"Учні перших та других класів навіть не знають, що таке школа". Освітні історії громади на Дніпропетровщині
Апостолове, що на Дніпропетровщині, розташоване між Кривим Рогом та Нікополем лише за 60 кілометрів від зони бойових дій.
Російські окупанти, наступаючи на правому березі Дніпра, могли прорватися на територію громади через Зеленодольськ та Високопілля. Ця небезпека минула лише з остаточним звільненням правобережної Херсонщини в листопаді 2022 року.
І хоч до громади росіяни не дійшли, їм таки довелося пережити важкі часи.
Апостолове часто обстрілювали російські війська.
У ніч з 22 на 23 липня 2022 року в місті зруйнували усі три ліцеї. Незадовго до того два з них були повністю відремонтовані. Опорний заклад освіти зруйнований вщент та не підлягає відновленню.
Тепер дітлахи змушені навчатися онлайн. Та громада сподівається, що школярі таки зможуть повернутися за парту.
"Українська правда. Життя" разом з благодійним фондом savED розповідають, як живуть та відновлюють освітній процес громади, що постраждали внаслідок повномасштабного вторгнення. Це вже третя історія про нелегкий шлях мешканців прифронтових територій відродити освітній процес для того, щоб діти мали гідне майбутнє.
"Апостолівська громада – єдина в області, у якій відновили одразу два ліцеї"
У 2020-му році Апостолівській громаді вдалося повністю осучаснити два ліцеї із трьох.
"У Ліцеї №1 відбувся капітальний ремонт. Він став опорним навчальним закладом міста. Всі шкільні кабінети мали інтерактивне обладнання, комп’ютери, мультимедійні проєктори. Також були інклюзивні класи для дітей, які потребують створення спеціальних освітніх умов. Там навіть був ліфт і спеціальні доріжки", – пригадує Голова відділу освіти Апостолівської громади Лідія Колєснік.
Крім того, повністю відремонтували й Ліцей №3. Та діти тут були щасливими не довго: у ліцеї №1 встигли провчитися два роки, а у №3 – лише шість місяців. Далі розпочалося повномасштабне вторгнення.
"О шостій ранку 24 лютого мені подзвонив наш голова і сказав: "Лідіє Павлівно, розпочалась війна". У цей час потрібно було негайно щось вирішувати, тож всі заклади освіти перейшли на дистанційний формат. Але тоді ми ще не знали, що буде далі…", – розповідає голова відділу освіти.
А вже через декілька місяців, у липні 2022 року, у місті не залишилося жодного ліцею, де діти могли б здобувати освіту.
До початку війни в громаді навчалися 2760 дітей. За словами пані Лідії, зараз їх лише на сотню менше. І хоч 340 з них разом із своїми родинами виїхали за межі України, усі вони виявили бажання навчатися дистанційно.
"Крах всіх надій. Ця школа – моє життя"
У ніч з 22 на 23 липня 2022 року протягом 20 хвилин сім ракетних ударів знищили всі три апостолівські ліцеї – №1, №3 і №4. Лідія Колеснік вважає, що влучання не було випадковістю, а окупати цілеспрямовано намагалися попасти у заклади.
"Крах усіх надій. Можливо, для когось це лише купа цегли, але ця школа – усе моє життя. Мені було дуже страшно прийти до ліцею і побачити масштаби руйнувань", – згадує ті події Ольга Вовк, директорка Ліцею №1 в Апостоловому.
Після атаки батьки та вчителі згуртувалися і намагалися врятувати те, що вціліло. На жаль, бібліотеку врятувати не вдалося. А сам заклад не підлягає відновленню: його потрібно будувати "з нуля". За попередніми оцінками експертів, збитки, завдані окупантами, перевищують мільярд гривень.
Крім того, постраждав й Ліцей №3. Його директорка Наталія Ясковець каже, що тої ночі прокинулася від гулу ракет.
"Страхіття. Коли приїхали сюди, побачили, що частина закладу зруйнована. Батьки та вчителі допомогли навести порядок. Життя триває і потрібно далі працювати. Тому ми його активно відновлюємо", – розповідає Наталія Ясковець.
Відновлювати Ліцей №3 громаді допомагають українські та закордонні благодійні фонди та громадські організації. Станом на березень 2024 року у цьому закладі освіти встановили нові вікна, замінили частину пошкодженого даху, стелі, харчовий блок, а також працюють над системою опалення.
"Цей ліцей – наша єдина надія. Ми сподіваємося, що вже з вересня діти зможуть повернутися за шкільну парту", – каже Колєснік.
Про відбудову ліцеїв №1 та №4 можна буде говорити лише після завершення війни. Щоб учні цих шкіл не навчалися лише у дистанційному форматі, програма "Мріємо та діємо", яка впроваджується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та виконується IREX у партнерстві з міжнародним благодійним фондом savED, планує звести у громаді модульний тимчасовий освітній простір.
Його можна звести відносно швидко, тоді як капітальне будівництво школи може тривати набагато довше і коштувати дорожче. Таку будівлю можна пристосувати для учнів, які потребують створення спеціальних освітніх умов, модернізувати відповідно до потреб сьогодення, збільшити або зменшити залежно від кількості учнів та у будь-який момент перенести в інше місце.
"У таких освітніх просторах зможуть навчатися у дві зміни 150 дітей. Це потрібно для того, щоб вони хоча б частково могли відвідувати уроки з основних предметів та спілкуватися з однолітками", – додала Лідія Колєснік.
"Учні перших та других класів навіть не знають, що таке школа"
А поки триває ремонт, у громаді намагаються дати дітям можливість хоч колись зустрітися та особисто поспілкуватися. Одне із досягнень – відкриття приміщення, де проводять тренінги з неконфліктного спілкування та надають психологічну допомогу дітям.
