Як це у них. Естонський досвід реформи середньої освіти

Сільська школа в естонському Аясме, на перший погляд, нічим не відрізняється від більшості українських: сіра штукатурка, яка місцями відпадає, фарбована дерев'яна підлога, прості класи без пластикових вікон.

От тільки у кожному з них – проектори, інтерактивні дошки та планшети для школярів, на стінах видніються роздруковані QR-коди. Просканувавши їх, учні заходять на сайт із завданнями на урок, чи навпаки – показують виконану роботу.

В Естонії така комп'ютеризація – повсюди. А у 2014 році цифрові навички школярів введені навіть до переліку компетенцій, яке тутешнє Міністерство освіти і науки вимагає від школярів.

"Коли третьокласники і шестикласники проходять тестування, ми просто даємо їм планшети чи ведемо до комп'ютерного класу, де вони складають іспити онлайн", – розповідає вчитель російської мови школи в Аясме Олена Суханова.

Іспити – у 3, 6, 9 та 12 класах – одні з небагатьох "контролюючих" елементів системи освіти Естонії, у якій школам надається надзвичайно широка автономія.

Вони можуть навіть обирати собі: вчити дітей по чвертях чи триместрах – аби лише було навчальних 175 днів у році; ставити оцінки у другому-третьому класі чи ні; та як саме викладати урок – по підручниках чи без них.

Така децентралізація та автономія – одна з причин успіху системи освіти невеликої 1,3-мільйонної Естонії, чию територію можна зіставити з Харківською чи Одеською областями.

За даними на 2012 рік, у рейтингах міжнародного оцінювання школярів PISA Естонія займає найвищі місця з-поміж європейських країн, перегнавши Фінляндію по математиці і опинившись на шостій сходинці серед країн світу за знаннями школярів природничих наук. Свіжі рейтинги мають бути опубліковані у червні.

В естонських учнів також вищі результати у завданнях по креативному вирішенню проблем.

Шкільний вчитель в Аясме бере планшет і зчитує QR-код, який роздрукований висить на шкільній стіні

Шкільні класи невеликі і доволі прості, вони суттєво відрізняються від новозбудованих шкіл

Більше того, маленькі сільські школи, як в Аясме, у рейтингу PISA показують такі ж високі результати, як і школи в найбільших містах Естонії – Тарту та Таллінні.

Яким чином Естонії це вдалось?

БІЛЬШЕ СВОБОДИ

Після розвалу Радянського Союзу в країні не було ані адекватних підручників, ані грошей на освіту, ані розуміння того, як вчити дітей.

Тоді уряд прийняв рішення: дати навчальним закладам більше свободи і максимально децентралізувати управління школами – всі повноваження по керуванню середньо-освітніми закладами переходили місцевим громадам.

"Логіка була така: якщо грошей мало, треба дати свободу вибору, і школи якось викрутяться.

Так і вийшло – усі економили, школи співпрацювали одна з одною і думали, де шукати гроші. Ті 60-70 директорів, які працювали в 90-х роках, тісно спілкуються один з одним і зараз", – каже Гелмер Йогі, який на початку незалежності Естонії сам очолював гімназію.

Після цього він двічі був депутатом парламенту і зараз знову освітянин – директор престижної гімназії імені Яана Поска в Тарту, у якій 38% гімназистів – школярі з навколишніх містечок.

Гелмер пригадує, що на початку 90-х вчителі теж не знали, як навчати. Відтак почали активно їздити до Фінляндії та Швеції набиратись досвіду. А з часом школи почали конкурувати між собою за кожного учня.

Це було пов'язано зі зміною принципів фінансування: якщо раніше гроші на школу виділялись незалежно від кількості учнів, то згодом фінансова субвенція почала вираховуватись з чіткою прив'язкою до наповнюваності класів.

Аби мати змогу виплачувати гроші вчителям, школи мусили мати достатню кількість учнів, а вчителі – годин роботи. Причому процес відбувався на тлі демографічного спаду: зараз в Естонії на 40% менше учнів, ніж 15 років тому.

