Які книжки та чому є в українських бібліотеках?
З 2018 року в Україні існує Програма поповнення бібліотечних Фондів, яка курується Українським інститутом книги.
До процесу оцінювання залучені експерти, які є публічними особами, про яких легко знайти в інтернеті, щоб переконатися в їхній компетентності. І є бібліотекарі, які працюють з людьми на місцях і знають, що "заходить" читачам.
Всього УІК отримів 2660 пропозицій книжкових видань від 114 видавництв. Після технічного відбору, проведеного Інститутом, на розгляд відповідних експертних рад подано 2384 найменувань книжок.
Вищі за рейтингом книжки отримають 616 бібліотек України, які були відібрані інстітутом і сформували відповідний запит. Минулого року бюджет Програми складав 47,378 млн грн платників податків України. А цьогоріч він ще значно скромніший, що в масштабах країни означає, що українські бібліотеки отримають дуже мало нових книжок.
Цьогорічний відбір книжкових пропозицій за Програмою оприявнив широке коло дискутовних питань у середовищах бібліотек та бібліотекарів, видавців та книгорозповсюджувачів, експертів, читачів-споживачів.
 |
| Фото: Baloncici/Depositphotos |
Для початку слід зауважити, що Український інститут книги – державна установа при Міністерстві культури та інформаційної політики України, покликана формувати державну політику у книжковій галузі, провадити промоцію книгочитання в Україні, підтримувати книговидавничу справу, стимулювати перекладацьку діяльність, популяризувати українську літературу за кордоном.
Водночас будучи державною інституцією, Інститут перебуває на роздоріжжі бюрократичних процедур, які на жаль, не завжди сприяють ефективному виконанню статутних завдань, ба більше, часом заважають.
До прикладу, книговидавці вбачають проблему зокрема у формуванні експертних рад, які залучені до відбору книжок.
На першому етапі відбору книжки оцінюють бібліотекарі, а лише потім професійна спільнота, яка складається із людей дотичних до книжкової сфери, які не отримують за детальну експертизу понад 1000 книжок жодної копійки.
Виходить, що так чи інакше в цьому процесі м’яч знаходиться на половині поля саме бібліотекарів, які не завжди є висококваліфікованими та обізнаними щодо всіх новинок книжкового ринку.
Бібліотекарі орієнтуються на вже відомих широкому загалу авторів (а це здебільшого перекладна і не нова література).
В таких умовах твори "дорослих" українських письменників практично позбавлені шансів бути закупленими до бібліотек.
Окрім того, об’єктивно до бібліотек в Україні ходить більше дітей і підлітків, аніж дорослих, відтак бібліотекарі очевидно орієнтуються на свою аудиторію.
Власне, тому у фінальному рейтингу ми бачимо перевагу дитячої літератури над дорослою, попри те, що категорій, за якими оцінювалися книги, було три: дитяча, доросла та нонфікшн.
Окремим, але не менш важливим питанням є "книжки високої полиці" – поезія, наукова та інтелектуальна література, подарункові видання тощо.
Очевидно, що такі книги користуються у читачів значно меншим попитом аніж масова література, як то детективи чи пригодницькі романи.
Але чи має "висока полиця" закуповуватися до бібліотек державним коштом (і ще питання, до яких саме бібліотек?), – для більшості експертів є очевидним, що має.
Втім, чи є у неї шанси, коли вона в одному переліку з дитячими книжками та вищезгаданими детективами?
В нинішніх умовах, тим паче кількох етапів пандемії, коли були зачинені книгарні, для видавців Програма чи не єдиний шанс вижити.
Але крім вже окреслених тут питань є іще одне – великий видавець подає з 20 найменувань книг, а середній чи малий всього три-чотири. Чи сприяє це розвитку ринку книговидання?
Навряд.
У сухому залишку ми маємо майже 700 назв книжок, з яких більшість дитячих – приблизно 70%, зокрема тому, що видавці свідомо подають дитячі книжки у дві інші категорії.
До речі, остаточний рейтинг скоро з’явиться на сайті УІК, де ми всі зможемо з ним ознайомитися після переговорних процедур з видавцями та затвердження МКІП.
Чи добре те, що дитячих книжок більшість, судити не авторці цих рядків. Але видається очевидним те, що процедури варто і слід удосконалювати, а це провокує потребу конструктивного публічного діалогу серед широкого кола.
І це питання не лише до бібліотек, Інституту книги, видавців, експертів, але й також до тих, хто читає.
Бо реальний запит на читання, а особливо читання українською та українських авторів – допоможе скоригувати вибір бібліотекарів та експертів. Адже розвитком читання в Україні має опікуватися не лише профільна державна інституція, але й всі, хто розповсюджують її та особливо ті, хто читають.
Запитаймо себе, яку останню книгу ми прочитали? А потім глянемо в інтернеті ціну на книгу, яку хочемо прочитати, а вона, до прикладу, зараз коштує задорого.
То може варто піти в бібліотеку і запитати про неї чи замовити? Бо насправді від кожного з нас залежить, яким і чи взагалі буде книжковий ринок в Україні.
Нумо читати!
Радослава Кабачій, експертка Програми поповнення бібліотечних фондів УІК, менеджерка Ініціатив у сфері культури Міжнародного фонду "Відродження", спеціально для УП. Життя
Титульна світлина Baloncici/Depositphotos
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
Вас також може зацікавити:
Торік в Україні закрилися 343 видавництва та 48 книгарень – мовний омбудсмен
7 дитячих книжкових новинок від українських видавництв
Книжки, які народжуються з любові. Як побудувати родинний видавничий бізнес
Як українську книжку зробити sexy. Антон Мартинов про державну стратегію з розвитку книг та читання
Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.