Як наші Ба та Ді святкували Новий рік 50, 30, 10 років тому і зараз

11994
16 грудня 2020

Кожного року ми думаємо, як і де креативно відсвяткувати Новий рік, щоб він точно запам'ятався.

Пропонуємо вам дізнатись про те, як це робили наші бабусі та дідусі 50, 30 і 10 років тому. 

Ці історії ми розповімо разом з благодійним проєктом "Подаруйте свято Ба та Ді". У рамках ініціативи від благодійного фонду "Життєлюб" та декількох українських компаній кожен може "підвісити" продуктовий набір для самотніх літніх людей

Хтось згадає свою молодість із душевними піснями Алли Пугачової, хтось дитинство і саморобні костюми на новорічний ранок, пошиті разом із мамою в останню ніч.

А хтось дізнається, як їхні бабусі та дідусі запалювали на корпоративах до самого ранку. 

То що, свято починається!

НАДІЯ МЕРКУЛЬЄВА

Киянка, лікарка, художниця, активна життєлюбка. Щодня займається спортом і створює шедеври у техніці декупаж.

Надія Меркульєва

– 50 років тому мені було 10. Пам’ятаю, я з нетерпінням чекала Нового року, щоб написати своїм віртуальним друзям.

Справа в тім, що тоді у нас із однокласниками звідкись бралися поштові адреси дітей з різних куточків світу – зі Штатів, Німеччини, Польщі, Казахстану. Ми надсилали своїм друзям по переписці листівки, колекціонували їх і хизувалися одне перед одним.

 

Із тих, що приходили з-за кордону, я завжди обирала найгарніші: з видами міст, з Міккі Маусом і Санта Клаусом, про яких у нас вдома й не чули. 

30 років тому ми вже подорослішали, одружилися і створили нову традицію – кожного Нового року збиратися компаніями вдома одне в одного.

У нас завжди був дрес-код із головною умовою – прийти у зшитому власноруч костюмі.

Хтось був мексиканцем, хтось зайцем, хтось – піратом, а хтось – Білосніжкою.

У створенні костюму брала участь уся сім'я: той ліпив прикраси з пластиліну, той кроїв, той вирізав сніжинки чи майстрував корону.

Опівночі ми збиралися за стіл. Якось ми з моїм хлопцем припізнилися і переступили поріг квартири без двох хвилин дванадцята. У дверях стояли пара ведмедів з посохами і питали, що ми принесли до столу. Пам'ятаю, того року це був торт і майонезний салат. 

Ми заздалегідь вигадували красиві тости: хто у віршах, хто в прозі.

А після застілля танцювали під диско 80-х, переважно під Boney M. Додому йшли вже вранці.

Надія Меркульєва тут ведуча на дитячому ранку

Хтось скаже, що зараз я самотня, та це не так. У мене є песик – коргі Еммануїл, із яким ми святкуємо вже дванадцятий Новий рік. Прикрашаємо ялинку, робимо декупаж і пишемо побажання на маленьких папірцях.

Цього року я маю велику мрію – щоб закінчився карантин і всі люди були здорові. І я сподіваюсь, що вона збудеться якомога швидше, бо інакше і бути не може.


НІНА ДРИЛЬ

Жителька Кременчука. Інженерка за освітою, продавчиня за покликанням і майстриня на всі руки. Любить поезію і класичну музику.

Ніна Дриль

– Як я святкувала 50 років тому? Тоді я була молода і працювала на молокозаводі, у жіночому колективі.

За тиждень до Нового року ми збиралися у столовій на нічне застілля. Ми чекали цього дня весь рік – не для того, щоб поїсти улюблені страви, а щоб як слід повеселитися.

Ми танцювали до ранку. У свої 72 роки я не можу повірити, що мої ноги могли всю ніч крутитися в хороводах і польках. 

 

Новорічну ніч ми святкували по хатах. У залі стояв стіл, вкритий святковою скатертиною, а на ньому стояла коронна страва – качка, фарширована яблуками. Поруч із нею – холодці, шуби, вінігрети, олів'є. Я і досі вважаю: якщо на столі немає олів'є, то це не свято.

Та найбільше мені запам'яталося святкування Старого Нового року. Це були масові веселощі: ми з подругами вдягали квітчасті циганські спідниці та хустки поверх зимового одягу. Самі робили намисто-брязкальце з металевих кришок з-під лимонада, щоб наші танці було чути звідусіль.

