Реабілітаційні послуги: які вони нині в Україні та світі, і чи змінить ситуацію новий законопроект

З реабілітацією пов’язано багато стереотипів.

Наприклад, що таких послуг потребують лише люди з інвалідністю, або що ці послуги є факультативними.

Насправді, розвиток в Україні сучасної реабілітаційної допомоги стосується майже кожної сім’ї. Багато людей з різними станами здоров’я (гострими і хронічними захворюваннями, травмами і психічними розладами, порушеннями розвитку) потребують реабілітації для продовження активного життя.

На початку липня Верховна Рада у першому читанні схвалила законопроєкт "Про реабілітацію осіб з обмеженнями життєдіяльності".

Колектив ініціаторів законопроєкту складається майже з 60 народних обранців, у тому числі голів двох профільних комітетів, тож ймовірність його остаточного прийняття дуже висока.

Розповідаємо, як виглядає нині реабілітація в Україні та світі, й що пропонує законопроект.

Про реабілітацію у світі

Реабілітація тісно пов’язана з концепцією disability. Щодо останньої в світі немає єдиного узгодженого визначення: існують визначення у міжнародних документах (наприклад, у Конвенції про права осіб з інвалідністю), але багато держав пішли далеко за межі цих визначень особливо за останні пару десятиліть.

Наприклад, у Новій Зеландії до визначення інвалідності включено категорію "наявність організмів у тілі, які можуть спричинити хворобу".

У Ірландії інвалідність включає, крім іншого, наступне: "дисфункція, деформація, або викривлення частини тіла людини", "стан або дисфункція, що впливає на процес навчання людини у порівнянні з людьми, які не мають такого стану чи дисфункції", "стан чи хвороба, яка впливає на мислення людини, сприйняття реальності, емоції чи судження або внаслідок чого порушується поведінка".

Багато країн не обмежуються довгостроковою інвалідністю, а визнають короткострокові порушення функціонування людини інвалідністю.

Всесвітня організація охорони здоров’я оцінює кількість людей з інвалідністю у світі на рівні 15% або 1 млрд осіб, а враховуючи демографічні тенденції до 2050 року ця кількість буде подвоєна.

Більшість з цих людей потребують різноманітних реабілітаційних послуг, допоміжних технологій (протезів, крісел, слухових апаратів і т.д.) в комбінації з соціальними послугами як для особи з інвалідністю, так і для членів її сім’ї.

Разом з тим більшість оцінок свідчить, що навіть в розвинених країнах потреба у реабілітаційних послугах покрита не повністю.

Так само, як немає узгодженого розуміння інвалідності, немає єдиного підходу до формування системи реабілітації, різноманіття структур і регулювань суттєво різняться навіть в європейських країнах.

Навіть в розвинених країнах потреба у реабілітаційних послугах покрита не повністю. Фото photographee.eu/Depositphotos

Водночас є спільні проблеми та загальні тенденції, які поділяють розвинені країни та рекомендують міжнародні організації:

🤲 Пріоритизація реабілітаційних послуг.

Реабілітація розглядається як інвестиція, яка має багато переваг як для особи, так і для суспільства: вона може допомогти запобігти госпіталізації, зменшити тривалість та кількість госпіталізацій.

Реабілітація дозволяє людям жити більш незалежно та отримувати ширші соціальні переваги, наприклад навчатися та працювати, бути повноцінно включеним у суспільне життя.

🤲 Реабілітаційні послуги мають надаватися міждисциплінарною командою (ерготерапевти, фізичні терапевти, лікарі з фізичної та реабілітаційної медицини, протезисти, ортезисти, психологи, соціальні працівники, терапевти мови і мовлення, дієтологи тощо), щоб відповідати потребам людини.

До участі в таких командах підключають і членів сім’ї, і вчителів (якщо послуги стосуються дитини), і доглядачів, й інших працівників громад за потреби.

🤲 Реабілітація має надаватися як на рівні лікарень, так і на рівні спільноти/громад для забезпечення вчасності та доступності цих послуг.

