Ті, хто рятує від темряви. Історії енергетиків, які загинули від російських обстрілів

18 жовтня 2022 року російські військові вкотре обстрілювали об’єкти енергетичної інфраструктури України. Того дня на роботі загинули енергетики комунального підприємства "Київтеплоенерго" Микола Сахно та Олексій Черников.

Микола присвятив праці в енергетичній сфері 35 років, Олексій – 4, обидва були професіоналами високого рівня. А для рідних – справжнім світлом. Добрі, турботливі, спокійні.

Розповідаємо історії Миколи та Олексія.

Микола. За 38 років шлюбу ні разу не посварився з дружиною

Миколі Сахну 8 жовтня виповнилося 64 роки. Він народився у селі Синява на Київщині. Після закінчення школи пішов в армію. Здобув освіту агронома в місті Галич у Росії. Опісля повернувся на Київщину, працював на Рокитнянському цукровому заводі. Одружившись, перебрався до столиці, брав участь у будівництві метро, а пізніше став електриком.

Микола Сахно, 1980 рік, фото з архіву сім'ї

"Ми з Миколою прожили у шлюбі 38 років, а знали один одного з дитинства. Це був мій сусід, однокласник і друг. Навіть прізвище у нас однакове, як це часто буває у селах, – розповідає вдова Надія Сахно. – За весь час ми ні разу не посварилися. Всюди були разом. Нас називали солодкою парочкою. Він був таким добрим, що мої рідні його любили більше, ніж мене. Сусідка говорила, що Коля не образив навіть травинки".

В юності Микола був компанійським, а після одруження весь час став приділяти дому, дружині та сину Роману.

Микола Сахно з дружиною Надією та сином Романом, 1990 рік, фото з архіву сім'ї

Він умів виконувати всіляку хатню роботу. Сам робив ремонт у квартирі, майстрував меблі, міг полагодити будь-яку річ. Сусіди жартома називали Миколу "швидкою допомогою". Колеги ж говорили: "Що б не сталося, Микола Васильович прийде зі своєю валізкою і все полагодить".

"Я ніколи вдома не пилососила, не вмикала м'ясорубку, не кришила салат, рідко мила посуд, бо це все робив Микола. Я могла захопитися вишиванням чи в'язанням і нічого не приготувати, а він ні разу мені не дорікнув за це. Повертаючись із роботи, просто питав, чи є щось вдома їсти, чи потрібно купити. Якщо знав, що мені подобається якесь тістечко, міг приносити його щодня", – каже Надія Сахно.

Микола був упертий, тож дружина знала, в яких випадках переконувати його нема сенсу, і відступала. Про таку рису згадують і колеги.

Чоловік не мав шкідливих звичок. Був інтелектуалом. Любив читати, часто робив це з сином. Якщо брався за якесь складне завдання, міг годинами вивчати інструкції та шукати рішення, аж поки не досягав результату.

Він мріяв про будинок у селі. Мав невелику ділянку землі, де вирощував помідори та малину. Любив ліс. Щороку садив там каштани.

"Тато був неймовірною людиною. Проводив зі мною багато часу. В дитинстві ми з ним часто ходили в ліс. Смажили на вогнищі хліб із салом. Гуляючи, могли намотати 20 кілометрів.

Він навчив мене рибалити, грати у футбол, їздити на велосипеді, кататися на лижах та ковзанах. Тато ніколи не кричав, був спокійним. Мав англійський гумор: ні по інтонації, ні по виразу обличчя не можна було зрозуміти його жарти, а лише обдумавши сказане. Не заганяв у рамки, тож з ним було легко. Допомагав знайти відповідь на будь-яке запитання", – пригадує син Роман Сахно.

Син, онучка та дружина Миколи Сахна, 2016 рік, фото з архіву родини

Роман каже – у дитсадку думали, що він не має мами, бо приводив і забирав його завжди батько. Навіть у скрутні часи тато намагався купити для сина все, що той хотів. До невістки ставився, як до доньки. Був турботливим дідусем для онуки Марії.

Невістка Оксана з онучкою Марією, 2019 рік, фото з архіву родини

Треба їхати на роботу вночі – одягнувся і поїхав

Зі слів вдови, Микола Сахно став електриком, бо, переїхавши у Київ, "не мав міської професії". Відтак у столиці він закінчив середнє професійно-технічне училище № 4, здобув спеціальність "електрослюсар 3 розряду".

35 років працював у "Київтеплоенерго". Змінювалися лише підрозділи й обов'язки.

