Чому вчителів не влаштовує дистанційне навчання, та що з цим робити. Думки 4-х освітніх експертів

Кожній вчительці та вчителю зараз потрібна якісна підтримка, – як психологічна, так і методична

ОЛЕКСАНДР ЕЛЬКІН

засновник та натхненник спільноти відповідального вчительства "EdCamp Ukraine"

– Як ви вважаєте, чому більшість вчителів не влаштовує дистанційне навчання?

– Щоб це зрозуміти, варто розібратися – що заважає їм вповні скористатися його можливостями. Що хвилює, що викликає занепокоєння й страх?

Останнім часом ми ставимо подібні запитання в онлайн-формах, за якими вчительство реєструється на події від ГО "ЕдКемп Україна". І бачимо, що найбільше освітян турбує брак знань про принципи організації та загалом методичні аспекти саме дистанційної форми навчання: у багатьох із них уже є болючі переживання стосовно цього.

Найперше, що відзначає більшість – це втрата "живого спілкування", брак емоційного контакту з учнівством.

Одна справа, коли учні й учениці сидять у класі, педагог бачить їхню реакцію, у тому числі невербальну, є можливість охопити поглядом кожну й кожного, відчути настрій дітей, спрямувати роботу для найкращого результату.

Інша справа, коли всіх – і то в кращому разі – видно лише частково через монітор комп’ютера. У такі моменти не відчувається зв’язок, який надзвичайно важливий під час освітнього процесу, а значить у вчителя чи вчительки набагато менше можливостей вести процес – спрямовувати його, впливати на нього.

Друга причина – недостатня сформованість у вчительства твердих навичок: майже нерозроблена чітка методологія дистанційного навчання, вчительству важко працювати з тим, що вони не знають і не розуміють у повному обсязі.

Тут виникає багато запитань: як мотивувати дітей онлайн, як адаптувати добре напрацьований звичний урок до онлайн-формату, як оцінювати рівень засвоювання матеріалу, як забезпечити рівний доступ до навчання усім, коли умови можуть бути неоднакові.

Не секрет, що технічне забезпечення – якісний інтернет і персональний комп’ютер чи ноутбук – теж один із викликів сьогодення як для вчительства, так і для учнівства.

Тут одразу кілька наскрізних проблем: чи забезпечена дитина усім необхідним для переходу в онлайн-навчання; чи має вчитель/-ка можливість повноцінно проводити уроки онлайн; чи вистачає ресурсів, навичок і знань учнівству, батьківству, вчительству для того, аби підтримувати якісну комунікацію у карантинний період.

– Як, на вашу думку, потрібно до цього ставитися, та що з цим робити?

– До всіх викликів сьогодення краще ставитися як до прихованих нових можливостей – інакше нам усе це просто не витримати.

Варто не відкидати чи таврувати страхи й проблеми, а уважно їх вивчати та потім зосереджуватись на комплексній підтримці учнівства, батьківства, учительства.

Насправді кожній вчительці й кожному вчителю зараз потрібна якісна підтримка, як психологічна, так і методична, важливий обмін не страхами й наріканнями, а кращим експертним і педагогічним досвідом.

А тому сьогодні, як ніколи, потрібно ще більше уваги приділяти навчанню і педагогічному зростанню.

Важливо також розвивати взаємини з батьківством: розуміючи, що їм теж непросто поєднувати свою роботу з дистанційкою дітей, у той же час розумно залучати їх до освітнього процесу – не як "наглядачів" чи "виконувачів домашніх завдань", а як партнерів, спільно з якими випрацьовують кращі стратегії для дитини.

Наразі команда "ЕдКемп Україна" проводить щомісячні онлайн-зустрічі з освітянами "для розуму і для серця" – Онлайн-толоки. На толоках під час сесії запитань і відповідей говоримо про найважливіше із очільниками освітніх інституцій, поширюємо досвід педагогів-практиків, тренуємо стратегії швидкої допомоги програми соціально-емоційного та етичного навчання (СЕЕН) і на відверту бесіду про освіту завжди запрошуємо зіркових гостей.

