Українська універсальна людина в лещатах радянської цензури. Ким був митець Іван Кавалерідзе
13 квітня 137 років тому народився Іван Кавалерідзе – скульптор, кінорежисер, сценарист, драматург, автор перших кіноопер в Україні. "Універсальна людина" могли б сказати мистецтвознавці, якби він народився десь в добу Відродження.
Ви можете знати Кавалерідзе за памʼятниками княгині Ользі на Михайлівській площі в Києві, Григорію Сковороді на столичному Подолі чи молодому Тарасу Шевченку в Чернігові.
Життя в радянський час змушувало Івана Кавалерідзе бути дуальним: поруч із осмисленням української історії в його фільмографії траплялися відверті "агітки", а, окрім Шевченкові та Сковороді, він проєктував памʼятники Артему й Леніну.
Разом із Олександрою Савенок, головною науковицею Музею-майстерні Івана Кавалерідзе в Києві, УП. Культура розповідає про новаторство митця і його спадщину, стажування в Парижі й порятунок ним київської інтелігенції під час німецької окупації.
Під покровительством творчого дядька
Іван Кавалерідзе народився 13 квітня 1887 року на хуторі Ладанському на Сумщині в селянській родині. Його мати була українкою, батько – грузином. Дід Івана, Васо Кхварідзе, переїхав до України після закінчення Кавказької війни у 1864 році разом із московським генералом Ладонським. Подейкують, що саме останній переінакшив прізвище Кхварідзе на Кавалерідзе, щоби воно не було важким для вимови.
Дядьком Івана був археолог і художник Сергій Мазаракі, який із дитинства помітив захоплення хлопчика ліпленням фігурок із глини. Сергій вирішує забрати племінника до Києва, де майбутній митець навчається в приватній гімназії.
Олександра Савенок посилається на записи з мемуарів Кавалерідзе: "Його тітка та хрещена мати Іулита Луківна не хотіла, аби Кавалерідзе став художником, через бідність її чоловіка Сергія Аркадійовича Мазаракі, який заради неї відмовився від свого дворянського роду, титулу, майна і заробляв на життя як художник, археолог-аматор, завідувач відділу скіфської етніки в київському археологічному музеї.
Саме Мазаракі, з усієї сім’ї, мав найбільший вплив на становлення Кавалерідзе як митця: він помітив талант Кавалерідзе до скульптури, коли той, сидячи за обіднім столом, почав ліпити співаючого Мефістофеля з опери "Фауст" із хліба". Мазаракі знайомить Кавалерідзе з тогочасною мистецькою богемою. Він оплачував навчання Кавалерідзе у Київському художньому училищі, купував матеріали для ліплення, допоки Кавалерідзе не влаштувався на роботу до Київського оперного театру.
Стажування в Парижі
З 1910 року Іван Кавалерідзе стажувався в майстерні скульптора єврейсько-литовського походження Наума Аронсона в Парижі. Це навчання не було тривалим, проте європейська освіта мала свій вплив на практику митця.
"Кожен день Аронсон водив Кавалерідзе вулицями Парижа, розказуючи історії про визначні пам’ятки", – розповідає Олександра Савенок. "Саме Аронсон навчив Кавалерідзе прийому "рухливої скульптури", суть якого була в тому, аби натура не була статичною, а мала можливість вільно рухатися. Так скульптор міг пізнати її особливості й характер, відобразивши в скульптурі суть, а не просто зафіксувавши портрет людини, як фотографію".
У Парижі в кафе "Пантеон", де зустрічалася вся паризька богема, Кавалерідзе бачиться з Олександром Архипенком, уже відомим на той час скульптором. Однак Іван не наважується до нього підійти, соромиться, адже не такий знаний. На світських прийомах Кавалерідзе знайомиться з Огюстом Роденом, який говорить, що в Івана є талант, але для цього потрібно навчатися далі. З часом Кавалерідзе відвідує його майстерню.
Мистецтво влади Рад
Загалом за свого життя Іван Кавалерідзе створив близько 20 памʼятників. Частина з них досі перебуває в різних містах України, частина – не втілилася в життя або була знищена більшовиками, деякі, навпаки, створювалися на догоду соцреалістичним вимогам. Наприклад, памʼятник Сковороді Кавалерідзе довелося перероблювати сім разів, бо завжди знаходилося щось, що не подобалося радянській владі.
"Подібних випадків було, на жаль, немало. Як у ситуації з пам’ятником Шевченку в Дубно. Ідея цього пам’ятника прийшла до Кавалерідзе під час розпалу війни у 41-му році, коли він пообіцяв молодим керівникам Дубенської округи створити для міста пам’ятник Кобзареві. Проєкт був готовим у 1942-43-х роках, але не судилося. З поверненням совєтів стало не до пам’ятників.
Кавалерідзе запропонували взяти участь з цим проєктом у конкурсі на пам’ятник Шевченку для Хрещатику. Але влада тримала його під контролем – проєкт вилетів із конкурсу.
Час ішов. Українська діаспора отримала дозвіл на встановлення пам’ятника Шевченку у Вашингтоні, в той же час у Московії зненацька усвідомили, що їм теж негайно потрібен пам’ятник Кобзареві. Перемогу здобула робота, яка занадто нагадувала Кавалерідзівського Шевченка.
Коли розкрили конкурсні конверти, з’ясувалося, що авторами були троє молодих скульпторів. Про плагіат члени журі конкурсу промовчали, звісно ж, адже Кавалерідзе перебував під кадебешним "ковпаком". Пам’ятник і досі стоїть, біля готелю "Україна", і в нас є документальні кадри того, як Кавалерідзе допомагав цим хлопцям і консультував їх".
