Нав’язливі інтереси і труднощі в спілкуванні: що може вказувати на синдром Аспергера
Синдром Аспергера – це розлад, який належить до аутистичного спектра і може впливати на інтеграцію людини в суспільство, її комунікацію та стосунки з іншими.
Останнім часом згадки про синдром з’являються в інформаційному просторі, а публічні люди, політики, бізнесмени (до прикладу Ілон Маск) відкрито обговорюють, що мають такий розлад. Попри труднощі в спілкуванні, вони будують сім’ї, кар’єру та ефективно взаємодіють з суспільством.
Виникають дискусії: як проявляється синдром Аспергера та чи справді він впливає на комунікацію, соціальну взаємодію та інтереси?
Водночас медичного діагнозу "синдром Аспергера" більше не існує, в міжнародних класифікаціях його відносять до розладів аутистичного спектра (РАС) 1-го рівня важкості. Проте сьогодні цю назву і досі іноді вживають в побутовому спілкуванні.
Щоб розібратися в особливостях синдрому Аспергера, як він впливає на стосунки й комунікацію та чи існує такий діагноз взагалі, "УП. Життя" допомогли експертки:
- психіатриня Діана Пилипів;
- дитяча психіатриня Катерина Крутікова.
Що таке синдром Аспергера та чому він вважається розладом аутистичного спектра?
Раніше термін "синдром Аспергера" використовувався у міжнародній класифікації, його ще називали "високофункціональним аутизмом". Зараз він належить до розладів аутистичного спектра (РАС).
РАС – це група нейророзвиткових станів, які характеризуються ранньою появою порушень комунікації та соціальної взаємодії, а також повторюваною поведінкою та інтересами.
"Це особливі стани нервової системи, що впливають на спосіб, яким людина сприймає світ, взаємодіє з іншими та реагує на подразники", – пояснює психіатриня Пилипів.
Залежно від рівня порушень та рівня підтримки, якої потребує людина, РАС поділяють на 3 рівні важкості:
● Рівень 1 "Потребує підтримки" (легкий рівень) – люди можуть спілкуватися і взаємодіяти самостійно, але їм складно встановлювати та підтримувати соціальні контакти.
● Рівень 2 "Потребує значної підтримки" (середній рівень) – потрібна допомога в соціальному функціонуванні та адаптації, а також виконанні щоденних завдань. Мова або невербальне спілкування можуть бути обмеженими.
● Рівень 3 "Потребує суттєвої підтримки" (важкий рівень) – такі люди мають значні труднощі у повсякденному функціонуванні, спілкуванні, самообслуговуванні та потребують постійної сторонньої допомоги.
У 2013 році синдром Аспергера було внесено до категорії розладів аутистичного спектра (РАС) 1-го рівня важкості, зауважує психіатриня Діана Пилипів.
Щоб розуміти, як класифікується діагноз синдром Аспергера та чому зараз цей розлад називається по-іншому – потрібно виділити, що існують різні класифікації захворювань.
Лікарка Катерина Крутікова зазначила: раніше такі стани як дитячий, атиповий аутизм чи синдром Аспергера класифікували як окремі захворювання. У DSM-5 (американській класифікації психічних розладів, якою нині користуються психіатри та психологи) немає такого розподілу, а всі ці категорії об'єднані в єдину – "розлади аутистичного спектра".
РАС 1 рівня, той же синдром Аспергера, відрізняється від важчих проявів розладів рівнем вираженості порушення функціонування.
"На сьогодні, за критеріями DSM-5, людині, якій раніше було встановлено синдром Аспергера, поставлять діагноз "розлад аутистичного спектра, без інтелектуальних порушень та без порушень мовлення", – ділиться лікарка Діана Пилипів.
Експертка наголошує: РАС – це не хвороба, а особливий спосіб функціонування мозку, який є вродженим і зберігається протягом усього життя.
Люди з РАС можуть мати труднощі у спілкуванні, обробці сенсорної інформації та соціальній взаємодії, але водночас вони здатні проявляти високий рівень уваги до деталей, логічне мислення та глибоку зосередженість на певних інтересах.
За даними Центрів із контролю та профілактики захворювань США (CDC), поширеність розладів аутистичного спектра у Штатах оцінюється як 11 випадків на 1000 осіб.
