Архітектор Синагоги у Бабиному Яру Мануель Герц: Символізм ніколи не буває нейтральним

На території Бабиного Яру у Києві побудували синагогу у вигляді книги.

ЇЇ представив Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр". Відкриття має відбутися цієї весни.

За задумом, це не просто красива будівля з рухомою конструкцією, а, насамперед, місце для молитви і єднання людей.

Символічну синагогу спроектував архітектор, який мешкає у Швейцарії, Мануель Герц, який також є автором унікальної синагоги в Майнці.

Цей проект, за збігом обставин, має дуже тісний зв'язок з особистими подіями у житті архітектора, які певною мірою відобразилися у символах синагоги.

Про те, як синагога пов'язує історію та сучасність, вшанування пам'яті загиблих у Бабиному Яру та символізм, Мануель Герц розповів в інтерв'ю "Українській правді. Життя".

Мануель Герц, архітектор

– Чому було обрано книгу як форму для синагоги?

– Іудаїзм тісно пов'язаний із письмом, знаннями, книжками. Як архітектор я провів багато часу, щоб зрозуміти цей зв'язок між писемністю та простором.

Вважаю, що іудейське розуміння простору дещо відрізняється від інших. Воно тісно пов'язане з письмом, з книгами. Ми бачимо це на прикладі історії, коли був зруйнований Храм в Єрусалимі, і відповіддю на це стало написання Талмуду.

Талмуд – це друга основна книга іудаїзму, наступна після Біблії. Мене це дуже цікавить, тому я неодноразово досліджував зв'язки між іудаїзмом та простором.

У випадку з Бабиним Яром я переніс це посилання на дещо інший рівень: синагога працює як книга. Ми збираємося і читаємо книгу – молитовну. Вона відкриває нам новий Всесвіт історії.

Я поєднав це з розумінням дитячої поп-ап книжки, книжки-панорами, яку ми часто бачимо в книжкових крамницях або в музейних магазинах. Напевно, всім нам це видається захоплюючим: коли ми розкриваємо її, і перед нами постає новий світ. Це момент справжнього дива.

– Які, можливо, унікальні технічні речі з точки зору складності має синагога– книжка?

– В ній абсолютно все унікальне. І я не перебільшую. Це був справжній виклик у позитивному сенсі цього слова.

Команда, яка працювала над її створенням – це і мої співробітники, і люди з Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр". Дуже серйозний виклик стояв перед інженерами, але вони фантастично виконали свою частину роботи.

Сама по собі механіка створення такої будівлі, яка відкривається вручну, є викликом. Споруда не маленька: 11 метрів висоти, кілька метрів товщини, дах важить кілька тонн і ще й рухається. Щоб все зробити правильно, ми залучили найкращих українських інженерів.

На території Бабиного Яру у Києві побудували синагогу у вигляді книги

До того ж, безпрецедентною є швидкість будівництва. Ми почали з дизайну в жовтні 2020 року, а закінчили будівлю вже у квітні 2021– го. Тобто робота загалом зайняла півроку. Це найкоротший будівельний проект, над яким я працюв.

Роботи велися паралельно: будували металевий каркас, працювали над платформою, створювали дерев'яний інтер'єр і екстер'єр, розписували стелю і дах, все на місці збирали...

– На який час розрахована конструкція?

– Це скульптурно-архітектурна композиція, що може стояти як постійно, так і тимчасово.

– Ви використали деревину дуба, символічного дерева, яке, наприклад у слов'ян мало сакральне значення.

Чому обрали саме цей матеріал для синагоги?

– Ми використали дуб, бо він відсилає нас до старовинних синагог, які існували у західних регіонах України та Польщі.

В тих регіонах була широко представлена архітектура дерев'яних синагог. Але ця культура будівництва була зруйнована на початку XX століття, а також під час Другої світової війни і Голокосту.

Синагога у Бабиному Яру пов’язує сучасну епоху з історичною епохою та її культурою. Ми використовували деревину дуба зрубану сто років тому. Деревину привозили з різних куточків України. Тож тут поєднуються різні регіони України, всі вони представлені у цій новій синагозі у Бабиному Яру.

Взагалі, немає якоїсь однієї причини, чому ми взяли ту чи іншу деревину. Причин завжди багато. Дуб несе символізм для всієї Європи, і це прекрасне дерево.