Для різних станів потрібні різні реабілітаційні послуги, якщо при інсульті людині необхідні реабілітаційні послуги з першого дня госпіталізації, то для дитини з порушенням розвитку послуги необхідні із значно більшою інтенсивністю вдома та у школі, можливо, протягом всього життя.

🤲 Інтеграція реабілітаційних послуг на всіх рівнях медичної допомоги (первинна, спеціалізована, високоспеціалізована).

Про реабілітацію в Україні

Нині реабілітація в Україні має два виміри:

• медичний – реабілітація є одною з 5 видів медичної допомоги.
• соціальний – більш комплексний, який включає як медичну складову, так і соціальну.

Цей поділ існує, переважно, на папері.

На практиці спектр реабілітаційних послуг досить вузький, а інтервенції, що використовуються, не завжди мають доказову базу та ефективність.

Координують та фінансують послуги реабілітації два міністерства – Міністерство охорони здоров’я та Міністерство соціальної політики.

З 2020 року Національна служба здоров’я України перейшла на фінансування за медичні послуги.

Послуги реабілітації, як складові, увійшли у декілька пакетів:

• амбулаторної допомоги,
• стаціонарної допомоги,
• допомоги при інсульті,
• лікуванні онкологічних захворювань.

Також 249 закладів охорони здоров’я законтрактували надання послуг медичної реабілітації дорослих та дітей до 3 років з ураженнями опорно-рухового апарату, нервової системи, а також реабілітації немовлят.

Це стосується реабілітаційних послуг у спеціалізованих та високоспеціалізованих закладах охорони здоров’я.

Кількість закладів, що надають такі реабілітаційні послуги, на перший погляд, виглядає достатньою, однак вони нерівномірно розподілені по областях (від 2 в Миколаївській області, до майже 26 у Києві) та по території областей (більшість зосереджені у обласних центрах).

Хоча НСЗУ зробила суттєвий крок щодо запровадження міждисциплінарного характеру послугам реабілітації (включила у перелік спеціалістів ерготерапевтів, фізичних терапевтів, психологів, терапевтів мови і мовлення – логопедів), однак міждисциплінарна взаємодія у даному секторі залишається умовною, оскільки у вимогах служби до надавачів послуг відсутні такі спеціалісти, як соціальний працівник або протезист/ортезист.

У пакеті первинної медичної допомоги послуги реабілітації відсутні.

Єдиної бази даних, яка має забезпечити повідомлення і переадресацію інформації про клієнта і його індивідуальні потреби в послугах за місцем проживання між реабілітаційними закладами та місцевими соціальними службами немає.

Тож після повернення клієнта додому він знову залишається без підтримки і соціальної адаптації або потрібного догляду вдома.

На практиці спектр реабілітаційних послуг в Україні досить вузький. Фото pressmaster/Depositphotos

Міністерство соціальної політики також контрактує/утримує надавачів реабілітаційних послуг.

Так, існує бюджетна програма "Реабілітація дітей з інвалідністю" (відповідно до обсягу коштів реабілітацію протягом року зможуть одноразово пройти 5-8 тис. дітей при загальній кількості дітей з інвалідністю – 160 тис.).

Окремі програми фінансують санаторно-курортне лікування дітей та осіб з інвалідністю.

Крім того, в кожній області функціонує мережа установ з комплексної та соціальної реабілітації, які надають реабілітаційні послуги широкого спектру – соціальної, психологічної, фізичної, трудової, професійної, медичної реабілітації. Такі установи та послуги фінансуються з місцевого бюджету.

Наприклад, послугу соціальної реабілітації (всіх спрямувань) надають близько 550 закладів на території України.

На додаток існують реабілітаційні заклади у системі Міністерства оборони, що спрямовують свою діяльність на надання послуг військовим, учасникам бойових дій.

Через відсутність чітких стандартів, протоколів, рекомендацій найчастіше реабілітаційні інтервенції зводяться до лікувальної фізичної культури, масажів, ванн, озокеритів, тобто заходів, що здебільшого, не мають доказової ефективності.

А до декількох реабілітаційних центрів в Україні, що мають дороговартісне обладнання та надають специфічні послуги, клієнту надзвичайно складно потрапити.