Які основні прояви синдрому Аспергера та коли вони з’являються?
Прояви синдрому Аспергера можуть бути дуже різними та варіюватися від людини до людини з РАС.
"Різниця в симптомах РАС 1 рівня часто залежить не від самих ознак, а від того, як вони проявляються в житті та наскільки людина навчилася їх компенсувати чи пристосовуватися", – наголошує психіатриня Діана Пилипів.
Психіатрині розповідають про такі прояви синдрому Аспергера:
- Труднощі з розумінням та інтерпретацією як словесної (вербальної), так і невербальної мови: жестів, інтонації, тону голосу, міміки тощо.
Деякі люди мають обмежене мовлення та можуть рідко використовувати його для спілкування.
Також можуть виникати труднощі у взаємодії з іншими людьми та розумінні контексту.
"Одна дитина з РАС може намагатися якось комунікувати, хоча їй складно, але все ж буде старатися. А інша зовсім не буде спілкуватися, її не цікавитимуть люди взагалі", – пояснює дитяча психіатриня Крутікова.
Так само і з зоровим контактом у людей з РАС: хтось його матиме, у когось він буде періодичний, а в іншого – взагалі відсутній.
- Навʼязливі інтереси до певної теми, у якій розбираються дуже глибоко.
Йдеться про значну зацікавленість різноманітними "нішевими" хобі, яка певним чином навіть заважає займатися іншими справами. При цьому людина може занадто багато часу приділяти своєму інтересу (до прикладу, комп’ютерним іграм, автомобілям, космосу, конкретним книгам тощо) і навіть ставитися до нього "фанатично".
Таке хобі стає основним фокусом уваги, а інші справи (навчання, побут, спілкування) можуть здаватися менш важливими або навіть ігноруватися.
Люди з РАС часто захоплюються колекціонуванням та впорядкуванням речей (наприклад, марок, монет, камінців, іграшок тощо).
До такої ж поведінки відноситься інтенсивне глибоке вивчення певних речей, які для дитячого віку не характерні.
"До прикладу, такі діти можуть дуже гарно знати цифри у два роки, або мати глибоку зацікавленість планетами, динозаврами, мовами тощо", – зазначає Крутікова.
- Дотримання однаковості та лише звичного порядку.
Це проявляється однотипністю дій, негнучкістю, строгим дотриманням порядку, ритуалами та труднощами до змін.
Наприклад, якщо щось змінюється в розпорядку дня, такі люди можуть сильно засмутитися або роздратуватися.
Дитині складно змінити одяг, наприклад, коли змінюється сезон, тому що вона звикає до одного і відчуває його безпечним.
- Повторення тих самих дій та ритуалів.
Така негнучкість допомагає дитині чи дорослому відчувати контроль та знижує тривожність у непередбачуваному середовищі.
"До негнучкої поведінки у дітей відносяться складання машинок в ряд, махання руками у вигляді крилець, ходіння на носочках, крутіння предметів по типу колес або спінерів, зависання на якісь яскраві предмети, які крутяться або миготять", – консультує Крутікова.
- Висока або занадто низька чутливість до різних сенсорних подразників.
Люди з цим проявом можуть бути дуже чутливими або навпаки нечутливими до різних подразників, як-от холод, тепло, тканини, запахи, світло, звук чи смаки.
Наприклад, їм може дуже не подобатися дотик до певної тканини або вони не помічають, що їм холодно чи жарко. Водночас може виникати висока чутливість в шумних місцях, яка не обов’язково проявляється страхом, а навпаки – гіперзбудженістю.
Коли виникають прояви РАС?
Симптоми розладів аутистичного спектра з’являються ще з раннього віку – приблизно від 12 до 18 місяців. Але інколи вони стають помітними лише тоді, коли збільшується потреба у спілкуванні. Тоді комунікативні можливості дитини залишаються на попередньому рівні, а складність у спілкуванні зростає.
Зазвичай синдром Аспергера стає помітним у дошкільному чи ранньому шкільному віці (3-5 років).
"У людини з РАС симптоми проявляються з раннього віку. Якщо прояви з'явилися в 30 років, а до цього все було добре – тоді, звісно, ми не говоримо про розлади аутистичного спектра", – наголошує психіатриня Катерина Крутікова.