Останні роки життя Микола Сахно працював на одній із теплоелектроцентралей підприємства (ТЕЦ). Був електромонтером з ремонту апаратури релейного захисту та автоматики 6-го розряду. Відповідав за важливу ділянку. Релейний захист – "мозок" станції, який контролює всі процеси. Без нього ТЕЦ працювати не може.

Син розповідає, що до роботи Микола Сахно ставився відповідально: "Не було такого, щоби не брав слухавку в позаробочий час чи ігнорував прохання колег. І в довоєнні часи потрібно було їхати на роботу вночі. Тато спокійно вставав, одягався і їхав допомагати колегам".

Микола працював з великою напругою, але рідним ніколи не розповідав про труднощі, щоб не хвилювалися. Завжди повторював, що на роботі все добре.

Микола Сахно на роботі, 2018 рік, фото з архіву родини

"Микола Сахно був сильним спеціалістом. На роботі товаришів мав небагато. Сам по собі. Пропускав всі заходи колективу. Він був сім'янином, після зміни завжди поспішав додому", – розповідає колега Володимир Бугера.

Чи не найкраще енергетика знав майстер Борис Богданов. Вони товаришували 27 років.

"Микола приймав мене на роботу в 1995 році. Це мій перший наставник. Золотий спеціаліст. Завжди виконував свою роботу якісно й відповідально. На останній посаді налаштовував реле, але, крім того, був чудовим монтажником, електрозварювальником та електрослюсарем. Універсал. Таких, як він, більше нема, адже Микола умів робити все руками, мав гострий розум та високу мотивацію", – розповідає майстер.

До енергетика щодня приходили за консультаціями навіть з інших підрозділів. Чоловік усім допомагав. Майстри хотіли, щоб саме Микола в них працював. На підприємстві була навіть негласна боротьба за нього.

"Коля був пенсіонером. Він вже міг і не ходити на роботу, але не звільнявся. Коли був наступ на Київ, Коля так само спокійно збирав свою робочу валізку, як раніше. Клав туди перекус і якісь речі, щоб переодягнутися. Вранці їде на роботу, а коли повернеться – невідомо. Від початку війни у нього побільшало чергувань", – згадує вдова.

"Працівники моргу плакали кожен раз, коли ми приходили"

Незадовго до загибелі Микола не раз казав дружині: "Мені так страшно залишати тебе одну". Раніше подібних фраз не говорив. У Надії ж не було жодних передчуттів.

18 жовтня 2022 року в столиці з 6:25 до 10:00 тривала повітряна тривога. Микола вранці, як зазвичай, був на робочому місці.

Інформація про прильоти в ТЕЦ з'явилась після 9:00. Перші повідомлення Надія побачила в чатах у вайбері, але не зреагувала на них, бо вірила, що чоловік в укритті.

Тривожитися почала, коли не змогла додзвонитися до Миколи. Гудки ще йшли, але слухавку чоловік не брав і не передзвонював. На прохідній підприємства спершу повідомили, що втрат немає.

"Я був спокійний десь до 15:00. А потім почав нервуватися: вже давно відбій повітряної тривоги, а з батьком немає зв'язку. Запропонував мамі поїхати туди на таксі. Вона ще сказала: "Доварю борщ і поїду". Коли за якийсь час я зателефонував знову, слухавку взяв сусід, а на фоні кричала мама…" – пригадує син.

Коли Надія Сахно приїхала на ТЕЦ, до неї ніхто з працівників не вийшов. Пізніше зателефонували.

"Я досі згадую цей голос, який сказав, що мій чоловік загинув. Я чую його весь час", – каже вдова.

Микола Сахно надійшов у морг як невідомий, бо його тіло повністю обгоріло. На опізнання їздив син. Якось Надія кинула фразу: "А, може, це був не Коля?"

На що Роман відповів: "Я тата впізнаю навіть у вигляді вуглинки".

"Пізніше ми приходили у морг кілька разів, бо там зробили помилку в документах. Коли працівники бачили мене, щоразу плакали. Мене це зворушило, адже люди, які щодня бачать померлих, вже мали б звикнути до цього", – ділиться вдова.

Надія не бачила чоловіка після загибелі. Ховали енергетика в закритій труні. Просила сина описати, як Микола виглядав після пожежі. Той відповів: "Я ніколи тобі цього не розкажу".

На підприємстві рідним повідомили, що смерть Миколи настала під час прильоту ракет. Таку саму причину трагедії зазначили у відповідь на інформаційний запит.

