В яких українських архівах можна дізнатись про свій родовід?
Продовження. Читайте першу частину Шукаємо родовід. Куди йти? та другу - Пошук родичів: самостійно та за гроші
Як же оформити результати досліджень?
Коли я спробувала схематично намалювати своє дерево і втиснути в його клітинки хоч би частину інформації, що знайшла, - вийшла якась "каша". Абсолютно очевидно, що дані треба якось розводити по різних документах. Для систематизації різноформатної інформації існують ось які форми: генеалогічне дерево, поколінний розпис, картки, вертикальна таблиця, кругові таблиці (за цим посиланням на Українському генеалогічному порталі є також і приклади).
Щодо того, як можна малювати чи програмувати родове дерево, ми говорили (та ілюстрували посиланнями) у попередніх частинах серії статей. Там добре фіксувати загальну схему.
Поколінний розпис дозволяє "розкласти партитуру роду" за поколіннями. Кожне коліно прописується окремим абзацем і відповідно нумерується: І, ІІ, ... VII... Кожна персона роду отримує номер, який складається з двох чисел: перше - це номер персони, а другий - номер батька персони. Тут же записується інформація про цих осіб, зайдена в архівах. Таким чином, наведений на згаданому сайті розпис виглядає так:
I КОЛІНО 1.СЕМЕН - ім'я цього набільш раннього представника роду відомо за тим, як значаться по-батькові Анисим та Іван.
II КОЛІНО 2-1.АНИСИМ 1739-1800. 3-1.ІВАН 1741-1808.
III КОЛІНО 4-3.ІВАН, р.1765 5-2.КУПРЕЯН, р.1770, у 1897 р. відданий у рекрути.
6-2.АНДРЕЙ 1788/93-1842. Дружина Єлена Семенова.
....
VII КОЛІНО 39-28.ФЕДІР 07.02.1903-1942. У метриці про народження записаний як позашлюбний син дочки померлого селянина с. Жарки Василія Галактіонова Александри Васильєвої. Хрестив к Миколаївській церкві села Малишево селянин Василій Васильєв, дядя новонародженого. Обряд хрещення здійснив священик Александр Поспєлов. (...)
Картки - хороший інструмент для того, аби розгонуто зафіксувати відомості про конкретну людину: від об'єктивної інформації за стандартною формою (дати життя, місце народження та смерті, подружжя, суспільний стан (до 1917 року), освіта, віросповідання тощо) - до подій з її життя.
Для прикладу подивіться, як "розписали" на Українському генеалогічному порталі Ярослава Мудрого.
Зіткнення з архівом
Отже, в яких архівах в Україні можна знайти інформацію про свій родовід?
В Україні діє така система архівних установ: Центральні архівні установи, місцеві архівні установи, галузеві архівні установи, інші архівні установи, архіви органів РАЦС. Перелік органів РАЦС є на сайті Міністерства юстиції. А ось за цим посиланням - вичерпний перелік українських архівів - з адресами, годинами роботи, телефонами.
 |
Користування читальним залом - безкоштовне. Але якщо вам треба виписати довідку чи зробити копію документа - то за це вже треба платити. Навіть якщо ви хочете зробити це самостійно - наприклад, сфотографувати документ.
Варто знати про свої права щодо доступу до інформації, яка зберігається в архівах.
Користування документами Національного архівного фонду регулюють, зокрема, "Основи законодавства України про культуру" (14.02.1992), закони України "Про інформацію" (02.10.1992) та "Про Національний архівний фонд і архівні установи" (24.12.1993), а в читальних залах держархівів - спеціальний Порядок, затверджений наказом Держкомархіву.
Які послуги надають наші архівні установи - у Переліку на сайті Держкомархіву; там же можні знайти цілком законодавчу базу, що регулює діяльність цієї галузі.
Багато українців мають у своїх родових деревах іноземні корені. Для них актуальною є інформація про адреси закордонних архівів, та поради, як підступитися до роботи з іноземними архівами.
Якщо коротко - вони зводяться до наступного: слід пам'ятати, що архівні послуги за кордоном суттєво дорожчі, ніж в Україні; спершу краще дізнатися про порядок роботи установи, надання послуг, розцінки на них (на сайті архіву або е-мейлом); чим точніший ваш запит - тим дешевше для вас; запит слід складати мовою, зрозумілою для архіву.
Слідами успішного пошуковця
Ларису Дмитрівну Куровську - музикознавця, викладача музичного училища в Чернігові, колеги порекомендували як людину, яка "розкопала свій родовід". Казали, вона понад два роки тому розпочала архівні пошуки, і вони увінчалися успіхом.
Щоб поспілкуватися з нею, я все-таки вибралася до Чернігова. Ми сиділи за чаєм в її однокімнатній квартирі. Коли почала я розгортати паперові "простирадла", розкреслені павутинням прямокутників зі вписаними іменами та стрілочками, що вказують на зв'язки між ними, оцінила розмах пошуків.
Це рід пані Лариси по татові та мамі - Куровські та Чубаті. Далі - більше. Вона дістала з десяток альбомів для малювання, в кожному з яких аналогічним чином були розписані ще понад 40 родин! А потім показала рукопис книги, яка узагальнила увесь цей матеріал.
Мої нехитрі запитання мали на меті "оживити" теоретичні знання, здобуті в процесі читання інтернету - побачити, як працює теорія в житті. Як би сказали в школі, "закріпити знання".
- Пані Ларисо, коли стартували ваші пошуки?
- У січні 2007 року. Я розпочала шукати родовід Куровських та Чубатих. А зараз це 45 прізвищ.
- Як усе розпочиналося?
- Я прийшла до Чернігівського обласного архіву, мені дали анкету, я її заповнила. При собі треба було мати паспорт, зараз також ще і фото. У графі "мета дослідження" я вказала "пошук родоводу".
З цією анкетою пішла до директора, у нас відбулася розмова - наскільки я розумію, їй потрібно було побачити, що я адекватна людина, з нормальними намірами. Директор поставила на моїй анкеті резолюцію, після чого мені виписали перепустку до читальної зали архіву. Потім я пішла до завідувача читальної зали - вона мені дала опис документів, які можуть бути мені корисні, та розказала, як шукати потрібну інформацію.
- Які документи ви взяли першими?
- Метричні парафіяльні книги. У них я почала шукати своє село - Малу Загорівку. Я знала, що такі книги велися з середини 18 століття. По моєму селу, як виявилося, збереглися лише з 1875 року.
Це - "Метрическая книга данная из Черниговской духовной консистории в Воскесенскую церковь села Малой Загоровки Борзенского уезда для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших". Така є на кожен рік.
- Яка інформація є в цих книгах?
- У записах з 1875 по 1917 роки вона досить докладна: про народження, хрещення (в тому числі хто хрещені батьки), шлюб (також і про свідків - "поручителів"), про смерть. Я знайшла там навіть інформацію про причину смерті мого прадіда - у 25 років він упав з коня, вдарився скронею і помер.
Там записано, як і хто засвідчував це, коли він востаннє сповідався, де похований. А в книгах з 1918 по 1921 - записи лише про народження.
- Отже, записи в метричних книгах велися по населених пунктах?
- Точніше, по церквах у населених пунктах. Наша церква - Воскресенська. Звичайно, в тому селі, де була лише одна церква, шукати простіше, ніж там, де їх було більше.
- Ви легко в них зорієнтувалися?
- Спочатку було складнувато - почерк не завжди зрозумілий, церковно-слов'янська мова, написання імен не відповідало тому, як людей називали в побуті - "Косма", "Лукіанія"... Потім звикла. Іноді натрапляла на помилки. Наприклад, у записах зустріла прізвища Майданник і Майданенко та Лисогор і Лисогоренко. У мене виникло запитання, чи це чотири різних прізвища, чи просто священик так записав представників двох родин. Довелося їхати в село з'ясовувати: чи були Майданенки і Лисогоренки. Виявилося, ні. Священик помилився.
- Скільки часу у вас пішло на метричні книги?
- Щоб отримати архівні документи, їх потрібно заздалегідь замовляти - щоб їх, по-перше, знайшли, а, по-друге, щоб в читальному залі для вас запланували місце. Читальна зала у нас маленька - щось вісім столів. Був період, коли мені вдавалося потрапити лише раз на три тижні. Я щоразу замовляла по 3 роки - наприклад, 1875, 76, та 77-й. Приходила приблизно 15 разів. Загалом вивчення метричних книг розтяглося десь на півроку.
- В архівах зараз багато людей?
