Влад Троїцький про культуру без вареників, Поплавського та сучасне українське мистецтво

В рамках міждисциплінарного фестивалю StartUp ГогольFest , який закрутив Маріуполь у вирі подій, традиційно відбулася лекція засновника Владислава Троїцького.

Першочергово подію планували проводити у водонапірній вежі, де була одна із локацій фестивалю, проте людей зібралося стільки, що організатори вирішили говорити просто на вулиці.

Теми культури не залишали байдужими ані учасників фестивалю, ані звичайних перехожих, які приєднувалися до розмови.

"Українська правда. Життя" записала основні тези із виступу "тата" фестивалю.

"Тато" фестивалю ГогольFest Владислав Троїцький

КУЛЬТУРА & СВІДОМІСТЬ

Ми часто кажемо, що потрібна культура.

Але для чого вона? Це просто розвага, такий собі entertainment?

Після важкого робочого дня прийти до театру, взяти трошки вина чи коньячку і отримати свою дозу розслаблення...

А для чого тоді потрібне усіляке дивне мистецтво?

Я завжди ставлю запитання: якщо представляти Україну закордоном і казати Україна – це… То що це буде? Окрім чорнозему, талановитого народу, гарних краєвидів?

Я нещодавно розмовляв із дівчиною зі Швейцарії, у неї в країні все дуже забезпечено, але детерміновано. Тому проект на кшталт опери "Неро" не зробиш у Франції, Німеччині чи Швейцарії, його можна зробити лише у Маріуполі. В цьому особливе задоволення, вигадати щось божевільне і втілити його.

На превелику радість все більше з’являється людей, які не налаштовані на когось чекати, вони готові щось робити самі.

Про дивовижний проект Гогольtrain я дізнався зі ЗМІ. Три хлопця домовилися з Міністерством, з "Укрзалізницею" і втілили свою ідею. Подія, направду, унікальна.

Те саме із оперою "Неро", із самим фестивалем в Маріуполі, процесом трансформації ДК "Молодіжний"... В розпаханій землі починає щось проростати.

Але знову ж таки запитання – навіщо?

Я так скромно собі думаю, що культура – і мистецтво, в його концентрованому вигляді, – формує свідомість, вона дає нам сказати, хто ми такі, що таке Україна?

ПРО ОБРАЗ УКРАЇНИ

Часто люди говорять загальні речі про Україну, різного роду кліше, а насправді сучасне мистецтво формує образ майбутнього України. Воно знімає ті обмеження, які в нашій свідомості ми самі собі виставляємо, наші табу та шори.

Усі популісти маніпулюють дуже простими поняттями. Подивімося на Росію, ще 15 років тому Сталін був страшною фігурою, а зараз 70-80% росіян кажуть, що Сталін – це круто. За такий короткий термін!

Вони можуть говорити, що вони найбільш освічена країна, можна переконувати себе в чому завгодно. Виходить як в анекдоті про їжачка, який сидить медитує і повторює: "Я не пукну, я не пукну", а потім коли це стається повторює – "це не я, це не я".

Влад Троїцький: "Мистецтво – це певна провокація, яка збиває тебе з твоєї "точки зборки"

В 300 найкращих університетів світу не входить жоден російський університет, а це критерій. На жаль, ми теж не сильно просунулися в цьому плані, але принаймні ми себе не обманюємо в цій сфері.

ПРО ОСЕРЕДКИ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА

Для мене велике запитання, чому в нашій прекрасній Україні немає жодного центру сучасного мистецтва?

Ні в Києві, ні у Львові, ні в Одесі.

Чому приватні особи не включаться? Приміром, Пінчук-арт центр в масштабах України мікроскопічний.

Чому не побудувати умовний Центр Помпіду? У Польщі в найзабитішому містечку є центр сучасного мистецтва, ще й із супер архітектурою. І це стає центром об’єднання міста. В нас цього поки немає в свідомості. Якщо громадяни скажуть, що їм це потрібно, то тоді чиновники будуть ворушитися.

От те, що відбувається в Маріуполі виглядає обнадійливо. Місто відкрилося і для України, і для світу.

В дні Гогольфесту, і не лише Гогольфесту, Маріуполь розцвітає. Два роки тому, коли я приїхав сюди вперше, місто було іншим. Симпатичним, але іншим.

А за ці 2 роки воно кардинально змінилося, навіть люди інакше стали розмовляти і це не в останню чергу завдяки сучасному мистецтву.

Ми віримо в це і хочемо, аби місто максимально відчуло це своїм.

Важливо, аби рух в міському середовищі продовжувався без нас.

В опері "Неро", брали участь люди з місцевого театру ляльок, "Театроманії". Цей проект унікальний. Це диво! Я дуже пишаюся, що він вдався, завдяки працівникам Азовського судноремонтного заводу (АСРЗ), "дахівським" хлопцям та дівчатам, музикантам Nova Opera, ЦеШо та іншим.

Чому в нашій прекрасній Україні немає жодного центру сучасного мистецтва? – цікавиться Троїцький

Працівники АСРЗ – взагалі унікальні люди. Я розмовляв з кранівницями і вони спочатку взагалі не розуміли, що ми від них хочемо.

На перший погляд проект здавався безглуздим, але коли вони зрозуміли, що можуть показати людям красу своєї роботи, то це вже стало об’єктом мистецтва. "Покажіть, що вмієте і відчуйте кураж", – сказав я їм.

Вони отримали можливість з одного боку подивитись інакше на свою професію, а з іншого – цілком прагматична мета: збільшення замовлень на АСРЗ, зняття ореолу небезпечного міста і того, що сюди їхати не можна.