Пожежа після обстрілу ТЕЦ, 18 жовтня 2022 рік, фото ДСНС України

Енергетик Борис Богданов розповів, що ракети влучили в приміщення, де були робочі місця Миколи Сахна та Олексія Черникова. Спочатку вони були в укритті, та невдовзі Борис уже не бачив Миколи та Олексія там.

"На Миколу впала бетонна плита, виникла пожежа. Колеги розповідали, що спочатку він жестами показував, що його треба витягнути. Але як це зробити? По-живому рвати? Він застряг посеред заліза й бетону. Я бачив Миколу вже мертвим, коли рятувальники дістали його тіло з другого поверху й опустили на землю", – розповідає Борис Богданов.

Олексія Черникова знайшли через кілька годин під завалами. Його тіло не обгоріло.

На підприємстві створили спеціальну комісію на чолі з начальником Центрального міжрегіонального управління Держпраці Романом Семчуком – вона проводить розслідування трагедії. Члени комісії не коментують ситуацію, доки цей процес не завершений.

Через обстріл росіянами теплоелектроцентралі слідчі Служби безпеки України відкрили кримінальне провадження. Атака на цивільний об'єкт є грубим порушенням законів та звичаїв війни.

"Таких більше немає і не буде"

Поховали Миколу Сахна на Лісовому кладовищі в Києві. Попрощатися з енергетиком прийшло багато людей. Добрим словом чоловіка згадували не лише сусіди, рідні та колеги, а й друзі сина Романа. У їхній пам'яті Микола залишився тим, хто "ніколи не кричить на дітей", хоч би що вони утнули.

"Мені було так важко після загибелі хлопців, що я не зміг піти на поховання. Микола і Льоха були дуже цінні. Без них важко всьому колективу. Таких більше немає і не буде. Це як забрати два тузи з колоди карт, – розповідає майстер Борис Богданов. – Ракетний удар знищив те, що ми розвивали роками. Зруйновані лінії й термінали, перебиті кабелі, опори… Щоб відновити все, потрібно багато часу. Тим паче невідомо, як далі. Робиш, робиш, а потім прилетить – і все потрібно починати заново".

"Мені сказали, що не треба плакати, щоб померлій людині було легше покинути цей світ. Тому я трималась і на похороні, і вдома. Плакати почала лише коли пройшло 40 днів. Ночами хочеться кричати. Дуже важко без Миколи, – ділиться вдова Надія. – Раніше ми могли сидіти поруч, ні про що не говорити й при цьому не відчувати напруження. Тепер мені не вистачає його мовчання і його розмов. Я говорю до його фотографії".

Перші дні після трагедії Надія Сахно була в подруги. Далі повернулась у свою квартиру. Вдома їй легше. Більш самотньою відчуває себе серед людей. Спершу Надія не могла взагалі нічого робити. Через місяць повернулась до хатніх справ та в'язання.

"Біль не минає. Час не лікує. Ти просто звикаєш жити по-іншому. Я стала вразливіша. Коли дивлюся новини, плачу за кожним загиблим, як за рідним. Одне питання в голові: за що вбили мого Колю? Це людина, яка все життя давала людям світло. Втішає мене лише те, що Коля не хворів і не жив в очікуванні смерті. Восени йому зробили операцію на очах. Тепер на небі він ангел з найкращим зором", – каже Надія.

Микола Сахно з онукою, фото з архіву родини

Син Роман дуже сумує за татом. Шкодує, що так і не здійснив його мрію побувати у Греції.

"Часом накриває. Не віриться, що тато загинув, – каже Роман. – Здається, що він завжди біля мене. Я відчуваю його присутність. Це легко уявити, бо коли він реально був поруч, то багато мовчав".

Могила Миколи Сахна, 2022 рік, фото з архіву родини

Семирічній внучці Маші про смерть дідуся ще не сказали. Боялися травмувати. Дівчинка дуже любила його. Надія приносить їй подарунки й каже, що це від діда. Коли ж Маша запитує, чого він не приходить, їй відповідають: "Пішов на роботу".

Олексій. "Був дуже розумний. Ходяча вікіпедія"

Олексію Черникову було 52 роки. Він народився в місті Комишлов у Росії. Коли Олексію виповнилося 12 років, сім'я переїхала в місто Кам'янка-Дніпровська на Запоріжжі. Там він закінчив школу. Спілкувався переважно російською, але вивчив і українську. Мав українське громадянство.

Олексій Черников, фото з архіву сім'ї

Олексій навчався у Запорізькому державному університеті за спеціальністю "Фізика твердих тіл". Там познайомився зі своєю майбутньою дружиною Уляною. Дівчина була на рік старшою, але так закохалась, що "схитрувала, щоб потрапити в його групу".

