Київські хащі: що приховують зелені зони столиці

Вісім років, протягом яких Росія вела неоголошену війну проти України, міжнародна спільнота умиротворювала агресора, боячись ядерного удару. Протягом цих восьми років українці попереджали світ про іншу ядерну загрозу. Наразі Запорізька атомна електростанція працює в умовах постійних обстрілів.

Якщо на мілітаризованій атомній станції станеться аварія, її наслідки відчують далеко за межами України. Сьогодні світові потрібно дивитися на глобальні проблеми довкілля крізь призму України. Цій темі присвячена робота Джонатона Торнбулла "Київські хащі" в жанрі творчого нонфікшн.

Текст написаний у межах "Української лабораторії" – проєкту Українського інституту в Лондоні, організованого у партнерстві з Українським ПЕН та Українським інститутом за підтримки Британської ради в рамках Сезону культури Велика Британія/Україна.

До того, як я приїхав у Київ наївним студентом-докторантом, місто уявлялося мені масою бетону: безкінечні багатоповерхівки, модерністсько-космічні архітектурні вигадки, гігантські радянські пам’ятники героям праці та комунізму. Уявлення ці, сформовані здалеку, виявились якщо не цілком помилковими, то принаймні обмеженими. Тепер мене дратує, що ця сірість – перше і чи не єдине, що спадає на думку тим, хто лише уявляє собі Київ, місто, символ якого – листок каштану – запрошує знайти зелень серед сірості.

***

Червень 2021-го. Минулий рік. Інший світ. Ми пливемо Дніпром; на палубі – показ мод від Михайла Коптєва, провідного дизайнера "треш"-стилю. Коптєв переїхав до Києва з Луганська після російського вторгнення в Україну в 2014-у. Ми дивимося ліворуч, повз фігуру майже оголеної моделі, на пагорб Національного ботанічного саду імені Гришка, вкритий зеленню. Праворуч, оминаючи, наскільки можливо, поглядом зелений листок, що його прозорим скотчем приклеєно до паху іншої моделі (модель спотикається), ми бачимо Гідропарк, один із кількох лісистих островів на Дніпрі, що розділяє правий і лівий береги Києва.

Мої друзі Грант і Г’юго, що регулярно приїздять із Берліна, здивовані зеленню Києва – аспектом міста, який, здається, губиться в перекладі. Ще з радянських часів довідники неодмінно визначали Київ як "зелене місто". Але для багатьох іноземців це стає новиною.

Якось увечері ми з другом Дмитром Чепурним вирушили на прогулянку. Дмитро, дослідник і куратор із Луганська, чий родинний дім окуповано з 2014 року, живе в Києві 11 років і добре знайомий із усіма закутками міста.

– То що таке ці київські хащі? – спитав я, ніколи раніше не чувши цього терміну.

– Це такі зелені зони навколо міста, – відповів він, – і вони сповнені політичного потенціалу.

Київські хащі, як підказує назва, – це щільні ділянки густої зелені, які займають околиці міста, схожі на берлінські "brachen". Часто лімінальні простори розтягнуті між містом і селом, природою і суспільством, вони стали місцем зустрічі для маргіналізованих груп і практик, а також притулком для загрожених видів флори і фауни. Прогулянки вихідного дня з Дмитром та його компанією художників, фотографів і дослідників дали мені змогу звести власне близьке знайомство із київськими хащами, провести час із багатьма більш-ніж-людськими спільнотами, які вважають ці хащі своїм домом.

Хащі екологічні

Одного разу, не в змозі подолати ефект кофеїну, на який я поклався, дописуючи вдосвіта розділ дисертації, я дійшов із Подолу, історичного центру Києва, до озера Вирлиця. Вийшов о п’ятій ранку, коли сонце ще не випарило з повітря росистої мряки. Над рікою, до якої я вирушив, у ранішньому спокої було чути писк комарів.

Перетнувши Дніпро через міст Патона, я вийшов на лівий берег і, спантеличений, блукав іще кілька годин. Ходив спальними районами, жителі яких невтомно модифікують, здавалося б, одноманітні фасади багатоповерхівок із неабиякою архітектурною вигадливістю. Зрештою я дійшов до кінця бетонних джунглів, перетнув автомагістраль і опинився перед величезним водним простором. Це був мій непередбачений пункт призначення. Я дізнався його назву лише згодом.

