Вирішили усиновити? Небанальні поради про знайомство та взаємодію з дитиною
Від початку 2024 року понад 665 сімей в Україні усиновили дітей. Цей крок потребує непохитної впевненості, щирого бажання подарувати родинне тепло і любов, а також – знань, адже батьківство – ймовірно, найвідповідальніша робота у світі, до того ж 24/7.
Як зрозуміти, що ви до цього готові?
Як правильно взаємодіяти з дитиною на етапах від знайомства аж до усиновлення? Як підготувати біологічних дітей, якщо вони є, до того, що незабаром ваша родина стане більшою? Що робити, аби допомогти усиновленій дитині адаптуватися у новій сім’ї?
На ці та інші запитання "Українській правді. Життя" допомогла знайти відповіді Марина Римар, консультантка лінії турботи єдиної державної платформи про усиновлення та сімейні форми виховання "Україна для кожної дитини".
На що треба зважати перед тим, як ухвалити рішення усиновити дитину
Передусім варто врахувати власні ресурси, як-от стресостійкість, можливість піти в декретну відпустку чи змінити режим роботи на дистанційний або неповний робочий день.
"Коли ви приймаєте в родину дитину, ритм життя і рутинні справи змінюються", – наголошує Римар.
Важливо також оцінити, наскільки ви фінансово стабільні і чи готові, що згодом ваші витрати значно зростуть. Це обумовлено не лише необхідністю забезпечувати дитину збалансованим харчуванням, одягом, гуртками тощо, але ще й тим, що діти з інституційних закладів потребують додаткових та індивідуальних занять з логопедом, психологом чи певних медичних маніпуляцій.
Біологічні діти не хочуть усиновлених брата чи сестру: що робити?
Якщо у вашій родині вже є діти, поясніть їм, чому ви хочете усиновити дитину, обов’язково вислухайте всі їхні "за" та "проти", адже це рішення ви маєте ухвалити разом.
Іноді буває, що біологічні діти проти того, аби в родині з’явилася ще одна дитина – не важливо, біологічна вона або усиновлена.
"Коли перша дитина довгий час була "центром Всесвіту", то на молодших брата чи сестру вона рідко погоджується. Усім забезпечені діти, які зростають у любові, турботі та піклуванні батьків, іноді не розуміють, що є діти, у яких цього немає", – зауважує Римар.
У такому разі фахівчиня радить дорослим проявляти "батьківську мудрість" і ненав’язливо домовлятися. І робити це варто одразу – від моменту, коли виникло свідоме бажання усиновити дитину. Якщо біологічні діти молодшого віку, можна починати відповідну розмову під час перегляду мультиків або фільмів, і зосереджувати увагу малечі на дітях, які залишилися без батьків.
"Тут добре працюють мультфільми "Король Лев", "Балерина", "Панда кунг-фу", фільм "Невидима сторона". Обговорення проводьте дозовано. Після завершення розмови у дитини повинно бути сформоване розуміння, що вона все одно головна у вашому житті і цього ніхто не змінить", – наголошує консультантка лінії турботи.
При цьому фахівчиня визнає, що досягти позитивного результату у цьому питанні вдається не завжди. Тож, якщо ви бачите, що спроби домовитися з дитиною марні, ідею усиновлення варто відкласти на потім і повернутися до розмови через певний час.
"Якщо ви підете наперекір дитині, згодом можете зіткнутися з низкою проблем: постійні скандали та претензії, неприйняття усиновленої дитини, відсторонення біологічної тощо. При цьому процес адаптації усиновленої дитини може проходити важко і в результаті всі будуть нещасними та невдоволеними особистостями замість однієї щасливої родини", – застерігає експертка.
Сформуйте коло підтримки для вашої родини
Йдеться не лише про найближчих до вашої родини людей, але й фахівців різних напрямів підтримки: психологи, логопеди, працівники соціальних служб, вихователі/вчителі, фаховий сімейний лікар.
"Це ті люди, яким ви відкрито зможете розповісти, що ваша дитина "народжена серцем", і це її особливість", – пояснює консультантка лінії турботи.
Якщо ви ухвалили свідоме і остаточне рішення про усиновлення дитини, за посиланням можна знайти детальний алгоритм дій щодо того, якою є процедура в Україні і з чого потрібно починати.
"Я усиновлю дитину": як правильно взаємодіяти з дитиною під час знайомства
Передусім Марина Римар радить перед першою зустріччю з дитиною узгодити з керівництвом закладу (інтернату, дитячого будинку сімейного типу тощо), що можна приносити, а що – ні, чим захоплюється дитина тощо.
Не слід одягатися у занадто яскраві або чорні кольори, натомість – у природні.
"Не використовуйте занадто яскравих чи чорних кольорів, пістрявих орнаментів, масивних прикрас. Не використовуйте яскравий макіяж та сильно виражені парфуми. Якщо ви курите, намагайтеся за годину до знайомства утриматися", – наголошує Римар.
Безпосередньо під час спілкування з дитиною фахівчиня радить опускатися, аби бути з нею на рівні та встановити зоровий контакт. Це важливо для встановлення контакту та зародження довіри.
Без дозволу дитини не обіймайте та не торкайтеся її, аби не порушувати особистих кордонів.
Будьте відкритими та щирими і в жодному разі не давайте марних обіцянок. Не називайте себе мамою/татом.
Якщо ви плануєте продовжити безпосередньо процес усиновлення, обговоріть з дитиною наступну зустріч, аби вона розуміла, що ви повернетесь.
Чи можна розпитувати про минуле у дитини?
Перед тим, як прийняти в родину дитину, потрібно дізнатися максимум інформації про неї, її попередню родину та соціальне оточення – для того, аби в процесі адаптації не травмувати її психологічно.
Проте у жодному разі не розпитуйте про минуле дитини у неї самої, наголошує Марина Римар. Натомість – службу у справах дітей, адже це перша інстанція, яка дізналася про ситуацію в родині, батьків і більшість того, що відбувалося з дитиною до її вилучення з сім’ї.
Водночас працівники інституційного закладу можуть розповісти про час перебування дитини там, можливі уподобання чи тригери тощо.
"Дитину розпитувати заборонено! Це може їй нашкодити, ретравматизувати – тобто повторно на психічному рівні відкинути в моменти переживання негативних подій.
Рано чи пізно, коли дитина почне вам довіряти, вона сама буде розповідати. Для дорослих тут головне – тримати себе та свої емоції під контролем. У той момент потрібно бути поруч, підтримати і зрозуміти. Це потрібно для того, щоб дитина змогла рухатись далі з повним відчуттям безпеки поруч з вами", – наголошує консультантка лінії турботи.
Як зрозуміти, що це "ваша" дитина?
Як пояснює Марина Римар, у потенційних усиновлювачів на знайомство з дитиною є 10 днів. За потреби цей термін можна продовжити ще на 10 днів, проте, за її досвідом, того часу достатньо, аби зрозуміти, що у вас (не) виник зв’язок з дитиною.
"Насправді, коли ми чуємо розповіді : "Я побачила дівчинку і одразу зрозуміла, що це моя доня" або " Щойно його побачила, у серці щось йокнуло" – це радше виключення із правил.
Розуміння того, що це "ваша" дитина, приходить з часом. Немає формули, за якою ми можемо вирахувати, чи подобаємось одне одному, це радше про інтуїцію та ідентифікацію власних почуттів", – зауважує експертка.
Водночас є маркери, аналізуючи які ви можете усвідомити, що хочете усиновити конкретну дитину. Римар назвала деякі з них:
якщо після кожної зустрічі вам хочеться продовжити час із дитиною або ж якомога швидше повернутися до неї;
якщо ви "перекручуєте" у голові вашу зустріч, думаєте, чи вже спить дитина, фантазуєте про спільне майбутнє, а на ранок вам хочеться швидше поїхати до неї;
якщо часто думаєте про те, що хочете змінити життя цієї дитини тощо.
"Тоді – так, ймовірно, ви рухаєтесь у правильному напрямку", – говорить консультантка.
Водночас зрозуміти, чи подобаєтеся ви дитині – значно легше, адже дитяча реакція та емоції не обманюють.
Якщо дитина під час спілкування з вами спокійно грає, спілкується, особливо взаємодіє тактильно – існує висока ймовірність, що вона готова вам відкритися. Також важливим фактором є реакція на те, що ви збираєтеся піти.
"Якщо вона/він запитає "А ти ще прийдеш?" або "Коли ти прийдеш?", то знайте – ви їй подобаєтесь", – говорить Марина Римар.
При цьому варто пам’ятати, що почуття любові і прив’язаності формуються не одразу, тому варто дати час і собі, і дитині.
Якщо в родині вже є діти: як допомогти їм та усиновленій дитині знайти спільну мову
Варто показати фото і розповісти дітям одне про одного – як біологічним дітям про майбутню – "народжену серцем" – так і навпаки.
У період, коли ви знайомитесь з дитиною і налагоджуєте контакт, можна приводити на зустрічі біологічних дітей, але не слід цього робити у перші дні.
Коли ви вже усиновили дитину, слід "підключати" всіх дітей до організації нового побуту та будь-яких інших подій.
Якщо діти сваряться або між ними виникають непорозуміння, не займайте однієї зі сторін, намагайтеся бути нейтральними та об'єктивними, підсумовує Марина Римар.
"Ми(я) усиновили(в/ла) дитину": як допомогти їй адаптуватися у родині?
