Інклюзія вас не стосується? Чому це не так

Є кілька реакцій, які виникають при слові "інклюзія":

• ви не знаєте, що це таке;

• слово чули, але не розумієте;

• думаєте, що мова лише про дітей з інвалідністю;

• ви "в темі" й можете розповісти про це іншим.

У матеріалі, зібраному з експертних коментарів та історій на Форумі "Навчання без перешкод" у Києві, пояснюємо, чому інклюзія корисна усім дітям та їх родинам, що заважає її впроваджувати, та розповідаємо про успішні приклади, які є не лише у великих містах.

Наприкінці матеріалу – корисні цифри й лайфхаки для освітян по інклюзії.

Скільком дітям потрібна інклюзія

Зараз в Україні 91 300 дітей з особливими освітніми потребами.

Мова не лише про тих, які мають інвалідність. А про усіх дітей, яким потрібна додаткова постійна чи тимчасова підтримка в освіті.

Наприклад, коли родина опинилась у складних життєвих обставинах, стала переселенцями. Чи коли дитина має порушення зору чи слуху. Або хворобу нервової системи чи електрокардіо-стимулятор. Мова про усіх дітей, яким потрібна допомога.

Оці 90 тисяч – лише 1,2% від загальної кількості учнів в українських школах.

Фото: Wavebreakmedia/Depositphotos

За кордоном ця цифра значно вища. У Великій Британії, наприклад, це 14,4% (на 2017 рік), у США – 14% (на 2018 рік). Тобто насправді таких дітей у нас більше, їх ще не виявили.

Станом на 1 листопада в інклюзивних класах загальноосвітніх шкіл України є 18,5 тисяч дітей з особливими освітніми потребами.

Інклюзія означає підтримку не лише для дітей з особливими освітніми потребами, а усіх дітей, пояснює керівниця ГО "Соціальна синергія" Маріанна Онуфрик.

Вона наводить реальний приклад. Є сім’я, де троє дітей. Один 9-річний хлопчик, складна форма інвалідності, постійно вдома. У ще однієї дитини – порушення опорно-рухового апарату, вона живе у школі-інтернаті за 50 км від дому. Третій дитині 2,5 роки, розвивається типово, вона з мамою вдома.

Мама вдома з дітьми. Батько не має постійної роботи, працює сезонно.

Соцслужба з’ясувала, що батька часто помічають п’яним, мама має проблеми зі здоров’ям.

У хаті брудно, але діти доглянуті. Тобто мама старається, але на все її не вистачає.

[BANNER1]

Як держава допомагає цій родині? Дає допомогу по малозабезпеченості, виплату по інвалідності дитині і надбавку за її догляд, субсидію, виплати по догляду за дитиною 2,5 роки, деякі пільги як багатодітній родині, соціальний супровід та одноразову матеріальну допомогу. Ніби багато, правда?

"Але чи всі ці речі допомагають родині вийти зі складних сімейних обставин?

Ні. Лише послуги – освітні, медичні, реабілітаційні, інші – можуть допомогти подолати складні життєві обставини, чи попередити їх.

От отримає людина кошти по інвалідності від держави. А як знати точно, що вони підуть саме на потреби дитини з інвалідністю?

Знаємо багато некрасивих випадків, що відбувається з грошима при народженні дитини", – зазначає Маріанна.

Вона пояснює, що у кожній громаді мають бути фахівці з соціальної роботи. Це ті, які виявляють, консультують, направляють.

Бо, нагадаємо, малюки стають дітьми з особливими освітніми потребами не лише через інвалідність, але й через те, що опинилися у складних життєвих обставинах.

За законом, є послуги, які має забезпечувати місцева влада:

Для збільшення натисніть на картинку

Якщо недостатньо універсальних послуг, багато сімей стають вразливими, потрапляють у зону ризику.

Інклюзія – це важко? Ні, коли є бажання

Ось декілька реальних історій успішної інклюзії в регіонах: центр раннього втручання, інклюзивні групи в садку і школі.

Центр раннього втручання в Преображенській ОТГ

В Преображенській ОТГ в Запорізькій області з 2017 року є послуги раннього втручання, коли проблеми в малюка виявляють дуже рано, ще до садочка, включаються фахівці, і "витягують" дитину до максимального рівня.