"Київ – це бетонна пустеля, – стверджує київська активістка Анастасія Гмирянська, яка очолює кампанію із захисту озера Вирлиця від забудови. – Птахам важко подолати його, не виснаживши сили". Дніпро становить екологічний коридор глобального значення, яким мігрують на південь численні види птахів зі Скандинавії та півночі росії. Озеро, на яке я натрапив, дрейфуючи містом того ранку, виявилося однією з небагатьох міграційних зупинок, де пернаті мандрівники можуть дати відпочити своїм утомленим крилам.

Гмирянська розповідає, що Вирлиця також важлива для гніздування птахів і є місцем відпочинку для рідкісних перелітних видів. Тут щороку формується найбільша в Києві колонія мартина звичайного та зареєстровано близько 60 видів птахів, які охороняються Боннською та Бернською конвенціями. Із 2016 по 2021 рік орнітологиня Наталія Атамась зафіксувала на озері присутність пірникози червоношийої, крячка малого, сапсана, грицика великого тощо.

***

Різноманітність природних середовищ у Києві, особливо на берегах Дніпра, вражає. Наприклад, на Осокорках описано шість різних біотопів, включаючи водосховища, заплави, болота, чагарники та ліси. Тут мешкають 170 видів птахів, а також кілька видів, занесених до Червоної книги України, як-от бабка імператорська та тритон гребінчастий. За словами еколога Олексія Василюка, інші території, як-от Жуків острів і Конча-Заспа, дають змогу зазирнути в минуле, "показуючи, який вигляд мали береги Дніпра до антропогенного втручання".

Але не всі київські хащі нагадують "незаймані" чи "недоторкані" природні середовища (не те, щоб поняття "незаймані" чи "недоторкані" мали практичне значення в сучасну епоху екологічної свідомості). Після деіндустріалізації 1990-х років острівці дикої природи спонтанно виникли на покинутих недобудованих або частково забудованих ділянках. Однак після економічного підйому 2000-х хащі опинилися під загрозою комерційної та житлової забудови – сфер, які досі просякнуті корупцією по всій Україні.

Забудовники часто вважають пустирями київські хащі, так само як і інші маргінальні, здавалося б, занедбані чи невикористовувані міські простори. Але в цих просторах немає нічого марнотратного. Насправді слово "пустир" зручне винятково для пожадливих забудовників, які бачать у хащах лише упущені можливості для наживи.

Захищені хащі

Зелені простори Києва захищені низкою національних і муніципальних законів, але ці закони є обмеженими і рідко виконуються, тоді як "відповідальність за порушення правил" відсутня. Багатьох київських хащів просто немає на карті, що робить їх "особливо вразливими", за словами Насті Кузьменко та Ярослави Ковальчук, редакторів "Києва Зеленого", найважливішого туристичного путівника по міській природі Києва.

Незважаючи на недосконалу правову систему та вкорінену корупцію, спроби забудувати київські хащі та зелені зони зустрічають сильний спротив з боку рішучої спільноти київських активістів. "Заказник Горбачиха", наприклад, є громадою, яка об’єдналася з метою охорони урочища Горбачиха на лівому березі Дніпра, що є частиною Дніпровського екологічного коридору та місцем проживання безлічі загрожених видів флори та фауни, включно з євразійським бобром і євразійською видрою.

Екологічні групи регулярно співпрацюють із культурними об’єднаннями: наприклад, спільнота саунд-артистів і музикантів "Біоритм" спільно із "Заказником Горбачиха" створили звуковий ландшафт, щоб уберегти цю територію від забудови.

Із 2001 по 2014 рік тільки в Києві діяло понад 300 груп активістів, що захищали зелені зони. За словами Василюка, це часто були місцеві групи, здебільшого неорганізовані, яких "переважно турбувала перспектива отримати нове бетонне чудовисько за вікнами спалень". Проте з часом активісти професіоналізувалися і сформували більші, потужніші групи, які розуміються на юридичних питаннях і на тому, як спілкуватися із законодавцями та міською владою.