Проте ці симптоми не завжди помітні. Лікарка додає: інколи батьки звертають увагу на прояви РАС після якоїсь події. Хтось скаже, що вони з’явилися після перенесеної хвороби, а хтось – після вакцини тощо. Але насправді дитина народжується вже з порушеннями нейророзвитку і перенесені захворювання чи вакцинація ніяк на це не впливають.
"Інша сторона цього стану – маскування через добре завчені способи поведінки. Іноді синдром Аспергера в таких випадках діагностують уже в дорослому віці", – каже психіатриня Діана Пилипів.
Діагностику часто затримує те, що люди з цим розладом можуть частково приховувати соціальні труднощі, адже їхній інтелект зазвичай середній або високий і допомагає маскувати брак навичок у спілкуванні.
З часом підтримувати таке "маскування" стає дедалі важче, особливо коли соціальне середовище ускладнюється. Через негнучку поведінку та труднощі з пристосуванням до змін (наприклад, нових стосунків чи роботи) у людини зростає ризик тривоги та депресії в майбутньому.
"Багато дітей залишаються недіагностованими, бо їхні особливості сприймаються іншими як "характер" або "індивідуальні риси". Найчастіше діагностика проводиться тоді, коли виникають труднощі у школі чи соціальних стосунках", – додає психіатриня Діана Пилипів.
Які найчастіші причини РАС?
Причини розладів аутистичного спектра є складними та багатофакторними. Вони можуть бути пов'язаними як з генетичними особливостями, так і з впливом навколишнього середовища.
"На сьогодні ніхто не знає конкретно, чому саме у цієї дитини виник розлад аутистичного спектра", – зазначає дитяча психіатриня Катерина Крутікова.
Водночас деякі фактори ризику розвитку РАС науковці пов’язують з такими станами у матері під час вагітності:
- хронічна гіпертензія;
- прееклампсія чи гестаційна гіпертензія (поява високого кров’яного тиску під час вагітності);
- надмірна вага до або під час вагітності.
За даними вчених, підвищений ризик розвитку РАС у дітей значно пов’язаний зі старшим віком батьків. Проте необхідні подальші дослідження, щоб детальніше зрозуміти механізми, які відповідають за вплив віку батьків на ризик розвитку РАС у дітей.
У цих розладів також виявлено високу спадковість – існують сотні генів, що пов’язані з можливим розвитком.
"Є такі стани, де лікар може конкретно вказати, чому ця дитина має РАС. До прикладу, синдром ламкої Х-хромосоми – це генетична аномалія, яка супроводжується ознаками розладу аутистичного спектра", – пояснює психіатриня Крутікова.
За словами експертки, інколи на консультацію приходять сім’ї, де у когось з батьків є синдром Аспергера – тоді розлад з великою ймовірністю буде й у дітей.
Водночас факторами ризику можуть інші синдроми та вроджені метаболічні порушення у самої дитини.
"Причиною може бути мутація "de novo", що означає, зміну в генетичному матеріалі, яка виникла вперше саме у людини з РАС і не була успадкована від батьків. Тобто дана мутація виникла вже після запліднення, на ранніх етапах розвитку ембріона", – ділиться лікарка Пилипів.
Нараз проводиться значна кількість досліджень для визначення впливу факторів навколишнього середовища на матір протягом вагітності та розвиток нервової системи дитини.
А от застаріла теорія про "холодну маму", яка помилково пояснювала виникнення аутизму емоційною відстороненістю матері, була остаточно відкинута.
Як синдром Аспергера впливає на стосунки між людьми?
Людям з синдромом Аспергера буває складно побудувати дружні чи романтичні стосунки.
Коли йдеться про РАС 1 рівня або ж синдром Аспергера – у таких людей можуть виникати певні труднощі:
- важко зрозуміти сарказм, жарти, "підтекст" ситуації, абстрактні поняття. Можуть сприймати сказане дуже буквально;
- важко розуміти емоції й почуття інших людей та виражати власні;
- складно розуміти соціальні норми чи окремі аспекти соціальних взаємодій (наприклад, як почати розмову, коли говорити та коли мовчати, чому потрібно робити так, а не інакше);
- присутній надмірний або повністю відсутній зоровий контакт;
- наявне повторення завчених або десь почутих слів/фраз, вживання яких не має сенсу (це стан називається "ехолалія", він виникає у важчих випадках чи у дитинстві).