У 90-х роках уряд передав школи та дитячі садочки в управління муніципалітетів – сільських (їх тут називають волостями) і міських. Загалом їх в країні 213, зараз якраз триває реформа по їх укрупненню.

Розпочавши реформу, було вирішено, що держава виділяє гроші на зарплату вчителів та підвищення їхньої кваліфікації, шкільні обіди, підручники та роботу дирекції – а все інше місцева влада мала оплачувати зі свого бюджету.

Це означає, що за комунальні послуги, прибирання в школах, роботу соціальних працівників і психологів муніципалітети виплачують кошти зі своїх загальних (нецільових) доходів.

При цьому муніципалітети отримували право повністю розпоряджатись грошима на освіту, закривати-будувати школи і дитячі садки. А самі школи – приймати рішення щодо навчальної програми і брати на роботу чи звільняти вчителів.

На картинці внизу видно, як розподіляється фінансування шкіл з держбюджету і бюджету муніципалітету.

Фінансування шкіл в Естонії. Синім кольором відмічений відсоток коштів, які надходять державної субвенції, червоним - гроші, які доплачують муніципалітети

Держава дає субвенцію на навчання школярів, яку будь-хто може легко вирахувати.

У 2016 році з розрахунку на одного учня вона становить:

– на зарплату вчителя – 1229 євро;

– на оплату роботи дирекції – 92 євро;

– на навчальні матеріали – 57 євро;

– на навчання та професійний розвиток вчителів і дирекції – 12 євро;

– на шкільні обіди – 136,5 євро.

(Сума грошей на зарплати вчителям множиться на коефіцієнт від 1 (для великих міст) до 1,95 (для маленьких чи острівних міст і сіл). Цей коефіцієнт використовується у тому числі для того, аби базові школи були близько до дому учня)

Це таке розділення відповідальності, закріплене законодавчо. Зрештою, муніципалітети витрачають на освіту 40 і більше відсотків коштів, скільки дає держава. Але водночас вони є власниками шкільної мережі і можуть повністю нею розпоряджатись.

"Спершу здавалось, що свободи забагато. Але саме вона дозволила країні досягнути того рівня, який є зараз", – підсумовує Джанар Холм, канцлер Міністерства освіти і науки.

Юриська гімнаізя поблизу Талліну

Директор Юриської гімназії, в якій навчаються учні з 1 по 12 класи, Марія Тіро проводить екскурсію своєю школою.

Ось – невеликі кімнати для чотирьох учнів, де вони можуть заспокоїтись, позайматись з педагогом і повернутись до загального класу.

Ось – величезний спортивний комплекс з басейнами, залами для занять дзюдо, тенісу, баскетболом і фітнесом. Його можуть відвідувати і звичайні мешканці містечка, сплативши гроші за абонемент – так місцева влада не дає простоювати сучасному комплексу і наповнює свій бюджет.

Спортивний комплекс на території гімназії, який можуть відвідувати і прості мешканці волості, сплативши абонемент

Крім тренажерних залів, тут є ще басений, зали для гри в настільний теніс, баскетбол тощо

Ось – великі просторі зали, які будь-яка компанія може орендувати у післянавчальний час, забронювавши час на сайті школи.

Ось – дитячий майданчик і клас у формі вігваму на вулиці. Їх збудувала неприбуткова організація, заснована колишніми випускниками школи. Загалом вони "нафандрейзили" більше 250 тисяч євро, які йдуть у тому числі на екскурсії для школярів.

У цьому вігвамі насправді клас на 36 учнів. Його, як і дитячий майданчик поруч, побудували коштом випускників гімназії

На території школи тихо. Шкільних дзвінків тут нема – "а навіщо, якщо у всіх дітей є годинники чи планшети?" – та й самих дітей якраз розвіз по домах автобус, орендований муніципалітетом.

"Нащо купувати автобуси і платити зарплату водію, якщо ми можемо найняти компанію, яка в певні години відвозитиме дітей по нашому маршруту?" – відповідають на запитання про шкільний автобус у гімназії.

