Грузія жебрацька і Грузія європейська

Тут поліцейські відділки схожі на автомобільні салони, такі ж прозорі. Тут навіть у спеку жінки переважно ходять у колготках та довгих спідницях. А чоловіки їздять так, немов у їхніх автівках гальма не передбачені.

Грузія. Країна контрастів, терикон гордих людей, які пишаються своєю країною. Країна, яка дуже й дуже хоче стати Європою.

Молодий Георгій, тезка країни, везе нас проспектом Джорджа Буша з аеропорту до центру Тбілісі. Нічне місто схоже на казкове. На горах у світлі прожекторів старовинна фортеця, праворуч - резиденція президента, яка більше нагадує український парламент.

Коротка бесіда починається зі скарг. Тридцятирічний водій-грузин нарікає, мовляв, полісменам хабара дати зась. Тому їдемо обережно, адже спілкування з міліцією може коштувати водійських прав.

Через нове суворіше законодавство, хабарі бояться давати, і бояться брати. Десять із десяти опитаних говорять: корупцію в Грузії таки викорінили.

Ляльковий театр в Тбілісі

Із самого ранку - прогулянка центральною вулицею Шота Руставелі, "Хрещатиком у східному стилі". Щоправда, усі найвизначніші пам'ятки архітектури - на реконструкції, разом зі знаменитим "Музеєм Радянської окупації". Столиця активно готується обновитись.

Вулиця Руставелі

Перша ж спроба пройти пішохідний перехід на зелене світло мало не закінчується аварією. Виявляється гарячі "джорджійські" водії пригальмовувати не звикли. Місцеві пішоходи про це знають, приїжджі дізнаються в процесі.

"Жигулів", або, не дай Боже, "Москвичів" - на дорозі не побачити. Усі на іномарках. Цьому сприяє безмитний режим. Наприклад, джип "Honda" у гарному стані тут можна купити всього за шість тисяч доларів.

ДАІ в Грузії не існує, усім потроху займається поліція. Їздять полісмени виключно на новеньких Toyota Camry.

Грузинський обмінний пункт

Ціни трохи вищі за київські. Один долар тут коштує 1,6 ларі. Обмінники тут на кожному кроці, але варто бути обережним, і перед обміном запитати, який відсоток бере обмінник. Адже іноді послуга сягає десяти процентів. Тому, пояснюють місцеві, краще обмінювати долари та євро у відділеннях банків.

Один банан тут продають за вісімдесят тетрі, на наші гроші це чотири гривні, морозиво - стільки ж. Пляшка пива - близько семи гривень. Повноцінний обід на двох у кафе на центральній вулиці обійдеться в сорок ларі, це двісті гривень. Їжа у фаст-фудах - дешевша: за двадцять гривень поласуєте величезною турецькою шаурмою.

Спекотним травнем на чоловіків у шортах тут реагують негативно. Жінок у коротких спідницях чи без колгот під босоніжками проводжають недоброзичливі погляди. Місцеві не радять ходити на нічні дискотеки без подруги. Гід запевняє: жінку за найменшу зраду, принаймні в грузинських селах, і досі можуть вбити.

Російську в Тбілісі розуміє переважно старше покоління. З питанням "как пройти туда-то" - до молоді можна навіть не підходити. Не зрозуміють. Замість російської в школі вони вже давно вивчають "інгліш".

У знаменитих турецьких банях "Абанотубані" парився ще Пушкін, про що й свідчить цитата "сонця російської поезії": "Отроду не встречал я ничего роскошнее Тифлисских бань". За 35 ларі за годину - 165 гривень - тут можна відпочити, пірнаючи в гарячу воду, після чого - під холодний душ.

Турецькі бані

Середня зарплата в Грузії поки що як в Україні офіційна мінімальна - близько 900 гривень. Жебраків на вулицях у кілька разів більше. Мало не кожні двісті метрів у вас обов'язково попросять "на хліб".

Вказівників вулиць англійською тут майже не знайти, уже не кажучи про російську.

Фортеця на горі виявляється укріпленням, посеред якого - старовинна церква. Найстаріші храми тут збудовані ще наприкінці четвертого століття після Різдва Христова.

Резиденція президента

Резиденція Президента знаходиться серед стареньких напівзруйнованих хат. Однак кожні сто метрів тут - полісмен, який охороняє дорогу до робочого місця гаранта. Службовець у формі фотографувати фасади категорично забороняє. За триста метрів над Резиденцією величезний нещодавно збудований церковний комплекс, мабуть, найкрасивіше місце в Тбілісі, з панорамою всього міста.

До містечка Горі, батьківщини Сталіна, тут 110 кілометрів. Між двома містами - поселення вигнаних з Осетії грузин. Вони оселилися в невеличких будиночках, компактно розташованих серед гірської пустки.

Міська рада Горі без пам'ятника Сталіну

У музеї Сталіна серед екскурсоводів зберігся пієтет до генералісимуса. Про жертви, cпричинені Йосипом Джугашвілі, тут говорять: "Деякі сучасні історики вважають..." На території музейного комплексу - однокімнатна хата Джугашвілі. Поблизу - персональний вагон "вождя". Щоправда, перед місцевою адміністрацією величезний монумент Сталіна - знесли. Після війни з Росією.

Музей Сталіна в м.Горі

Гірське повітря дурманить. Мешканцю мегаполісу, що страждає на безсоння, тут спиться набагато краще. Воду тут без остраху можна пити прямо з-під крану, чистої води не бракує. Ставляться грузини до українців як до братів. Щойно чують українську, просять зачекати. Біжать знайти ручку аби обмінятися телефонами та записати прізвища, по яким планують знайти у Facebook, який тут, у Грузії, з'явився не так давно. Відчуття братерства підкупає. Виявляється, тут, на сході, у нас є однодумці, які вважають українців братнім народом.

Сама Грузія розміром із середню область в Україні. У столиці тут мешкає півтора мільйони, усього населення близько п'яти.

Малочисельний, але красивий і гордий грузинський народ уперто торує свою доріжку до кращого життя.

До життя, де з вікон міліцейських відділків не вистрибують підозрювані.

Де в Парламенті віце-спікер привселюдно не душить депутатів. А міністри МВС не катаються на "подарованих" кадиллаках.

Ігор Колтунов, спеціально для УП-Життя