"Якщо мозок помре, буде байдуже, чи є в мене серце". Хто і як може стати посмертним донором
В Одесі 13-річний підліток став посмертним донором для п’ятьох людей. Його органи вже пересадили реципієнтам.
У Львові 58-річному пацієнту провели рідкісну трансплантацію – одночасно пересадили серце та нирку. Це друга така операція в історії української медицини.
У 2021 році трансплантологи виконали першу в Україні пересадку легень.
Ці та багато інших трансплантацій виконали від посмертних донорів, яким діагностували смерть мозку. Рішення про забір органів ухвалили їхні рідні. Проте надати таку згоду (чи незгоду) можна ще за життя.
Станом на вересень 2024 року 1129 українців надали прижиттєву згоду на посмертну донацію органів. Жоден ще не став донором.
"УП. Життя" розшукала декількох з них та розпитала, що спонукало ухвалити таке рішення.
Також ми поспілкувалися з керівницею Центру трансплант-координації Першого медичного об’єднання Львова Іриною Ілясевич та дізнавалися, хто може бути посмертним донором та як надати таку згоду.
"Якщо мій мозок помре, то мені буде байдуже, чи є в мене серце, чи ні"
Іванна Рудишин з Рівненської області підписала згоду на посмертне донорство у липні 2023 року. Тоді дівчина працювала головною редакторкою одного з луцьких видань.
"Я аналізувала інформаційний ринок і зрозуміла, що не маю відповіді на мої запитання про посмертне донорство. Тож вирішила – хто як не я має дати відповіді на них", – розповідає Іванка.
Вона вирішила дізнатися, скільки на той час було підписаних таких згод на Волині. Кількість її вразила – трохи більше ніж десять.
"Подумала, що така цифра – через брак інформації, або можливо люди думають, що це мегаскладна процедура.
Тому на власному прикладі хотіла показати широкій аудиторії, що це просто, необхідно та важливо, і провела журналістський експеримент", – каже Іванка.
Дівчина домовилася з трансплант-координатором про зустріч, приїхала до Волинської обласної клінічної лікарні та підписала документ. Згодом Іванна написала статтю та поділилася своїм досвідом з читачами.
"Після виходу матеріалу пішла "хвиля реакцій". Кілька десятків людей, зокрема й медійних, дали згоду на посмертне донорство. Тобто зараз їх в рази більше, ніж було до того", – ділиться Іванна.
Жінка легко ухвалила рішення про згоду на посмертне донорство, бо не знайшла для себе жодного аргументу, чому варто відмовитися від цієї ідеї.
"Я поспілкувалася з трансплант-координаторкою, яка "розклала все по поличках". Було таке, що люди казали: "Ти зараз підпишеш і тебе поріжуть на органи". Утім, я знала, що це так не працює.
Щоб стати посмертним донором, треба, щоб пацієнту діагностували смерть мозку. Це дуже складна процедура. Тому неможливо, щоб мене просто вбили і розібрали на органи. Це страшилка, яка "гуляє" інтернетом", – зазначає Іванна.
Після підписання документа вона розповіла про своє рішення рідним.
"Мені здається, що мама не сильно була рада, але коли я пояснила, що це насправді означає, вона зрозуміла, чому я так зробила.
Вважаю за необхідне обговорити це рішення з родиною, оскільки не хочу, щоб у разі непередбачуваних обставин вони відчували себе відповідальними за вибір, який я могла зробити за життя", – пояснила Іванна Рудишин.
Жінка переконана, що кожен українець чи українка має надати згоду на посмертну донацію органів. Тож сподівається, що її приклад надихне інших.
"В Україні кожного року тисячі людей потребують пересадки органів. Якщо мій мозок помре, то мені буде байдуже, чи є в мене серце, чи немає. А якщо це може реально комусь врятувати життя, то чому ні?
Поки немає достатньої кількості людей, які на це погодилися. Бо побутує багато стереотипних уявлень, які насправді не відповідають дійсності. Вважаю, що ми можемо це змінити", – наголошує Іванна Рудишин.
"Я не бачу сенсу в тому, щоб мене закопували в землю з органами, які можуть комусь послужити"
Лікар Роман Куць брав активну участь у створенні системи трансплантації органів та кісткового мозку.
