"Будьмо, гей!": фільм, який розпочинає діалог про гідність в українському суспільстві

Півтора роки тому я наважився на експеримент. Взяв власну ручну камерку і радіомікрофон, позичив у друзів штатив і набір світлового обладнання та почав знімати фільм.

Тематика стрічки для українського суспільства, насправді, якась така соромлива. Ну, не дуже суспільство готове про це говорити.

Але вже за півтора роки фільм з гучномовною назвою "Будьмо, гей! Діалоги про гідність" готовий. І чекає на свого глядача.

Кілька тижнів тому в чаті житлового комплексу, в якому я мешкаю, під час сварки з одним з сусідів я прочитав адресовану мені фразу: "Краще б такі, як ви, не жили у нас в комплексі. Поганий приклад дітям!".

Я ніколи не був хлопцем, який лізе в кишеню за словом, та до проявів будь-якої агресії звик. Втім, тут я оторопів.

Я чудово зрозумів, що саме це висловлення – це груба спроба замаскувати, власне, гомофобію. Мов, куди ти лізеш, "пєдік", із власними порадами та рекомендаціями? Таких, як ти, взагалі ізолювати треба!

Тільки ось "яєць" в опонента написати це відверто – не вистачило. Розумів він із самого початку, що підтримки від суспільства не буде. Бо час вже не той.

Діалог закінчився порожнечею. На моє запитання, так чим ж я такий "поганий приклад для діточок", опонент не відповів та з’їхав з теми.

А ось я замислився.

В Україні вже не комільфо засуджувати, а тим більше ображати людину через її сексуальну орієнтацію, хоча і відверто підтримувати представників ЛГБТ+ суспільства поки вважається чимось соромним, якось "не по-пацанськи".

Тому то й в чаті все зійшло нанівець – за тихим, мовчазливим спостереженням всіх присутніх.

"Україна не Росія" – про це ще другий президент України Леонід Кучма писав. Втім, коли він писав власну книгу, він навряд чи вкладав в ці слова і той сенс, що сучасні українці до так званих традиційних цінностей також відносяться інакше, ніж росіяни.

Принаймні до деяких.

Та, якщо до 2014 року відрізнятися від росіян вважалося елементом сміливості, опозиційності, то після Революції гідності все перевернулося. Зараз це вже мейнстрим.

Хоча далеко не всі припинили жити минулим, та залишились перебувати в парадигмі "былых побед", з незмінними варіаціями на тему традиційної сім’ї, гендерної переваги одних над іншими.

Звичайно, досі є люди з абсолютним небажанням бачити, помічати та навіть думати, що є люди, які не вписуються в рамки так званих християнських цінностей, коли дядя з дядею – жах, тьотя з тьотею – блюзнірство. А коли змінюєш стать – це взагалі злочин.

Але таких, жадаючих повернення в минуле – вже меншість. Вони вже аутсайдери.

На жаль, не все так однозначно – мовляв, за Росію, значить проти ЛГБТ.

Як би дивно це не звучало, але ті, хто в 2013-2014-му виходили на Майдан за європейські цінності, протестуючи проти свавілля влади Януковича, тепер часто бувають по різні боки від кордонів поліції під час проведення Маршів Рівності, які прийнято називати гей-парадами.

І благо, що держава вже прийняла на себе зобов'язання забезпечити безпеку представників ЛГБТ + і захистити їх право бути видимими. Хоча б раз на рік під час Маршу Рівності.

БІЛЬШЕ ПО ЗГАДАНІЙ ТЕМІ: Чому я йду на Марш

Влада, начебто дотримуючись правил пристойності перед Євросоюзом і США, не відкидає право вуличного прояву видимості людей ЛГБТ на Марші, але в будь-який інший день, коли немає поруч відеокамер і мікрофонів журналістів, відмахується від представників секс-меншин, умовно, кажучи: "Яких прав вам ще не вистачає?"

Відмахується, коли скоюються злочини на ґрунті гомофобії.

Тоді як саме відрита позиція влади щодо людей, які втомилися мовчати і вдавати з себе когось іншого, тільки не себе самих, неймовірно важлива.

Бо ці люди мають гідність. Вони завоювали право бути українцями на Майдані. Вони завоювали це право як волонтери, активісти і як учасники війни з Росією.

І зараз вони кажуть: "Стоп! Досить! Ми існуємо! І ми маємо такі ж права, як і всі інші!"

А то якось дивно, коли разом стояли на барикадах на Майдані, мерзли в окопах під Широкино, коли спільно збирали гуманітарку і боролися зі свавіллям чиновників – ЛГБТ-люди були потрібні, бо мовчали про своє.