Загалом оце "Нащо платити більше?" чути у відповідь на багато наших запитань – місцева влада, яка є власником шкіл, а тому серед іншого робить ремонти в школах, рахує ефективність використання кожного євро.

Біля нової школи Randvere - ряди припаркованих велосипедів школярів

А це - ятки для зберігання лиж, на яких взимку катають кшолярі. У кожного класу - своя така розфрабована ятка

Двері шкільної бібліотеки. На фото видніються записки- рекомендації певної книжки. Наприклад, "Автор: Джоан Роулінг. Книжка "Гаррі Поттер і орден фенікса". Поки не дочитав, не зміг заснути. Записку залишив такий-то"

Ось така школа всередині

А так виглядають класи для трудового навчання. на ньому присутні і діти з особливими потребами

У школі муніципалітету Вімсі, неподалік Талліну, теж немає шкільного автобусу; їжу привозить кейтерингова агенція, а прибирає в школі – клінінгова компанія.

Але у цій школі також є лижна траса і спортивний майданчик – щодня після 3 уроку діти йдуть на фізкультуру на вулицю; а ще – спеціальні кімнати для дітей з особливими потребами та добре обладнані кабінети для трудових навчань.

Ну й, звісно, – електронні щоденники, які є у всіх школярів в Естонії. Учитель в ньому робить відмітки для батьків і учнів, роздає домашні завдання і вправи для так званого "дня цифрових технологій" – коли діти виконують завдання онлайн, без присутності у школі.

Для обговорень домашніх завдань чи планів, батьки і вчителі створюють чати. Все це – у зручній онлайновій формі.

Тут таки можна попередити вчителя про заплановану відсутність дитини у школі і зробити це може навіть сам учень – просто відмітивши певний день в календарі.

Щоправда, якщо таких "запланованих прогулів" буде більше 4 поспіль, батьки отримують про це сповіщення. Звісно, в електронному вигляді.

ЩЕ ОДИН СЕКРЕТ. ВСЕ ПРОЗОРО І ВІДКРИТО

Другий секрет успіху Естонії – у відкритості даних про освіту.

У цій країні більше 10 років існує система електронного врядування. Тут у кожного є ID-картка, вибори проходять онлайн, активно використовуються електронні підписи, а всі системи взаємодіють одна з одною через захищені канали зв'язку (X-road).

Дані про освіту теж відкриті.

Естонці можуть подивитись, яка кількість вчителів якої кваліфікації у певній школі, скільки в ній учнів і як багато з них передчасно її покинула, як школа розпоряджається виділеними державою грошима, які підручники обирає і по якій програмі веде навчання.

Усе це спростило життя Міністерству освіти.

"За останні 10 років я не пам'ятаю, аби школи приходили і жалілись, що їм нібито дають мало грошей на зарплати вчителів. Бо ми дуже швидко можемо довести і сказати – ні, це неправда", – каже канцлер Естонського міністерства освіти і науки Джанар Холм.

За його словами, хоч інформаційна освітня система EHIS з'явилась у 2004 році, повноцінно вона запрацювала у 2008-му.

Ця база, власником якої є МОН, взаємодіє з понад 20 іншими, "підтягуючи" необхідні дані.

Ось лише деякі з цієї "хмари" баз:

1. ETIS – портал наукових досліджень, де збирається інформація про опубліковані вченими статті та дослідження.

2. ÕIS – спільна інформаційна система для вищих навчальних закладів, через яку реєструються студенти і де можна відстежити навіть їхню успішність.

3. SAIS – система вступу до вищих навчальних закладів і системи профтехосвіти. Звідси EHIS отримує дані про бали абітурієнтів в електронному режимі, а після проведення вступної кампанії – інформацію про зарахування у виш.

4. EIS – електронний банк з питань оцінювання для середньої школи. Там можна пройти електронне тестування. Навіть якщо учні пройдуть його на папері, результати у відсканованому вигляді заносяться в цю систему.

