"Амністія" для плагіаторів. Що не так з добровільною відмовою від наукових ступенів і за яких умов вона може існувати?

Наприкінці травня міністр освіти і науки Оксен Лісовий першим в Україні добровільно відмовився від наукового ступеня, хоча остаточного рішення щодо наявності плагіату у його дисертації НАЗЯВО так і не оприлюднило.

Попри те, що очільник Нацагентства Андрій Бутенко запевняв, що справу доведуть до кінця, невдовзі стало відомо, що перевірку наукової роботи призупинили. Чи відновлять її – питання відкрите, адже НАЗЯВО не перевіряє дисертації людей, у яких немає наукового ступеня.

Думки у суспільстві щодо добровільної відмови міністра від звання розділилися. Деякі підтримали Лісового, назвавши вчинок гідним, дехто – відверто обурився, окремі поставилися із розумінням, зауваживши, що це рішення було чи не єдиним виходом із плагіатної історії, яка "спіткала" уже не першого керівника МОН.

Чи не найактивніше критика на адресу Лісового лунала від науковців, які не з чуток знають "ціну" здобуття своїх звань.

"Українська правда. Життя" поспілкувалася з деякими із них, і спробувала розібратися, які глобальні проблеми тягне за собою надання можливості науковцям відмовлятися від ступенів, чи має взагалі існувати така опція і за яких умов.

Також ми озвучили МОН запитання, що виникли на тлі впровадження механізму добровільної відмови. Спойлер: на жаль, поки що їх більше, ніж відповідей.

Міністр освіти і науки України Оксен Лісовий. Фото з Facebook-сторінки очільника МОН

Що не так з добровільною відмовою Лісового від ступеня?

Хвиля схвальних відгуків на призначення Лісового міністром досить швидко змінилася неприємним осадом через звинувачення у плагіаті. У відповідь на це він запевняв, що має "нульову толерантність до академічної недоброчесності", після чого самостійно подав дисертацію на перевірку до НАЗЯВО, пообіцявши відмовитися від ступеня, якщо плагіат таки знайдуть і, власне, ініціював ідею механізму такої відмови.

"Не менше за інших чекаю на її результати. І, як уже казав, у разі виявлення будь-яких порушень нової культури академічної доброчесності, до формування якої від мене буде особлива увага, відмовлюся від ученого ступеня кандидата наук.

Щойно отримаю висновок – публічно все оприлюдню. Триматися за будь-які звання точно не збираюся", – заявив очільник МОН у березні.

Утім, щойно Кабмін затвердив механізм добровільної відмови від наукового ступеня, Лісовий скористався ним одразу, не дочекавшись результатів перевірки НАЗЯВО. До слова, так само вчинив і голова Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак. Чому?

На думку професорки і докторки філософських наук Тетяни Пархоменко, те, у який спосіб Лісовий відмовився від наукового ступеня, може свідчити, що звинувачення в академічній недоброчесності – небезпідставні.

"Відмова відбулась на випередження рішення НАЗЯВО з метою уникнути розголосу про те, що в дисертації міністра академічний плагіат є. Хоча до моменту відмови Лісового від наукового ступеня Агентство прийняло до розгляду лише його особисту заяву (повідомлення), в якій було наведено тільки 3 фрагменти текстових збігів. А згідно з внутрішніми документами, Агентство перевіряє лише фрагменти, які зазначені в скаргах/повідомленнях, тобто – ці три фрагменти", – зауважує науковиця.

Пізніше, 6 травня, до НАЗЯВО надійшло ще одне повідомлення про наявні фрагменти плагіату у дисертації очільника МОН. Цього разу – від кандидата біологічних наук Олега Смірнова. Комітет етики Агентства схвалив розгляд цього повідомлення аж 26 травня – після того, як 19 травня Кабінет міністрів України ухвалив постанову №502, яка, зокрема, дозволяє добровільно відмовлятися від наукового ступеня.

Пархоменко припускає, що саме надходження заяви Смірнова, яка містила чимало "запозичених" фрагментів, підштовхнула до якнайшвидшого ухвалення змін до Постанови №1197.

"НАЗЯВО, якщо воно не хоче вже зовсім осоромитись, має розглянути повідомлення О. Смірнова, тому що ані Лісовий, ані Бабак, відмовившись від наукових ступенів, не відмовились від своїх дисертацій", – каже професорка.

Старший науковий співробітник Інституту фізики НАН України Антон Сененко назвав відмову міністра від наукового ступеня "сильним кроком", утім зауважив, що це фактично явка з повинною і "тут не може бути аплодисментів".

"У ситуації, що склалася, коли чинна влада не може запропонувати на посаду міністра освіти і науки нікого, окрім плагіаторів, та зважаючи на те, що гіршим міністром освіти за попередника Оксена Лісового – пана Шкарлета – був лише одіозний Табачник, відмова від наукового ступеня для мене є сумним, але зрозумілим варіантом", – зауважив Сененко.

Ми запитали МОН, чому міністр відмовився від наукового ступеня раніше, ніж НАЗЯВО оприлюднило результати перевірки його дисертації, на що отримали посилання на допис Лісового від 30 травня. У ньому очільник МОН наголошує, що "в академічному світі науковий ступінь – це про цінність та довіру, а ще про здобуття, а не отримання" і додає, що не збирається триматися за "формальні для себе статуси".

Утім, якщо науковий ступінь – це про цінність і довіру, то чи не втрачаються останні у разі відмови від першого?

Як повідомили у МОН, наразі лише дві особи в країні скористалися добровільною відмовою від наукового ступеня. Фото: МОН

Науковиця і координаторка антиплагіатної платформи ініціативи "Дисергейт" Світлана Вовк вважає, що ця ситуація підриває довіру до НАЗЯВО як інституції.

"НАЗЯВО не виконало повноважень, наданих йому народом України", – наголошує Вовк.

Читайте також: Добровільна відмова від наукового ступеня: відмова від кваліфікації чи відповідальності?

Відмова від ступеня: якою вона є і якою мала би бути

Сьогодні, щоб відмовитися від ступеня, науковець має написати заяву на ім'я міністра, завірити її нотаріально і передати до МОН. Протягом 10 днів відомство видає наказ про позбавлення особи наукового ступеня.

На думку Світлани Вовк, процес відмови від наукового ступеня має стосуватися всіх складових причин та наслідків, пов’язаних із його отриманням:

• відкликанням всіх наукових публікацій,
• оцінкою праці наукових керівників/консультантів, зокрема, і в грошовому еквівалентів, якщо їм сплачувалися кошти за керівництво аспірантом/докторантом,
• встановленням відповідальності опонентів, експертів та спеціалізованих вчених рад, університетів/наукових установ, де проходив захист тощо.

Крім того, вона вважає, що добровільна відмова від ступеня повинна бути неможливою для осіб, які обіймають державні посади, є обраними представниками народу (депутати, мери) або посади в органах місцевої влади.

Утім припускає, що таку опцію можна залишити для тих, хто не пов’язаний зі сферами, що фінансуються із держбюджету.

Науковець Антон Сененко вважає, що в ідеалі такої процедури як добровільна відмова від наукового ступеня взагалі не мало б існувати.

"Мало б бути просто позбавлення наукового ступеня незалежно від терміну захисту наукової роботи. Зараз же ми говоримо про компроміс на кшталт "нульової декларації", коли все, що накрали до певного моменту, легалізується і запускається в економіку, а суспільство ніби "забуває" про походження статків поважних людей, які залюбки розкажуть в телеефірах, як вони заробили кожен свій мільйон, окрім, звісно, першого", – заявляє Сененко.

Утім, механізм уже запущено. І прийнятним варіантом для такого явища як "добровільна відмова від ступеня" може бути лише його тимчасовість, вважає науковець. Короткочасна "амністія", на його думку, мала б сприяти очищенню наукової сфери від "випадкових людей", не навантажуючи чиновницьку систему.

"Але за однієї умови: за цей час Оксен Лісовий мусить (підкреслено) спільно з науковою спільнотою, зокрема з тією, що знайшла в його роботах плагіат, випрацювати дієві процедури позбавлення наукових ступенів та покарання недоброчесних вчених.

І я передбачаю, що якщо точна дата скасування "добровільності" буде озвучена, ми побачимо вал відмов від наукових ступенів", – прогнозує науковець і наголошує, що далі норма добровільної відмови має бути скасована.

На думку Тетяни Пархоменко, людина, яка відмовляється від звання, також має понести статусні, фінансові і кадрові наслідки.

"Має бути врегульовано питання щодо ситуації, коли людина відмовляється від кандидатського ступеня, але має докторський, а отже має бути позбавлена і його, оскільки докторський ступінь в Україні присуджується лише після кандидатського і позбавлення останнього означає втрату однієї з наріжних підстав для присудження вищого ступеня", – наголошує професорка.

Також Пархоменко вважає, що в Україні має діяти заборона повторного захисту цієї ж дисертації та мораторій на захист протягом певного часу загалом. А ще додає, що необхідно чітко прописати умову щодо неможливості повернення ступеня, від якого відмовилась конкретна особа, та передбачити процедуру набуття його заново на загальних підставах.

Законодавством не передбачений перелік підстав, на яких науковці можуть добровільно відмовитися від ступеня. Фото: AntonioGravante/Depositphotos

Антон Сененко визнає, що не уявляє, якою може бути потенційна мотивація для добровільної відмови від наукового ступеня.

"Будь-хто, хто чесно – і це ключове слово – захищав свою наукову роботу в дискусіях, на сторінках справжніх наукових журналів, на конференціях, на передзахисті та, власне, на захисті перед великим натовпом дуже розумних людей, здатен захистити свою наукову "честь та гідність" будь-де: у НАЗЯВО, медіа, кулуарах Верховної Ради або на засіданні Уряду.

Він знає "ціну" своїй роботі, недоспаним ночам, використаним хімічним реактивам, поту та крові на полях археологічних розкопок. Тут (у випадку із відмовою міністром від ступеня – ред.) же я не можу уявити жодних не фантастичних варіантів, чому варто відмовлятися від своєї дисертації, тільки якщо вона не має проблем з академічною доброчесністю", – наголошує кандидат фізико-математичних наук і додає, що наведені науковою спільнотою таблиці порівняння текстових збігів у науковій роботі Лісового "досить однозначні".

Утім, ретельно прописані у законодавстві підстави для добровільної відмови від наукового ступеня – необхідні, наголошує Тетяна Пархоменко.

Водночас Міністерство освіти і науки "не може узагальнювати чи виокремлювати причини" (вони ж – підстави), які принаймні потенційно можуть передувати рішенню науковців відмовлятися від звання.

"Добровільна відмова від наукового ступеня – це особисте рішення кожної особи, яка має такий ступінь", – вважають у МОН.

Читайте також: Шкарлет пішов, ректори – лишилися. Як деякі керівники вишів десятиліттями залишаються на посадах через "діру" в законі

Існує колізія

Тетяна Пархоменко переконана, що опція добровільної відмови від наукового ступеня має бути неможливою для тих, хто отримав його за дисертацію (сукупність статей, іншу наукову роботу тощо), в якій підтвердили плагіат.

Звідси питання: як підтвердити плагіат у роботі науковця, який хоче добровільно відмовитися від наукового ступеня, якщо відповідна перевірка з боку НАЗЯВО у таких випадках не передбачена законодавством? Останнє нам повідомили у МОН. Дослівно:

"Перевірка наукових робіт на наявність чи відсутність академічного плагіату тих осіб, які планують добровільно відмовитись від наукового ступеня, не передбачена законодавством".

А чи потрібно передбачити обов’язкову перевірку НАЗЯВО дисертацій на плагіат тих, хто уже добровільно вiдмовився вiд наукового ступеня?

Антон Сененко вважає, це не заохотить добровільно відмовлятися від ступенів і наголошує, що перевірка НАЗЯВО має здійснюватися на основі обґрунтованих підозр в академічній недоброчесності.

"Інакше ми просто перевантажимо систему, а вона і зараз фактично не працює", – зауважує науковець.

Тетяна Пархоменко має протилежну позицію і вважає, що процедура перевірки наукових робіт на плагіат має передувати відмові, а не здійснюватись post factum. І у разі підтвердження наявності плагіату добровільна відмова має виключатися.

"Особа, в дисертації якої виявлено академічний плагіат, позбавляється наукового ступеня у визначеному нормативно-правовими актами порядку із відповідними наслідками для всіх учасників присудження такого наукового ступеня", – наголошує професорка.

Нині напрошується висновок: особи, які нечесно здобули науковий ступінь, отримали легальне право "замести сліди" академічної недоброчесності. Та все ж є і позитивний момент, якщо розглядати ситуацію з позиції Оксена Лісового, який переконаний: "Як військову форму мають право носити лише військові, так і мати наукові ступені повинні лише науковці".

Та чи влаштовує це державу, зі скарбниці якої, (не)науковці роками отримували доплати за науковий ступінь?

Опція добровільної відмови від наукового ступеня має бути неможливою для тих, хто отримав його за дисертацію, в якій підтвердили плагіат, вважає Пархоменко. Фото: DmyTo/Depositphotos

Що з доплатами

Нічого. Повернення коштів особами, які добровільно відмовилися або були позбавлені наукового ступеня, наразі не врегульовано законодавством, резюмували у МОН. Тож Лісового, Бабака та інших осіб (а їх поки що немає), які надумали/ють відмовитися від наукового ступеня, не зобов'язуватимуть повертати отримані від держави кошти.

Нагадаємо, особи, які мають науковий ступінь, зокрема доктора наук – отримують доплати у граничному розмірі 25% посадового окладу (ставки заробітної плати), кандидати наук та доктора філософії отримують 15% і 20% посадового окладу (ставки заробітної плати) відповідно.

"Доплата працівникам, якщо їхня діяльність за профілем збігається з наявним науковим ступенем, встановлюється у разі наявності відповідного наукового ступеня. Якщо особа не має наукового ступеня, відповідні доплати – не передбачені", – додають у МОН.

Утім, за академічну недоброчесність в Україні таки передбачені певні санкції.

Зокрема, педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники закладів освіти можуть бути притягнені до академічної відповідальності, як-от:

• відмова у присудженні ступеня освітньо-наукового чи освітньо-творчого рівня чи присвоєнні вченого звання;
• позбавлення присудженого ступеня освітньо-наукового чи освітньо-творчого рівня чи присвоєного вченого звання;
• відмова в присвоєнні або позбавлення присвоєного педагогічного звання, кваліфікаційної категорії;
• позбавлення права брати участь у роботі визначених законом органів чи займати визначені законом посади.

"Види академічної відповідальності учасників освітнього процесу за конкретні порушення академічної доброчесності визначаються спеціальними законами та/або внутрішніми положеннями закладу освіти, що мають бути затверджені (погоджені) основним колегіальним органом управління закладу освіти та погоджені з відповідними органами самоврядування здобувачів освіти в частині їхньої відповідальності", – нагадали у МОН.

Фото: Оксен Лісовий/Facebook

Які глобальні проблеми може породити "амністія" плагіаторів?

Впровадження і поширення в Україні практики, яку започаткували найвищі посадовці в галузі освіти і науки, може загрожувати "увічненням" перебування на посадах недоброчесних осіб, вважає професорка Тетяна Пархоменко.

"Вже зараз це становить стратегічну небезпеку для вищої школи і науки України. А у разі так званої "амністії" плагіаторам зацементує цю ситуацію як status quo на невизначений термін. Це остаточно поховає будь-які сподівання на очищення і оздоровлення вітчизняної освітньо-наукової галузі.

Якщо відмова (від наукового ступеня – ред.) мотивована бажанням уникнути відповідальності за інтелектуальну крадіжку, плагіат, подібна "амністія" категорично неприпустима", – наголошує науковиця.

Водночас у разі добровільної відмови жодних негативних наслідків не буде для тих, кого, згідно з чинним законодавством, мали б покарати у разі позбавлення наукового ступеня через плагіат.

"Наразі для плагіатора-відмовника немає юридичних підстав для заборони захисту тієї ж самої дисертації вдруге, після того, як її буде очищено від виявленого плагіату. І чекати для цього рік чи два теж не треба", – зауважує Пархоменко.

Антон Сененко наголошує, що надання можливості будь-кому у будь-який час відмовлятися від наукового ступеня ніяк не сприятиме зростанню культури академічної доброчесності в країні в довгостроковій перспективі, адже діятиме принцип "зроблю так-сяк, а потім, раптом що – відмовлюся від ступеня".

Читайте також: Відновлення досліджень і не одна реформа. Яких змін чекають від Лісового на посаді глави МОН

Як боротися з академічною недоброчесністю в Україні і що для цього має робити МОН?

Перше, що має зробити держава загалом і МОН зокрема – забезпечити дієвий механізм позбавлення наукового ступеня у разі виявлення академічно недоброчесних дій з боку здобувача, переконаний Антон Сененко. На його думку, процедура перевірки має починатися незалежно від того, хто першим виявив порушення – студент, асистент кафедри, академік, НАЗЯВО чи навіть пересічний громадянин.