За рішенням депутатів сільради, при громаді створили команду з логопеда, психолога, фахівця з соціальної роботи, сімейного лікаря й медсестри з ЛФК.

У 2016-17 роках команда навчалася, розповідає заступниця сільського голови Ірина Дроздова.

Іриина Дроздова

ЮНІСЕФ допоміг їм зробити ремонт на базі опорної школи, там створили центр раннього втручання. 15 сімей отримують його послуги, а в місцевому садку уже відкрили 2 інклюзивні групи.

"Діти з сусідніх громад відвідують наш садок, бо в інші їх не брали, навіть у місті. Вони не могли там надати їм послуги, – каже Дроздова.

Раннє втручання треба відкривати в сільських громадах, нічого страшного в цьому немає.

Є страх, чи будуть фахівці для цього, але ми своїх навчаємо".

Проблеми з коштами на такі послуги тут немає, бо громада бере участь у різних проектах. Нині думає, як знайти кошти, щоб відкрити групу денного перебування для особливих дітей. Є така потреба.

Інклюзивні класи у Балабинській сільській школі в Запорізькій області

Зараз у цій сільській школі навчаються 32 особливі дитини, половина дітей громади, які мають особливі освітні потреби.

Тут є ресурсна кімната для дитячого розвитку. На неї витратили 400 тисяч гривень освітньої інклюзивної субвенції і зробили ремонт минулого року.

фото: Ірина Арзамасцева

Проблем, де знайти асистентів вчителя, тут немає. Одні вчителі, відпрацювавши першу зміну предметиком чи класоводом, на другу зміну залишаються асистентом вчителя. І навпаки.

фото: Ірина Арзамасцева

фото: Ірина Арзамасцева

Перед початком кожного навчального року батьків у цій школі збирають і розповідають, що буде інклюзія, що в класі буде два педагога і чому не треба цього боятися.

Для учня Ярослава школа купила спеціальний підйомник за кошти міського бюджету. Адже у хлопчика важкі порушення опорно-рухового апарату. Ярослав народився завчасно, і при пологах травмувався. До 8 років мовчав, тепер з ним працює команда: психолог, корекційний педагог, реабілітолог, логопед.

Тут вірять, що усі діти спроможні. Їм просто треба допомогти. Останні кілька років 70% свого бюджету село спрямовує на освіту.

Як батьки стали асистентами вчителів у Броварах на Київщині

У 14-річного Андрія – аутизм. Він навчається в 4 класі. Має найкращу подругу Олю. Хлопцю допомагають і однокласники, і вчителі.

У школі №3 750 дітей, з них 34 – з особливими освітніми потребами. Тут працюють шестеро батьків, які заради своїх дітей вивчилися на асистентів вчителя. За словами педагогів, саме вони більш толерантні.

Тут впевнені, що без підтримки асистентів педагога теплі стосунки між дітьми не склалися б.

"Минулого року був конкурс вчителя інклюзивного класу. Ви б бачили, які ці вчительки щасливі! Казали, що відчули, що можуть краще і більше.

І це відчули не тільки батьки дітей з особливими освітніми потребами, але й батьки звичайних дітей.

Бо вчителі стали досвідченішими, почали над собою працювати, використовувати технології, які раніше не використовували. А це дало користь для всіх дітей у класі", - каже очільниця директорату інклюзивної та позашкільної освіти МОН Валентина Хіврич.

Валентина Хіврич

Про інклюзивно-ресурсні центри

Інклюзивно-ресурсні центри створюють в Україні упродовж останніх кількох років. Ці центри працюють з дітьми 2-18 років.

ІРЦ робить комплексну оцінку дитини, щоб виявити, чи є в неї особливі освітні потреби, зрозуміти, які саме та як потрібно з нею працювати (які корекційні заняття і скільки, чи є предмети, яких треба більше годин чи менше, яи взагалі предмети, які дитині взагалі не треба вивчати). А вже потім, на основі висновку, ІРЦ консультує батьків.

ІРЦ також мають консультувати педагогів і допомагати їм з дітьми.

