Кінопідсумки 2024 року у десяти українських фільмах
Попри повномасштабну війну, тривалий хаос в Держкіно і невтішні прогнози кінокритиків, український кінопрокат у 2024-му році продемонстрував чудо стійкості: документальне кіно набуло сили, різноманіття і зацікавило українського глядача, обличчя ігрового кіно рятували стрічки, чий продакшн розпочався ще до вторгнення. Вони виходили поруч з жанровими фільмами про війну, що стають новою нормою.
Кінокритикиня УП. Культура Соня Вселюбська обрала 10 українських пам'ятких фільмів, які вийшли в національний прокат цьогоріч.
"Ля Палісіада", реж. Філіп Сотніченко – 11.01.2024
Прокатний рік відкрився з великої події. Нарешті вийшов фільм "Ля Палісіада", про який говорили ще з 2019-го. До того, як дістатись українських екранів, стрічка встигла поїздити світом, починаючи зі своєї премʼєри на Роттердамському фестивалі у 2023-му році й до показів у Нью-Йорку. Нещодавно стало відомо, що фільм увійшов в "Оскарівський" лонг-лист.
"Ля Палісіада" – це заплутана детективна драма, яка розгортається в останні місяці існування смертної кари в Україні. Режисер фільму Філіп Сотніченко, відомий своєю пристрастю до VHS, знімав фільм на камеру 1996 року виробництва. Він змонтував сцени так, неначе вони є заплутаними спогадами, слід яких можна знайти на відеокасетах
Стрічка змогла вийти за жанрові кліше фільмів про 90-ті. Це не лише історія про бурхливі часи, а й роздуми про спадковість, про те, що минуле існує в теперішньому. Цей фільм-головоломку охоче прийнялись розвʼязувати українські критики і за наступними роботами Сотниченко будуть дивитись пильно.
"20 днів у Маріуполі", реж. Мстислав Чернов - 25.01.2024
"Я волів би ніколи не знімати цей фільм", – сказав про нього в своїй приголомшливій оскарівській промові Мстислав Чернов, тримаючи в руках статуетку Американської Кіноакадемії за найкращий документальний фільм.
В національному прокаті стрічка зібрала 9-млн гривень і рекордні 66 тисяч глядачів. І став рекордсменом ще й на українських стрімінгах. Домашній успіх фільму спростував тезу про те, що документальні стрічки про війну робляться для західного глядача. І стимулював кінотеатри брати в прокат інші важливі доки.
Есеїстична манера оповіді робить "20 днів у Маріуполі" чимось набагато більшим за плинну щоденну репортерську роботу. Необхідність надати цьому матеріалу друге життя було громадянським покликом Чернова, як звичайного українця який намагається зупинити війну в доступний йому спосіб. Тріумф фільму і висока цікавість до інших документальних робіт українців примушує кіноспільноту відповідати на етичні виклики: за екстремальними кадрами страждань з Маріуполя шукати інші шляхи репрезентації війни у своєму кіно.
Уроки толерантності, реж. Аркадій Непиталюк – 14.02.2024
Режисер Аркадій Непиталюк приніс українському глядачу неочікувану квір-мелодраму в українських декораціях. Це історія за мотивами театральної пʼєси Ігоря Білиця "Гей-парад", розповідає про родину, що погодилася стати учасниками програми з євроінтеграції "Уроки толерантності". Щоб побороти свою гомофобію, вони мають поселити у себе представника ЛГБТ й опанувати толерантність емпіричним шляхом.
Проблема гомофобії в нашому суспільстві гостра і поки не здоланна - цю думку Непиталюкдоносив за допомогою кітчевого гумору (що не всім сподобалось) і чудової акторської гри (що і здолало скептиків).
А ще "Уроки толерантності" зафіксували нову тенденцію: фільми, що почали виробництво до вторгнення, навчились висловлювати важливі ідеї і розповідати цікаві історії в малобюджетний спосіб. "Уроки..." перемогли ще на 17-му пітчингу Держкіно, але через відсутність фінансування виробництву врешті довелось спиратись на власний кошт. Війна диктує цей кіноаскетизм і українські режисери з різним рівнем успіху опановують його.
Будинок слово, реж. Тарас Томенко - 09.05.2024
Ще один фільм-довгобуд, який можна віднести до відлуння минулого у прокаті – це "Будинок Слово" Тараса Томенко. Відомо, що робота над стрічкою тривала понад 10 років, і сам Томенко зізнавався що не міг знайти правильного часу для її фінального втілення.
Зйомки розпочали ще у доковідний 2018-й, і вперше презентували на Варшавському кінофестивалі у 2021-му. Національний прокат відтерміновувався через повномасштабне вторгнення. І врешті уможливився через зростання уваги до покоління літераторів Розстріляного відродження через активність в інших видах мистецтва.
"Будинок слово" – це захоплива історична драма, обрамлена чорно-білою естетикою й насичена інтертекстом. Фільм викликав і захоплення, і дискусії щодо біографічних (не)точностей, і спростування, і, зрештою, тренд на творчість тих, про кого оповідає. За даними Держкіно, після трьох вікендів прокату фільм зібрав 12 808 294 гривень.
Відблиск, реж. Валентин Васянович – 16.05.2024
Це перший в історії український фільм, який потрапив в основний конкурс Венеційського кінофестивалю. Сталось це аж у 2021 році. "Відблиск" вийшов на екрани у 2024-му і розповідає про воєнного хірурга, який пережив російський полон та намагається повернутися у цивільне життя. Цей сюжет не міг не знайти відгук у глядача.
