Без промови Зеленського і жовтоблакитних ведмедів: Україна на Берлінале 2024
15 лютого увечері стартує 74-й Берлінський міжнародний кінофестиваль – одна з трьох головних кіноподій в Європі.
Порівняно з попереднім роком, цього разу на Україні не фокусується увага фестивалю, а перелік прем’єр, які зняли в Україні або що розповідають про нас, зменшився. Всього в різних секціях кінофестивалю представлено п'ять таких фільмів. Також до міжнародного журі увійшла українська письменниця Оксана Забужко.
На секції Forum представлять повнометражний ігровий фільм Романа Бондарчука "Редакція" і документальний Оксани Карпович "Мирні люди". У категорії Panorama Dokumente відбудеться показ документальної роботи Світлани Ліщинської "Трішки чужа". А в конкурсі фільмів для і про підлітків Generation 14plus покажуть короткометражну роботу "Образа" американця українського походження Гліба Осатинські.
Напередодні премʼєр кінооглядачка УП.Культура Єлизавета Сушко поспілкувалася з українськими режисерами, що привезли на Берлінале свої фільми.
"Редакція" / The Editorial Office, реж. Роман Бондарчук
Другий повнометражний ігровий фільм режисера "Вулкану", і другий – про його рідну Херсонщину, знятий напередодні повномасштабного вторгнення і окупації, що тільки загострює її сприйняття сьогодні.
Стрічка розповідає про журналіста Юру, який через свої ідеалістичні погляди прагне справедливості в усьому. Він живе у Херсоні, на носі вибори, а Юра не хоче писати ні про передвиборчі обіцянки кандидата, який перебуває в комі, ні про встановлення фейкового газопроводу.
Він хоче змінити ситуацію з горінням лісів та зафільмувати червонокнижного бабака, щоб Олешківські ліси охороняла Європа. Але робота в регіональній газеті з легкістю може затягнути у вирій фейкових новин і корупційних схем.
“Фільм, зокрема, про постправду, фейки, інформаційні маніпуляції на прикладі роботи провінційної редакції. Ми досліджуємо механіку цього явища, яке стало глобальним”, – розповідає режисер стрічки Роман Бондарчук. І продовжує:
“Популізм, обіцянки простих рішень приводять до влади безвідповідальних і небезпечних політиків в багатьох країнах. В нашому фільмі політики виглядають переважно смішними, а смішне відразу перестає бути страшним. Я вірю, що ця історія універсальна, яка незалежно від національності глядача викличе впізнавання, усмішку й вмикатиме критичне мислення.
Ця історія може надихати до виявлення ІПСО на ранніх стадіях і стимулюватиме не поспішати шерити дезінформацію чи надто емоційні новини, не перевіривши їх перед тим у кількох джерелах. Я б хотів, щоб головні персонажі фільму, які боряться за правду (попри те, що перебувають у меншості) асоціювались з Україною зараз, робили нас ближчими західному світу”.
Команда "Редакції" обіцяє прокат стрічки в Україні вже восени цьогоріч. На Берлінале її покажуть лише з субтитрами. Роман каже, щоб глядачі відчули південноукраїнський колорит на повну:
“Наші глядачі зможуть подивитись фільм без перекладу, а отже відчути більше сенсів, більше гумору, можливо, впізнати реальних діячів, на яких схожі наші персонажі. Мені, звичайно, хочеться змін у нашій культурі політики. Щоб мала значення репутація. Щоб виборці розуміли звʼязок – між "живемо погано" і "проголосували за гречку". Щоб гасла і картинки на білбордах, нарешті, не пускали кров з очей. Щоб магічне мислення “все якось само налагодиться” змінилось на готовність брати відповідальність на себе”.
"Трішки чужа" / A bit of a Stranger, реж. Світлана Ліщинська
Документальний фільм про русифікований Маріуполь оповідає особисту історію режисерки та її найближчих родичок — мами, дочки та маленької онуки. Вони розмовляють російською, люблять рідний Маріуполь та мають багато травм, образ та питань до себе та одна до одної. Їх світ перевертається 24 лютого, а стрічка стає дослідженням вибору ідентичності – від малого до дорослого.
