Головний нарколог: "Масової депресії від заборони грального бізнесу не буде"
Закон про заборону грального бізнесу збурив ігроманів та власників грального бізнесу. Одразу після його прийняття Верховною Радою пресу почали активно штурмувати повідомлення про масові акції протестів безробітних працівників казино, про їхні позови проти держави та про масову втечу залежних від гри українців до оковитої чи у лапи наркоділків.
Та попри агресивну інформаційну кампанію лобістів галузі, переважна більшість українців схвально оцінювала прийнятий нардепами закон. Так, за даними результатів досліджень інституту управління ім.Горшеніна, 81,80% українства підтримували закон про заборону грального бізнесу.
Лише 5,8% респондентів відповіли, що ігрові автомати не є великою загрозою для суспільства, 52,9% зауважили, що ігорний бізнес треба локалізувати в спеціальних зонах, 29,3% - що його треба повністю заборонити, і 15,1% виступила за демонтаж гральних автоматів біля дитячих майданчиків, учбових закладів та у громадських місцях.
ВРУ оцінила таку одностайність українців (нардепи схильні ухвалювати популярні рішення) і подолала вето президента на закон про заборону грального бізнесу.
Та питання, що буде з ігроманами залишилось відкритим. "Українська правда. Життя" вирішила запитати у головного нарколога України Анатолія Вієвського про можливі соціальні наслідки позбавлення ігроманів можливостей далі програвати гроші, про кількість залежних від гри українців та про те, що роботи родичам ігроманів.
- Аналізуючи соціальні наслідки прийняття закону психологи стверджували, що колишні гравці, втративши свої ігрові автомати, можуть впасти в депресію, почати пити. Чи справді так може трапитись?
- Люди не так просто побудовані. Тому, думається, депресії масової не буде. Всі будуть реагувати по-різному. Спрощені твердження ведуть нас в нікуди. Як казав один британський вчений: "Кожна складна соціальна проблема стопроцентно має рішення. Швидке, просте і... невірне".
- Але ж ігроманія міститься у Міжнародній класифікації хвороб, яка діє і в Україні. Чому ж тоді вона не є недугою?
- У Міжнародній класифікації хвороб, яка зараз діє і в світі, і в Україні, є "Патологічна схильність до азартних ігор"(F.63.0), але лише як "Розлад звичок і потягів". Це значить, що така схильність розглядається як психологічний розлад, а не біологічно обґрунтоване явище, тобто захворювання.
Більше того, в тексті тієї ж класифікації напряму вказується на "невизначеність причин цих станів". Це значить, що існування "ігроманії" визнане, але наукових фактів про її біологічну природу немає. Втім, для вирішення особистих проблем не надто принципово чи це є захворювання, чи психологічний розлад. Важливіше, що є особистісні і психосоціальні проблеми, і, залежна, а відтак, спотворена поведінка особистості.
Медичні препарати? Я дуже сподіваюся, що людство ніколи не винайде препарати, які б програмували поведінку. Реабілітаційні програми, профілактика, навчання навичкам? Так, це і є відповідь.
Тільки звідки очікувати таких програм, якщо в Україні їх немає, і, наскільки мені відомо, вони не з'являться найближчим часом?
На жаль, ні громада, ні наші керівники поки не розуміють наскільки важливо формувати навички, донести до дитини певні профілактичні знання, і, що важливо, навчити батьків виховувати психологічно здорову дитину. Для цього є відомі технології. Але ми, українці, поки поводимося так, ніби ми зможемо винайти свої рецепти від недуги і відмовляємося від того, що вже існує і довело свою ефективність.
 |
| У Міжнародній класифікації хвороб "ігроманія" йде поруч з піроманією та клептоманією. Фото сторінки з російського перекладу МКХ-10 |
- Чи можна сказати, скільки приблизно людей в Україні мають ось цю залежну від гри поведінку?
- Такої статистики не існує. Ці речі ніколи не були об'єктом досліджень, так само ми не знаємо скільки в Україні наркоманів і алкогольнозалежних.