Отже, висновок лише один: до дистанційного навчання потрібно ставитись із увагою та зацікавлено, щоб ще краще його дослідити, вивчити і якнайпродуктивніше застосовувати.

Саме виходячи з такої позиції, ми й розробили "ЕдКемп-марафон", реєстрація на який стартувала на День учителя, 4 жовтня.

Це спеціальна інтерактивна подія, яка допоможе українському вчительству "підкачати" чотири колеса їхнього "авто" – "Я", "Дім і родина", "Школа й робота", "Громада та оточення".

Більшість вчителів готові й далі розвиватися в напрямку дистанційного навчання, але не так швидко

НАТАЛІЯ ШУЛЬГА

професор, депутат Київської міської ради, секретар Комісії з питань освіти, науки, сім'ї, молоді та спорту

Фото Ігор та Ніна Гайдай

– Як ви вважаєте, чому більшість вчителів не влаштовує дистанційне навчання?

– Виявилося, що сучасним вчителям потрібно мати нову специфічну компетенцію – проведення заняття та оцінювання рівня засвоєння знань дистанційно.

Але справа в тому, що вчителів ніхто не вчив цьому. Це те, чого в них не було в минулому, і що потрібно швидко засвоїти.

Тут потрібно розуміти психологічну реакцію людини, яка потрапляє в такий форс-мажор – це стрес, це реакція захисту, це намагання просто вижити.

Молодші вчителі, які звикли до електронних пристроїв, теж мають стрес, але він меншої амплітуди, ніж у вчителів по-старше.

Є вчителі, яким важко перейти на ДО в силу специфіки тих предметів, які вони викладають. Наприклад, поки що дуже важко організувати віртуальну хімічну або фізичну лабораторію.

Ну, і саме головне, відслідковування якості засвоювання тих предметів/уроків, які проходять дистанційно, – без цього не можливий будь-який освітній процес.

Є діти, які захоплені навчанням, які показують нормальні результати. Є навіть діти, які самі розробили платформи для допомоги вчителю. Але є й діти мало мотивовані. Вони викликають нарікання від вчителів і погіршують статистику оцінювання. І тим самим знижують показники ефективності вчителів.

А оскільки ми вимагаємо від вчителів ефективності, то вони опиняються в пастці.

– А взагалі чому так сталося? Ніби вчителі мали б вміти вчитися як ніхто інший?...

– Тому що це сталося раптово. І вчителям прийшлося продовжувати викладати свій предмет і одночасно самим вчитися робити це по-новому.

Я опитувала вчителів, – у багатьох з них навантаження збільшилося в декілька разів. Якщо раніше на вихідні вони могли трішечки відпочити, то під час карантину ця можливість у них повністю зникла. В такому форматі у них ускладнилися всі процеси.

– Як, на вашу думку, потрібно до цього ставитися, та що з цим робити?

– З цим можна багато чого робити. Наприклад, значна кількість вчителів, які опинились під пресингом у березні-квітні, вже в травні-червні змогли самі оптимізувати процес.

Змогли вивести його на стандартний, зрозумілий для учнів та батьків рівень. Ну, зрозуміло, що це вчителі, які прагнули досягнути результату.

Старенькі вчителі, які ніколи раніше не користувалися електронними пристроями, не змогли подолати цей бар’єр. Вони не змогли навчитися й забезпечити належні результати. І тому мали нарікання з боку батьків.

– А що з такими вчителями робити?

– Їм було запропоновано все таки підтягнути свої навички. Вони могли брати спеціальні курси по оволодінню комп’ютером. Які цього не робили – буде питання з продовженням з ними контракту.

Ви ж знаєте, що всі вчителі-пенсіонери згідно Кодексу про працю до 1-го липня мали бути звільнені. Далі всі стосунки з ними мають відбуватись за строковими контрактами – на 1 чи 2 роки. Це стосується всіх педагогічних працівників. До яких, між іншим, відносяться і директори шкіл.

Але в нас є потрясаючі вчителі, яким за 70, які прекрасно володіють комп’ютером, які дуже швидко адаптувалися і показали одні з найкращих результатів.