Так Маріуполь отримує зовсім інакший погляд та імпульс для розвитку.

Мені здається, що це дуже важливо, коли культура працює на соціальні історії. Думаю маріупольці можуть сміливо казати, що їхнє місто – це в тому числі StartUp ГогольFest.

Історія театру "Дах" – це така сама маленька ініціатива, це всього 240 кв.м, цього року театру 25 років і за цей час він народив DakhaBrakha, Dakh Daughters, ЦеШо, Nova Opera і ГогольFest.

І те, що ми спровокували у Маріуполі, так само народилося на 240 кв.м без єдиної копійки від держави.

Слава Богу, мер Маріуполя крутий. Він горить за своє місто, це відчутно. Зараз він збирається ставити першу фільтраційну станцію в Україні, аби з крану можна було пити чисту воду. Це фінансують французи. Фонтани, парки – це також формування свідомості. Він цим хворіє!

Я здебільшого не можу з чиновниками знайти спільну мову, а в Маріуполі це відбувається.

Я по-доброму вам заздрю, бо в Києві інакше. Віталія Кличка цікавить більше спорт, але не культура.

Вареники, горілочка – це класно, але це Поплавський. Це той образ, який був нав’язаний Україні в 60-ті роки минулого століття. Такі собі милі, співочі, простакуваті і хитруваті хохли. Не хочеться жити в цьому образі...

Інше питання – звідки брати кадри, якщо ніхто не вчить робити сучасне мистецтво? Жоден університет.

Саме тому в рамках Гогольфесту діє великий освітній блок. Зрозуміло, що це тільки натяки. Ми як сталкери, які показують напрямок. Але поступово вже будуть формуватися системні освітні історії.

Саме тому ми створюємо резиденції для іноземних гостей. Коли завершиться реконструція ДК "Молодіжний", то це стане серйозною точкою для кооперації зарубіжних та українських митців. І ми сподіваємося, що це вже формуватиме свій власний контент.

Ви, коли називали стереотипні уявлення про Україну, звучав чорнозем і в мене виник образ України як всесвітньої матки. Є у Гете таке поняття "всесвітня жіночність", якщо туди кинути сім’я, то виросте чарівна квітка чи чарівний фрукт. Нам потрібен "офшор для пасіонаріїв": в тебе є ідея і тут ти маєш ресурси для реалізації.

Маріуполь біжить поки попереду. Це місце зустрічі різних людей. Місто – startup. Головне, аби місцеві жителі у це вірили.

СПІЛЬНІ ЦІННОСТІ І НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОДУКТ

Важливо, аби людям, які їдуть вчитися закордон було куди вертатись. Для цього потрібен якір. Він дає відчуття, що це твоя земля.

Зараз виникає можливість створювати горизонтальний простір поза державою. Ми можемо дізнаватися більше одне про одного, будувати власні зв’язки. Держава цим не керує, бо як тільки чиновники втручаються стає нудно. Це важливий момент – не чекати ініціативи згори, самим робити.

Запитання про цінності. Народ об’єднують певні спільні ціннісні поняття.

Чи є щось таке, що соромно? Красти соромно?

В нашій країні красти не є критерієм "соромно" загалом в суспільстві. Вкрав і слава Богу!

Влад Троїцький: "Важливо, аби людям, які їдуть вчитися закордон було куди вертатись",

А через що може транслюватися ціннісний ряд, який нас об’єднує?

Це робить культура. Але в нас вона в основному як система маленьких феодальних князівств, які відтворюють старі символи не вчорашнього, а позавчорашнього дня. Це більшість театрів, майже всі оркестри, майже всі танцювальні колективи, на жаль. Замість того, щоб орієнтуватися на завтра вони підсовують нам позавчорашні котлети і кажуть, що це смачно.

Саме тому продвинута молодь, яка читає і дивиться якісне, не може ходити в такі театри, дивитися ці псевдофольклорні виступи. Молоді люди відчувають якусь брехню, це не їхній світ. Світ ефимерних дідів, яких навіть не було ніколи.

Це ж диво, що в нашій країні така кількість національних театрів, у Франції їх два. В Україні їх більше сотні.

А що таке національний? Це той, що є символом країни. Дивишся на них і уособлюєш із собою. Національних не може бути багато. Оперета, приміром, не може бути національним театром.

Ви ж розумієте, коли освіта хороша, а коли погана?

Якщо університет не входить в 500 найкращих університетів світу, то чогось йому не вистачає. Якщо після середньої школи ти розумієш, що дитина не знає толком мови, програмування, історії, української та світової літератури, то така якість освіти. Це об’єктивні критерії.

А як з культурою? Який критерій?

Зараз національні театри – це просто монополія феодалів, які привласнили собі право вирішувати, що таке культура. Вони вас питають? Якщо ми замислимось про це, то це крок вперед.

Критерієм культури може бути кореляція зі світом. Робити дії, аби конкурентні продукти в Україні народжувалися.

Катерина Гладка, журналістка, спеціально для УП.Життя

Всі фото Олени Гаращенко

Вас також може зацікавити:

Східний експрес для Гогольfest: як орендувати потяг і зробити з нього мистецтво

Про що цьогорічний GogolFest та чому він не у Києві. Розповідає директор фестивалю Максим Демський

Як перший в Європі арт-потяг "гоголівців" у Маріуполь віз

Як машини танцювали із людьми: балет кранів на ГогольFest і опера "Неро". Повне ВІДЕО

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу або Telegram про здоров'я та здоровий спосіб життя.