Ішли пішки по місту і заходили в різні хати. Пам'ятаю, тоді нам давали домашні солодощі і яблука як гостинці.

Та більше за все ми хотіли цитрусових. Був дефіцит, і щоб купити мандарин чи апельсин, треба було вистояти велику чергу – і то діставалось не всім.

40 років тому в мене вже була донька і з'явилися нові святкові традиції. Із підручних матеріалів ми в останній вечір шили костюм Снігової Королеви на новорічний ранок.

Основою сукні став накрохмалений відріз марлі, у якому моя матір робила кисломолочний сир на заводі. Щоб прикрасити вбрання, ми били ялинкові іграшки і клеїли їх на марлю. Короною стала перевернута металева цукорниця, яку ми пришили на перуку.

Словом, грошей на дорогі костюми у нас не було, але було море фантазії!

Донька Ніни в костюмі Снігової Королеви

10 років тому я святкувала Новий рік у дитсадочку: слухала вірші внучки і підспівувала разом із дітлахами зимові пісні. Зараз зустрічаю бій курантів наодинці, а наступного дня йду в гості до рідні. 

Тепер у мене море цитрусових, але я чомусь люблю їсти тільки шкурки від апельсинів. А ще більше люблю той момент, коли сідаю за сімейний стіл і відчуваю, що я неймовірно багата.

РОМАН ЗУБРИЦЬКИЙ

Киянин, справжній артист, 50 років працював клоуном у цирку і об’їздив із гастролями півсвіту. Зараз живе один.

Роман Зубрицький

– Я все своє життя працював у цирку, тому більшість моїх новорічних святкувань пройшли саме під куполом. 

50 років тому я грав у новорічних казках. Підготовка до спектаклів починалася на початку грудня, адже потрібно було добряче відрепетирувати постановку, разом із трюками і спецефектами.

 

Самі новорічні виступи розпочиналися з 20 грудня, і щодня в цирк приходили діти та їхні батьки.

Сюжет вистави був з року в рік подібний: негативний персонаж викрадав якийсь магічний предмет, що символізував Новий рік, наприклад, сяючу зірку. А всі інші герої вистави намагалися його повернути. 

30 років тому я все ще грав на сцені. На новорічних ялинках я зазвичай виконував головні ролі, це були негативні комедійні персонажі.

Одного разу я був Бабою Ягою, що мала суперздібність – випускати вогонь із рота, як тільки до неї наближалися добрі герої. 

На репетиціях усе вдавалося чудово: я набирав гасу до рота і випускав полум’я.

Та на реальному виступі все пішло не за планом: під час акробатичних трюків у Баби Яги, тобто в мене, злетіла хустка – і перука загорілася просто на очах глядачів.

На щастя, все обійшлося, і дітки радісно аплодували.

Не повірите, але 10 років тому я теж грав на сцені. Я був Дідом Морозом, що мав спускатися з 11-метрової висоти з-під купола цирку.

За технікою безпеки організатори дійства хотіли заборонити мені грати через поважний вік. Але все вдалося: я висів у петлі і навіть робив гімнастичні трюки!

Роман Зубрицький – дід Мороз

Зараз мені вже 75 років, але відчуваю себе максимум на 50. Я був на гастролях і в Середній Азії, і в Англії, Німеччині, на Кубі, в Ізраїлі, у Фінляндії.

Зараз я живу зовсім один, люблю доглядати за квітами і вишивати гладдю, як мене колись навчила мама.

Подорожуючи світом, я усвідомив усю значимість миру і любові в житті всіх людей на планеті. Тому цього Нового року бажаю, щоб усі були щасливі і обирали шлях добра, де б вони не зараз не жили.

Щоб тисячі Ба та Ді по всій Україні не почувалися самотньо цього Нового року, "підвісьте" продуктовий набір вартістю 250 грн. Нехай свято прийде в кожен дім!

Софія Безверха, спеціально для УП.Життя

На титульній світлині Роман Зубрицький в ролі Баби Яги

Вас також може зацікавити:

Переведіть вашу бабусю в онлайн

30-36-літні молоді люди найактивніше купують продукти бабусям і дідусям

Віддавайте дітей бабусям й дідусям! Це подовжує їхнє життя – дослідження

Протанцювати життя: три теплі історії бабусь

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua