Стадіон так стадіон: якою має бути підготовка лікарень до боротьби з COVID-19 в Україні

Підготовка лікарняної мережі до боротьби з коронавірусом, до якої вдалися в Україні, має свої плюси і мінуси.

З плюсів – це вже існуючі лікарні.

Однак, і це мінуси: левова частка лікарень насправді не пристосована до такої кількості пацієнтів, окремі відділення закриваються, страждають пацієнти з іншими хворобами, бо не відбувається планових госпіталізацій, персонал не захищений та звільняється.

Медзаклади не підготовлені в плані логістики пацієнтів в самих приміщеннях, щоб інфіковані не передавали хворобу неінфікованим, як наслідок: лікарні перетворюються з місця, де рятують від COVID-19, на місце, де його передають.

Засоби індивідуального захисту закуповуються волонтерами, особисто лікарями, правдами і неправдами, забезпечення не є задовільним.

Тестування в тих обсягах, в яких воно відбувається, не дає можливості виявляти і запобігати поширенню епідемії, воно підтверджує діагноз. Воно лікарям допомагає, а не системі охорони здоров'я зупинити епідемію.

Уряд мав час, предостатньо грошей і абсолютно всі повноваження впровадити будь-яку систему протидії епідемії, але вони цього не зробили.

Держава не забезпечила систему виявлення і спостереження за контактними.

Люди звертаються до лабораторій і отримують відмову або колосальну затримку в часі проведення тесту.

Україна на 109 місці в світі за кількістю тестувань на коронавірусну хворобу.

Організація лікувального процесу теж провалена.

Для лікування пацієнтів від COVID-19 треба:

• обладнання – це апарати штучної вентиляції, маски, різні системи подачі кисню;
• персонал – його навчання, мотивація, зміна графіків роботи.

Це вже легенда – не відбулося закупки жодного апарату штучної вентиляції з COVIDного фонду. Але, крім цього, не відбулося налагодження систем подачі кисню, масок, трубок, розведення кисню.

Міністр і заступники рапортують бадьоро про чергове збільшення кількості ліжок у лікарнях, але самі по собі ліжка не рятують.

Лікарня рятує тоді, коли в ній є все необхідне для лікування, а не тоді, коли вона є готелем.

Вузьким місцем для лікарень будуть підготовка персоналу і кисень.

В даному випадку, сподіватися на те, що наша лікарняна система впорається, не доводиться, бо вона вже заповнена майже повністю.

Треба створити польові госпіталі, які обов'язково приймуть пацієнтів, який не відмовить, який не буде переповненим.

Світ вдається до створення подібних польових госпіталів на базі спортивних приміщень, Палаців спорту, виставкових центрів... Стадіон так стадіон. Ідеальне приміщення має вмістити необмежену кількість хворих.

Такі лікарні розгорталися в Великобританії, в США, в Європі. Вони не були застосовані повною мірою.

Наприклад, госпіталь у Лондоні, який був розгорнутий на 500 ліжок, а міг бути дорозгорнутий на 4000 ліжок, прийняв всього кілька десятків пацієнтів. Тому що система лікарень Лондона впоралася з цим. Тому що лікарні Лондона поглинули кількість хворих на COVID-19. Тому що там всі лікарні мають кисневі апарати і підготовлений персонал.

Госпіталь у Лондоні, який був розгорнутий на 500 ліжок, а міг бути дорозгорнутий на 4000. Фото PA MEDIA

Нам треба створювати і застосовувати не медичні приміщення для зручної логістики пацієнтів. Там потрібно створити мінімально комфортні умови: тепло, їжа, туалет, зв'язок.

Для роботи в цих госпіталях треба вивільняти персонал – анестезіологів, анестезисток, лікарів-інтенсивістів, будь-кого, хто готовий.

Мотивувати його фінансово, або в той чи інший управлінський спосіб.

Можна звертатися до армії й застосовувати госпіталі армійські, МВС чи СБУ і розгортати їхніми силами. Тут уже рецепти можуть бути різні.

