Як біженець з Азербайджану знайшов другий дім в Україні й почав розповідати правду про війну

Бути біженцем у чужій країні – це будувати своє життя практично з нуля. Особливо гостро для таких людей постає питання працевлаштування. Адже часто через брак документів і бюрократичні процедури їм важко знайти офіційну роботу. У такій ситуації опиняються і біженці, і шукачі захисту, які потрапили до України, тікаючи від воєн чи переслідувань у своїх країнах.

Серед таких людей – Ільгар. Він з Азербайджану. Чоловік працював у нафтопереробній галузі й будував своє життя в рідній країні. Однак через підтримку опозиційної партії його почали переслідувати, тому він був змушений поїхати. Так Ільгар опинився в Харкові, отримав роботу за спеціальністю. Однак згодом термін дії паспорта чоловіка минув та він втратив офіційну роботу.

У той час, коли його заяву про визнання біженцем розглядала Державна міграційна служба України, почалося повномасштабне вторгнення. Та це не стало для нього причиною поїхати. Навпаки – він почав підтримувати українців і волонтерити. Ільгар досі чекає на те, аби його визнали біженцем в Україні. І хоч без цього статусу йому живеться дуже складно, чоловіку вдалося влаштуватися на роботу.

Професійний шлях на батьківщині й переїзд в Україну

Ільгар з Азербайджану. У своїй країні він мав роботу та будував кар'єру – працював у нафтопереробній галузі. Чоловік не підтримував чинну владу на батьківщині та критикував її в соцмережах, писав статті. Ільгар – прихильник опозиційної партії. Через це постійно отримував погрози не лише він, а й члени його родини. У лютому 2014 року чоловік покинув Азербайджан і разом із сім'єю переїхав в Україну.

Ільгар з Азербайджану

Ільгар розповідає, що обрав саме нашу країну, бо раніше вже бував тут із робочими візитами. Він оселився в Харкові, отримав роботу в нафтовій галузі. Водночас чоловік продовжував критикувати владу Азербайджану, адже йому було не байдуже до того, що відбувається на батьківщині.

"Після того, як я сюди приїхав, я продовжував писати в соцмережах (критичні дописи – ред.). Тоді почали тиснути на моїх рідних, турбувати їх, погрожувати. Навіть деяких моїх рідних братів, сестер примушували писати заяви, що вони відмовляються від мене", – розповідає чоловік.

У 2019 році Ільгар через закінчення терміну дії паспорта втратив роботу, поновити його він не міг – побоювався контакту з владою своєї країни через переслідування. Повернення в Азербайджан означало б для нього затримання або навіть ув'язнення.

Часто для біженців будь-яка комунікація з країною їхнього походження може загрожувати переслідуванням: відкриттям кримінальної справи, незаконним затриманням, поміщенням у в'язницю, катуванням, жорстоким поводженням чи смертною карою. Вони не можуть звернутися навіть до посольства своєї батьківщини, адже на його території діють правила й закони їхньої країни походження. Тож там їх можуть затримати й повернути назад.

Ільгар не міг поїхати на батьківщину й звернувся до правозахисників із питань міжнародного захисту – БФ "Право на захист". Тоді почалися звернення до міграційної служби, суди й боротьба за свої права.

Життя в Харкові й правда про війну в Україні

Ільгар не поїхав з України навіть попри всі труднощі й повномасштабне вторгнення. Від початку бойових дій чоловік залишався в Харкові. У найважчі часи він вирішив допомагати українцям усім, чим може.

"Я критикую диктатора, тому що це заважає розвиватися демократії в моїй країні. Україна сьогодні – це глобальний фронт боротьби за демократію. Так, я теж міг би поїхати за кордон, коли почалась війна, але це ж моя боротьба. Правильно? Там у Європі демократія є. А тут йде війна за демократію. За кордоном мені б питання ставили: "Чому ти сюди приїхав? Ти ж боровся за демократію, а фронт там", – розповідає Ільгар.

Чоловік каже, що в лютому 2022 року одразу почав діяти: збирав допомогу для поранених у лікарнях, волонтерив. Ільгар розповідає, що за роки життя знайшов багато друзів у різних куточках нашої країни. Багато з них воюють, тож він допомагає їм, чим може.