5. EKIS – система управління навчальними закладами, де міститься логістична і практична інформація про навчальну площу і всі фінансові питання.

6. Державний реєстр професійних кваліфікацій. Він стосується закладів профтехосвіти. У цьому реєстрі міститься інформація про присудження професійних кваліфікацій по завершенню ПТУ.

Школи отримують гроші на основі інформації, отриманій з EHIS, сертифікати про закінчення школи друкуються на основі оцінок і назви програми з цієї бази.

"Наступного року ми хочемо взагалі відмовитись від друку сертифікатів, будуть лише електронні дані", – каже керівник департаменту аналітики Міносвіти Ауне Валк.

Крім того, дані з EHIS автоматично використовують перевізники при оплаті студентами проїзду у громадському транспорті – електронна картка одразу ідентифікує, що пасажир – саме школяр чи студент.

Деякі з позицій в EHIS автоматично агрегуються на сайті Educational Eye (HaridusSilm) – і використовується вчителями, батьками та стейкхолдерами для прийняття рішень щодо певної школи.

Умовно кажучи, "видима для громадськості частина" EHIS автоматично збирається на сайті "Educational Eye".

В Естонії кажуть, що така відкритість не лише позбавила їх багатьох спекуляцій і здогадок у ЗМІ, які виникали через брак інформації, але й допомогла при впровадженні широкої автономії шкіл.

"Естонська система освіти дуже автономна. Школи можуть приймати багато рішень. У цій дуже автономній системі має бути підзвітність: якщо інформація про діяльність навчальних закладів відкрита, ця автономія використовується правильно", – коментує Ауне Валк.

Як приклад, вона наводить дані про зарплати вчителів. Адже уряд багато разів говорив, що має за мету збільшити зарплати. Однак відстежити, як це насправді відбувається на рівні місцевої влади, можна лише на основі таких об'єктивних даних у системі.

Кожного року на оновлення системи Естонія витрачає 300 тисяч євро. Ці кошти йдуть на підтримку існуючих баз і додавання нових модулів. З новинок – окремий модуль по навчанню дорослих, які чи то змінюють фах чи поглиблюють свої знання.

Звісно, дані використовуються для стратегічного планування та аналізу.

Наприклад, отримавши показники про зарплати випускників шкіл і вузів з податкової інспекції, в естонському МОН вирахували співвідношення між кваліфікацією мешканця країни і його реальною зарплатою.

Тобто інформаційна система може зіставити дані про освіту п’ятирічної давнини з реальною заробітною платнею і видати такий аналіз.

ВЧИТЕЛІ Й ДІТИ

Мінімальна заробітна платня у вчителя в Естонії – 958 євро на місяць при навантаженні 35 годин на тиждень; з них 21 – так звана контактна година, тобто в безпосередньо урок в класі.

Зростання зарплати вчителів (дані Міністерства освіти і науки)

1128 євро на місяць - середня заробітна плата людини з вищою освітою в Естонії (дані за 2014 рік), але міністерство поставило собі за ціль підняти зарплату вчителя на рівень 120% від середньої по країні.

Чому? Аби підняти престиж професії вчителя і залучити до роботи молодь, яка поки що не дуже охоче обирає собі цю професію. Естонці поставили собі за ціль мати у 2020 році 12,5% вчителів віком до 30 років (зараз таких 10%).

Влаштовуючись на роботу, естонський вчитель підписує зі школою контракт, де зазначається його навантаження та розмір оплати праці. У своїй роботі він має велику свободу вибору програм та посібників, може самостійно придумувати запитання для проміжних контрольних, або ж завантажувати їх з електронної бази тестів.

Тут варто ще додати, що країні прийнята "Стратегія безперервного навчання" (2014 -2020 роки). Ця стратегія – одна з найважливіших документів, які визначають розвиток всієї сфери освіти і яка є основою для формування під неї відповідної бюджетної бази на період її дії.

На основі стратегії розробляються програми, які мають прикладний характер. Так-от, "компетентні та вмотивовані викладачі та директори шкіл" – одна зі стратегічних цілей Стратегії.