“Зараз знімається багато фільмів про війну між росією та Україною. Це те, що найбільше болить у нас, українців, та викликає співчуття й бажання допомогти в більшості наших іноземних друзів”, — розповіла для УП.Культура продюсерка стрічки Анна Капустіна. І додає, що цей фільм не лише про війну:
“Ми хотіли б, щоб міжнародний глядач зрозумів трішки більше про природу цієї війни через історію родини з Маріуполя, родини режисерки, Світлани Ліщинської. Адже наш фільм не про війну. Він скоріше про людські долі, про те, як спочатку радянська, а потім і російська пропаганди затьмарила у людей відчуття національної належності, ідентифікації, намагаючись підмінити їх гордістю за належність до силоміць створеної "великої держави".
Старше покоління героїнь нашого фільму разом з усім українським суспільством проходить нелегкий шлях трансформації від радянської людини до громадянина незалежної країни, до сприйняття себе як українця. Цього не зрозуміти росіянам, але ми хочемо, щоб це було зрозуміло міжнародному глядачеві”.
"Мирні люди" / Intercepted, реж. Оксана Карпович
Ще одна документальна стрічка показує два паралельні світи – українські зруйновані села, міста, будинки та автомагістралі після їх деокупації у не спішних кадрах, а як контрапункт працює аудіальний супровід. Глядач почує записи телефонних розмов, перехоплені у 2022 році українською спецслужбою між російськими військовими в окопах в Україні та їхніми родинами. Важко визначити, який елемент більш нищівний: зізнання солдатів у зґвалтуваннях і жорстоких катуваннях українських мирних жителів і військовополонених чи (переважно) жіночі голоси з "дому", які свідчать про шовінізм і ненависть, дезінформацію та шизофренічну пропаганду.
Фільм стає імерсійним досвідом та спонукає задуматися над мотивацією людей, які приїжджають в іншу країну вести війну. А безодня руйнації здається пейзажами, які нормалізують жах.
“Наш фільм складний і багаторівневий, але я дозволю собі грубо конденсувати його зміст таким чином: росія – імперська терористична держава з елементами фашизму. Вона використовує насилля як головний інструмент політики, як внутрішньої, так і зовнішньої. Одна з найбільших трагедій російського вторгнення в Україну – це те, що більшість громадян_ок росії його підтримують. Саме завдяки цьому це вторгнення можливе. Наш фільм прагне показати розмах дегуманізації російського суспільства й робить виклик західному наративу “війни путіна”, який кладе відповідальність за скоєні злочини винятково на російську верхівку. Але наша стрічка робить ще одну справу: вона показує неймовірне зусилля українського суспільства, звичайних людей, протистояти жаху війни й боротися за право на нормальність життя”, – каже режисерка Оксана Карпович.
"Образа" / Resentment, реж. Гліб Осатінскі
Останні кілька років в українському кіно побільшало історії про 90-ті. І поки ми чекаємо вихід у довгоочікуваний прокат стрічки Ірини Цілик "Я і Фелікс", актор Владислав Балюк зіграв ще одного підлітка того часу. Але на цей раз в короткому метрі режисера українського походження, який емігрував в США в 1994 році. Його фільм "Образа", що запремʼєриться на Берлінале – особиста історія зі спогадів про пост-радянську Україну.
Головний герой Яша бунтує проти влади. Він потрапляє у неприємності в школі за те, що грає не ту музику. Але дорікають йому не лише за погану поведінку, але й за його єврейство. Це не дивує, але викликає бурну реакцію в 17-річного хлопця. А коли батько відкидає ідею еміграції до Нью-Йорку, Яша спалює всі мости та кидається в подорож, що приведе його до прірви непоправної шкоди.
"Зверніться до рани" / Turn in the Wound, реж. Абель Феррара
Найбільш неочікувана знахідка у програмі виглядає як продовження традиції. Минулоріч на Берлінале відбулась премʼєра документального фільму Шона Пена про президента України Володимира Зеленського "Суперсила". Але цього року програмер(-к)и фестивалю пішли ще далі та додали у програми стрічку про мистецтво та українську владу.
Фільм-перформанс американського режисера та сценариста малобюджетних мейнстрімних фільмів ("Поганий лейтенант") розповідає про вічний пошук свободи перед лицем гноблення та військової сили. Голос "хрещеної матері панк-року" Патті Сміт, яка декламує твори Арто, Домаля та Рембо, долучається до слів солдатів і людей, які живуть у зоні бойових дій в Україні, та її Президента Володимира Зеленського.