Друге – це прибрати вимоги до "імітування наукової діяльності": коли будь-який викладач закладу вищої освіти має надрукувати наукову статтю незалежно від того, чи передбачено це логікою наукового пошуку, наявною матеріальною базою тощо.

"Формальні показники кількості, а не якості друкованих праць на одиницю часу та на одиницю бюджетних гривень дуже часто є основною причиною "примушування" людей до імітування наукової діяльності, множення фейкових конференцій та процвітання хижацьких журналів.

Тут би збільшувати загальну обізнаність чиновників, що в науковій роботі важлива не кількість сторінок чи папок на зав’язках, а викладена у них суть, тому питання оцінки ефективності використання коштів на проведення досліджень має бути повністю віддано науковим спільнотам", – вважає науковець.

Він наголошує, що держава нарешті має почати виконувати Закон про наукову та науково-технічну діяльність, в якому передбачена така структура, як Національна рада з питань розвитку науки і технологій, що є майданчиком для взаємодії чиновників з Адміністративного комітету і науковців з Наукового комітету.

"Нацрада має проводити засідання не менше, ніж 4 рази на рік, але навіть ця проста норма системно порушується", – додає Сененко.

Третє – продовжувати системно розвивати і підтримувати структури (на кшталт Національного фонду досліджень, науково-дослідних програм академій та університетів), де на конкурсній основі виділяються кошти на підтримку справжніх наукових пошуків, а не розподіляються за квотним принципом.

Держава має стимулювати дослідників-початківців, вважає Єгор Стадний. Фото: oleksandrberezko/Depositphotos

Світлана Вовк додає, що в Україні задля викорінення проблеми академічної недоброчесності у глобальних масштабах необхідно:

• провести очищення та оновлення систем управління на рівнях дошкільної, середньої, вищої та наукової освіти;
• забезпечити подальшу ротацію управлінських кадрів так, щоб ректори/директори не правили десятиліттями на посадах;
• здійснювати просвітницькі заходи та навчання щодо культури цитування та написання академічних текстів;
• запровадити політику нульової толерантності до плагіату, фальсифікацій та фабрикацій;
• притягувати до академічної відповідальності винних та стимулювати розвиток культури академічної доброчесності.

Водночас перший проректор Київської школи економіки Єгор Стадний зауважує, що боротьба виключно з академічною недоброчесністю ситуації кардинально не змінить. Натомість держава має стимулювати дослідників-початківців. Для цього уряду та парламенту варто серйозно задуматись: "що треба зробити, аби робити дослідження та описувати його у дисертації стало класно, вигідно та престижно?".

"Коли я був аспірантом, моя стипендія була уп'ятеро нижча, ніж зарплата. З тих часів нічого не змінилось. Щоб аспіранти могли присвятити себе дослідженням, їхні стипендії повинні бути повноцінними науковими грантами, куди би входила достойна зарплата та витрати на проведення досліджень.

Якщо відкрити паспорти бюджетних програм МОН, то в сумі МОН у 2023 році планує витратити приблизно 1 млрд грн на статті, які пов'язані з навчанням аспірантів. В тих же документах написано, що це піде на понад 9 тис. аспірантів. Всього в країні зараз навчається понад 30 тис., бо є ще НАН, та чимало вчаться на контракті. Скільки реально ми можемо виділити справжніх наукових грантів для аспірантів? Думаю, ця цифра буде в рази менша", – припускає Стадний.

Крім грошей, тим, хто лише починає свій шлях у науці, також потрібні відповідні середовища "людей від науки" та обладнання для необхідних досліджень.

"У цих середовищах повинні бути процеси, які сприяють науковому пошуку аспірантів, та люди, які надихають їх на дослідження. Зараз процеси та нерідко люди пригнічують, а не надихають. Є непоодинокі випадки аспірантів, які кидають свої дослідження навіть не через брак грошей, а через ставлення та оточення. Треба починати якусь позитивну програму, яка би доповнювала боротьбу з академічною недоброчесністю", – вважає перший проректор КШЕ.

На запитання, як безпосередньо МОН збирається боротися з проблемою академічної недоброчесності в Україні, у відомстві відповіли, що найближчим часом Верховна Рада планує ухвалити окремий Закон "Про академічну доброчесність", яким "значно розшириться питання щодо політики та процедур забезпечення академічної доброчесності в Україні".

Діана Кречетова, "Українська правда. Життя"