Навіщо Україні книжкова дипломатія? Пояснюємо на прикладі найбільшого іспаномовного фестивалю Liber
На фоні посилення російських позицій на Франкфуртському книжковому ярмарку звучить питання, чи варто брати участь в таких заходах українським інституціям і видавництвам. Що це дає українській культурі і, зокрема, літературі? Чи можна обійтись без них, просуваючи інтереси української книжки за кордоном?
Поки Франкфуртський ярмарок лише набирає обертів, УП.Культура звертає свій погляд на інший міжнародний фестиваль-гігант – найбільший іспаномовний книжковий ярмарок Liber, що відбувся на початку жовтня в Барселоні.
Іспанська мова є рідною для півмільярда людей на планеті. Нею розмовляють мешканці майже всієї Латинської Америки. І Liber – важлива "точка входу" у цей поки недосяжний для української культурної дипломатії світ.
Цього року Україна брала участь у фестивалі вперше. Як відбулась "прем’єра", навіщо вона була потрібна та які виклики долає Україна на міжнародних книжкових майданчиках, розповідає літературна оглядачка УП.Культура Аріна Кравченко дорогою між Барселоною і Франкфуртом.
Стежте за найважливішими подіями української культури в Telegram i WhatsApp!
Що таке Liber?
Liber – не фестиваль для відвідувачів-книголюбів. Це грандіозний професійний форум, де збираються видавці та літературні агенти з усього світу, аби упродовж кількох днів укласти понад третину річних контрактів усього іспаномовного книжкового ринку, а також обговорити виклики та перспективи співпраці.
Цьогорічний Liber відвідали 6500 професіоналів видавничого сектору з 13 країн, що були представлені понад 250 стендами. Президент FGEE (Федерації Гільдії Книговидавців Іспанії) та організаційного комітету Liber Даніель Фернандес зазначив:
"Liber знову став чудовим місцем зустрічі іспанського книжкового сектору. Відкриті переговори та домовленості, досягнуті в ці дні на ярмарку з покупцями з усього світу, матимуть дуже позитивний вплив на показники зовнішньої торгівлі нашої галузі. Крім того, ми змогли обговорити проблемні питання, які хвилюють сектор".
Уперше за історію існування ярмарку до нього долучилась і Україна.
Навіщо це Україні?
Щоб презентувати здобутки української літератури в такому важливому товаристві, до організації стенда долучилось чимало державних та громадських українських організацій: Український інститут книги, платформа Nazovni, яка діє під патронатом Міністерства закордонних справ, літературна платформа "Фронтера" та громадська організація "Алгоритм дій", а також Біржа криптовалюти в Україні Whitebit.
І ось на Liber24 Україну представили 13 українських видавців, 6 із яких відвідали подію особисто. Відтак, відвідувачі ярмарку могли ознайомитися з виданнями від "Vivat", "Час майстрів", "Фоліо", "Ранок", "Богдан", "АССА", "Видавництво Старого Лева" та інших.
Консул Генерального консульства України в Барселоні (Королівство Іспанія) та один із головних натхненників цьогорічного стенда, Олег Грабовецький розповідає:
"Цим стендом ми прагнемо вийти і на видавничий ринок Америки та взяти участь у майбутніх великих ярмарках, таких як Гвадалахара. Ця ініціатива є практичною реалізацією Стратегії розвитку відносин між Україною та країнами Латинської Америки і Карибського басейну, ухваленої Міністерством закордонних справ України у січні 2024 року", – і додає – "Ми не можемо заперечувати, що видавнича справа – це бізнес. Ми тут також для того, щоб продавати права на друк та переклад української літератури".
Серед уже здійснених перекладів на стенді бачимо "Інтернат" Сергія Жадана каталонською. Іспанською – антологію української літератури "Puñado de Tierra" з репродукціями робіт Національного художнього музею України, філософські тексти Сковороди, "Лексикон інтимних міст" Юрія Андруховича, збірку есеїв українських інтелектуалів "Історія українців та України", "Дім для Дома" Вікторії Амеліної, українсько-іспанський путівник Валенсією тощо.
"Перекладів української літератури на іспанську мову небагато, – говорить Грабовецький. – Та ми намагаємося представляти себе по максимуму, залучаючи те, що можемо. Звичайно, хотілося б, щоб було більше".
Українська книжка поповнила домашню бібліотеку Міністра культури Іспанії, який відвідав український стенд. Його привабив "Інтернат" Сергія Жадана, перекладений на каталонську Каталіною Жірона та Андрієм Антоновським.
Що запамʼяталося?
За участі України відбулося дві події: дискусія "Чи може література щось змінити" та презентація путівника Валенсією. Організатори залучили, зокрема, і представника міністерства оборони Іспанії.
Участь у дискусії взяли Ґієм Колом Пʼєйя, професор політології, радник начальника Генерального Штабу Оборони Іспанії, член Центру інновацій Об’єднаного командування з питань трансформації та автор чотирьох книжок про Україну; Міґель Ґутьєррес Ґарітано, іспанський мандрівник, дослідник, письменник, почесний член Астрономічно-географічного товариства Сьюдад-Реалу; Давид де Йонґ, міжнародний журналіст-розслідувач, автор бестселера "Нацисти-мільярдери", та Ірена Карпа, письменниця, співачка й журналістка. А модерувала розмову з ними журналістка, виконавча директорка українського ПЕН Тетяна Терен.