***

Протасів яр – це зелена зона в центрі Києва, що поєднує лижний комплекс та міський лісистий яр. Місцеві жителі віддано захищають його від забудови вже близько 18 років. Найпомітнішим захисником ділянки був Роман Ратушний. Він народився і виріс у Києві та став впливовим активістом ще у шістнадцятирічному віці під час Революції Гідності, а потім – і ключовою особою "Маршу за Київ", який об’єднав 40 екологічних, освітніх і урбаністичних організацій, що вимагали кращого, справедливішого Києва.

Після того, як у 2019 році міська влада продала дозвіл на забудову улюбленого місця його дитинства, Ратушний заснував НКО "Захистимо Протасів Яр". Юрист за освітою, він уособлював нове покоління українських активістів, які були цілком здатні захистити себе в суді, вільно володіли мовою переговорів із владою і рішуче протистояли всім формам корупції. У 2021 році Протасів яр було оголошено зеленою зоною, де була заборонена будь-яка забудова. Кампанія Ратушного перемогла.

9 червня 2022 року Ратушний загинув неподалік від Ізюма, захищаючи Україну від російського вторгнення. Йому було 24 роки. Його смерть сколихнула українську активістську спільноту. Кияни масово вийшли оплакувати його смерть.

Мстислав Чернов, Пожежа після російської атаки в околицях Харкова, Україна, 15 квітня 2022 року

Спадщина Ратушного виходить далеко за межі Протасового яру. Справа, якій він присвятив життя, надихає інших будувати справедливішу, демократичнішу та вільну Україну. Забезпечивши майбутнє Протасового яру, він подбав про те, щоб кияни могли розвідувати історичні зелені зони свого міста й насолоджуватися ними.

Хащі контркультурні

Найкращий спосіб освоїти місто – це dérive, від французського "дрейфувати", тобто блукати пішки. Уперше приїхавши в Берлін, я двічі поспіль пропустив потрібний U-Bahn і був змушений відмовитися від всіх планів на день. Роздратований, я навмання проліз через дірку в огорожі. Опинившись у невеликому гаю, пройшов повз зручні на вигляд, але вщент промочені дощем дивани і раптом, відверто кажучи, запанікував: чи не увірвався я на територію аеропорту (таки увірвався – пізніше з’ясувалося, що це був Темпельхоф). Так само випадково я знайшов і Хащі в Києві.

Слово "хащі" взагалі означає непрохідні зарості, але зокрема стало назвою однієї конкретної ділянки. Заховані в лісистому районі серед комплексу гаражів, Хащі – це самоорганізований громадський простір у центрі Києва, який виник приблизно у 2014 році.

Хащі розкинулися посеред закинутої вулиці 19-го століття, яку поглинула природа. Ліс забезпечує приватність спільноти, що гуртується довкола Хащів. Ба більше, Хащі розташовані серед крутих пагорбів, де існує постійний ризик зсувів, що позбавляє місцину привабливості в очах забудовників. Щоб туди потрапити, потрібно "трохи потренуватися", як каже київський режисер і публіцист Олексій Радинський.

Радинський, який буває у Хащах останні вісім років, описує цей простір як "місце зустрічі багатьох субкультур". Документальний фільм Радинського "Зсув" 2016 року зображує деякі з цих субкультур: тусовки навколо Коптєва, чиї покази мод у стилі треш були регулярним хітом у Хащах, та Вови Воротньова, сучасного художника, який є ключовим представником київської контркультурної сцени.

Воротньов – один із основних членів ETC (що розшифровується по-різному, зокрема "зітри місто" (erase the city) та "насолоджуйся містом" (enjoy the city)). Радинський описує їх як "постгрупу або метагрупу художників графіті". Група влаштовує майстер-класи з графіті та час від часу відкриває в Хащах невеликий магазин обладнання, – принаймні, робила це до повномасштабного вторгнення.

Культура, так само як природа, постає в Хащах спонтанно, без особливого плану чи програми заходів.