ТАКОЖ ПОЦІКАВТЕСЬ аудіовізуальною інсталяцією, яку становили у Бабиному Яру в 2020 році

– Розписи квітів на стелі теж є ще одним об'єднуючим фактором?

– Архітектурна культура історичних дерев’яних синагог, про які я говорив, включала в себе фантастично розписані інтер’єри, такі, що аж захоплювало подих.

Це були абстрактні візерунки з анімалістичними та квітковими елементами, а також величезною кількістю написів на стінах.

Ми хотіли поєднати нашу сучасну синагогу з традиціями, з тією фантастичною красою.

У наших розписах є посилання на розписи, які були у тих старовинних синагогах, але ми адаптувалися, створили нові моделі.

Наприклад, на стелі можна побачити розписи з квітів і анімалістичних символів. Якщо придивитися, то вони "розкидані" не просто так, вони мають певну логіку. Через квіти ми відновлюємо сузір'я, кожна квітка – це зірка.

Тож, перед нами зоряне небо, де зорі розташовані так, як вони розташовувалися увечері 29 вересня 1941 року, в той день, коли почалися масові розстріли. Символізм квітів пов'язує нас з часом найстрашніших розстрілів в історії.

На стелі можна побачити розписи з квітів і анімалістичних символів, це зоряне небо вечора 29 вересня 1941 року

– Книга, з одного боку, символізує традицію, а з іншого, як відкритий простір – сучасний світ.

Які, на ваш погляд, традиції серед іудеїв вже трансформувалися сьогодні?

– Часи змінюються і, звичайно, символи трансформуються. Символи ніколи не бувають постійними.

Наприклад, якщо говорити про синагогу у Майнці, слід зазначити, що це місто було одним з найважливіших міст для іудаїзму, воно було центром єврейської думки в ранньому Середньовіччі.

Десять років тому я побудував там синагогу, в якій немає жодних згадок про Єрусалим. Я хотів підкреслити творчу силу діаспори з часів Середньовіччя. Я хотів показати важливість євреїв, які живуть у вигнанні за межами Єрусалиму.

Символізм ніколи не буває нейтральним, він має культурологічне, політичне значення. Коли ми дивимося на символи, які були використані у синагогах Західної України, нам треба переосмислити те, що за ними стоїть, переглянути їхнє значення, пристосувати їх до сучасності.

Як це було зроблено із зірками на стелі синагоги у Бабиному Яру. Ця стеля має сенс сьогодні, коли ми знаємо історію масового вбивства людей у цьому місці. Сто років тому це не мало би сенсу.

– Наскільки сучасні архітектурні форми, об'єкти можуть об'єднувати людей не фізично в одному місці, а ментально?

– Я – архітектор і, дійсно, вірю у силу архітектури. Вважаю, що фізичне місце має силу, якщо воно має правильну форму, глибину та зміст.

Архітектура і простір мають силу об'єднувати людей, вони відкривають очі на новий всесвіт фізично, ментально, морально, емоційно. Це працює на різних рівнях. М

и оточені цим простором – відчуваємо пропорції, запах, торкаємося дерев'яних стін і намагаємося зрозуміти і прочитати цей символізм. Все це працює спільно і одночасно для об'єднання людей.

– У контексті об'єднання: в Україні ряд діячів виступає проти різних будівництв у Бабиному Яру, в тому числі, і синагоги, аргументуючи, що на цьому місці існує кілька історичних кладовищ.

Подібні заяви вас насторожують? Як ви ставитеся до цього?

– Для мене не аби яка честь будувати синагогу, яка є настільки значимою.

На цьому місці було вбито більше людей, ніж в будь-якому іншому місці на планеті. Ця земля сама по собі майже священна, бо вона просочена кров’ю і смертю. Щоб будувати тут, слід бути надзвичайно відповідальним та чуйним. Це було відправною точкою для всього проекту.

Я сподіваюся, що підійшов до цього з максимальною обережністю та повагою. Ми прийняли кілька архітектурних рішень щодо того, як працювати з цією землею, яка є майже священною.

По-перше, вся будівля стоїть на платформі, яка ледь торкається землі. Цей факт не відразу помічаєш, але для нас це було дуже важливо, ми не хотіли рушити землю.

Мануель Герц: Я – архітектор і, дійсно, вірю у силу архітектури

По-друге, будівля трансформується: вона не існує в єдиній, статичній формі, а може відкриватися і закриватися. Це також означає, що вона не нав'язує себе місцю.

