"Росіяни не зможуть скасувати українську культуру". Засновниця американського Ukrainian Freedom Orchestra Кері-Лінн Вілсон
Приїзд канадсько-американської диригентки Кері-Лінн Вілсон до Києва ознаменувався аншлагом у Національній філармонії України. Програма із творів українських композиторів у виконанні Київської камерати під орудою Кері-Лінн Вілсон мала шалений успіх. За місяць до того ця програма не менш тріумфально була виконана у знаменитому Карнеґі-голі.
Диригентка палко підтримує Україну від початку повномасштабного вторгнення. 2022-го вона створила Ukrainian Freedom Orchestra і разом з українськими музикантами виступала на концертах світових турне. Музикантка колекціонує вишиванки і не приховує свого захвату від всього українського. Чим запам'яталися Кері-Лінн Вілсон цьогорічні відвідини України – розпитала музична оглядачка Наталка Писанка.
– Розкажіть про враження від вашої поїздки до України цього року.
– Це не чужа для мене територія, я закохалася в Україну відтоді, як вперше побувала тут 2004-го. Я завжди пишалася своїм українським корінням, і ще дитиною мріяла відвідати Україну. Тож 2004-го відбувся мій дебют – я диригувала у Національній філармонії, а потім у Національній опері України. Згодом виступала в Києві 2008-го і 2009-го, тож це моє повернення сюди після 15 років перерви.
Звісно, за цей час чимало змінилося. Але що мене найбільше вразило – як війна вплинула навіть не на місто, а на людей. Тож це зовсім інші відчуття й інша атмосфера після мого повернення, але саме це змушує мене любити Київ ще більше. Приїхати до Києва здавалося справжнім викликом – це ж ніби так далеко, але все саме собою склалося після мого виступу в Карнеґі-холі з Київською камератою, з якою я працювала вперше. Музиканти мріяли виступити там, а я мріяла побувати у Києві.
Я мала у травні диригувати оперою "Украдене щастя" у Львівській опері, і мене запросили після цього виступити ще й у Києві. Тож моя мрія здійснилася, і я почуваюся тут, як вдома. До речі, у Львові я була тричі від початку вторгнення. Вперше – на річницю вторгнення, вдруге – у грудні минулого року. Я хотіла висловити свою солідарність з Україною і показати, що сюди не варто боятися їхати. А також показати Західному світові, що життя тут триває, концерти й оперні вистави йдуть.
– Пригадуєте, коли вперше відкрили для себе українську музику?
– Це було не відкриття, це було схоже на занурення. Від початку вторгнення я знала: ми маємо сказати світові, що українська музика сильна, життєдайна і жива. Тож я почала вивчати музику українських композиторів, шукати твори, які б хотіла виконати з Ukrainian Freedom Orchestra, – і обрала Сьому симфонію Сильвестрова для першого туру оркестру. Це було бажання допомогти, а один зі способів підтримки – "надати слово" українським композиторам. І показати Путіну і росіянам: ні, ви не можете скасувати українську культуру, ви не змусите замовкнути цих музикантів.
– Як ви ставитеся до того, що закордонні менеджери змушують українських музикантів грати російську музику або виступати на одній сцені з російськими музикантами?
– Я думаю, вони мають бути дуже обережними у виборі російських артистів та програм. Наприклад, мій чоловік Пітер Гелб, генеральний директор Metropolitan Opera, з першого ж дня вторгнення чітко дав зрозуміти, що будь-хто з артистів, хто підтримував російським режим або путіна, не матиме доступу до театру. Я притримуюся цієї ж думки і не працюватиму з такими людьми.
Ми маємо бути обережними і не скасовувати всіх підряд у репертуарі, не можна звинувачувати мертвих композиторів
Я, наприклад, продовжую виконувати Шостаковича, бо вважаю, що це не зашкодить Україні. Але дуже добре розумію, що через травматичний досвід ви не хочете мати нічого спільного з Росією. Я б хотіла підтримати й тих, хто страждає в Росії. У мене є кілька друзів там, вони виходили на протести, і їх ув'язнили.
– Як пояснити світові, що ми не хочемо грати російську музику не тому, що вона погана, а тому що це травматично для нас?
– Що ж, ви сказали про це світові, і ми це приймаємо. Культурна спільнота знає, що ви не хочете виконувати російський репертуар, ви маєте на це повне право.
– Чи є у вас улюблена українська музика?
– Та, яка нагадує мені про дитинство: це українські народні танці, якими я захоплювалася змалку. Мої прабабуся і прадідусь з Чернівців, вони не розмовляли англійською, тож я чула вдома українську мову, ми святкували традиційні українські свята: Різдво, Великдень. Я рік ходила на українські народні танці, коли мені було 10. Тож я добре відчуваю цю ритміку, коли диригую, наприклад, Скрипковим концертом Зубицького або "Гірською легендою" Станковича.
І я просто закохана в оперу "Украдене щастя" Юлія Мейтуса, особливо, в другу дію – вона така потужна! Звісно, Олександр Козаренко: у його музиці екзотичний слов'янський колорит. І я справді почуваюся, як вдома, диригуючи цією музикою, – вона тече у моїй крові. Направду, було навіть якось неприродно: спочатку диригую український репертуар, потім американський. Є багато цікавих американських композиторів, але я не відчуваю з ними глибокого зв'язку.
А ось Вікторія Польова, Олександр Щетинський, Золтан Алмаші, – їхня музика для мене глибша, вона дарує мені насолоду. Я щаслива, що зараз у моєму репертуарі так багато різних композиторів.
Але я завжди спрагла до вивчення нового, тож зараз це схоже на долю: я не просто "озвучую" українських композиторів, а озвучую те, в що щиро вірю. Цю музику я виконуватиму у майбутньому. І я вже пообіцяла, що повернуся в Україну наступного року.
– Ви багато згадуєте про "Украдене щастя" Мейтуса. Чи може ця опера стати популярною у світі?
– Звісно, це і є моєю метою! Думаю, потрібно зробити студійний запис. І я старатимуся просувати цю оперу в інших театрах.
– Не українських?
– Так! Це чудовий, навіть дещо контроверсійний проєкт. Опера Мейтуса видовищна, зі складною музикою. Її продюсування вимагає зусиль і витрат. Але можна спершу зробити концертне виконання. Це одна з моїх ідей.
– А чи є у планах ще якісь проєкти з українською музикою, окрім "Украденого щастя"?
– Так, звісно. Зараз я вважаю своєю місією в будь-якому симфонічному концерті, де я диригую, брати до програми твори українських композиторів.
– Це будуть лише твори сучасних українських композиторів?
– Планую також виконувати Лятошинського. Минулого року, наприклад, диригувала увертюрою до опери "Тарас Бульба" Лисенка.
– Якими ви побачили українців зараз?
– Ви такі прекрасні люди, але найперше, стійкі і хоробрі. І я відчуваю себе схожою на вас. Так, це моє коріння, я пишаюся цим. Почуття гумору, попри трагедію війни, опір, відвага, бажання зробити все якнайкраще, обійняти одне одного і підтримати… Що я ще можу сказати? – Я люблю вас всіх!