"Для нас було важливо не просто зібрати українських спікерів, аби іспанці знову сказали, як вони втомилися від війни, – зазначає Анна Єкименко-Поліщук, менеджерка "Фронтери", – а й залучити учасників з інших країн у дискусію про Україну. "Нацисти-мільярдери" Йонґа, наприклад, здобули неймовірну популярність в Іспанії. Запрошуючи таких спікерів, ми реактуалізуємо українське питання".
Відбулася також презентація путівника Валенсією, який веде читача перехрестями української та іспанської культури. Ілюстроване видання з детальними довідками з історії та архітектури країн дійсно справляє таке саме потужне враження, як і великі яскраві банери з книгою, підготовані до фестивалю.
Зміст, однак, оприявнює певні пробіли в деколоніальному переосмисленні наших міст, зокрема Одеси. Бо ж поки зі сцени лунає: "Найвідоміша вулиця в Одесі – Дерибасівська. Знаєте, хто це? Це іспанський військовий, авантюрист, шукач пригод Хосе Мігель де Рибас, який наприкінці 18 століття брав участь у Кримській війні, в наших краях, а після війни залишився в Одесі й став одним із першозасновників міста", – мимохіть думаєш, невже саме ця частина російського імперського міфу про Одесу є основним перехрестям сучасної України та Іспанії?
Що показували інші країни?
Іще один корисний аспект участі – спостереження за стендами інших країн та тим, як відбувається комунікація довкола них.
Особливо на Liber вражає стенд Міністерства культури Іспанії – дорогі декорації, рослини, дизайнерські меблі, світло, налаштоване так, аби підсвітити кожну книжку, величезні банери з переможцями головної державної премії, починаючи з 1976 року, а також коротка інформаційна довідка про головні постаті літературного процесу.
Відчувається, що стенд – не лише про продаж прав і продовження звичного функціонування видавничого бізнесу, а й про політику – до того ж неочікувано постімперську, яка проступає уже на офіційному відкритті через напівжарти про змагання за вплив із французькою мовою та культурне панування в Латинській Америці.
Приємно вражає стенд Греції – красиві буклети з даними контактної особи, номером та поштою для кожного видавництва. Хочеш – телефонуй чи пиши, навіть не відходячи від стенда. Серед інших книжок – "Забуття: пʼять театральних монологів" Димітриса Димітріадиса, видані в українському перекладі "Видавництвом Анетти Антоненко". Саме цією книжкою особливо пишається грецька видавчиня, радісно висловлюючи свою солідарність із Україною.
"Я перекладала вашу відому драматургиню Наталку Ворожбит" – каже вона. "Невже?" – перепитуємо із Микитою Москалюком, менеджером "Фронтери", і уточнюємо: – "З української?". "На жаль, ні", – чуємо відповідь. "Я мала англійський та російський переклад, і так, зіставляючи, перекладала. Із прямим перекладом поки дуже важко".
"Добре, що ви тут", – говорить нам уже польська видавчиня. "Вам участь особливо потрібна, адже це можливість розповісти усьому світу свою правду. Для мене, скажімо, це має значно менше сенсу, ніж для вас".
Що далі?
Однак культурна дипломатія – процес, який вимагає системного уніфікованого підходу, послідовної та безперервної артикуляції своїх вимог та принципів. Зрештою, чи не достатньо часто чуємо від публічних інтелектуалів та науковців на кшталт Мирослава Шкандрія, що "там, де нас нема, говорять про нас без нас"?
Цьогорічний фестивальний сезон показує, як перемоги та кропітка робота на одних теренах можуть нівелюватися на інших. Так, на ще одній ключовій книжковій події, де бере участь Україна, Франкфуртському книжковому ярмарку, цьогоріч Росія буде представлена аж 5 видавництвами, зокрема "Ексмо", яке відоме своїми антиукраїнськими виданнями і було внесено до санкційних списків. Щоправда, РНБОУ чомусь звідти його прибрала.
І поки міжнародний видавничий ринок переважно хвилюють виклики, повʼязані зі штучним інтелектом, правом інтелектуальної власності, яке ШІ підважує, та оцінкою наслідків пандемії, лише від українців залежить, як саме відбуватиметься протидія російському впливу, поширити який можна легко придбавши власну участь на міжнародних майданчиках.
"Іспаномовний регіон – це не тільки Іспанія, це велика частина світу, – говорить Анна Єкименко-Поліщук. – Про Україну не знають. Ми не представлені на ринку. У Франції та сама історія. Це країни, де російські наративи особливо впливові. Однак ці країни – і частина Євросоюзу, від яких теж залежить, чи підтримуватимуть Україну далі, чи даватимуть зброю, які рішення будуть приймати.
Тож це історія про дипломатію. Важливо, щоб нас не лише жаліли, Україною мають захоплюватися. Я давно працюю в комунікаціях, і основний чинник впливу на людей, – емоції. Але емоції – це низький спектр. Так, важливо говорити про злочини, але нас мають хотіти підтримувати систематично, а не раз на місяць, коли за кордоном стає відомо про чергове особливо жорстоке вбивство. Ми маємо працювати над тим, щоби бути цікавими".
А також наполегливими.