Часто також може знадобитися більше часу для того, щоб зрозуміти та обробити інформацію або дати відповідь.
"Людина з синдромом Аспергера може виглядати "дивно", нечутливо, байдуже до всього, не шукати розради та не орієнтуватися, коли ця розрада потрібна іншим людям", – пояснює психіатриня Діана Пилипів.
Якщо говорити про дітей, то дружба дуже важлива для них, адже допомагає розвивати соціальні навички: гнучкість у спілкуванні, розуміння емоцій, емпатію та турботу про інших. Діти з синдромом Аспергера мають труднощі з цими здібностями, тому їм важко заводити друзів. Проте дослідження показують, що такі діти хочуть спілкуватися, замислюються над своєю самотністю і вже з раннього віку усвідомлюють ці почуття.
Може бути таке, що дитина хоче комунікувати, але не вміє будувати дружні стосунки, не розуміє жартів, сарказму та ображається.
"В дітей з РАС немає цікавості до сюжетної гри. Дитина гарно все вивчає, знає класно мови, в три роки вже знає букви, читає, любить складати пазли чи лего. Але ця дитина у 2, 3, 4, 5, 6 років не грає в складну сюжетну гру", – пояснює лікарка Крутікова.
Складнощі можуть виникати, до прикладу, з грою в лікаря чи вчителя, грою з ляльками, побудовою будиночків для них, придумуванням родини тощо.
При появі ознак синдрому Аспергера варто звернутися до лікаря-психіатра, а до 18 років – до дитячого лікаря-психіатра.
Чи лікується синдром Аспергера та яких методів краще уникати?
Психіатрині зазначають: синдром Аспергера (як і інші РАС будь-якої складності) не "лікується" в сенсі усунення стану. Але можна суттєво покращити адаптацію, якість життя та знизити супутні труднощі людини.
Всі втручання застосовуються лише за призначенням лікаря-психіатра.
- Чи існує медикаментозне лікування?
Психіатр може скоригувати супутні симптоми та розлади, а от специфічних медикаментів саме для лікування РАС не існує.
"Лікар призначає певні медикаменти, якщо дитина має ще якісь супутні стани (розлад із дефіцитом уваги та гіперактивністю, або якщо в дитини є агресія, або порушення метаболічних процесів, алергічні чи серцево-судинні хвороби тощо). При цьому лікується основне захворювання та починається корекція РАС", – консультує дитяча психіатриня Катерина Крутікова.
- Яких методів лікування варто остерігатися?
Варто остерігатися спеціалістів, які обіцяють, що можуть повністю "вилікувати" РАС.
"РАС не лікується, оскільки це вроджена особливість функціонування мозку. До прикладу, не варто приймати спеціальні таблетки, які коригують неясну "мітохондріальну дисфункцію" – немає ніяких рекомендацій щодо такого лікування РАС", – наголошує психіатриня Пилипів.
Також експертка наводить приклади інших сумнівних методів лікування, які не лише не допоможуть з корекцією розладів аутистичного спектра, а й можуть зашкодити:
- високі дози вітамінів, БАДів, амінокислот;
- детокси;
- клізми;
- хелатування;
- терапія стовбуровими клітинами;
- гіпербарична оксигенація;
- специфічні дієти;
- нейрогімнастика;
- остеопатія.
- Чи допоможе корекція харчування?
Специфічних рекомендацій з харчування для людей з РАС немає.
"Виключенням можуть бути випадки, коли людина їсть обмежений перелік продуктів (селективність у харчуванні, що часто є одним із симптомів). У такому разі лікар може порадити додавати певні вітаміни чи мікроелементи виключно за наявності лабораторно підтвердженого дефіциту", – наголошує психіатриня Діана Пилипів.
Таке може трапитися коли людина з РАС їсть лише одні й ті ж 2-3 страви, або категорично не їсть певний вид їжі. До прикладу, деякі люди з РАС уникають овочів та фруктів через нестабільність смаку, консистенцію, текстуру, колір тощо.