Окремим областям треба більше цих центрів, тому Міносвіти спілкується з керівниками міськрад, щоб вони їх збільшили, розповідає заступниця міністра освіти Любомира Мандзій:

"Знаємо про незручності, які терплять батьки, які попадають в довгий період очікування оцінки дитини в ІРЦ".

За словами очільниці директорату інклюзивної та позашкільної освіти МОН Валентина Хіврич, до кінця 2020 року в Україні планують відкрити ще 96 інклюзивно-ресурсних центрів. І їх стане 699.

Чому інклюзія досі не працює так, як треба?

Заступниця міністерки освіти та науки Любомира Мандзій називає вісім головних перешкод:

• Не всі заклади освіти доступні (часто фізично) для дітей з особливими освітніми потребами.
• Не всі педпрацівники готові до роботи з такими дітьми, тому програма підвищення кваліфікації працівників молодших класів включатиме додатковий модуль по роботі з дітьми з ООП у 2020 році.
• Раннє втручання та ранню педдопомогу не надають дітям системно.
• Не всі садки готові до роботи з такими дітьми.
• Педпрацівники садків не вміють виявляти особливі освітні потреби у дітей та працювати з ними.
• Не всі керівники шкіл і садків вмотивовані впроваджувати інклюзію.
• В університетах не вистачає кваліфікованих кадрів та освітніх програм по інклюзивному навчанню, щоб вчити майбутніх вчителів.
• Суспільство недостатньо знає про переваги інклюзивної освіти.

Любомира Мандзій

Уповноважений президента з прав дитини Микола Кулеба бачить проблему у мотивації дотичних до інклюзії фахівців:

"Якщо я бачу, що в директора чи соцпрацівника серце не лежить, щоб допомогти цій дитині, то нічого не поможе".

[BANNER2]

Таку ж проблему бачить і освітній омбудсмен Сергій Горбачов:

"Є вчителі, неготові працювати з такими дітьми. Проблема не в тому, що нема методичних порад, а в тому, що вони цього не хочуть.

Тому проблема мотивації вчителя працювати з особливою дитиною має бути на першому місці.

Ми можемо напрацювати класні рекомендації, інфраструктуру, знайти гроші, але якщо вчитель не відчуває потреби і свого обов’язку працювати з такою дитиною – буде мало ефективності".

Сергій Горбачов

Директор департаменту освіти Хмельницької ОДА Олег Фасоля переконаний, що головна проблема впровадження інклюзії – ми продовжуємо жити в радянському суспільстві, де її не було. І підтверджує тезу Горбачова про те, що не всі освітяни готові прийняти особливого учня.

"Рівень педагогів, на жаль, досить низький. Миттєво його підвищити неможливо. Якість організації інклюзії у сільській місцевості суттєво відрізняється від міської".

На Хмельниччині інклюзивне навчання уже є у чверті шкіл, у майже 500 класах вчаться 681 дитина з особливими освітніми потребами. Але просто віддати дитину з такими потребами в школу – замало.

Фасоля переконаний, що має змінитися кадрова політика держави. Щоб кожен учитель, отримуючи педосвіту, був готовим до роботи в інклюзивному класі: "Бо дитина з особливими освітніми потребами може з’явитися будь-коли у будь-якій школі".

Олег Фасоля

А гроші?

Часто проблеми з інклюзивною освітою у тому, що банально немає грошей, розповідає освітній омбудсмен Сергій Горбачов, який раніше очолював 148-у школу Києва.

Він розповідає, що у столиці майже третина будівель шкіл непристосовані і не можуть бути в найближчій перспективі переобладнані для безбар’єрного доступу, тобто вони не можуть бути цілком інклюзивними.

Коли зводили школи у 50-70 роках, про доступ для всіх ніхто не думав, каже Горбачов. Його колишня школа – теж у списку непристосованих. Щоб зробити будівлю 148-ї фізично доступною, треба мінімум 4,5-5 мільйонів гривень.