Естонські вчителі активно беруть участь в програмах обміну, шукають для себе курси підвищення кваліфікації – на це виділяється 1% з зарплатного фонду, який фінансує держава.

На запитання, "як ви змінили радянських вчителів", в естонському міністерстві відповідають: "Вони самі захотіли вчити по-новому".

Однак крім бажання вчити по-новому, естонські педагоги були змушені міняти підходи до навчання – у 1996 році в країні запровадили зовнішні іспити для учнів.

"Аби школярі могли вирішувати тестові завдання, вчителі мали вчити ефективно. Адже за результатами стежили також батьки, які могли забрати дитину зі школи, якщо у неї погані показники. Відтак вчителі самі починали шукати тренінги – вони були вмотивовані вчити інакше", – каже віце-канцлер з питань загальної та професійної освіти Март Лиадметс.

Хоча згодом він зізнається, що вчителі досі хочуть лише викладати предмети, тоді як Міносвіти вимагає не лише хороші знання з предмету, але й компетенції.

У державній навчальній програмі 2014 року їх вісім – з-поміж них вже згадана цифрова, а також підприємницька, соціальна та громадянська, комунікативна та інші.

Крім того, кожна школа розробляє власну програму навчання відповідно до державної.

Державна навчальна програма вперше була розроблена у 1996 році, після неодноразово змінювалась. Останні стандарти і вимоги до знань школярів виписані у 2014 році.

У естонському МОН передбачають, що вчитель мусить враховувати специфіку кожного класу і кожного учня зокрема, адже всі вони різні.

"Не можна навчати точнісінько так само кожен з паралельних класів і вчити так само кожного року. Вчитель має обрати методологічний підхід, враховуючи розвиток учня на попередньому рівні", - кажуть в міністерстві.

САДОЧКИ, ПРИВАТНІ ШКОЛИ І КОЕФІЦІЄНТИ. ЕСТОНСЬКІ ПРАВИЛА

Дошкільна освіта, як і вся освіта в Естонії з 1 по 12 клас – наразі повністю в сфері управління місцевих громад.

Громада зобов'язана забезпечити для дітей від 18 місяців до 7 років місце в садку. Якщо сам муніципалітет не має такої можливості і не побудував достатньої кількості садочків, він має доплачувати батькам за те, що вони віддали дитину до приватного закладу.

В країні молода мама впродовж 18 місяців отримує допомогу по догляду за дитиною у розмірі середньої місячної плати, яку вона мала до народження дитини. Якщо жінка не працювала, то отримає мінімальну заробітну плату – 470 євро.

Якщо через брак місць у садочках батьки вирішують возити дитину в дитячий заклад в іншому муніципалітеті, їм будуть відшкодовані кошти тим муніципалітетом, в якому мешкають батьки дитини.

Відтак у бюджеті місцевої громади на дитячі садки, крім власних грошей, фінансів від держави на навчання вихователів і допомогу з дітьми іммігрантів, є ще один – "бюджети інших муніципалітетів".

Ось таких, які не змогли забезпечити дітей місцями у садках.

Батьки платять за дитячий садок максимум 20% від мінімальної зарплати в країні (тобто 87 євро), а також за їжу. В деяких місцевих громадах немає взагалі ніякої плати для батьків, а в деяких діє система знижок, якщо в садочок ходять двоє і більше дітей.

Як і в системі дошкільної освіти, муніципалітети відповідальні за навчання дітей у школах і гімназіях (навчання з 7 до 17 років в Естонії обов’язкове).

Якщо ж учень вирішує піти в школу поза межами свого муніципалітету, той мусить перераховувати гроші за його навчання.

Тобто в Естонії у буквальному значенні "гроші ходять за дитиною" – у школу прийдуть гроші з державного фінансування на навчання цієї дитини (субвенція), а також кошти від муніципалітету, з якого дитина пішла.

Йдеться про суму 87 євро на одну дитину на місяць.