Міністерство охорони здоров'я може дати інформацію про те, скільки людей не анонімно зверталося по медичну допомогу. Але це ніяк не ілюструє кількістю залежних. Міліція назве свої цифри, але ці показники стосуватимуться лише сфери діяльності правоохоронців.
Тому, якщо ви почуєте, що "в Україні мільйон наркоманів", або 2 мільйони, або й більше, не дивуйтеся. Можна назвати будь-яку цифру, за відсутності реальних даних, кожна така цифра практично неспростовна.
Щоправда є дані одного фахового дослідження і за цими даними в Україні близько 450 тисяч ін'єкційних вживачів наркотиків. Але "повних" цифр немає. Дослідити реальні показники наркозалежності - річ дешева. А оскільки відсутнє саме розуміння гостроти проблеми, нагальності потреби у зборі такої інформації, немає і політичних рішень, і фінансування досліджень. Це у повній мірі стосується і ігрової залежності.
- А чи можна сказати, хто саме є в найбільшій зоні ризику по виникненню такої аномальної залежної поведінки?
- Під загрозою діти, підлітки, люди з найменшою кількістю соціальних навичок. Хоча саме "ігроманія" - проблема дорослих людей.
Пам'ятаєте, ми говорили про класифікацію хвороб, про "Розлади звичок та потягів". Так от, весь розділ F.6, куди вони входять, називається "Розлади зрілої особистості".
Ігри, як спосіб витратити час, це не лише казино. Комп'ютерні ігри теж викликають залежну поведінку. Саме тому я говорю про необхідність якнайширших профілактичних навичок для всіх людей і дітей, зокрема.
Питання ігрової залежності є набагато складнішим, ніж може здаватися. Ігри завжди вабили людей і, реально, світ не надбав великого досвіду розумної протидії цьому явищу.
- Чи є залежність між типом населеного пункту і кількістю ігроманів?
- Чим більша концентрація грошей, чим більше або багатше місто, тим більше пропозиція і тим більше людей грають в азартні ігри.
- Повернімося до закону про заборону грального бізнесу. Чи може він суттєво зменшити кількість ігроманів?
- Давайте уточнимо, той закон - про наступ на частину ігрового бізнесу. Ми ж говоримо про ігрову залежність. Реально, ігробізнес і ігроманія зовсім не прямо пов'язані речі. Хоча деякі міркування висловити можна.
Я - наукова людина і мені прикро спостерігати за тим, як люди жонглюють і маніпулюють термінологією, самою проблематикою. Я твердо знаю - ніхто(!) не вивчав можливостей впливу, які містяться, наприклад, в цьому законі. Ніхто не вивчав наслідків - жодна із сторін - ані симпатики закону, ані його опоненти. Акуратних, як кажуть науковці, даних немає. Відтак для нашого обговорення залишаються лише деякі загальні речі і паралелі.
Давайте згадаємо про аналогічні регуляції в алкогольній чи наркотичній сфері. Практично завжди спроби "в лоб", наївним чином врегулювати ситуацію призводять до негативних наслідків.
Цей закон є надто звуженим регуляторним актом, що не врахував дуже велику кількість деталей, надто важливих деталей.
Фактично він є майже декларацією: "Ми - проти ігробізнесу". Але для декларацій закон не потрібний. Достатньо власне декларації, в кінці кінців, можна вписати це твердження в концепцію державної політики. І, скоріше за все, тоді це було б корисно.
Але коли справа про старі і складні явища, моральних постулатів і клятв замало. Ми є соціальними істотами з неоднозначними нормами поведінки... Наскільки глибоко це враховано?! Здається, все знову побудоване на очевидному постулаті: "Ми знаємо, як треба робити".
 |
| Анатолій Вієвський: допомогу українським ігроманам моужть надати ті центри, які позбавляють від хімічної залежності. "У нас таких знайдеться приблизно 80-90. Серед них і світські, і релігійні фахові центри" |
Туди ж потягнуться і гравці. Тому перший наслідок цього закону передбачити неважко - ми доб'ємося того, що дуже швидко буде криміналізоване життя якоїсь частини людей.