"Він розірвав мої шаблони. Я завжди думала, що хлопці, які добре вчаться, не вміють нічого робити руками. А він міг і шпалери поклеїти, і тумбочку поремонтувати, і щось змайструвати", – розповідає дружина Уляна Черникова.

Олексій Черников з дружиною, фото з архіву родини

Ще навчаючись у школі, Олексій придумав для вчителя прилад, який допомагав фіксувати результати екзамену. На пристрої були лампочки та цифри, які відповідали шкалі оцінювання. Пізніше сконструював комп'ютер. Годинник переробив таким чином, щоб після ранкового будильника автоматично вмикався телевізор. Легко міг розібратися, що зламалося в холодильнику чи ноутбуці, й полагодити це.

Олексій умів шити. А коли народилась донька Юлія, зв'язав для неї костюмчик. Вдова згадує про це так: "Уявіть картину. 1991 рік, Олексій сидить у парку на лавочці, у візочку немовля, а він в'яже. Це було щось унікальне".

Рідні згадують Олексія доброю, спокійною, чесною, позитивною людиною. Він ні з ким не конфліктував, проблеми вирішував обговоренням. Був турботливим чоловіком, утім дружині ще до весілля сказав: "Мама у мене буде на першому місці". Протягом усього життя Олексій телефонував їй щодня після роботи й міг теревенити по півтори години.

Олексій з дружиною Уляною, фото з архіву родини

"Ми з Олексієм були, як одне ціле. Між нами був сильний зв'язок, який з роками зміцнювався. Олексій говорив, що нас притягнуло один до одного, як магнітом. Він розумів, коли я злюся, по диханню, а я відчувала його настрій по голосу. З ним було так цікаво, що навіть у зрілому віці ми могли до ранку говорити на будь-які теми", – ділиться вдова.

Чоловік мав теплі стосунки з доньками Юлею і Тетяною, міг говорити з ними й про перше кохання, і про шкільні турботи. Давав їм свободу вибору. Дуже радів, коли народився онук. Чекав, поки той виросте, щоб з ним щось майструвати.

Родина Олексія, 2021 рік, фото з архіву сім'ї

Олексій мав свій стиль у вбранні: одягав чорні джинси й футболку або толстовку. І взимку, і влітку носив берці. Частину голови голив, а решту волосся збирав у хвіст. Часто ходив з навушниками, слухав аудіокниги. Також мав багато електронних та паперових книг. Любив грати у комп'ютерні ігри й дивитися Формулу-1.

"Тато був дуже розумний. Ходяча вікіпедія. Бабуся розповідала, що він навчився читати в три роки. У дитсадку збирав дітей навколо себе і читав їм казки. У школі й університеті мав прізвисько Ерудит. Міг розповісти про що завгодно, а якщо чогось не знав, брався досліджувати. Він ніколи не пив таблетки, поки не вивчав, яка там діюча речовина і як вона працює", – згадує донька Юлія Ковальчук.

Весілля доньки Юлії, фото з архіву родини

Новини Олексій дивився з різних ЗМІ, українських та іноземних, порівнював, як журналісти подають інформацію про ту ж подію.

Сваха Світлана Ковальчук пригадала, що Олексій досліджував, хто такий Гнат Хоткевич, коли вулицю перейменували на честь письменника.

"Він не звертав увагу на посади, бачив у кожному перш за все людину. Був мінімалістом. Ні до кого не пред'являв претензій. З ним було комфортно. Таких людей – одиниці", – додала Світлана Ковальчук.

Виконував роботу, від якої відмовлялися інші

Олексій Черников 10 років працював у Кам'янці-Дніпровській в "Укртелекомі". За цей час розробив багато програм, завдяки яким компанія розвивалась.

У 2000 році Олексій з сім'єю переїхав у Київ. У столиці працював на різних роботах. Спочатку ремонтував гральні апарати, згодом в іншій компанії – іграшки, ще пізніше виготовляв прилади LED-освітлення.

Піти на роботу в "Київтеплоенерго" запропонував друг. Спершу Олексій не хотів, думав, що не справиться. Казав рідним: "Я зовсім не розуміюсь в енергетиці". Дружина запевняла: "Ти себе недооцінюєш. З усім розберешся, я ж тебе знаю".

Так і сталося. Чоловік швидко опанував нову для нього сферу. З часом не він запитував порад у колег, а вони в нього.

Олексій був інженером-електроніком І категорії. Працював з релейним захистом. Стежив за системами, що давали життєдіяльність станції.