Більшість вчителів готові й далі змінюватись в цьому напрямку, але не так швидко. Тут, ви ж розумієте, не можна змусити вчителя наказом підтягувати свій рівень. Це можливо зробити виключно добровільно.

– Тобто через мотивування?

– Так. Ми заклали певне мотивування. Якщо людина проходить курс навчання відповідним навичкам і компетенціям, то вона може отримати до 20% збільшення зарплати. Вона не повинна це зробити, це не є вимогою. Але можливо до цього прийдемо.

У нас в Києві ще така проблема – є біля 800 вчительських вакансій. Нема пулу, з якого їх заповнювати. Тому звільнити тих, хто не здатний, це не є вирішенням проблеми.

Тому потрібно визначати такий проміжний період для адаптації, за який  вчителям запропонувати набути необхідні навички. І паралельно створювати такі платформи, які будуть їм допоміжними.

Розумієте, тут є така купа питань, які ми за півроку ще не усвідомили, не вирішили або ще не перевели в вигляд інструкції.

І директори, які відповідальні за кінцевий результат, повинні проявляти гнучкість, пропонувати нові рішення й бути готовими щодня змінювати конструкцію освітнього процесу. І теж не кожен з них здатний швидко вчитися.

Пандемія перевіряє адаптивність всіх верств суспільства, зокрема через їх професійну компетентність

Прогресс неизбежен, и учителям придется осваивать новую компетенцию

ВЛАДИМИР СПИВАКОВСКИЙ

президент корпорации "Гранд"

– Как вы считаете, почему большинство учителей не устраивает дистанционное обучение?

– Я их об этом спрашивал, так как для организации собственной школы-онлайн мне нужны были кадры. Поэтому я изучил этот вопрос детально.

Одни говорят, что их этому не учили, и они не знают, что делать, боятся и не хотят.

Другие считают, что онлайн – это явление случайное, недолговечное и быстро само отомрет, тогда зачем морочить себе голову.

Третьи считают, что обучение онлайн вредно, карикатурно и не дает нужных знаний, что это профанация.

Четвертые не готовы технически, так как у них нет нужного компьютера, интернета, видеокамеры, наушников и вообще никаких условий ни дома, ни в школе.

Пятые не хотят менять свой налаженный образ жизни и выходить из зоны комфорта.

Шестые обнаружили, что в онлайне к учителям более высокие требования. Нужно готовить видеоролики, сжатые конспекты, уметь филигранно оперировать зумом, вайбером, почтой. А это напрягает.

Седьмые расстроились, что нужно выполнять дополнительную неоплачиваемую работу.

Поэтому в целом формируется такое негативное отношение.

Однако, именно так всегда и бывает, когда случается что-то неожиданное, – как эти коронавирусные карантины. И хорошо, что скоро всё изменится, потому что прогресс остановить нельзя. И учителям придется осваивать новую компетенцию – обучение в онлайн пространстве.

– Как, по вашему мнению, нужно к этому относиться, и что с этим делать?

– К этому нужно относиться так же, как и ко всему в истории, когда происходили кардинальные сдвиги в каких-то отраслях.

И не важно – по каким причинам: влиял ли научно-технический прогресс или природные катаклизмы.

Например, когда в ходе промышленной революции начали возникать первые станки, восстали Луддиты, которые хотели по-прежнему изготавливать продукцию вручную. Ну и где оказались потом те Луддиты?

В конце 19-го века бастовали кучера, которые занимались извозом на телегах и каретах и протестовали против появившихся автомобилей.

Сейчас наступила Информационная эпоха. И кто из учителей быстро перестроится на новые "рельсы", тот будет в положении на верху. Потому что переход на новые информационные и знаниевые технологии – неизбежен.

Что делать, если большинство учителей не готово к таким трансформациям?

Ответ простой: надо их готовить. Хотя вряд ли это удастся делать в рамках устарелых педвузов.

Поэтому мы, например, сами организовали эксклюзивные курсы для прогрессивных и передовых учителей, – по суперсовременной программе для их работы в школах онлайн. И скоро этот процесс будет масштабирован.