"Я вважаю це богоугодною справою". Історія капелана та айтівця з Луганська, який став оператором FPV-дронів
Третину свого життя член Клубу УП Віктор йде пліч-о-пліч з війною. У 2014 році він разом з дружиною та малолітньою дитиною проживав у центрі Луганська і був безпосереднім свідком проєвропейського Майдану та очевидцем, як у місто почали завозити чужинців, яких згодом назвали "сепаратистами".
За наступні 10 років на чоловіка чекала розлука з рідними, волонтерство, полон і утиски через віру.
Чоловік став переселенцем за 800 кілометрів від рідного дому. Коли почалася повномасштабна війна, Віктор продовжував працювати, поєднуючи роботу з волонтерством та військовим капеланством, аж поки не вирішив обрати шлях воїна – мобілізувався у Сили оборони та став оператором FPV-дронів.
Вступивши до війська, Віктор обрав позивний "Гідеон", що у перекладі означає "могутній воїн". За біблійною історією, Гедеон з невеликим військом приблизно у 300 людей переміг багатотисячне військо окупантів.
"УП. Життя" розпитала у Віктора про десятиріччя особистої війни, шлях від айтівця-волонтера до військовослужбовця та місце Бога на фронті.
Перші місяці війни: окупація, полон та утиски через віру
"У квітні 2014 року в Луганську стався перший бій і розпочалася окупація міста. До того у нас кожної неділі відбувалася хода тисяч людей, що підтримували Україну: вони виходили з українськими прапорами і вигукували проукраїнські гасла… А потім, буквально за один день, у місті з’явилася велика кількість незнайомих людей, які підтримували Росію", – згадує луганчанин.
З першими заворушеннями Віктор вивіз родичів на Хмельниччину, а сам повернувся у рідне місто, щоб евакуйовувати місцевих.
Чотири місяці чоловік жив в окупації, безкоштовно вивозив людей на безпечну територію, щоразу проходячи блокпости сепаратистів. Водночас почав співпрацювати з українською розвідкою. Після однієї з розмов зі спецслужбами України машину Віктора зупинили окупанти, і чоловіка відправили на допит.
"Мене звинувачували у співпраці з української розвідкою та завезенням диверсійних груп у Луганськ під час евакуації. Я одразу підтвердив співпрацю з розвідкою, але про диверсійні групи це було неправдою. І навіть під катуваннями окупантам не вдалося отримати відповідь, яку вони хотіли почути", – розповів "Гідеон".
Чоловік сподівався, що його допитають і відпустять, адже у своїх діях бачив прояв жертовності, а не злочину:
"Я вважав, що я займаюся, як то кажуть, святим ділом. Вивожу дітей, літніх людей з-під обстрілів… Але мене закрили на підвал. В самому центрі Луганська, у колишній будівлі СБУ.
Мені казали, що я буду там перебувати до кінця війни".
Перші два тижні Віктора вважали зниклим безвісти. В чоловіка не було розуміння, скільки часу він проведе "на підвалі" і чого йому очікувати.
Допомагала луганчанину віра. Віктор й сьогодні насамперед асоціює себе з вірянином. І саме духовні практики тримали чоловіка у тонусі під час нелюдських катувань. Також він морально підтримував людей, які перебували з ним в одній камері.
За свою віру християнину довелося поплатися. Одним з методів психологічного катування у полоні були "духовні розмови" з російським православним священником.
Віктор є протестантом, що особливо не сподобалося "Сталін" – саме такий позивний мав російський батюшка, який робив все можливе, щоб "навернути" "Гідеона". Зокрема "виганяв" з нього демонів.
Поки Віктор вважався зниклим безвісти, його дружина приїхала в Луганськ із заходу країни і стала розшукувати чоловіка: спочатку по моргах, а потім по так званих тюрмах, де тримали полонених.
Жінка дивом дізналася місцеперебування Віктора і протягом декількох тижнів щодня приходила "під підвал" і передавала їжу чоловікові. Через деякий час, радше через дивний збіг обставин і активну діяльність жінки, Віктора випустили з полону.
"Коли я вийшов на волю, запитав дружину, куди ми будемо їхати, вона відповіла, що у Щастя (місто в Донецькій області – ред.).
– Як Щастя? Воно ж окуповане, – сказав я.
– Ні, не окуповане, – відповіла дружина.
Тобто виявилося, що мене обманювали весь час у полоні. Адже росіяни запевняли нас, що Щастя тепер їхнє”.
Почати життя спочатку. Шлях переселенця
Спершу пара поїхала на Хмельниччину, але вже за два місяці перебралася на Київщину.
За словами Віктора, бути переселенцем і у 2014 році, і зараз – непросто. Орендодавці з підозрою ставилися до луганчан і донеччан. Могли відмовити, якщо бачили у паспорті прописку з Луганської області.
Чоловік, у якого в Луганську залишилися квартира в центрі міста і всі блага життя, змушений був працювати різноробом, щоб могти забезпечити життя для рідні. Згодом Віктор вирішив опанувати прибуткову сферу інформаційних технологій – IT, якою займався до початку 2023 року.