Васянович не раз казав, що йому комфортніше працювати з майбутнім. Можливо, тоді він не свідомо знімав цю стрічку для прокату 2024 року. Операторська робота в фільмах Васяновича завжди апелює до документальності. І це створило діалог цієї ігрової стрічки з сучасною документалістикою.
Наразі Васянович працює над новим проектом. Це фільм-антиутопія "За перемогу!", який він знімає на грант від Netflix і Української кіноакадемії. Дія картини знов відбуватиметься у майбутньому, після завершення війни Росії проти України, а її головним героєм стане сам режисер.
"Ти мене любиш?", реж. Тоня Ноябрьова - 30.05.2024
У 2023-му році на Берлінале в секції Панорама представили другу повнометражну стрічку Тоні Ноябрьової "Ти мене любиш?". Це історія про самозакохану підлітку Кіру, родина якої починає руйнуватися синхронно з Радянським Союзом. Вона вимушена зняти рожеві окуляри й подорослішати.
Стрічка продовжує "жіночу" тему 90-х в ігровому кіно. Чимало з цих стрічок виходило один за одним, Олег Сенцов ("Носоріг") та Філіп Сотниченко (Ля Палісіада) досліджували політику та маскулінність, жінки-режисерки сконцентрувались на підлітковому досвіді: "Назавжди-Назавжди" Бурячкової, "Я і Фелікс" Цілик та "Ти мене любиш". Серед них фільм Ноябрьової має перевагу – акторське виконання Карини Химчук, харизми якої більше, ніж самого фільму. Торік, Карина взяла нагороди за найкращу жіночу роль і на Одеському кінофестивалі й Кіноколо.
Конотопська відьма, реж. Андрій Колесник – 22.08.24
Фільм Андрія Колесника розповідає про дівчину з Конотопу, яка з початком вторгнення втратила коханого. І згадала, що вона відьма. Дівчина повертає собі потойбічні сили та мститься російським окупантам. Фільм прагне догодити глядачу сценами страждань окупантів, яких їм завдає конотопська відьма.
УП.Культура акцентувала на небезпечній з точки зору етики тенденції: на гламуризації насильства, експлуатації класики та на окупації кіноекранів невибагливою естетикою недорогих серіалів.
Втім, фільм в прокаті зібрав понад 1 мільйон доларів – глядачу цей досвід колективного скидання агресії в кінозалі зайшов.
Мирні люди, реж. Оксана Карпович – 29.8.2024
Найважливішим українським документальним фільмом 2024 року безперечно є "Мирні Люди" Оксани Карпович. Карпович, в певному сенсі перейняла естафету Чернова і простіше буде перерахувати кінофестивалі на яких фільм не був. Починаючи з премʼєри й перших нагород на Берлінале, фільм обʼїздив фестивалі на пʼяти континентах світу, був показаний в парламентах, університетах та врешті дістався додому з премʼєрою на Docudays.
Карпович комунікує про війну експериментально, на контрапункті аудіо і відео. Базуючи фільм на перехоплених розмовах російських окупантів зі своїми рідними, статичні кадри зруйнованої України у поєднанні з цими записами створюють когнітивний дисонанс, суголосно відчуттям початку вторгнення.
"Мирі люди" – це винахідливий документальний фільм який однаково захоплює і художнім, і політичним висловлюванням. В українському прокаті "Мирі люди" звісно ж викликали інтерес не менший ніж на заході.
"Яремчук: Незрівнянний світ краси", реж. Артем Григорян - 9.8.2024
"Яремчук: Незрівнянний світ краси" – унікальний випадок в сучасному українському кіно. Ідея зняти байопік про першу попзірку України була запропонована донькою співака. Все, що треба було зробити режисеру й продюсеру – це переказати її версію постаті Яремчука. Безперечно, незрівняно красивої постаті.
Кінопортрет вийшов настільки привабливим, що за три вікенди у прокаті зібрав 9,9 мільйони гривень і 63 тисячі глядачів.
Це ще один приклад приходу телевізійної естетики і в прокатне документальне кіно: інтервʼю зміксовані з архівами, уривки пісень, що викликають ностальгію, правильна широка маркетингова кампанія. Здається, ось і секрет успіху.
Але феномен стрічки ще й в тому, що на тлі легкого оповідання про життя й творчість, в архівах можна вдивитись у політичний ландшафт підрадянської України та помітити наскільки колонізованою була її культура. І це знову той випадок, коли затримка у виробництві фільму через російське вторгнення лише пішла йому на користь.
Буча, реж. Станіслав Тіунов 07.11.2024
Підсумки 2024 року буде несправедливо закінчувати без згадки про "Бучу". Ігрове кіно про окупацію Київщини, яке почали знімати невдовзі після деокупації від початку збентежило кільноспільноту. Можливо тому стрічку від цієї спільноти спочатку ховали, але показували за кордономна закритих показах. Потім показали лише обраним на фестивалі документального кіно від Держкіно (окремий хайлайт 2024го року, що заслуговує на згадку). Врешті, "Буча" таки вийшла на українські кіноекрани. І як нам в інтерв'ю сказав режисер стрічки Станіслав Тіунов, мета у фільму - лікувальна.
Такі фільми як "Буча" нагадують, що від кіноіндустрії воєнного часу не варто очікувати лише високоінтелектуальні фільми чи глибоких авторських висловлювань. Можуть бути і фільми, зняті за шаблоном, можуть бути "пропагандою у відповідь". Вони знаходять своїх поціновувачів, які готові платити за цей сумнівний кінодосвід. Тож, такі фільми як "Буча" не залишать кінотеатри швидко.