"Законодавство було доволі специфічним і не дозволяло розгорнутися системі трансплантації органів. Я був у команді людей, які працювали над змінами до закону про трансплантацію. Його ухвалили у 2019 році", – розповідає Роман.
Чоловік є стоматологом, проте активно працює у сфері донорства кісткового мозку. Разом з дружиною Юлею він запустив Реєстр донорів кісткового мозку – недержавну організацію, яка допомагає з пошуком донора для трансплантації кісткового мозку.
"Це дозволяє нам взаємодіяти з лікарями. Тобто вони надсилають нам запити, а ми здійснюємо пошук донорів. Адже це складна процедура", – пояснює Роман Куць.
За словами Романа, у його родині донорство сприймають як благородний вчинок. Тож він без вагань надав згоду.
"У нас в сім’ї ніколи не виникало питання щодо донорства органів, анатомічного матеріалу чи крові. До цього ставимося позитивно, адже це можна використати для іншої людини. Тому й підписав такий документ та дав згоду на абсолютно все, що було зазначено у списку.
Після смерті мені вже нічого не буде потрібно, тому не бачу сенсу в тому, щоб мене закопували в землю з органами, які можуть послужити комусь та врятувати життя", – наголошує лікар-стоматолог Роман Куць.
"Мені це нічого не вартує, не завдасть болю чи шкоди. То чому це не зробити?"
Киянка Олександра Глотова підписала згоду на посмертне донорство влітку 2023-го. Це було самостійне та виважене рішення.
"Я завжди знала, що є ті, хто потребує пересадки органів. Відповідно, існує потреба в посмертних донорах. Коли в Україні стала можливою трансплантація та надання згоди на посмертне донорство, то я почала дізнаватися, як це можна зробити", – ділиться Олександра.
Жінка пригадує, що не мала сумнівів щодо свого рішення. Крім того, Олександра не вірить у міфи, які "гуляють" в інтернеті, та закликає шукати і дізнаватися перевірену інформацію.
"Людина може померти багатьма способами. Водночас важлива не біологічна смерть, а смерть мозку. Я не думаю, що лікарі, стоячи наді мною в реанімації, однією рукою будуть рятувати мені життя, а іншою – перевіряти мій організм на різні хвороби, щоб розібрати на органи. Це ж абсурдно та смішно.
У мене немає ніяких релігійних вірувань, що я воскресну. Ба більше, це нічого не вартує, не вимагає надзусиль, не завдасть болю чи шкоди. То чому це не зробити?
На мою думку, органи не несуть частину особистості, тому мені не шкода нічого. Так, їх пересадять реципієнту, але ж він не стане мною", – каже Олександра Глотова.
Олександра переконана, що надати згоду на посмертне донорство органів – важливий та потрібний крок, оскільки багато людей потребують рятівної трансплантації.
"Зараз багато поранених військових і цивільних. Комусь з них може підійти, наприклад, моя шкіра чи рогівка ока. Це може врятувати життя або покращити його якість. Тобто люди віддали своє здоров’я, час та життя, щоб мене захистити, а я не готова у випадку смерті віддати їм свій орган чи шкіру? Це найменше, що я можу для них зробити.
Медицина стрімко розвивається, і я вірю, що у нас пересаджуватимуть не тільки нирку чи печінку, але й кінцівки. Це прекрасно, і мене такі історії дуже надихають. Я буду рада стати їхньою частиною", – пояснює Олександра.
Згода на посмертне донорство: що потрібно знати та як її надати
Це письмова згода на вилучення анатомічного матеріалу з тіла людини, яка раніше надала прижиттєву згоду у випадку, якщо їй констатують смерть мозку.
На найпопулярніші запитання щодо надання прижиттєвої згоди для "УП. Життя" дала відповіді керівниця Центру трансплант-координації у Першому територіальному медичному об’єднанні Ірина Ілясевич.
Хто може надати згоду на посмертне донорство?
Відповідну заяву може написати повнолітня дієздатна особа, яка не має тяжких психічних розладів та захворювань, що можуть передаватися потенційному реціпієнту чи зашкодити його здоров’ю.