У будь-якому разі така реабілітація зводиться до одноразових короткотермінових інтервенцій за межами спільноти, де проживає особа/дитина з інвалідністю. Відповідно ефективність таких інтервенцій невисока.

Окрема проблема – брак спеціалістів, що володіють сучасними знаннями і навичками у сфері реабілітації.

Наприклад, спеціальність ерготерапія (спрямована на розвиток, відновлення чи збереження здатності до щоденних активностей, наприклад, вбирання, готування і прийом їжі, догляд, шопінг тощо), яка є вагомою складовою у мультидисциплінарній команді, а також у роботі на рівні громад, з’явилася на папері лише декілька років тому. Фактичних спеціалістів поки майже немає.

Щодо терапевтів мови і мовлення – їх немає навіть на папері, хоча наразі досить умовно їх можуть замінити логопеди.

Таким чином, в Україні маємо нескоординованість надання реабілітаційних послуг, низький рівень забезпечення потреб, громіздку малоефективну мережу закладів, здійснення інтервенцій без доказової бази їх ефективності, відсутність послуг на рівні громад та відсутність довготривалого сталого підходу до реабілітації (континууму послуг).

Чи вирішує ці проблеми законопроєкт?

11 важливих змін

Законопроєкт запроваджує декілька важливих змін у національне правове поле:

1. Вводить нове поняття "особа з обмеженням життєдіяльності", а також змінює визначення "особа з інвалідністю", зводячи останнє фактично до офіційного статусу.

Насправді, це лише гра слів, до якої змушує політичне середовище.

"Особа з інвалідністю" та "особа з обмеженням життєдіяльності" на англійську перекладатиметься однаково.

Доречніше було б розширити термін інвалідність або надати право особам без встановленої інвалідності отримувати реабілітаційні послуги (як по факту зараз і відбувається, принаймні, у закладах охорони здоров’я).

Варто зазначити, що обидва запропонованих визначення не відповідають визначенню, яке пропонує Конвенція про права осіб з інвалідністю.

2. Вводить визначення, принципи функціонування, завдання мультидисциплінарної команди.

3. Запроваджує перелік фахівців з реабілітації, в тому числі нового для України спеціаліста – терапевта мови і мовлення, передбачає необхідність атестації фахівців з реабілітації (за окремою процедурою, що має бути визначена Кабінетом Міністрів України).

4. Передбачає окрему процедуру обов’язкового ліцензування господарської діяльності у сфері надання реабілітаційних послуг.

5. Передбачає надання реабілітаційних послуг на госпітальному рівні та рівні громади, зокрема, на гострому, підгострому і довготривалому реабілітаційних періодах.

6. Декларує впровадження біопсихосоціальної моделі, тобто моделі, яка враховує не лише біологічні чинники інвалідності, але і психологічні та соціальні фактори.

7. Запроваджує телереабілітацію (можливість надання реабілітаційних послуг за допомогою дистанційних засобів зв’язку).

8. Передбачає метод доказовості у реабілітації з прив’язкою до процедури ліцензування (теоретично, заклади та фахівці, що пропонуватимуть реабілітаційні інтервенції без доказової бази, не отримуватимуть ліцензію або позбавлятимуться її).

9. Надання реабілітаційних послуг на всіх рівнях медичної допомоги, у тому числі первинному.

10. Закріплює модель Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров'я.

11. Передбачає координацію і обмін інформацією між eHealth (медичні послуги) та eSocial (соціальні послуги).

Всі ці зміни, в цілому, є позитивними і відповідають сучасним міжнародним тенденціям.

Що не враховується

Незважаючи на цілу низку позитивних елементів, законопроєкт не носить системного характеру та має ряд проблемних моментів:

Відсутність механізмів реалізації задекларованих принципів.

Хоча законопроєкт визначає важливі принципи міждисциплінарності, універсального дизайну та біопсихосоціальної моделі інвалідності, однак реальні механізми впровадження цих принципів відсутні.

А окремі елементи навіть суперечать цим принципам, зокрема, соціальний працівник не входить до членів мультидисциплінарної команди, а лише може факультативно залучатися нею.

Відсутність єдиного національного координатора.