Коли вона відкривається, то це наче жест– запрошення для людей.

Коли вона закрита, то це невелика конструкція, яка трохи "парить" над місцем. Таким чином, ця символічна синагога має дуже ніжний підхід до землі.

Звісно, я чув про конфлікти, дискусії, дебати. Не існує "золотої" середини, яка би влаштувала всіх. Я вважаю, що тут важливо розвивати щось таке, що стосуватиметься не лише смерті, а й життя, майбутнього.

Дехто каже, що вся Європа – це практично кладовище після Першої та Другої світових воєн, там загинули сотні мільйонів людей. Чи можна тоді, взагалі, щось будувати там, якщо виходити з такої позиції?

Я думаю, ми можемо будувати в цьому місці, але для цього ми повинні мати "моральний компас".

– Ті, хто виступає проти будівництва у Бабиному Яру, зверталися до вас особисто?

– Так, виходили на зв'язок.

– Чого хотіли?

– Не хочу вдаватися в подробиці, але я отримав лист, в якому мене просили не будувати. Але, як я вже згадував вище, я вірю, що ми можемо будувати тут і що ми зобов’язані пам’ятати минуле та вказувати на нове майбутнє.

– Період роботи прийшовся на карантино-дистанційний режим. Наскільки це вплинуло на темп і результат?

– Певним чином вплинуло. Умови були і залишаються непрості. Складно проводити будівництво в умовах пандемії.

Але попри ці обставини, всі, хто працював, без перебільшення, вклали свою душу і серце в цей проект. Працівники ледь не цілодобово працювали, але ми разом долали виклики пандемії з відчуттям, що робимо щось унікальне. Нам є чим пишатися.

– За той короткий час, що ви провели у Києві, які споруди або об'єкти вас здивували?

– Я два-три рази приїздив до Києва і мав десь пару днів на те, щоб роздивитися місто. Є безліч будівель, що зачаровують.

Мене вразила Лавра – там відчувається якась магічність.

Бачив кілька споруд радянського модернізму, наприклад, цікава будівля у формі літаючої тарілки.

Також мене дуже вразила потужна і експресивна топографія Києва – круті підйоми, розмаїтий ландшафт.

За задумом, це не просто красива будівля з рухомою конструкцією, а, насамперед, місце для молитви і єднання людей

– Які емоції викликає у вас архітектурне обличчя Києва?

– Бачиш прошарки історії Києва, прошарки історії Середньовіччя, велич столиці початку ХХ століття і, звичайно, радянський та пострадянський періоди. Ці шари історії відразу потрапили мені в очі.

– Можливо, ви вже маєте пропозиції щодо співпраці у інших українських проектах?

– Я відкритий для нових проектів. Коли я нещодавно був у ресторані з українськими друзями, сказав їм, що ми маємо реалізувати тут і інші проекти, бодай заради цієї смачної кухні! (сміється)

Ще зауважу одну важливу річ. За кілька днів після того, як я отримав пропозицію роботи над синагогою у Бабиному Яру, народився мій син – Макс. Тобто ця синагога, виходить, такого ж віку, як і він. Це, можливо, збіг, але це вплинуло на мене.

Працюючи над цим проектом, який пов’язаний зі страшним вбивством, я паралельно дивився на красиве личко мого сина, на те, як він посміхався, як радів бути на цій землі, як відкривав для себе красу світу. Мій син вчить мене багатьом мудрим речам. Я думаю, що проект це відображає.

Проект синагоги згадує руйнівну та жахливу подію, але він також пов’язаний з майбутнім – надією, новим життям, новою красою.

Якщо люди зможуть посміхнутися, дивлячись на інтер’єр, на стелю, то це буде настільки ж важливо, як і вшанування пам’яті.

Ірина Голіздра, спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити:

Казус Бабиного Яру і доля національного музею Голокосту

Про трагедію Бабиного Яру тепер може розповісти аудіогід. Де скачати

Українські євреї виступили проти проєкту меморіалу "Бабин Яр", який фінансується росіянами

Центр "Бабин Яр" не хоче оцінювати фільм Хржановського і просить зачекати експертизи

"Бабин Яр" відновить Громадську раду та дасть оцінку роботі Хржановського до кінця року

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.