Куди потрапляє згода на посмертне донорство?
Її приймає трансплант-координатор.
Це конфіденційна інформація. Тож заяву може бачити лише трансплант-координатор того закладу, у якому її надали, та трансплант-координатор відділення супроводу трансплантацій Українського центру трансплант-координації. Після підписання дані завантажують у Єдину державну інформаційну систему трансплантації (ЄДІСТ).
У випадку смерті мозку пацієнта, трансплант-координатор медзакладу, у якому його намагалися врятувати, перевіряє, чи залишила ця людина прижиттєву заяву про згоду чи незгоду бути посмертним донором.
Якщо вона підписала незгоду, то не стане донором. Якщо заяви немає, то трансплант-координатор розмовляє з прямим родичем померлого щодо можливості пожертвувати анатомічні матеріали.
Якщо померлий або його близькі дали згоду, то все роблять відповідно до того, що вони (він/вона) вирішили.
Які органи можуть вилучити після смерті?
У зразку заяви, яку можна завантажити на сайті Українського центру трансплант-координації, передбачена можливість надати згоду на вилучення таких анатомічних матеріалів:
- серце;
- легені;
- комплекс "серце-легені";
- печінка;
- нирки;
- підшлункова залоза;
- підшлункова залоза з ниркою;
- селезінка;
- паращитовидні залози;
- кишківник;
- м’які тканини;
- тканини опорно-рухового апарату;
- судини та клапани серця;
- очне яблуко або його складові;
- шкіра;
- матка;
- гортань;
- трахея;
- верхні кінцівки;
- нижні кінцівки;
- обличчя (в Україні поки таких пересадок не виконують).
"Ми працюємо лише з тими органами, на які дали згоду. Інші – не обстежують і не вилучають. Зазвичай в Україні пересаджують внутрішні органи", – наголошує Ірина Ілясевич.
Якщо пожертвувані органи виявляться непридатними для трансплантації, чи можуть їх використати для інших цілей?
Так. За умови надання згоди їх можуть використати для науково-практичної діяльності в галузі охорони здоров’я або для створення біоімплантатів.
Чи можна відкликати згоду?
Людина має право у будь-який момент змінити своє рішення. За словами Ірини Ілясевич, заяву про згоду (чи незгоду) можна відкликати.
"Письмова заява про відкликання раніше наданої письмової згоди або незгоди на посмертне донорство скасовує раніше надану таку згоду або незгоду", – каже експертка.
Хто не може бути посмертним донором?
Є юридичні та медичні критерії, яким має відповідати посмертний донор, розповідає керівниця Центру трансплант-координації.
Донором не може бути людина, яка:
- не ідентифікована (не має при собі паспорта);
- іноземець з посвідкою на тимчасове проживання. Натомість якщо він матиме посвідку на постійне проживання, то може бути донором;
- військові та цивільні, які постраждали внаслідок бойових дій чи атаки РФ на території України.
Для донорства не розглядатимуть тих, у кого раніше діагностували:
- вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) та СНІД;
- активні форми туберкульозу;
- важкі форми сепсису;
- сифіліс;
- онкозахворювання;
- активні форми гепатитів;
- шкідливі звички.
Як надати згоду на посмертну донацію органів? Покрокова інструкція
Крок 1: Звернутися до трансплант-координатора будь-якого закладу охорони здоров’я, який має доступ до ЄДІСТ, центрів трансплантації або Українського центру трансплант-координації. Вам підкажуть час, коли найкраще підійти.
Водночас звернутися можна до будь-якого центру незалежно від місця проживання чи прописки. Їхні адреси можна знайти за посиланням.
Крок 2. Прийти особисто у визначений час.
"Таку заяву можна написати лише особисто. Це – волевиявлення людини, ніхто не чинить тиску. Вона самостійно вирішує, які органи пожертвувати та з якою метою.
Із собою обов’язково потрібно мати ідентифікаційний код та паспорт або ID-картку", – розповідає Ірина Ілясевич.
Після того трансплант-координатор вносить дані до ЄДІСТ. До неї мають доступ обмежена кількість осіб.
Віра Шурмакевич, "Українська правда. Життя"