Війна 2.0. Шлях капелана
На початку лютого 2022-го сім’я "Гідеона" почала активно готуватися до війни.
За декілька днів до повномасштабного вторгнення Віктор вивіз сім’ю за кордон, а сам 27 числа повернувся на Київщину і почав робити те саме, що і 8 років тому, коли війна вперше постукала в його дім – евакуйовувати людей. Загалом Віктору вдалося вивезти у безпечне місце понад дві сотні людей.
13 березня 2022 року волонтер потрапив під перший обстріл під Ірпенем. Тоді російські війська обстрілювали славнозвісний міст.
"Йде обстріл, я разом з військовими ховаюся в ямі. Поблизу йдуть п’ятеро чи шестеро цивільних, і я вибігаю з ями під свист куль і забираю цивільних до себе в автівку, щоб вивезти.
Серед тих людей була сім’я з вагітною жінкою, які очікували на народження сина. Вони йшли пішки з Ірпеня до Києва. Пара сказала, що назве дитину Віктором, на мою честь", – пригадує чоловік.
До початку російського вторгнення айтівець також був пастором в протестантській церкві, тож з великою війною Віктор на громадських засадах став військовим капеланом. Чоловік отримав спеціальне посвідчення і мав змогу їздити на лінії зіткнення для духовної служби.
Пастор їздив до бійців на позиції по всій лінії фронту. Основними завданнями для капелана є духовна, просвітницька та психологічна робота, це зокрема і прописано у документах.
"Я працював і з військовими, і цивільними. Проте після поїздки у Бахмут у 2023 році я припинив співпрацю з цивільними повністю. Це трапилося після діалогу з людиною, яка у Бахмуті очікувала "руский мір", – додає Віктор.
За словами чоловіка, найважче на війні – втрачати знайомих людей, але ще важче – слухати людей, які залишаються в зоні бойових дій і розуміти, що вони чекають, поки їх звільнять росіяни.
За спостереженнями "Гідеона", значна частина людей, яких він зустрічав на війні, вірять в Бога:
"Вони читають псалми, молитви. Коли ми виходили з позиції, я молився перед виходом і казав "Амінь". Жодного разу я не чув, щоб хто виступав проти молитви".
Капелан поділився історією християнського дива, коли військові з його підрозділу під час боїв на Сході під дуже сильним обстрілом разом почали читати Псалом 90, де зокрема є слова "Впаде біля тебе тисяча, і десять тисяч праворуч тебе, але до тебе не наблизиться".
Поблизу хлопців прилетіла міна, впала в землю 15 метрів від них і не розірвалася.
За словами Віктора, найчастішими запитами від військових до нього як капелана є втома від війни особливо серед тих, хто служить понад рік – військові дуже очікують закону про демобілізацію.
"У мене немає ненависті до росіян". Шлях воїна
До початку 2024 року Віктор поєднував основну роботу айтівця та військове капеланство. Та наприкінці 2023-го остаточно вирішив стати військовослужбовцем.
"Мене морально дуже сильно підривали масовані обстріли України. Я розумів, що Росія воює з мирними людьми і я ніяк не можу на це повпливати", – пояснив своє рішення чоловік.
Для освоєння нової професії вже чинному військовому знадобився приблизно місяць. Віктор став оператором FPV-дронів:
"Я не розглядаю роботу FPV-оператора як ліквідацію або знищення росіян. Я розглядаю її як порятунок життя наших хлопців. Тому що, коли я дроном знешкодив танк або якийсь міномет, чи будь-яку техніку – це завжди врятоване життя наших хлопців, яких росіяни могли би вбити або поранити.
Я вважаю це богоугодною справою і я планую цим займатися, доки зможу".
Бути військовослужбовцем для Віктора – це віддавати борг перед Україною.
"У мене немає ненависті до росіян. Я б однаково воював з будь-якою нацією, яка вторглася в Україну. Якщо не сприймати їх за звичайних людей, то їх легше ліквідувати. Я до цього ставлюся як до роботи.
Це борг перед країною – захистити її", – говорить військовий.
Одним з критеріїв, що тримали "Гідеона" у цивільному житті, була високооплачувана робота айтівця, але для Віктора не існує економічного, культурного чи інших фронтів, окрім військового: "Є фронт і тил. І все".
За словами чоловіка, навіть з фінансової точки зору оператор безпілотників може бути значно кориснішим для держави:
"Я FPVішник, і нашому екіпажу вдалося уразити танк за 3 мільйони доларів. Пересічний айтівець за рік на третій групі оподаткування заплатить до 5 тисяч доларів податків.
Якщо цифрами порівнювати, то будь-який волонтер, не враховуючи великих благодійних фондів, не зможе стільки зібрати коштів для війська, скільки вправний FPVішник зможе заподіяти шкоду ворогу".
Зараз Віктор служить у гарячих точках фронту. Він вважає себе щасливим та у вільний час намагається розвиватися, зокрема читає книжки англійською мовою. А ще чоловік веде Telegram-канал, де розповідає про свій шлях від айтівця до воїна.
"Я дуже щасливий, я на своєму місці", – резюмує нашу розмову воїн "Гідеон".
Тетяна Пляцок, УП