Варто зазначити, що якщо ви маєте непохитні наміри усиновити конкретну дитину, з якою уже познайомилися, варто почати процес адаптації до майбутнього життя ще у закладі.
"Це короткі описи про те, що її (дитину) чекає вдома, про її кімнату, про майбутніх родичів. Показуємо фото (приготуйте собі декілька роздрукованих фото будинку, вашої вулиці, окремо кімнат, ванни, кухні тощо. Якщо є біологічні діти чи хатні тварини, обов’язково зробіть і їхні фото. Їх варто залишити для дитини. Коли дитина вже буде стояти на порозі свого нового дому, він їй буде вже знайомим і не таким страшним", – пояснює Римар.
Щойно новий член родини переступить поріг вашого дому, зробіть для нього/неї невеличку екскурсію будинком, покажіть його/її кімнату.
Важливо! У шафі дитини, яку ви підготували заздалегідь, обов’язково повинна бути порожня поличка на рівні доступу дитини для її "старих" особистих речей – це надасть їй розуміння, що її приймають такою, як вона є.
Графік життя дитини варто створити таким чином, аби спочатку він був максимально наближеним до інституційного. Всі нововведення слід робити поступово.
"Процес адаптації не містить конкретних часових термінів і в кожного він індивідуальний. Запасіться терпінням і прагніть не змінити, а зрозуміти і допомогти дитині", – наголошує Марина Римар.
Попри те, що адаптація кожної дитини – процес індивідуальний, експертка наголошує, що варто враховувати вікові особливості дітей, їхні потреби та кризи і, відповідно до цього, обирати метод виховання, манеру спілкування, розпорядок дня, залучення інших осіб та види активностей з дитиною.
Якщо усиновили немовлям: коли слід говорити про те, що дитина – не біологічна син/донька
Коли ви усиновлюєте дитину старшого віку, розмова про те, як вона з’явилася у родині, відпадає автоматично. Інша справа – коли ви приймаєте її в сім’ю немовлям.
Починати розповідати про те, що ваша донька або син – усиновлені, можна з 5-ти років. Римар радить створити сприятливу атмосферу для цієї розмови: можна разом переглядати мультфільм, на прикладі сюжету якого розповісти історію появи вашої дитини в родині. Проте важливо робити це без занурення в бюрократичні нюанси, а розповідати лише те, що дитина може зрозуміти у своєму віці.
Пам’ятайте, що однієї розмови – недостатньо, тому варто періодично повторювати цей досвід – наприклад, у 8 років – і щоразу додавати нових деталей. При цьому можете нагадати сину чи доньці про попереднє обговорення цього факту.
"Розповідати однозначно потрібно і про це вам скаже кожен тренер та психолог, який проводить навчання для майбутніх батьків, які планують прийняти у свою родину дитину з інституції.
Не чекайте поки це зробить "дуже хороша сусідка" чи ще хтось. Станьте опорою для дитини у будь-якому питанні, будьте відкриті з іншими щодо усиновлення і коло вашої підтримки зросте і зайві питання відпадуть", – наголошує Марина Римар.
Чи можна просити, аби дитина називала вас татом чи мамою?
У гонитві за "нормами суспільства" і страхом вирізнятися з-поміж інших багато батьків-усиновлювачів намагаються привчити дитину називати їх татом чи мамою з перших днів появи у родині. Однак це неправильна тактика, говорить консультантка лінії турботи.
Дитині можна запропонувати звертатися до вас "мама" чи "тато", але у жодному разі не наполягати, адже це може спровокувати дистанціювання, і налагодження контакту між вами затягнеться.
Якщо дитина не готова одразу називати вас татом або мамою, потрібно дати їй час та альтернативу.
"Запропонуєте варіанти, як вас можна називати: Марія Іванівна, тьотя Маруся чи мама. Нехай дитина сама обирає, що їй зараз підходить більше. Повірте, коли дитина буде готова, вона сама вас назве мамою чи татом і це буде головним свідченням того, що дитина вже звикає до вас у цій ролі", – підсумовує Марина Римар.
Якщо ви маєте намір усиновити дитину і потребуєте первинної консультації фахівця, можна звернутися по допомогу до спеціалістів Лінії турботи платформи "Україна для кожної дитини".
Там можна отримати безоплатну підтримку психологів-консультантів як в електронному режимі, онлайн, так і телефоном, а також знайти відповіді на юридичні питання, пов'язані з усиновленням дитини.
Враховуючи теперішнє навантаження Служб у справах дітей та Центрів соціальних служб, лінія турботи слугує додатковим професійним інструментом, який допомагає отримати відповіді на запитання, розібратися із власною мотивацією та/або розвіяти сумніви щодо усиновлення.
Діана Кречетова, "Українська правда. Життя"
