Зелений – колір любові і ненависті. Зірковий Франківський драмтеатр відкрив 85-й сезон

Після успіху фільму "Довбуш", до роботи над яким були залучені топові актори Франківського драмтеатру, а також внаслідок системної концептуальної праці його художнього керівника Ростислава Держипільського, ювілейний сезон цього прикарпатського театру привертає неабияку увагу українських поціновувачів.

Так, на відкриття 85-го сезону виставою за твором Фрідріха Шиллера "Підступність і кохання" до Івано-Франківського драмтеатру з’їхались глядачі зі всієї України. Зокрема і киянка Мар’яна Семенишин, яка ділиться з УП.Життя своїми враженнями і роздумами від побаченого. Сподіваючись надихнути інших українців хоча б раз за цей сезон доїхати на виставу прикарпатського театру Франка.

Святкуючи в день народження Івана Яковича відкриттям нового сезону, франківці анонсували амбітні плани – постановки класичних європейських творів, української класики і сучасної літератури та нові фестивалі. Таким чином, театр продовжує справу свого патрона – "невтомною працею" наближати українську та європейську культури, чи то пак – нагадувати про їхню питому спорідненість.

Ювілейний сезон за правом приковуватиме увагу до Івано-Франківського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Але прикарпатські франківці заявили про себе задовго до нього. За останні роки театр не лише сформував самобутній репертуар, але і дав почин фестивалям "PORTO FRANKO", "Час Театру". Колектив активно гастролює в Україні та світі, експериментує з простором, трансформує місто. Можна пов’язувати успіх театру із genius loci Франківська, проте Франківський драмтеатр передусім – люди, яких гуртує глибоке розуміння мистецтва: автентичного, свідомого, відкритого до світу.

Перші глядачі вистави-відкриття 85-го сезону. Фото: Франківський драмтеатр

Тому і вибір Шиллера, автора слів гімну Європи, і поліфонічної команди митців, що створили спектакль – з Києва, Одеси, Івано-Франківська, Кривого Рогу – не випадковий. Він ніби нагадує про той діалог культур, стилів і традицій, який ніколи не припинявся, а під час війни став життєво важливим.

Символічно, що відкрити сезон станіславські франківці запросили Івана Уривського, режисера іншого театру імені Франка – Київського. Для Уривського, із його магічним, мінімалістичним підходом до прочитання як української, так і світової класики, це – перша постановка з франківцями. Звичайно, ця співпраця підігрівала інтерес до прем’єри.

Іван Уривський з акторами вистави. Фото: Франківський драмтеатр

Художником-постановником вистави став ще один столичний "франківець" – Петро Богомазов. Художниця з костюмів – Тетяна Овсійчук.

Фрідріх Шиллер в історії кохання своїх героїв Луїзи Міллер та Фердинанда фон Вальтера зіставляє моралі різних класів і поколінь, протиставляє відкритість світу задушливості маленького міста. Іван Уривський ущільнює шиллерівські антитези герметичним простором теплиці.

Скляні стіни, пропускаючи світло сонця, надійно тримають у собі таємниці мешканців "розсадника": Міллерів, Вальтерів, леді Мілфорд. Усе дійство відбувається між дерев, скованих вазонами. Метафоричність цього рішення захоплює: кожен з персонажів ніби скований двічі – обмеженістю свого стану та особистими прив’язаностями, почуттями, що окриляють, але і обмежують водночас.

Фото: Франківський драмтеатр

У саду, створеному селекціонерами, надмір флуоресцентного світла й оманлива мобільність вазонів не можуть підмінити справжнього сонця і ґрунту. Тепличні рослини тягнуться до палючих променів і хочуть прорости в землю, навіть ціною власного життя. Так і у Шиллера: патріархальність відносин сім’ї та суспільства конкурує з індивідуальним вибором нового покоління, яке хоче спробувати жити власним життям і позбутись обтяжливих умовностей.

