"Не можна опиратись лише на бажання пацієнта". Що таке остеоінтеграційне протезування та які його ризики
Через війну та велику кількість поранених військових Україна стрімко розвиває протезування. Йдеться не лише про класичне зі знімним протезом, а й про альтернативне – остеоінтеграційне, яке передбачає кріплення протеза безпосередньо до кістки за допомогою імплантів.
За орієнтовними підрахунками, у світі налічують близько 2500 людей, які встановили остеоінтеграційні протези. Ця методика досі не до кінця вивчена і має багато ризиків. Тому лікарі переконані: потрібно максимально виважено підходити до виконання операцій, а також спиратись на нормативні документи, де будуть прописані чіткі критерії до відбору пацієнтів.
На ухваленні протоколів безпеки у березні цього року почали наполягати патронатні служби. Народна депутатка 8 скликання Оксана Корчинська опублікувала пост у Facebook, який підготувала спільно з командиром патронатної служби "Янголи" у складі 3 ОШБР Оленою Толкачовою з вимогою розробити нормативну базу, аби не допустити "неконтрольованих експериментів".
За місяць після хвилі публічних обговорень Міністерство охорони здоров’я ухвалило наказ, що повинен врегулювати порядок виконання остеоінтеграційного протезування.
У цьому матеріалі "УП Життя" розповідає про те, що таке остеоінтеграційне протезування, які його основні ризики та яким чином наказ урегулює остеоінтеграцію в Україні.
Про це ми поговорили з командиром патронатної служби "Янголи" у складі 3 ОШБР Оленою Толкачовою, першим заступником міністра охорони здоров’я Сергієм Дубровим та начальницею відділення реабілітації пацієнтів із ампутованими кінцівками Військово-медичного клінічного лікувально-реабілітаційного центру в Ірпені Ольгою Щеглюк.
Що таке остеоінтеграційне протезування?
Це відносно новий метод протезування, який почали вивчати з 50-х років ХХ століття. Розвиватись він почав із 1990 року, коли шведський хірург Пер-Інгвар Бранемарк провів першу операцію з остеоінтеграції.
Під час операції у кістку ампутованої кінцівки хірурги вкручують титановий стрижень, до якого згодом кріпиться протез. На відміну від класичного (гільзового) протезування, де людина має змогу постійно знімати та вдягати протез, у випадку остеоінтеграції він фактично вкручується у тіло і залишається там на постійній основі.
За словами Ольги Щеглюк, наразі остеоінтеграційне протезування вважають альтернативним методом. Він має дуже багато обмежень і тому його розглядають лише тоді, коли переваги переважають над ризиками.
"Якщо людина не може користуватись протезом, або їй заважають певні особливості кукси (частина кінцівки, яка залишається після ампутації), у такому разі можна розглянути метод остеоінтеграції спільно з протезистом, лікарем, фізичним терапевтом", – зазначає лікарка.
Світова практика передбачає, що повинно минути як мінімум два роки після ампутації, щоб встановлювати протез такого типу. Обов’язкова умова – людина повинна спробувати ходьбу на звичайному протезі.
"Є багато протипоказань: це активні, або так звані "сплячі" інфекції; вага тіла пацієнта понад 100 кг; якщо пацієнт вживає наркотичні речовини або курить; якщо ми розуміємо, що пацієнт не зможе правильно доглядати за стомою (це отвір, через який йде сполучення протеза з зовнішнім середовищем)", – пояснює Ольга Щеглюк.
Які ризики остеоінтеграції?
Один з основних ризиків – можливість розвитку інфекцій. Зокрема, так звані "сплячі" інфекції, які важко діагностувати, але які можуть проявлятися після оперативного втручання.
"Враховуючи шалену антибіотикорезистентність, яка є в Україні, на жаль, в нас дуже високий рівень ускладнень, хронічних остеомієлітів, які вкрай важко піддаються лікуванню.
Може відбутись нагноєння, в кращому випадку – вилучення імпланта, у гіршому випадку – це ампутація на вищому рівні. Це дуже великий ризик", – зауважує Ольга Щеглюк.
За її словами, пацієнти з остеоінтеграційним протезом повинні обмежувати фізичну активність. І навіть у такому випадку треба бути готовими до того, що за 10 років протез доведеться змінювати.