Тут теж все логічно: адже муніципалітет міг би відмовитись від того, аби приймати "чужу дитину" з іншого муніципалітету, за яку він тепер має доплачувати зі свого бюджету (вже згадані компослуги-психологи-соціальні працівники). Тому була запроваджена ось ця передача грошей від одного муніципалітету до іншого.

Зрештою, це призвело до того, що муніципалітети дуже сильно конкурують між собою за кожного учня - інакше вони втрачають не лише субвенцію на цього учня, але й мусять платити іншому муніципалітету. Аби втримати учнів, школи і гімназії намагають залучити найкращих вчителів і запропонувати цікаві курси.

Приміром, директор гімназії в Полстамі запровадив у своєму навчальному закладі курс по збору дронів (спільний проект школи, тутешнього Міноборони і NATO) і 3D-моделювання.

Таким чином він намагається втримати учнів, аби вони обирали його гімназію, а не йшли вчитись в Тарту чи Таллін.

Державні школи не можуть брати плату за навчання, а от приватні – можуть.

При цьому держава виплачує приватним школам такий самий розмір субвенції, як і на учня в муніципальній школі. Однак у кінцевому результаті виявилось, що держава за навчання дитини в приватній школі платить більше, ніж в муніципальній.

Справа в тому, що чинне законодавство передбачає: приватні школи прирівнюються до муніципальних, а відтак мають отримувати таку ж суму грошей на навчання одного учня, як і публічні.

Тоді муніципалітети мали б перераховувати вже згадані 87 євро на 1 дитину на місяць. При цьому вони наразі навіть не можуть давати чи не давати згоду на відкриття приватної школи.

Муніципалітети подали до суду на таке рішення парламенту і суд постановив: гроші в приватні школи за навчання учня мають йти з державного бюджету.

Тому нині Міністерство освіти на навчання одного учня в приватній школі витрачає більше, ніж в публічній – адже крім субвенції на зарплату вчителю-обід-підручники, покриває ще різницю у 87 євро.

При цьому, законодавство вимагає, аби місцеві громади робили інвестиції в свої навчальні заклади і дбали про школи.

"Якби ми цю систему продовжували, то вона б поступово вбила публічну школу. Дехто казав: "Я просто закрию школу і залишу лише приватні. Держава дає на неї більше грошей, а я витрачатиму гроші платників податків на щось інше", – пригадує заступник генерального секретаря з питань планування у міністерстві освіти і науки Естонії Кадрі Маасік.

Тому зараз плануються зміни – муніципалітети зможуть вирішувати, дозволяти відкриття нової приватної школи чи ні, і доплачувати їй зі свого бюджету чи ні.

Втім, загалом приватних шкіл в Естонії небагато – 8,8%.

Одна з проблем, про які в Естонії постійно говорять, – мала наповнюваність класів і неефективність шкільної мережі. Більшість шкіл були збудовані ще за Радянського Союзу (як сільська школа в Аясме) і розраховані на значно більшу кількість учнів.

Кількість муніципалітетів і населення в них (дані Асоціації муніципалітетів Естонії)

Аби стимулювати муніципалітети об'єднувати школи чи закривати ті, в яких дуже мало учнів, у 2014 році уряд заморозив коефіцієнти, на які множить державну субвенцію (чим менш населена місцевість, де є школа, – там вищий коефіцієнт).

По суті, йшлося про те, аби муніципалітет отримував певну фіксовану суму грошей, яка залежала лише від кількості учнів у школах муніципалітету, а не від структури мережі шкіл.

Закривши одну школу, для другої залишалося б більше грошей. А відтак – можливостей платити вчителям більше (бо учнів теж у класі буде більше).

Але насправді трапляється так, що учні можуть обрати перехід до іншого муніципалітету, а це означає, що така місцева громада втрачає гроші (і субвенцію, і кошти для іншого муніципелітету). Місцева влада цього боїться, тому не дуже поспішає закривати свої школи.

Як пояснював радник Міністерства фінансів Естонії Андрус Йогі, "цей стимул для оптимізації мережі не дуже ефективний".

Так само забагато в Естонії старших шкіл, які тут називають гімназіями (10-12 класи). При цьому якість освіти в 10-12 класах можна гарантувати при наявності певного числа учнів в школі – хоча б 525. Не всі муніципалітети мають таку кількість старшокласників у гімназіях, але вирішити, яку з них закрити, а яку – ні, теж не можуть.

Тому цю роль на себе взяла держава – уся старша школа буде в її управлінні вже з 2023 року. Зараз гімназії – у підпорядкуванні муніципалітетів, але уряд будує інші, які поступово витіснять муніципальні, а в 2023 залишаться лише державні.

В Україні наразі з теж пропонується відділити старшу школу від основної і відати її на рівень областей. Така ж система вже діє в сусідній Польщі, яка теж займає високі сходинки у рейтингу PISA.

Естонці взялись впроваджувати цю зміну лише зараз. Але при цьому вони часто змінювали формулу освітньої субвенції (4 рази за останні 9 років), впроваджували інформаційні технології та змінювали Державну навчальну програму з вимогами до знань учнів.

"Вони постійно запитували себе, чого ми вчимо і чого хочемо досягнути", – коментує експерт SKL Інтернешнл Ян Герчинський.

Ми обговорюємо виступ радника Міністерства фінансів Естонії Андруса Йогі про особливості забезпечення грошима шкіл в цій країні. Тут державна субвенція є цільовою – тобто її не можна використати на будівництво доріг чи проведення культурних заходів.

Андрус доводить, що такий підхід не є вдалим. Якщо гроші виділені лише на зарплати, то інтерес працедавця – витратити їх на зарплати не залежно від результату.

Водночас, якщо дати дитині гроші лише на молоко, вона його купить, бо не має вибору. Але якщо вона не любить молоко, то просто виллє його. Якщо дати вибір "молоко чи воду", половина візьме воду, а половина – молоко. Ці гроші не будуть втрачені й більш ефективно використані.

Умовно кажучи, якщо дати дитині гроші лише на молоко, вона його купить, бо не має вибору. Але якщо вона не любить молоко, то просто виллє його. Якщо дати вибір "молоко чи воду", половина візьме воду, а половина – молоко. Ці гроші не будуть втрачені й більш ефективно використані.

Ян згоден з Андрусом Йогі, але одразу зауважує: "Критикуючи Естонію, треба тримати в голові, що ми говоримо про дуже успішну країну в питанні освіти – їхні учні справді показують чудові результати в PISA".

[L]Але у Польщі, наприклад, основна сума грошей не цільова. Такими є лише невеликі програми, як-от шкільні обіди чи підручники.

Водночас, в Естонії діє проста і зрозуміла формула розрахунку грошей на освіту.

"Якщо раніше її розуміли кілька людей в Мінфіні, то зараз її можна показати на трьох слайдах. Якщо вона проста – усі помилки і негативні наслідки можна легко виявити", – пояснює Герчинський.

В Україні формула освітньої субвенції не змінювалась з 2002 року.

І якщо Естонія – це країна з багатьма даними, які є в доступі для громадської і управлінців, то в Україні Державна інформаційна система освіти лише на етапі доопрацювання і запуску пілоту. Зрештою, як і децентралізація і автономізація – ці зміни у нас ще попереду.

Важливо також те, що естонцям вдалось підняти заробітну плату вчителів на 40% впродовж останніх 4 років. Частково це забезпечено коштами ЄС, але більшою мірою тим, що естонці навчились всюди шукати неефективні видатки на освіту і виключати їх, пояснює Ян.

Прикладом цього були витрати шкіл на післядипломну освіту вчителів: "Раніше передбачалось, що ця сума має становити 3% від зарплатного фонду вчителів. Але місцеве самоврядування їх використовувало не дуже ефективно. Тому в Естонії вирішили, що витрати на підвищення кваліфікації вчителів становитимуть 1% від зарплатного фонду, а інші 2% підуть на зарплати".