- Так, там постійно є люди, які досліджують свій родовід. На столах - гори матеріалів. Якось за сусіднім столом працював чоловік. Йому винесли цілу гору паперів. Він читав стоячи. Я попросила його сісти, бо він затуляв мені світло. Він вибачився і відповів, що не може цей документ сидячи читати, - перед ним були сповідальні книги, настільки товсті, що справді їх можна було читати тільки стоячи.
- Чому ви вирішили шукати інформацію ще про понад 40 родів?
[L]- Коли читаєш, натрапляєш на багато цікавого - шкода пропускати. Потім, родинні зв'язки у межах села настільки переплетені, що я зрозуміла: не знаючи історії інших родин нашого села, я не зможу точно відтворити й свій родовід.
- Які ще джерела ви перечитували?
- Праці з географії (Шафонський, "Топографическое описание Черниговского наместничества", Київ, 1851), "Чернігово-Сіверщина в складі Речі Посполитої 1618-1648 рр." Кулаковського - там я знайшла, коли з'явилося наше село, також вивчала батьків архів, "Реєстр війська Запорозького" 1648 року - на нього у мене пішло 5 годин. Це 40 тисяч осіб, записаних по полках та сотнях. Знайшла Івана Куровського у Прилуцькому полку. Також дослідила Реєстр козаків низових запорозьких 1581 року, де згадується Іван Куровський з Черкас.
- Але ви ж не обмежилися архівами?
- Влітку 2007 року я поїхала в село. Ходила до сусідів - обійшла навіть довколишні хутори. Люди мені розказували, підказували, показували старі фотографії. Знайшла цікаві документи. У однієї сусідки батько був обліковцем, і коли ми розговорилися, вона пригадала, що на горищі лежить схема нашої місцевості, яку він замальовував. На ній ще позначене озерце, якого нині вже нема. А торік я купила хату в нашому селі, щоб було де зупинятися.
Почала перечитувати, що писав батько, - романи, вірші. У них - про наше село, про долі людей з нього. Тільки прізвища змінені. І не знаю напевно, чи всі події відбувалися насправді. Треба було це якось перевірити. Познайомилася з одним дідусем, Михайлом Григоровичем Шостаком - зараз йому 88 років, дуже світла людина. Ми сиділи тут, у мене в Чернігові, пили чай, і я розпитувала його, хто ті люди в романі батька і чи реальні події, про які він писав.
Під час зустрічей знайшла багато далеких родичів. Загалом я відвідала приблизно 20-х людей. Більшість поставилися до цього дуже добре. Лише один буркнув мені: "А кому це треба? Це давно було". Він навіть не знає, що його прадід був губернським секретарем. А я знаю - знайшла в архіві.
Врешті, інформації про наше село, його походження та історію, про родини, які жили і живуть у ньому, виявилося так багато, що я вирішила укласти все в книгу "Озеречко названо Курівським". Перший рукопис роздала в селі кільком сусідам - щось додати, виправити, уточнити. Зараз мене в селі знають як людину, "яка пише книгу".
- З якого року ви дослідили свій рід?
- Найстарший Куровський, дату народження якого я знайшла у метричних книгах і хто точно є родичем, - прапрадід, Павло Данилович, який народився 1835 року. Окрім того, точно знаю, що у 18 столітті у нашому роду був Данило - враховуючи, в якому віці в ті часи одружувалися та ставали батьками, можу стверджувати, що він народився наприкінці XVIII ст.
- Шукатимете далі?
- Так. Цікаво знайти сповідальні книги, ревізькі сказки. Дописуватиму книгу - поки криза, є час її доповнити та вичитати.
***
На початку роботи над публікацією мені хотілося сформулювати короткі відповіді на невелику кількість простих запитань. Дуже скоро стало очевидним: запитань стає все більше, а відповіді на них хочеться отримати все докладніші.
Спочатку мене охопила паніка, але згодом все розвиднилося - крізь безліч деталей проступив кістяк схеми, і система пошуків в цілому стала зрозумілою. Так, реалізація цієї теорії на практиці може забрати чимало часу - зате результат вартий зусиль.
До того ж, працемістким процес буде лише для, сказати б, "першого покоління пошуковців". Якщо нам вдасться розкопати своє походження "до сьомого коліна", то для наступних поколінь ведення родоводу буде вже простим накопиченням інформації про своїх батьків та про себе - за всім відомими зі школи схемами.
Батьки, професійно орієнтуючи дитину, враховуватимуть родові здібності, а лікарі у медичній картці зазначатимуть спадкові особливості... Фантастика? Хтозна : )