Профілактика гривню береже

Україна на 134 місці з 138 за рівнем якості доріг у світі.

А ще, із майже 200 країн, статистику з яких збирає Всесвітня організація охорони здоров’я (далі ВООЗ), Україна за очікуваною тривалістю життя посідає 110-те місце.

Звичайно, що це не випадковий збіг.

Причина в тому, що і в будівництві доріг, і в охороні здоров’я, ми робимо щось не так, як країни, в яких і дороги рівніші, і люди здоровіші.

Що ж вони такого роблять, чого не робимо ми?

Відповідь дуже проста: ефективні країни дотримуються технологій. Технологія – це випробувана і доведена послідовність певних дій і правил, якими не можна нехтувати.

У прикладі з дорогами це – технологія будівництва і експлуатації. Німці чи британці ремонтують дорожнє покриття так, як визначено технологією, і тоді, коли дозволено. Погодьтесь, важко уявити, що робітники в Німеччині укладають асфальт під час дощу. В Україні дорожні ремонти і в дощ, і в зливу – це, на жаль, звичне явище.

Не менш важливою є і технологія експлуатації: вдвічі перевантаженим фурам ніколи не дозволять рухатись німецькими автобанами, розрахованими на інший габарит транспорту. Тому їхній асфальт служить десятиріччя, а наш сходить разом з весняним снігом.

Зі здоров’ям, як і з дорогами, нам особливо похвалитись нічим.

Термін експлуатації організму середньостатистичного українця на десяток років коротший ніж, наприклад, пересічного німця.

Давайте поглянемо на це з точки зору дотримання технології правильної експлуатації нашого організму.

У випадку охорони здоров'я, технологія – це протокол профілактики, діагностики і лікування людини. Така собі методичка з експлуатації нашого організму:

– що слід робити, аби вчасно виявити проблему зі здоров’ям;

– що слід робити, коли організм захворів, для його найефективнішого лікування.

Я стикався з протоколами, працюючи у Західноукраїнському спеціалізованому дитячому медичному центрі. Там є відділення онкогематології.

Людям, що не "в темі" здається, що онкологія – це смерть. Насправді ж, більшість діток, що потрапляли до нас у лікарню зі страшним діагнозом, одужували. І результати лікування і у нас, і за кордоном не надто відрізнялися.

Причина тому – саме дотримання світових протоколів. Протоколів, хочу звернути увагу, закордонних, що базуються на доказовій медицині.

Інша справа, що для того, аби слідувати кожній букві протоколів, і батькам і лікарям в Україні нерідко доводиться робити все можливе і неможливе.

Батьки продають останнє, волонтери піднімають ґвалт через відсутність ліків, а деякі лікарі-педіатри тягають автобуси зубами, аби назбирати потрібну суму.

Усі учасники процесу розуміють: недотримання протоколу означає порушення технології лікування і, ймовірно, смерть дитини.

На жаль, у нашій державі протоколів, що базуються на доказовій медицині, дотримуються вкрай рідко, та й то, лише тоді, коли існує безпосередня загроза життю пацієнта. Ми починаємо зважати на їх дотримання тоді, коли задзвенів дуже тривожний дзвінок "потрібно рятувати".

Аналогічно це працює з усією медициною: щоб не допустити організм до ситуації, що загрожує життю, варто неухильно дотримуватися протоколів профілактики і ранньої діагностики.

Саме ігнорування останніх призводить до того, що Україна має найвищий показник смертності від серцево-судинних захворювань (ССЗ) серед усіх країн Європи. Щороку від хвороб цього спектру помирає майже 500 тисяч українців.

Основні причини смертності при ССЗ – це ускладнення нелікованої гіпертонії у вигляді інфарктів і інсультів. А гіпертонію ми не лікуємо, тому що або не знаємо про неї, або, навіть якщо знаємо, то не звертаємо увагу: "Якось буде".

Коли ж починає боліти за грудиною, або заважати дихати, тоді ми починаємо лікуватись. Але, на жаль, може бути надто пізно, бо починати потрібно не тоді, коли біда, а коли тільки з’явилась проблема.

У випадку раннього виявлення і лікування, все, що вам буде потрібно, це – скорегувати режим і регулярно міряти тиск.