Омбудсмен впевнений, що керівникам освітніх закладів та місцевим управлінцям слід говорити про те, що не кожна школа може прийняти будь-яку інклюзивну дитину. І вже засновник закладу освіти має визначати, де найближча доступна школа для конкретної дитини:

"От ви директор школи. Мама приводить дитину, яка не може безперешкодно пересуватися. На вході в школу поріг – 20 см. А прохід в дверях такий, що коляска не проходить. Туалетів необхідної площі просто немає. Це все можна поправити, а гроші?

Мене завжди дивує позиція до директорів шкіл, що ви там щось робіть, а гроші на це шукайте самі. Знаєте, як директори гроші шукають? То навіщо провокувати побори? Засновникам закладів освіти треба виконувати свої прямі обов’язки – фінансувати школи".

[BANNER3]

Пандус – лише маленький шматочок у системі того, що треба зробити для максимально доступного простору школи. І не можна зводити усе лише до нього.

Заступниця сільського голови Преображенської ОТГ Ірина Дроздова переконана, що відсутність пандуса – не причина відмовити дитині в інклюзії:

"В школі ОТГ ще немає пандуса, ще роблять. А коли дитина без візка іде до школи з мамою, учні вибігають її зустрічати і заводять до школи. Ми це міняємо і не зупиняємося".

Субвенція на інклюзію на 2020 рік, поради по фінансах освітянам

Для перегляду скористайтеся стрілочками

Очільниця директорату інклюзивної та позашкільної освіти МОН Валентина Хіврич розповіла, як розподілятимуть 504 мільйони гривень інклюзивної субвенції на 2020 рік.

• 490,469 млн грн – на підтримку учнів інклюзивних класів у школі, 21,3 тисячі гривень на кожну дитину;
• 77,748 млн грн – на підтримку вихованців у дитсадках, 19,5 тисячі гривень на дитину;
• 10,31 млн грн – на підтримку здобувачів повної загальної середньої освіти в професійно-технічних закладах, 17,5 тисяч гривень на кожну дитину;

1,464 млн грн – на підтримку здобувачів фахової передвищої освіти в професійно-технічних закладах, 6 тисяч на кожну дитину.

• доплата вчителю чи вихователю інклюзивного класу до 20 %,
• доплата асистенту вчителя до 20 %,
• у школах, де є інклюзивні класи, вводиться посада вчителів-дефектологів за наявності не менше 9 годин педнавантаження,
• вводиться ставка асистента вчителя на кожен інклюзивний клас,
• в інклюзивній групі вводиться ставка асистента вихователя.

Гроші, які йдуть за дитиною, ідуть на заклад, пояснює Хіврич:

"У нас дуже багато шкіл, які навіть у селі мають фінансову самостійність.

Коли на кожну дитину з особливими освітніми потребами приходить 24 тисячі, а вони є у відділі освіти – ви ці гроші не бачите. Тому беріть на себе фінансову самостійність".

І підготувати шкільне приміщення, вважає очільниця управління освіти Житомирської ОДА Лариса Шевчук:

"Для цього є інклюзивно-ресурсні центри, які мають дивитися за своїми дітками з 2 років.

Вони мають знати, які в них на території є діти, які в них порушення, які фахівці, як співпрацювати з відділами освіти і засновниками, і батьками. Це їхня головна місія".

На 2019 рік держава вперше виділила 175 мільйонів гривень на транспорт для цих центрів. Їх використали по-різному, пояснює очільниця директорату інклюзивної та позашкільної освіти МОН Валентина Хіврич.

МОН рекомендує витратити ці кошти на спецобладнаний шкільний автобус для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату: з підйомником чи низьким підйомом.

"Адже якщо ви берете авто тільки для ІРЦ, треба брати водія, щодня його заправляти, він має працювати 40 годин на тиждень 5 днів.

Якщо він не буде їздити, водія скоротять. Бо прийдуть органи і скажуть: "Нащо він вам?".

Краще, коли спеціально обладнаний шкільний автобус можна використати в тому числі для потреб ІРЦ. Яких – уже рішення громади, яка подумає і вирішить, куди і як можна цей автобус використовувати після того, як він відвезе дітей на уроки і до моменту, коли забиратиме їх додому.

Ірина Андрейців, УП

Фото Дмитра Ларіна та Ірини Арзамасцевої для видання "Нова українська школа"