"Дослідження показують, що близько 65% пацієнтів з часом, через 7-10 років, потребують заміни імпланту з різних причин: чи то інфекцій, чи то розхитувань. Чим активніший спосіб життя людина веде, тим вищий ризик", – додає лікарка.
Чому потрібно встановити чіткі норми виконання остеоінтеграційного протезування?
Для того, аби вдало встановити протез, потрібно, аби "зійшлося" чимало факторів. Це історія хвороб і загалом здоров’я, кваліфікація лікарів, післяопераційний період, а також спосіб життя пацієнта.
Це все має бути чітко виписане у нормативних документах: наприклад, протоколах. Можливість встановити протез такого типу не може залежати лише від бажання пацієнта, переконана Ольга Щеглюк.
"Наразі я бачу багато необґрунтованих призначень, які закінчуються ускладненням, інфекціями та переломами.
Люди бачать агресивну рекламу, який це класний метод протезування і що він усуне проблеми. Це штовхає людей звертатися за допомогою. Але насправді це метод не про "я хочу". Його має призначати команда спеціалістів лише тоді, коли людина спробувала гільзове протезування", – зауважує вона.
Олена Толкачова додає: їй відомо про випадки, коли військових без повного розуміння ризиків відправляли на такі операції.
"Зрештою вони призводили до інфікувань, переломів, хронічного болю, повторних ампутацій та нездатності користуватися протезом", – зазначає вона.
За її словами, повністю забороняти цю методику не варто, оскільки в окремих випадках вона справді доречна. Однак вона наголошує: не можна допускати "неконтрольованих експериментів на військових".
"У деяких випадках, якщо мова йде про верхні кінцівки, це дійсно вихід для тих, хто має високу ампутацію. Але встановлення цих імплантів на нижні кінцівки суперечить законам фізики, адже в такому разі кістка отримує "абсолютно неадекватне навантаження", – зазначає вона.
Що кажуть у МОЗ?
Перший заступник міністра охорони здоров’я Сергій Дубров у коментарі для "УП. Життя" зазначив: до міністерства не надходило жодних офіційних скарг про невдало виконане остеоінтеграційне протезування.
"Є дописи у соцмережах, є два депутатські запити стосовно остеоінтеграційного протезування. Згідно з інформацією у соцмережах, відомо, що у певних пацієнтів були проблеми, але, на жаль, офіційно від заявників ми не отримували скарг", – зазначив він.
Однак навіть за відсутності заяв у міністерстві розуміли, що врегулювання остеоінтеграції в Україні давно на часі.
Тож при відомстві створили робочу групу, до якої увійшли експерти МОЗ та фахівці, які займаються різними видами протезування. Її завданням було напрацювання нормативно-правової бази, що врегулює порядок остеоінтеграційного протезування в Україні.
Результатом дев’ятимісячної роботи групи став наказ "Про затвердження порядку надання спеціалізованої медичної допомоги з застосування методу остеоінтеграційного протезування".
"Цей документ – це порядок, а не протокол чи стандарт, адже поки у світі є лише невеликий досвід виконання остеоінтеграційного протезування. Наразі нараховується близько 2,5 тисячі випадків вони стосуються не лише ампутацій при бойових травмах, а і при побутових.
З позиції доказової медицини такої вибірки недостатньо для написання протоколів чи стандартів", – пояснює він.
Наказ уточнює такі нюанси:
- покази та протипокази для остеоінтеграційного протезування (зокрема, визначено, що цей метод альтернативний і що використовується лише тоді, коли звичайне протезування неможливе);
- яким чином приймається рішення щодо виконання такого протезування (зокрема, прописана необхідність консиліуму лікарів і спеціальної комісії);
- як відбувається післяопераційний догляд та подальше спостереження за пацієнтом;
- які медзаклади мають право виконувати подібні операції.
"Ми маємо підходити до цього методу обережно, опиратись на думку консиліуму, а не одного фахівця. Дуже ретельно обирати пацієнтів, яким цей метод дійсно буде показаний та не зашкодить. Тому що певні ускладнення можуть призводити до реампутацій і більш тривалого відновлення.
Потрібно також дотримуватися практики, яка є у світі: пацієнт спершу повинен отримати класичний протез. Якщо є проблеми, лише тоді приймати рішення щодо можливості остеоінтеграції", – підсумував Сергій Дубров.
Він також додав, що наказ вже підписаний і наразі його відправили на завірення у Міністерство юстиції.