"Він був інтелектуалом, розбирався у схемах. Якщо чогось не знав, то на наступний день знаходив відповідь. Не ухилявся від роботи. На нього покладали великі надії. Не був кар'єристом, не рвався на керівні посади. Допомагав кожному, хто звертався. Навіть коли потрібно було щось поремонтувати у когось вдома, ніколи не відмовляв. Був скромний, колектив до нього тягнувся", – пригадує друг і колега Володимир Бугера.

З його слів, Олексій ніколи ні з ким не сварився. Під час суперечок міг поступитися, щоб не провокувати конфлікт.

"Льоха вникав у всі деталі. Міг спокійно виконувати нудні й кропіткі завдання, які ніхто більше не хотів робити. На станції відремонтував багато всього, що не функціонувало по кілька років", – каже колега і сват Сергій Ковальчук.

Олексій рідко говорив про роботу вдома. Мав принцип: роботу не нести додому, а дім – на роботу.

"Якщо судилося загинути від ракети, то вона прилетить прямо в голову"

Колеги розповідають, що з початком повномасштабної війни обсяг роботи суттєво не змінився. Побільшало лише чергувань, доводилося частіше залишатися на ніч. Труднощі виникли вже після прильоту російських ракет в теплоелектроцентраль.

"Ввечері напередодні загибелі тата я з ним посварилась через те, що не спускається в укриття під час повітряних тривог. Я наголошувала, що ТЕЦ – це критична інфраструктура, тому обов'язково треба йти в бомбосховище, – згадує донька Юлія. – А він сказав: "Мені потрібно дивитися за приладами. Я фаталіст. Якщо судилося загинути від ракети, то вона прилетить мені прямо в голову".

Наступного дня, 18 жовтня, російська ракета влучила у його робоче місце.

Пожежа після обстрілу ТЕЦ, 18 жовтня 2022 рік, фото ДСНС України

"Ми живемо недалеко від станції. Після вибухів зникло світло, тож я відразу зрозуміла, куди прилетіло. Дзвонила татові, гудки йшли, але він не піднімав. Там також працює мій чоловік. До нього додзвонилась лише після відбою повітряної тривоги. Він сказав, що від обстрілу обвалились плити, сталась пожежа, а тата шукають під завалами. Його тіло дістали близько 14:00", – згадує Юлія Ковальчук.

"Коли я побачив, як його витягли з руїн, то плакав. Зараз, як гляну на те місце, все перед очима стоїть. Це неможливо забути", – згадує колега Володимир Бугера.

Дружині Уляні про смерть чоловіка повідомив рідний брат Олексія. У той час вона була в місті Козятин Вінницької області. Там жила протягом останніх кількох років, оскільки доглядала хвору матір.

"Мабуть, смерть настала дуже швидко, бо я нічого в той день не відчула, – каже вдова. – Я працювала поштаркою, якраз йшла на дільницю. Після повідомлення про смерть вже не могла нічого робити".

Олексія Черникова кремували й поховали у Козятині. На похорон приїхали колеги з "Київтеплоенерго", а також люди, з якими Олексій працював на попередніх роботах. Згадуючи чоловіка, плакали й сміялися, адже світлих спогадів про нього було дуже багато.

"Він міг ще багато зробити"

Мати й сестра Олексія Черникова перебувають в тимчасово окупованій росіянами Кам'янці-Дніпровській, та все ж вдалося передати їм звістку про смерть.

Раптова загибель енергетика шокувала родину. Протягом першого місяця рідні не могли оговтатися від горя. Щоб полегшити біль, стали більше спілкуватися один з одним. Донька Юлія звернулась за допомогою до психолога.

"Тато мав живий розум. Він міг ще багато зробити. Це велика втрата для сім'ї та для людства", – каже Юлія Ковальчук.

Батько часто їй сниться. Вона перевіряє, чи холодні в нього руки. Питає, як він, а той відповідає щось науковими словечками й зникає.

Вдова Уляна каже, що намагається думати лише про хороше – те, що дає сили жити далі, бо чоловік любив життя і не хотів, щоб через нього горювали.

"Я згадую Олексія щодня. Донька передала покривало, яким він укривався. Щоразу, як закутуюсь, думаю, що це коханий мене обіймає. Я розумію, що Льоші нема, але таке відчуття, що він десь поруч", – зізнається.

"Колегам його не вистачає, – ділиться енергетик Сергій Ковальчук. – У колективі часто можна почути слова: "От якби був Олексій, нам було б легше. Якби він був, то зробив би це".

Наталя Хвесик, спеціально для УП. Життя

Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.