Варто розуміти, що саме у таких польових госпіталях зручніше забезпечити логістику кисню. Там можна розгорнути лінії подачі до кожного ліжка пацієнта.

Це дивна річ, з якою незнайомі обивателі – витрати кисню на одного пацієнта можуть сягати і 30, і 60 літрів на добу, залежно від способу вентиляції. Це колосальна кількість кисню, який треба виробити на кисневих заводах і привезти, або зробити за допомогою кисневих концентраторів в самій лікарні.

Якщо його будуть привозити – це додаткова логістика. І досить складна, тож кожне місто повинно розуміти, які є потужності по виробленню кисню, які є можливості по закупівлі концентраторів та систем подачі.

Чого я боюся як лікар, чого боїться кожен лікар?

Тяжкого пацієнта?

Ні. Ми знаємо, що ми можемо допомогти не всім.

Ми знаємо, що іноді хвороба виявляється сильнішою.

Ми знаємо, що в якихось випадках хвороба проходить самостійно.

Ми знаємо, що є якісь ситуації, в яких наша робота медична є вирішальною.

Єдина ситуація, якої ми боїмося – тоді, коли ми не зможемо допомогти. Не через те, що хвороба тяжка чи травма, а тому, що хворих буде більше, ніж нас.

Це абсолютний хтонічний страх всього нашого медичного єства.

Ми не боїмося тяжких пацієнтів з коронавірусом, ми боїмося 3-4-10 пацієнтів у приймальному відділенні і відсутності персоналу, вільних рук, які можуть просто вийти до людей.

Ми боїмося величезної черги "швидких", з яких ми просто фізично не встигатимемо забирати пацієнтів до відділень.

Ми боїмося пробок з приватних машин, з яких родичі будуть виносити і нести в приймальне відділення пацієнтів, які задихаються.

Коли потужностей лікарняних буде недостатньо для того, щоб бодай прийняти цих пацієнтів, вже мова не йде про якесь якісне лікування.

Така ситуація є дуже й дуже реальною, оскільки очікується лавиноподібне зростання кількості пацієнтів з COVID-19.

Пацієнти можуть помирати через те, що їм не вистачило ліжка, не вистачило персоналу, не вистачило кисню.

Що робити:

- Тим хто почувається здоровим: маски і соціальна дистанція.

Якщо хтось повідомив вас про своє захворювання на COVID-19 – здайте тест. Чим раніше ви знатимете, що інфіковані та ізолюєтеся, тим менша ймовірність передати вірус комусь з вашого оточення.

- Тим хто почувається хворим: "Захворів – сиди вдома". Те, що для вас "тільки нежить", для когось – смерть.

Щодо того, як здати тест, коли треба в лікарню і в яку саме лікарню – єдиної поради для всіх бути не може. Корисно мати свого сімейного лікаря.

- Всім. За 20 років роботи лікарем я не бачив подібного виснаження і подібного напруження медичної системи. Медикам тяжко, як ніколи раніше.

Маєте змогу – допомагайте. Як і раніше, – слабкість і некомпетентність влади вимагає більш свідомого залучення громадян.

Не довіряєте владі? Довіряйте лікарям.

Владу можна змінити. А от лікарів інших не буде.

Олександр Лінчевський, заступник міністра охорони здоров’я 2016-2019 років, перший заступник гендиректора універсальної клініки "Оберіг", спеціально для УП.Життя

Титульна світлина ryanking999/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

Які послуги для хворих на COVID-19 мають бути безкоштовними. Пояснює Нацслужба здоров'я

Як відрізнити COVID-19 від грипу за першим симптомом. Схема

Близько 8 млн доз вакцин від COVID-19 Україна зможе отримати з наступного року – Ляшко

Вакцина БЦЖ ймовірно допомагає легше переносити COVID-19. Дослідження

Карантин повинен тривати, поки світ не знайде вакцини. Думка вчених

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.