"Хащі – це місце безпеки, – каже Дмитро, – прихисток для людей, що уникають загальноприйнятих міських практик".

За вісім років членства в громаді Радинський не пригадує жодного випадку насильства. Але час від часу відбуваються сутички з гаражним кооперативом, який принципово не погоджується з існуванням Хащів, а також поліцейські рейди, зображені в "Зсуві". З цієї причини Радинський описує Хащі як "схованку, радше ніж громадський простір".

Однак під час війни використання цього простору, як і інших заростей, змінилося. Радинський майже не буває в Хащах – він працює як документаліст по всій Київщині. Комендантська година не дозволяє іншим збиратися по вечорах.

Хащі майбутнього

Для Дмитра хащі – це "непідконтрольні зони, якими ніхто не володіє"; вони – "в тріщинах між неоліберальним простором, сконструйованим в епоху незалежності України, і її радянською спадщиною". Їхній складний правовий статус – часто фактично відсутній – означає, що вони постійно перебувають у підвішеному стані, а місцева влада вдає, що їх не існує.

А втім, очевидно, що людські та інші природні спільноти взаємозалежні у хащах. У міру того, як Київ, подібно до інших міст світу, починає відчувати ефекти глобального потепління, хащі відіграють важливу роль у регулюванні температури повітря: вони відфільтровують пил, підтримують вологість і поглинають вуглекислий газ. Це ключові фактори для майбутньої стійкості Києва у світі, який стає все теплішим і химернішим, особливо тому, що Київ залишається найбільш забрудненою столицею світу. Гмирянська називає хащі "легенями міста", а озеро Вирлиця – "кондиціонером Києва".

Тим часом 24 лютого 2022 року майбутнє київських хащів стало ще більш непевним. Сьогодні, коли люди змушені тікати від російських загарбників у прифронтових районах України, в українських містах, ймовірно, зростатиме будівництво осель для переміщених осіб. Із 2014 року багато членів української активістської спільноти, таких як Ратушний, загинули, борючись із російськими загарбниками на сході, або стали жертвами цілеспрямованої російської агресії. Активістські громади призупинили численні проєкти й були змушені переорієнтуватися на підтримку української армії та людей, що зазнали поранень або вимушені були переселитися через війну.

По всій Київській області хащі, що були місцем прихистку та відпочинку, тепер є замінованими зонами, що їх по собі лишили російські загарбники під час відступу. Частішають повідомлення про випадки загибелі або травмування диких тварин. Хоча росіяни і покинули київські ліси, їхня присутність невідворотно змінила природне середовище і ставлення людей до цих просторів.

Але війна має й несподівані наслідки. Василюк розповідає, що вчені, які не можуть виїжджати на віддалені місця для досліджень за кордоном і в межах України, взялися за вивчення місцевої екології. Василюк заохочує своїх київських колег публікувати нові знахідки, сподіваючись, що вони допоможуть захистити київські хащі в майбутньому.

Під час відбудови українських міст, зруйнованих війною, стоятиме нове завдання: розглядати зелене і сіре не як взаємовиключні, а радше як компліментарні та нероздільні елементи містопростору. Нам є чому повчитися у київських хащів.

***

Розмірковуючи про те, як війна змінила його ставлення до хащів, Дмитро Чепурний заглибився в роздуми про будинок його сім’ї у Луганську, що перебуває під російською окупацією з 2014 року:

"Мені цікаво, який вигляд він має зараз, як його протягом років повільно змінювала природа та інші мешканці, які прийшли до нашого порожнього будинку. Сусіди, що доглядають за домом, показали кілька фотографій 2017 року. Видно, як дикий виноград і дерева захопили наш двір. Це процес… не руйнування, а рекультивації. Важливо дати природі шанс створити щось із того порожнього простору. Я хотів би дослідити все це: комах і тварин, нові види істот, які там замешкали. Намагаюся уявити момент після деокупації, коли повернуся до місць свого дитинства і побачу ці нові хащі, сподіваюся, в зелену пору, навесні чи влітку. Коли це стане можливо, після нашої перемоги, ми разом побуваємо в тих нових хащах".

Джонатон Торнбулл, переклад Ніни Мюррей