Документ не сприяє більшій визначеності у координації реабілітаційних послуг на національному рівні.

Відповідно до документу МОЗ – головний орган виконавчої влади щодо координації реабілітаційних послуг у сфері охорони здоров’я.

Водночас, хто координуватиме комплексну реабілітацію і, відповідно, нестиме відповідальність – незрозуміло.

У світі існують різні моделі, хоча ВООЗ рекомендує зосередити координацію у міністерствах охорони здоров’я, однак визнає, що однозначних доказів ефективності саме такої моделі не існує.

Не закладаються передумови для єдиної системи надання комплексних реабілітаційних послуг.

Хоча законопроєкт декларує, що регулює надання комплексних реабілітаційних послуг, однак жодного слова про соціальну чи професійну реабілітацію немає.

Переважно, регламентуються надання послуг у сфері охорони здоров’я, подеколи згадується психологічна допомога в процесі реабілітації.

При цьому відсутні будь-які згадки про соціальну складову реабілітації. Така ситуація призводить до фрагментарного регулювання.

Недостатньо гнучкий механізм формування складу міждисциплінарної команди.

Зокрема, однозначна теза про те, що лише лікар фізичної та реабілітаційної медицини може очолювати таку команду досить суперечлива: по-перше, для комплексної реабілітації такий лікар не завжди потрібен, особливо на рівні громади, по-друге, фактичний брак таких лікарів на даний момент (до 300 осіб).

"Консервування" наявних проблем у фінансуванні реабілітаційних послуг.

Як вже зазначалося раніше, наразі реабілітаційні послуги фінансуються з різних бюджетних програм, різними головними бюджетними розпорядниками, різними рівнями бюджетів (державний, обласний, міський, ОТГ), за різними механізмами (за надання послуги і на утримання реабілітаційного закладу).

Така система не сприяє ні ефективності, ні якості, ні скоординованості надання реабілітаційних послуг, а тим більше розвитку ринку і конкурентоспроможності надавачів реабілітаційних послуг.

Іншою проблемою є відсутність зрозумілого механізму фінансування міждисциплінарної команди, оскільки спеціалісти до одної команди можуть залучатися з різних установ та закладів, або самозайнятих осіб однак за надання реабілітаційної послуги або утримання може фінансуватися лише один суб’єкт.

Сприяння збереженню сучасного механізму надання статусу особи з інвалідністю.

Включення у законопроєкт медико-соціальних експертних комісій як суб’єкта реабілітації означає відсутність бачення щодо реформування процедури надання статусу особи з інвалідністю, який зарекомендував себе як забюрократизований та такий, що містить корупційні ризики.

Відсутність однозначного переходу до реабілітаційної послуги як центральної складової управлінського процесу.

Законопроєкт продовжує регламентувати назви і типи юридичних осіб, які можуть надавати реабілітаційні послуги.

Такий підхід консервуватиме утримання установ та закладів як таких, незважаючи на кількість та якість послуг, що ними надаються.

Крім того, ми маємо розуміти, що з прийняттям даного законопроєкту в країні буде існувати два закони – "Про реабілітацію осіб з обмеженнями життєдіяльності" та "Про реабілітацію осіб з інвалідністю", – що створить додаткові неузгодженості і потенційні конфлікти.

Передбачає метод доказовості у реабілітації з прив’язкою до процедури ліцензування (теоретично, заклади та фахівці, що пропонуватимуть реабілітаційні інтервенції без доказової бази, не отримуватимуть ліцензію або позбавлятимуться її).

Надання реабілітаційних послуг на всіх рівнях медичної допомоги, у тому числі первинному.

Закріплює модель Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров'я.

Передбачає координацію і обмін інформацією між eHealth (медичні послуги) та eSocial (соціальні послуги).

Наталія Кириченко, член правління ГО "PH Capital", спеціально для УП.Життя

Титульна світлина Photocreo/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

"Місто добра". Благодійники збирають кошти на реабілітаційний центр для кризових мам з дітьми

Реабілітація пристрасним ритмом: ветеран АТО відкрив у Києві школу танго

Реабілітація в дії. Бійці АТО з відновленими кістками бігтимуть 5 кілометрів

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.