Читайте також: Чи рятує казкове забуття від пекельної реальності? Нотатки з "Конотопської відьми" у театрі Франка в Києві

У виставі Уривського метафора закритого простору розсадника підкреслює внутрішні протистояння, що наростають упродовж дійства всередині персонажів. Кожен та кожна із них плекає свої власні почуття: Луїза (Марія Стопник) – любові до Фердинанда, яка відкриває їй світ, Міллер (Павло Кільницький) – поваги до вибору доньки, фон Вальтер (Роман Луцький) – цинічного розрахунку, леді Мілфорд (Надія Левченко) – відчайдушної надії на очищення від минулого і справжню любов, Фердинанд (Іван Бліндар) – всепоглинаючих ревнощів. Тому не дивно, що Вурм (Олексій Лейбюк), втілення підступу, – не просто з’являється на сцені, а пробивається із закритого ґрунту вазону, вирощеного фон Вальтером, немов його продовження, що, на відміну від власного сина, створений за "за образом і подобою".

Роман Луцький. Фото: Франківський драмтеатр

І у цьому відчувається алюзія з садом іншим, едемським, де перші люди живуть, позбавлені турбот зовнішнього світу, допоки не вчиняють гріхопадіння. Іван Уривський відсилає нас до цього праобразу розчарування досвідченого селекціонера-творця; праобразу відносин дітей і батьків.

Фердинанд і Луїза швидко відчувають обмеженість свого становища і намагаються вивільнитись, тим самим прирікаючи себе на страждання і смерть. У свою чергу, Міллер та фон Вальтер по-різному переживають бунт дітей: один з болем приймає його, а інший намагається нав’язати свою деструктивну волю.

Фото: Франківський драмтеатр

Напевне єдиний, хто насичується задушливими випарами теплиці, є Вурм (дослівно "вурм" – "хробак" у німецькій мові). Саме тут він почувається якнайкраще: герметична закритість малого міста та моральні умовності не обмежують, а додають впевненості його підступним намірам. Він, як ніхто інший, навчився грати за правилами, що зрештою, гарантує йому безсмертя. У фіналі вистави життя продовжується чи не в найпростішій із своїх форм: у теплиці, що донедавна буяла зеленню, саме Вурм проростає пагінцем.

Поряд з пластикою (рішення Павла Івлюшкіна), поєднанням сучасних і класичним музичних стилів, що вже стали візитівкою Івана Уривського, у "Підступності та коханні" важливу роль відіграє колір.

Фото: Франківський драмтеатр

Петро Богомазов і Тетяна Овсійчук використовують усю палітру відтінків зеленого: від смарагдового вбрання леді Мілфорд до майже мавчиного строю Луїзи; від буйної зелені саду до брудних, сіро-зелених комбінезонів "селекторів" та землянистого Вурма. Колір є ніби камертоном вистави: постійно змінюючись, він підкреслює то буйність кохання, то обтяжливу задушливість умовностей, то, зрештою, всеперемагаючу вітальність.

Відкривши сезон прем’єрною "Підступністю і коханням" від Івана Уривського, франківці готують більше десятка нових постановок: Ростислав Держипільський обіцяє здивувати новим баченням "Кайдашевої сім’ї", а також поставити виставу за твором Тараса Шевченка; Назар Панів готує прем’єри за Ірен Роздобудько та Леопольдом фон Захер-Мазохом. Польська режисерка Майя Клечевська уже вдруге приїде до Івано-Франківська, цього разу щоби поставити "Леді Макбет". Театр вперше співпрацюватиме із словенським режисером Томі Янежичем, Міхай Тарна із Молдови ставитиме "Дон Кіхота", литовець Йокубас Бразіс запропонує своє прочитання Сартра. Кінець ювілейного сезону франківці планують відзначити бучно, як і його початок – в останній тиждень червня в Івано-Франківську планують провести Шекспірівський фестиваль. Залишається лише щиро побажати франківцям – в добру путь!

Читайте також: "Показуємо іноземцям Україну майбутнього": у Києві стартував англомовний театральний фестиваль Ukraine Fringe