Якщо проблема не зникає, тоді потрібно регулярно вживати ліки, згідно з тим же протоколом. Ліки, до речі, не дорогі, в порівнянні з лікуванням інфаркту. І ці недорогі ліки, можуть бути забезпечені у повному обсязі, за рахунок коштів державного бюджету! Наче не складне завдання для країни у 21 столітті. Але ми цього не робимо.

Задумайтесь! Через те, що ми не можемо налагодити нескладний із технічної, і підйомний із економічної, точки зору процес дотримання протоколів, ми зменшуємось в популяції від одного лише спектру хвороб зі швидкістю майже 500 тисяч громадян на рік.

Де взяти протоколи, і змусити їх працювати?

Їх розробка є результатом роботи провідних науковців світу, а дотримання протоколів – це продукт правильно налагодженої всередині держави системи управління і фінансування медицини.

У розробку протоколів інвестуються мільярди доларів, бо новітні технології збереження людського здоров’я окуповуються сторицею. В одному з докладів Trust for America's Health зазначається, що кожен долар, вкладений у профілактику, економить державному бюджету $5,60, які були б витрачені на лікування.

Рання діагностика дозволяє зменшити витрати на лікування ще не "запущених" клінічних випадків.

Дозволити собі подібні інвестиції в здоров’я може далеко не кожен, тому клінічні протоколи в світі розробляє усього декілька країн: Великобританія, США, Канада, Ізраїль та Німеччина.

Далі ВООЗ збирає усі протоколи і формує базу, що доступна для усіх інших країн, які адаптують їх під використання на власній території.

Тому, коли почуєте від якогось "спеціаліста", що європейські протоколи для України не підходять, бо у нас тут умови інші, то тримайтесь від такого ескулапа подалі, бо є висока імовірність, що він вас лікуватиме "корою дуба" і "скрєпами".

Для забезпечення дотримання протоколів існують різні моделі управління і фінансування медицини. В Україні дотепер все регулюється за радянською системою Семашко: держава фінансує всіх медиків більш-менш однаково, а вони роблять роботу більш-менш якісно, бо "Батьківщина кличе".

Від часу, коли СРСР припинив своє існування, нічого, за великим рахунком, не змінилось: гроші сплачуються не за якісно виконану роботу (див: чітко дотриманий протокол діагностики і лікування), а порівну між медиками, що становить у середньому 2000 гривень на місяць.

Як наслідок, лікарі думають не про дотримання лікарських протоколів, а про те, як звести кінці з кінцями. Тому нерідко замість препаратів, які рекомендовані доказовою медициною, призначають "фуфломіцини", аби отримати "подяку" від дистриб’ютора сумнівних ліків.

І годі чекати у цьому питанні змін, поки у нас не з’являться адаптовані до української специфіки європейські протоколи і справжні європейські стимули їх дотримання.

Європейські – це тоді, коли гроші "ходять за пацієнтом" на медичну допомогу, і бонуси "ходять за лікарем" за чітке дотримання протоколу. Саме така модель зараз запропонована до впровадження в Україні.

Якщо вірити останнім заявам МОЗу, то реалізація цих планів розпочнеться уже наступного року.

А поки цього не сталось, даю посилання на існуючі в Україні клінічні протоколи, і нехай, вони не досконалі і не охоплюють усі нозодогії, але усе ж вони є.

Чи саме ці протоколи залишаться при переході на страхову модель у 2017 році, чи в оперативному порядку адаптуються європейські (думаю наші міжнародні партнери пішли б нам у цьому на зустріч), чи будуть доопрацьовані існуючі? На разі мені не відомо.

Сподіваюсь, МОЗ якнайшвидше внесе ясність у це питання. Але, як би там не було, немає вагомих причин, аби тотально нехтувати протоколами існуючими.

У контексті протокольного лікування, точніше його відсутності при лікуванні дітей, рекомендую прочитати наступну статтю. Чому саме дітей? Бо я педіатр, і мені ця тема до болю знайома.

А дорослим, я б рекомендував задуматись над тим, що хворіти завше дорожче і неприємніше, аніж цій хворобі запобігти. Тому, перегляньте, будь ласка, свій режим роботи, відпочинку і харчування, а також зробіть щеплення від сезонного вірусу грипу.

Здоров'я усім нам!

Олександр Ябчанка, менеджер групи "Реформа системи охорони здоров'я" Реанімаційного пакету реформ