Але настав час сказати: "Ми існуємо!". На жаль, влада в Україні дуже боягузлива. Як ті, хто реально при владі, так і опозиція.

Коли я знімав фільм, у мене була ідея включити в нього коментарі деяких, як мені здавалося, прогресивних політиків. Я звернувся до представників фракцій "Європейська солідарність" і "Голос". Але ви не побачите цих депутатів в моєму фільмі: хтось під приводом хвороби відмовився, а хтось "замаскувався" відсутністю часу.

"Будьмо, гей! Діалоги про гідність" можна буде переглянути онлайн

Найдивовижніше, що публічна підтримка ЛГБТ-спільноти – в формі акцій, виставок, кінопоказів – табуйована тема не тільки для українських політиків, а й відсотків на вісімдесят для ломів – лідерів громадської думки.

Я просив багатьох допомогти з поширенням інформації. Зазвичай відповіддю було мовчання. Мовчу – отже, не помічаю.

Чи не помічати – простіше, ніж приймати, усвідомлювати і рухатися вперед?

Багато прикриваються приводом, що тема прав людини – "не наша" і взагалі в Україні не популярна.

Мені тут днями в особистому листуванні відповів журналіст телеканалу, який віщає на окуповані території. Тема нібито НЕЗРУЧНА!

Знову ж згадаю: а коли на фронт йде допомога – нікого не бентежить, що ці кошти, зокрема, від геїв і лесбійок, бісексуалів і трансгендерів. Або коли герої мого фільму воювали з Росією за Україну, це ж всіх влаштовувало.

Також влаштовує все і всіх, коли мої колеги і навіть друзі ведуть топові ток-шоу, ранкові програми на радіо і ТБ, керують інформаційними службами великих телеканалів, працюють політтехнологами і – змушені брехати!

Так-так, по-справжньому брехати. Вигадувати гостьові шлюби на межі розлучення з дружиною в Америці, медійні love story, в які давно ніхто не вірить, вдаючи, що назавжди заручений з радіо або ТБ. Хоча всі й так все знають.

Але відвертість – гідність бути собою – це не про них! Тому що є хороша-улюблена робота, втратити яку панічно страшно. А раптом глядач-слухач-клієнт не зрозуміє, не прийме?!

Знову-таки – простіше промовчати. Простіше зробити вигляд, що немає в Україні ЛГБТ. І не потрібні їм ніякі цивільні партнерства, право мати сім'ю, як і всі інші.

А те, що живуть разом, так нам до цього байдуже. Може, це два брата або дві сестри, або навіть далекі родичі. Дааа, КАКАЯ РАЗНИЦА!!!! Ми в будиночку. Чи не хочемо навіть знати!!

Я на днях подивився серіал "Вбивство Джанні Версаче: Американська історія злочинів".

Так ось одна з причин, чому Версаче був убитий серійним вбивцею – у злочинця всередині зірвалася пружина. Він більше не хотів брехати. Самому собі, суспільству. Він хотів бути тим, ким він був.

І незважаючи на трагедію і п'ятьох осіб, які загинули, включаючи Версаче, вбивцю так само шкода, як і його жертв.

Чому я згадав цей серіал і цю реальну історію вбивства?

Суспільство, яке ховає голову в пісок при наявності проблем, держава, яка відмовляється жити в сучасному світі, в результаті провокує куди страшніші речі.

Коли півтора роки тому я почав знімати фільм "Будьмо, гей! Діалоги про гідність", мені було просто цікаво вивчити питання зміни свідомості представників ЛГБТ-спільноти в Україні, а також суспільства загалом щодо теми.

Спочатку в назві було тільки два слова – "Будьмо, гей!" А вже в процесі зйомок я зрозумів: цей фільм про гідність. Про гідність бути самим собою. Про гідність українців бути справжнім європейською державою, яка ідентифікує і вчиться дотримуватися всі права людини.

Фільм про гідність, яку влада повинна нарешті знайти, припинивши ховатися під спідницю псевдотрадіцій, вигукуючи в потрібний момент гасла про права людини.

Євген Лесной, режисер, журналіст, теле- і радіоведучий, спеціально для УП.Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Титульна світлина melis82/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

Коли син – гей: два дні з мамами ЛГБТ-дітей, які приїхали на Київпрайд

5 міфів про ЛГБТ активізм та правозахисну діяльність в Україні

ЛГБТ-підлітки в школі: досвід учениці та думки вчительки

Чи винні геї у пандемії коронавірусу, або Чому ЛГБТ-люди – одна з уразливих груп COVID-19

Звідки беруться геї і лесбійки? Як природу гомосексуальності пояснює наука і до чого тут Київпрайд

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".