Як можна коригувати прояви синдрому Аспергера?
При синдромі Аспергера або РАС застосовують комплексну програму підтримки, до якої належать:
- поведінкові втручання (робота над навичками й поведінкою);
Це цілеспрямовані дії, методи або програми, спрямовані на зміну певних форм поведінки людини.
"Лікування РАС зазвичай полягає в поведінкових втручаннях. Людині потрібно давати ті навички, яких у неї не вистачає", – пояснює психіатриня Катерина Крутікова.
Тобто це різні способи допомогти людині змінити свою поведінку.
До прикладу, якщо якась поведінка дитини корисна – її підкріплюють (хвалять, дають нагороду), а якщо небажана – намагаються поступово замінити на іншу.
- психоедукація (інформація та навчання);
Людині та її родині пояснюють особливості стану, щоб легше було спілкуватися, уникати помилок і помічати, що викликає стрес чи перевантаження.
Батьки та родини дітей із синдромом Аспергера стикаються з численними викликами, серед яких – почуття роздратування, соціальна ізоляція, конфлікти у стосунках та фінансові труднощі.
Водночас участь батьків і всієї родини відіграє ключову роль у веденні синдрому Аспергера. Навчання взаємодії батьків з дітьми може здійснюватися навіть у домашніх умовах. Вони допомагають батькам отримати навички й ресурси для ефективної підтримки своєї дитини.
- адаптація (пристосування середовища);
Цей метод використовують для зменшення сенсорного перевантаження у людей з синдромом Аспергера.
Сенсорні кімнати, навушники з шумопоглинанням і регульоване освітлення допомагають контролювати подразники, щоб людина могла розслабитися, зосередитися або легше спілкуватися без стресу.
- інші види терапії (мовленнєва, сенсорна, когнітивно-поведінкова).
"Можна коригувати окремі труднощі у соціальній взаємодії. Наприклад, застосовувати психотерапію, орієнтовану на розвиток соціальних навичок, або ж когнітивно-поведінкову терапію адаптовану до РАС, логопедію, ерготерапію для дітей молодшого віку. У старшому віці необхідною є й адаптація умов праці до індивідуальних потреб", – розповідає психіатриня Діана Пилипів.
Також необхідним є навчання саморегуляції – це методи, які допомагають людині спокійно контролювати свої емоції та реакції.
- Для дітей через гру: наприклад, вправи на дихання, рольові ігри, які допомагають зрозуміти емоції та навчитися спокійно реагувати.
- Для дорослих через медитацію та релаксацію: дихальні вправи, спостереження за думками, легка йога або короткі практики усвідомленості (mindfulness).
"Ремісій (періоди зникнення симптомів) у класичному розумінні цього слова при синдромі Аспергера немає. Можливим є створення умов, де людина може максимально реалізувати свій потенціал, зменшити стрес та підвищити автономність", – наголошує лікарка Пилипів.
Що буде зі свідомістю, якщо не реагувати на синдром Аспергера та відмовитися від лікування?
Якщо не звертати уваги на синдром Аспергера, можливі ризики розвитку вторинних психічних розладів чи соціальних труднощів. Яскраво такі приклади проявлятимуться, коли особливості людини не були враховані в навчанні, роботі та взаємостосунках:
- Психічні розлади
Через постійне відчуття непередбачуваності у соціальних ситуаціях можуть розвинутися соціальна тривога, генералізований тривожний розлад чи тривожність.
Як наслідок ізоляції, булінгу, неприйняття, обсесії та компульсії можуть виникати депресія та посттравматичний стресовий розлад.
А через необхідність маскування виникають хронічний стрес, виснаження та вигорання.
- Соціальні труднощі
Відсутність лікування синдрому Аспергера може призвести до соціальної ізоляції, втрати підтримки, труднощів у працевлаштуванні та відносинах на роботі. Навіть з врахуванням високої кваліфікованості, такі люди можуть мати проблеми з проходженням співбесід чи командною роботою.
Можливі появи конфліктів у стосунках чи сім’ї, неотримання освіти через брак пристосованості навчальних закладів і як наслідок – зниження конкурентоспроможності у робочому середовищі.