"Я живу в Харкові. Я не покинув міста, я тут з першого дня війни. Не покинув і навіть добровольцем теж записався. Але не підійшов через вік. Хлопці, які у мене менеджерами працювали, зараз воюють. Вони постійно зі мною на контакті, я підтримую їх. Наприклад, друзі з-за кордону одяг відправляли для бійців чи ще щось, я їм передавав це все на фронт. Тобто чим міг, тим я допомагав", – каже чоловік.

Окрім того, Ільгар вирішив розповідати правду про війну в Україні й азербайджанцям. Від початку повномасштабного вторгнення він знімав відео, де розказував про те, що насправді відбувається в нашій країні.

"Знаєте, "п'ята колона", яка в Росії мовить, в Азербайджані розвинена теж. Російська пропаганда дуже сильно вплинула й на Азербайджан. Там думка людей теж була іншою, вірили в те, що Росія говорила, що тут "бандерівці", "фашисти". І треба було зламати цю пропаганду. Я почав робити відео на YouTube. Опозиційні журналісти, які зараз перебувають у різних куточках світу, брали у мене інтерв'ю. Адже я перебуваю в Харкові, а росіяни говорили, що Харків захоплений. У Азербайджані теж "зомбоване" телебачення, і я почав розповідати правду", – каже Ільгар.

Труднощі на шляху до втілення мрії

Наразі Ільгар є шукачем захисту й має довідку про звернення за захистом в Україні, яка підтверджує його легальне перебування тут. Однак, за словами старшої юристки БФ "Право на захист" Олени Річко, наявність цих документів не надто спрощує його життя, як й інших таких людей в Україні.

"На практиці шукачі притулку часто стикається з труднощами. Серед них відсутність доступу до медичної допомоги, банківських послуг, освіти, працевлаштування тощо. Документ, яким документують шукачів притулку в Україні, не підтверджує особу. А паспорт перебуває на зберіганні в міграційній службі. Також дуже часто його в шукачів захисту взагалі немає, або він втратив чинність. Щоб отримати якусь послугу офіційно, людям потрібно пройти "сім кіл пекла", аби довести, що вони дійсно ті, за кого себе видають. А також пояснити суть свого правового статусу", – розповідає старша юристка БФ "Право на захист".

Ільгар на собі відчув, як складно шукачу захисту отримати доступ до працевлаштування. Після закінчення терміну дії паспорта він втратив офіційну роботу. Навіть попри великий досвід у нафтопереробній галузі – близько 29 років – і потребу його експертизи в Україні. Чоловік розповідає, що чимало компаній хотіли з ним співпрацювати, однак бюрократичні процедури щодо його статусу щоразу ставали на заваді.

До того ж без дійсного паспорта Ільгар не має змоги відкрити банківську картку. Брак банківського рахунка ускладнює оплату за виконану роботу. Це проблема для роботодавця і ще одна причина не співпрацювати з ним.

Як пояснює старша юристка БФ "Право на захист" Олена Річко, шукач притулку в Україні має право на офіційне працевлаштування. Однак для цього потрібен спеціальний дозвіл.

"Для працевлаштування шукача захисту, як і іноземця, роботодавцю необхідно отримати "дозвіл на працевлаштування". Це достатньо складна й часозатратна процедура, тому роботодавці відмовляють таким людям. Окрім того, отримання статусу біженця має свої строки, тож роботодавець муситиме отримувати цей дозвіл знову в разі будь-яких змін та оновлень", – додає вона.

Юристи БФ "Право на захист" не втрачають надії та проходять цей важкий шлях разом із шукачами захисту та біженцями від початку й до кінця. Ільгар одним із перших у нашій країні як шукач захисту отримав дозвіл на працевлаштування і нарешті може офіційно застосовувати свої знання й досвід на практиці.

Попри всі труднощі Ільгар не планує залишати Україну. Чоловік каже, що й далі допомагатиме всім, чим може, і вірить у перемогу демократії. Хочеться вірити, що його мрія бути визнаним біженцем в Україні також стане реальністю вже найближчим часом.

Світлана Бутенко, програмна менеджерка з надання правової допомоги біженцям та шукачам захисту БФ "Право на захист", спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.