"В Україні точок неефективності дуже багато, починаючи з дуже маленьких і неефективних сільських шкіл.

Досвід Естонії показує, що ці маленькі кроки можуть за якийсь час привезти до великих змін", – підсумовує Герчинський.

Замість P.S. Кілька показників зі Стратегії безперервного навчання на 2020 рік і їхнє пояснення

Ключові показники Системи безперервного навчання 2020

Для реалізації Стратегії і досягнення спільної мети поставлені 5 стратегічних цілей:

1. Змінене розуміння навчання. Навчання як таке, яке підтримує особистісний і соціальний розвиток кожного учня, розвиток вміння вчитися, творчі навички і винахідливість мають бути впроваджені на всіх рівнях і видах освіти.

У всіх навчальних програмах в країні зазначалась важливість пов’язувати у навчальному процесі старі і нові знання. Але стратегія зазначає, що потрібно направити зусилля на впровадження цих вимог.

І що вчитель у ХХІ столітті є не лише джерелом знань, але й творцем зв’язків і соціальних установок.

Його задача – розвиток в учня критичного і творчого мислення, вміння аналізувати, винахідливості і роботі в команді, висловлювати свої думки письмово і усно.

В підпункті "зміна принципів оцінки знань" йдеться про те, що основна увага має приділятись тому, аби планка ставилась на таку висоту, яку учень може осилити. Відтак сама оцінка є показником того, як він правильно обрав цілі, розпланував способи і засоби їх досягнення.

Результати оцінювання шкіл розглядаються в динаміці: сильні отримують признання, а слабкі – відповідну допомогу.

Тому естонці поставили собі за ціль розробити і впровадити методику, яка дозволила б при складанні державних іспитів також оцінювати ключові компетенції та навики з вирішення проблем.

Крім того, вони поставили собі за ціль сформувати систему навчання вчителів і директорів загальноосвітніх шкіл таким чином, аби вони могли створити навчальне середовище, де звертається увага на розвиток і формування потенціалу кожної дитини.

2. Компетентні і мотивовані викладачі та директори шкіл. Вчитель і директор навчального закладу відіграють головну роль у втіленні в життя запланованих змін.

Оплата роботи вчителя і директора школи має відповідати вимогам, які перед ними ставляться. Тому ціль – робота в школі має стати першочерговим вибором для найкращих.

Стратегія визначає, що від директора залежить формування шкільної культури і навчального середовища, а саме чи він цінує, мотивує і підтримує учнів чи ні, підтримує розвиток вчителів – чи ні.

Відтак естонський МОН запланував запуск програми підготовки молодої зміни директорів шкіл, а також систему незалежної атестації керівників шкіл.

3. Узгодженість між можливостями навчання протягом усього життя і потребами ринку праці. Якісні і гнучкі можливості навчання і консультації з питань кар’єри впродовж всього життя мають збільшити кількість людей з професійною кваліфікацією у всіх вікових групах і регіонах Естонії.

Для цього кілька міністерство у співпраці з працедавцями вводять систему регулярного і системного моніторингу, прогнозування і зворотного зв’язку стосовно потреб ринку. Крім того стратегія передбачає підвищення ефективності організації практики, популяризацію предметів природничого і математичного циклу.

4. Цифрова революція в безперервному навчанні. В навчанні ціленаправлено і продуктивно мають застосовуватись сучасні цифрові технології, покращитись ІКТ-компетенції всього населення і, звісно, доступ до цифрової інфраструктури.

А ще: забезпечення цифрових навчальних матеріалів, які допомогають досягненню цілей навчальних програм.

5. Рівні можливості для безперервного навчання і зростання участі в навчанні. Впродовж всього життя кожній зацікавлені особі мають бути створені рівні можливості для навчання. Тут прописується у тому числі забезпечення всіх дітей гнучкими можливостями навчання менш як за рік до школи – аби батьки були певні, що дитина готові до школи. Для цього має бути достатня кількість місць в дитячи садках.

Галина Титиш, УП

Усі фото SKL Інтернешнл, Ігоря Островського та автора