Скульптура в кіно
У 20-30-х роках Іван Кавалерідзе працював на Одеській кінофабриці й пізніше – на Київській кіностудії художніх фільмів. Усі фільми Кавалерідзе створював у монохромі і віддавав перевагу павільйонним зйомкам, адже вони давали йому змогу експериментувати зі світлом і тінню, із декораціями.
1935 року він знімає стрічку "Прометей", яку нещадно критикують у газеті "Правда" за вказівкою Сталіна. Митця звинувачують в "антиісторизмі", забороняючи йому працювати з молоддю та створювати фільми, що осмислюють минувшину. Це не зупиняло Кавалерідзе й на противагу зйомці він звертається до іншого жанру, створюючи перші українські кіноопери – "Наталка Полтавка" (1936) та "Запорожець за Дунаєм" (1937).
Багато принципів створення скульптури Кавалерідзе переносить у кіно. Наприклад, статичні, послідовні кадри, володіння композицією, пластикою кадру, грою світла й тіні.
Олександра Савенок додає: "Кіно давало Кавалерідзе можливість втілювати свої скульптурні ідеї в динаміці: його фільми відрізняються чіткою композицією, виразними мізансценами та експресивною акторською грою. Прикладом цього є німий фільм "Злива" (1929) – хоч він досі вважається втраченим, але збереглися кадри, які візуально дають зрозуміти, як Кавалерідзе майстерно використовує скульптурний досвід для створення динамічних кадрів".Один зі знакових фільмів у творчості Кавалерідзе – "Повія" 1961 року, знятий за однойменним романом Панаса Мирного.
Порятунок митців
За часів німецької окупації Києва місцева інтелігенція організувала "Товариство художників", що рятувало людей від вивезення до Німеччини, займалося збереженням культурних цінностей (книжок, картин, скульптур), оберігало від розграбування художні майстерні. Іван Кавалерідзе після повернення до міста приєднується до роботи "Товариства".
Згодом це дає митцю можливість очолити відділ культури Київської міської управи. Саме на цій посаді Кавалерідзе рятує увʼязнених українських митців, надає притулок єврейським родинам, підтримує київську інтелігенцію.
"Кавалерідзе з товаришами переховували людей у підвалі під знімальним павільйоном кіностудії (зараз – кіностудія Довженка). За його словами, кількість врятованих сягала до тисячі людей. Про останні дні окупації Кавалерідзе згадує, що йому доводилося переховуватися, щоб його не забрали до Німеччини. Про можливу небезпеку йому повідомляв товариш, який мав зв’язки з партизанами. Завдяки знайомству з колишнім студійним бухгалтером, що працював в аптекоуправлінні, Іван також постачав партизанам медикаменти та перев’язувальні матеріали. По суті, у Кавалерідзе всюди були свої люди, яким він допомагав, а вони йому", – підкреслює Олександра.
Потурання радянській владі
З одного боку, Іван Кавалерідзе – автор пам’ятників Шевченку, княгині Ользі, Григорію Сковороді, з іншого – Артему в Бахмуті й Святогірську, Леніну в Шостці. Святогірський Артем є найвищою скульптурою на Донеччині і попри короткочасну окупацію місцини росіянами, постійну загрозу обстрілів, декомунізацію, і далі височіє на кручах Сіверського Донця.
Щоб продовжувати творити в радянський час, Кавалеридзе доводилося йти на компроміси, оспівуючи радянських героїв, робітничий клас і соціалізм.Олександра Савенок коментує створення ним пам’ятника Артему в Бахмуті: "Звісно, не можна заперечувати й тодішню наївну віру Кавалерідзе в ідеали соціалізму. Він вірив, що своїм мистецтвом робить внесок у створення нового "справедливого суспільства". Для розробки пам’ятника Артему в Бахмуті Кавалерідзе надихався роботами бельгійського скульптора та художника Костянтина Меньє.
Про це він пише у своїх мемуарах, де згадує, як "Пам’ятник Праці" міцно пов’язаний з індустріальною Бельгією. До речі, Кавалерідзе не був задоволений пам’ятником Артему в Бахмуті, писав, що від кінцевого результату в нього пішов мороз по шкірі, і йому варто повернутися до образів Шевченка, Сковороди та інших. Пам’ятник зруйнували німецькі окупанти, і влада не захотіла його відновлювати, звинувативши Кавалерідзе у формалізмі. На додачу, у такому настрої радянське керівництво зруйнувало ще й сумський пам’ятник Шевченкові".
Надалі в скульптурі Іван Кавалерідзе не повертався до радянських наративів, а, навпаки, більше заглиблювався в українські теми.
Спадщина Кавалерідзе
Іван Кавалерідзе помер 3 грудня 1978 року. Зараз його роботи зберігаються в Національному художньому музеї, Київській картинній галереї, Музеї видатних діячів української культури, Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України, Літературно-меморіальному музеї П.Г. Тичини, Меморіальному музеї Максима Рильського, Одеському національному художньому музеї, Сумському обласному художньому музеї, а також у приватних колекціях по всьому світу.Деякі памʼятники авторства Кавалерідзе зараз перебувають на прифронтових територіях.
"Памʼятник Артему у Святогірську стоїть цілий, знаємо, що на його голові була точка для наших снайперів, коли ті відстоювали місто", – ділиться Олександра. "Також у Нікополі є памʼятник Богдана Хмельницького, швидше за все авторства Кавалерідзе, теж не ушкоджений". Після смерті Іван Кавалерідзе залишив свої мемуари. Попри це, у його біографії є чимало білих плям, які ще належить дослідити.