Будь-який закон має передбачати механізми - як все відбуватиметься в реальному житті?! Але чи можливо задумати хоч якийсь механізм, якщо не визначатися щодо людей, які грають?!
Крім того, а яке взагалі наше ставлення (суспільства, держави) до феномену ігрової поведінки?! Воно (це ставлення), безумовно, може бути дуже різним - від повного неприйняття до дуже толерантних варіантів.
Ще важливіше - повідомити про нашу позицію громаді, "озвучити" її. На жаль, цього не зроблено. Навряд чи одне тільки намагання натиснути на ігробізнес є необхідною відповіддю на складні соціальні прояви. Про інші боки проблеми, пов'язаної з грою, в законі мова не ведеться.
- Але ж чимало країн, наприклад, Росія, Ізраїль заборонили гральні заклади в населених пунктах, або ж вирішили зонувати такі установи....
- Ідея зональності непогана, якщо її тільки можна втілити в життя. В Росії поки не вийшло. Можна згадати, зокрема, канадський приклад обмежень: одне місто - одне казино. Тільки навряд чи навіть вирішивши проблему географічно, ми вирішимо її повністю.
Хочу ще раз наголосити: на складне запитання стосовно ігор бажано давати повну відповідь, а не тільки натякати на якісь її аспекти. Думаю, ні про яку повну відповідь у прийнятому законі немає й мови.
Можна було б сказати хоча б так: "Добре! Поки ми не даємо повної відповіді, але ми знаємо, що така відповідь потрібна і ми проголошуємо це". Важливо було б показати: ми не можемо вирішити проблему повністю, зараз ми намагаємося вирішити фрагментарні аспекти, потім промоніторимо ситуацію і, можливо, ухвалимо додаткові кроки. Це була б чесніша і вірніша позиція по відношенню до складної проблеми і нашої громади.
- Закон був зареєстрований давно, але його прийняли після дніпропетровської трагедії. Саме вона підштовхнула до рішучих дій.
- В нашій країні якщо людина вішається в туалеті - зачиняють туалет. Навряд чи пожежа в Дніпропетровську - наслідок ігроманії. Тут є два окремих питання. По-перше, рівень безпеки громадських місць. По-друге, ігри, ігроманія, казино тощо.
- В Україні справді дуже багато ігрових закладів. Іноді знайти гральний автомат легше, ніж урну для сміття. З таким засиллям гральних закладів треба щось робити...
- Їх просто повно, їх стільки, скільки не треба. Але чому раніше не зменшили цю кількість вдвічі, втричі, в сто разів...?! Хто до такого довів? Який висновок ми маємо зробити з цієї ситуації? В Росії дали два роки на реформу галузі... Я не прибічник ігробізнесу, але, на мій погляд, в інших країнах зуміли знайти більш адекватні рішення.
- Коли саме стався бум ігрових автоматів?
- Якщо хочете, можете називати це "бумом". Як на мене, ніякого буму немає і не було, просто є надто стрімкий розвиток неконтрольованої сфери. В українців немає потреби в такій кількості "ігромісць" і в такому агресивному розвитку цієї галузі.
Є й проблема агресивної пропозиції. Але я не думаю, що агресія спровокована попитом. Як результат, ми стали небезпечним місцем з точки зору розповсюдження ігрової залежності. Ми власноруч створили цю небезпеку.
 |
| Невеличка табличка на сходах повідомляє, що зала з гральними автоматами зачинена |
- Наскільки близькість ігрових автоматів провокує людей до гри?
- Однозначно сильно. Будь-яка підказка складає 15% рішення. В цьому відношенні можна сказати, що якщо зменшимо кількість ігрових місць - на 15% зменшимо ризики для людей. Не на 100%, але на 1/6 небезпека буде меншою.
Разом з тим, знов реалізується спокуса спрощених рішень. А люди, як були незахищеними, неінформованими, ненавченими, так і залишаються. Тепер ігровий бізнес буде атакувати, але вже з "тіні", з кримінальної частини життя. Це значить, що ризики стануть менше в одному, а в цілому, якщо і знизяться, то не швидко та й важко передбачити в чому.