Також функціонує освітній простір, де діти можуть вивчати англійську мову, підготуватися до школи та розкрити творчий потенціал на заняттях з рукоділля і театрального мистецтва.
"Така робота вкрай необхідна. Дітям потрібно поговорити, потиснути один одному руки і відволіктися від моторошних подій, які відбуваються навколо", – наголошує Лідія Павлівна.
У підвалі ліцею №3 організували укриття, яке може вмістити півсотні дітей. Там за графіком тричі на тиждень для першокласників проводять консультації з різних предметів.
"Діти перших та других класів взагалі не знають, що таке школа у класичному розумінні. Тому й організували такі заняття консультативного характеру, щоб вони мали можливість відчути що це, поспілкуватися з однолітками та вчителями", – пояснила Лідія Колєснік.
Також на консультації можуть приходити й учні інших закладів освіти.
Крім того, благодійний фонд savED підписав меморандум з Апостолівською міською радою про створення цифрового освітнього центру на базі місцевого будинку культури в межах проєкту Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) .
"Завдяки цьому центру наше місто стане привабливою локацією для дітей громади, які прагнуть побачитись та поспілкуватися з однолітками", – зазначила голова відділу освіти.
"Дистанційне навчання – великі освітні витрати"
Через повномасштабне вторгнення та знищення шкіл повноцінне навчання стало неможливим для учнів. Тож тепер замість класів – власна домівка, а вчителя можна побачити не біля дошки, а на екрані ноутбука.
Як свідчать результати соціологічного дослідження "Війна та освіта. Два роки повномасштабного вторгнення", проведеного Міжнародним благодійним фондом savED та дослідницькою агенцією Vox Populi за підтримки МОН та проєкту "U-LEAD з Європою", 30% батьків вважають, що через дистанційний формат уроків успішність дітей знизилася, адже вони втрачають можливості для всебічного розвитку та мають прогалини у знаннях.
Пані Юлія, як і багато мешканців Апостолового, переживає за освіту в громаді. Її син Гордій – учень третього класу Ліцею №3. Як і всі дітлахи, він вже довгий час навчається дистанційно і майже не знає, що таке школа.
"Він пів дня проводить за комп’ютером. Це дуже важко для дитини. Малий непосидючий, йому важко зосередитися. Вчителька нам допомагає, адже є проблеми із засвоєнням матеріалу", – каже мама хлопчика.
За її словами, Гордій ходив у школу лише рік. Далі розпочалася пандемія, а потім – війна. І хоч діти зараз спілкуються у різних месенджерах, це не замінить живого спілкування.
"У школі діти вчаться долати різні проблеми та виклики, вчаться комунікувати. Якщо вони постійно вдома, то втрачають багато", – зазначає пані Юлія.
Такої ж думки й пані Вікторія, мама 14-річної Євгенії та 8-річної Валерії. Вона каже: мати двох школярок вдома, які навчаються у дистанційному форматі, – ще те випробування для сім’ї.
"Євгенії зараз 14 років, а Валерії – 8. Спочатку було важко налагодити цей процес, адже кожній потрібен простір для навчання та власний ноутбук, а він в нас був лише один. З часом придбали другий. Зараз уже пристосувалися до умов сьогодення", – поділилася мама дівчаток.
Пані Вікторія також зазначила: на дистанційному навчанні діти важче сприймають інформацію, почуту на уроках, тож й оцінки погіршилися.
"Через повітряні тривоги та перебої з електропостачанням велику кількість матеріалу дають на самостійне опрацювання. Тому й змушені були віддати доньку до репетиторів, аби "не відставала" і добре навчалася. Але це все не те. Безумовно, війна спричинила великі освітні втрати, тут йдеться не лише про успішність…" – зауважила жінка.
Що найгірше – дітям доводиться долати ще й психологічні наслідки від війни, тривожаться матері. Адже місто розташоване відносно недалеко від лінії фронту і часто потерпало від ракетних ударів.
Соціологи, які проводили дослідження "Війна та освіта. Два роки повномасштабного вторгнення" дійшли висновку, що щонайменше втричі більше дітей мають тривожний стан, ніж вважають їхні батьки, педагоги та педагогині.
Пані Юлія з сином живуть біля ліцею №3. У ту ніч, коли російські терористи зруйнували усі три заклади освіти, одна із ракет впала недалеко від дому родини.
"На нашому подвір’ї утворилася вирва діаметром 12 метрів. Усе було зруйновано. Тепер син боїться гучних звуків, залишатися сам вдома та спати самому. Працювали з психологом", – розповідає мама третьокласника.
Ворожа атака не минула безслідно й для молодшої доньки пані Вікторії, восьмирічної Валерії.
"У нас дуже чутно вибухи. Дитина їх боїться. Донька блідне, її губи біліють, вона боїться спати сама. Звертатимемося до психолога", – додає Вікторія.
Лідія Павлівна, голова відділу освіти, каже, що війна – це величезні освітні втрати, але не варто опускати руки. Наразі ліцей №3 відновлюють, тож є надія, що цьогоріч у вересні учні таки повернуться за парти.
"Я була у багатьох європейських країнах, і мені дуже подобається їхній стиль життя. Я радітиму, коли Україна стане членом Європейського Союзу і зможе досягти такого ж високого рівня освіти. Вірю, що це можливо", – сподівається освітянка.
Віра Шурмакевич, "Українська правда. Життя"
Автор відеоісторії про Апостолове: режисер Олександр Небилович, спеціально для savED
