бажання розвивати культуру у воєнний час, трапляються виснаження й зневіра. Одні зусилля приносять плоди, інші вимагають неабиякого терпіння й системності. Катя тішиться, що її та її колег "плавить по черзі", і якщо комусь погано, інші приходять із кавою й тістечками, щоб підбадьорити. "Сила в єдності і банальній підтримці одне одного, чим можемо і як можемо".
Досягнення музею в повномасштабну війну
Першим і найважливішим досягненням Катерина називає витривалість музею. Здатність і інституції, і колективу витримати всі виклики повномасштабної війни, – відкриття, яке неможливо було передбачити й спрогнозувати, особливо в перші тижні російського вторгнення.
Сила музею також виявилася в мультифункціональності. З одного боку, в Одеському національному художньому музеї відбувалась евакуація, з іншого, колектив музею консультував інші установи щодо їх убезпечення. Ще за часів ковіду музей суттєво працював із питаннями цифровізації робіт, а громадська організація Museum for Change на базі ОНХМ сьогодні підтримує понад сто культурних інституцій. Це й фіксація пошкоджень після обстрілів, і залучення грантової допомоги, меценатів, бізнесу, і звітування.
Партнерство з українськими та міжнародними культурними інституціями
В Одеського національного художнього музею є чимало кейсів успішної міжнародної співпраці. Декілька разів роботи з музейної колекції презентували в Дрездені, згодом – у Нідерландах. Музей також був ініціатором і організатором виставки "Одеса" в Кракові, де представили понад 100 робіт з різних періодів. Поруч із цим – співпраця з численними міжнародними фондами щодо підтримки культурної спадщини: ЮНЕСКО, Cultural Emergency Fund, Goethe-Institut, House of Europe.
З початком 2024 року ОНХМ – партнер в організації циклу виставок одеського живописця Станіслава Жалобнюка. Наразі він відкривається вже в четвертому українському місті – Тернополі.
На сьогодні в партнерстві з ще трьома культурними інституціями – "Ізоляцією", Харківським літературним музеєм і "Мистецьким арсеналом" у Києві – Одеський національний художній музей є ментором для проєктів у менших містах і селах. Разом вони консультують інституції щодо різних питань культури й мистецтва.
Катерина ділиться подальшими планами: "На майбутнє ми дуже хочемо продовжувати представляти свої проєкти за кордоном. З одного боку, для нас це можливість говорити, презентувати українське мистецтво в європейських музеях, з іншого, – евакуювати роботи в безпечні місця. Коли ми про одні цінності – культуру, стійкість, українську незалежність і українське мистецтво – непорозумінь у комунікації з іноземними інституціями немає".