- Тобто Ви вважаєте, що від заборони гральних автоматів українці не перестануть менше грати?
- Випадкової гри повинно стати менше. Сподіваюсь, вже не буде автоматів в кожному мінімаркеті і на кожному стовпі. Люди з ігровою залежністю, може, й матимуть ситуаційні проблеми. Але вони все одно знайдуть як реалізуватися в грі - це сто відсотків.
А інші... Не треба думати, що в казино ходять тільки люди із залежністю... І, до речі, що буде з комп'ютерними клубами? Чи регулюватимемо комп'ютерні ігри і проблемну комп'ютерну поведінку, в першу чергу, дітей і молоді?!
- Існують оголошення на кшталт "Лікую алкогольну, наркотичну та ігрову залежність". Скажіть, чи вдається справді вилікувати від такої залежності?
- Це називається "розвод". Наскільки ми знаємо, за жодною такою об'явою не стоїть ліцензована реабілітаційна програма.
- Але куди тоді йти людям, у яких є залежність від азартних ігор? Наприклад, у тій таки Канаді є державні центри куди можна зателефонувати, коли людини виникають підозри на виникнення ігрової залежності ...
- Справді, в тій самій Канаді є психологічні реабілітаційні центри. Такий центр - це, в першу чергу, центр навчання соціальних навичок. Він не вчить нічому новому, він вчить людину користуватися собою, існуючими навиками. Можна сказати, "все з матеріалу замовника".
- Чи є в Україні такі державні центри?
- Державних центрів немає. Держава витратила не менше 5-6 років на з'ясування, що ж це таке, і забагато часу зосереджувалася на медичному аспекті. Але медицина при ігровій залежності - це лише супроводжувальна робота. Головне - це психосоціальна реабілітація.
- Добре, але куди все-таки йти українським ігроманам?
- В нашій країні доведеться йти в ті центри, які позбавляють від хімічної залежності. У нас таких знайдеться приблизно 80-90. Серед них і світські, і релігійні фахові центри.
- Чи можуть родичі самостійно допомогти ігроману, без втручання психологів?
- Люди, які знаходяться поруч, надзвичайно важливі. Але при наявності в родині залежного, вони стають співзалежними. І в такій ситуації самотужки робити правильні кроки дуже важко. Ліпше звернутися до реабілітаційних центрів, де їм нададуть фахову допомогу, найперше навчать як правильно поводитися, як допомогти хворому родичу.
- А коли варто бити тривогу?
- Для батьків є дуже проста рекомендація: щойно ваша дитини поводиться нетипово, дивно, є підстави для хвилювання. Близькі люди мають бути уважними один до одного... Щойно виникла проблема, не гайте час, шукайте хороших фахівців, які зможуть допомогти.
 |
- Зараз часто говорять про те, що криза підштовхує людей все більше грати в азартні ігри. Чи справді брак грошей штовхає людей до гри на гроші?
- Коли людині немає чого їсти, вона не біжить шукати горілку. Вона шукає їжу. Перші фази кризи ніколи не супроводжуються жодним посиленням алкогольної, наркотичної залежності, і так само не будуть супроводжуватися зростанням ігрової залежності.
Навпаки, на переламі певний час триває так звана фаза пригнічення вживання. Саме так реагує суспільство, люди.
Але якщо криза триватиме й далі, негатив наростатиме, люди знаходитимуть інші виходи з критичної ситуації. Починається з хімічних підказок, бо психоактивні речовини це інструмент безпосереднього впливу на психологічний стан. А потім людина шукатиме інших "забавок".
Тобто, на початку ігроманія різко не розповсюджуватиметься (навіть без будь-якої статистики я можу це стверджувати однозначно). Але якщо кризові явища триватимуть і надалі, кількість випадків ризикової поведінки збільшуватиметься, в тому числі, й ігрової. Цей ризик є ще більшим для такого недостатньо захищеного суспільства, як наше.