Не як на картинці: як справжній Київ відрізняється від того, яким його хочуть бачити люди 

У Музеї Києва пройшла виставка "Київ. Traffiс" – збірка картин із фондів, що зображують мінливе життя міста в очах художників та художниць різних часів.

Виставка розповідала не лише про транспорт міста – адже це лише частина міського життя, а відобразила уявлення митців та мисткинь про рух у місті, його пульс та середовище.

На картинах зображений майже утопічний світ, де пішоходи, автівки, громадський транспорт, дороги, будівлі та увесь міський простір гармонійно взаємодіють та створюють спільний цілковито автентичний світ.

Таким було бачення авторів та авторок – а якою ж є реальність? Чи схожий сучасний Київ на ті ідилічні зображення, які існували в уяві людей?

Розповідаємо далі.

Місто заторів

Київ регулярно стає лідером у світових рейтингах мегаполісів, що потерпають від заторів – у 2020 році місто посіло 12 місце серед 416 світових мегаполісів.

За даними сервісу TomTom, у 2020-му столичні водії та водійки провели у стоянні на дорогах в час пік зайвих 8 днів та 15 годин.

За цей час можна було б понад 110 разів подивитися "Наталку Полтавку" Лисенка в оперному театрі. Або витратити його на будь-яку іншу більш приємну та корисну справу.

Натомість київські автомобілісти та автомобілістки витрачають майже вдвічі більше часу на дорогу в годину пік.

Як місто намагається вирішити цю проблему?

Часто думають, що для уникнення заторів потрібно розширяти дороги.

Та чи це найкращий із варіантів? І що робити з і без того широкими дорогами в історичному центрі міста – забирати ще більше вузьких тротуарів?

Чи, може, зносити видатні архітектурні пам’ятки – як та ж Національна опера, модерна будівля, зведена архітектором Віктором Шретером у 1898 році і так вдало зображена на картині Олександра Хвостенка-Хвостова "Київ. Ранок".

"Київ. Ранок", О. Хвостенко-Хвостов, 1954 р., полотно, олія. На картині зображено Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Шевченка

Так виглядає місце перед оперним театром у наші дні

Місто без мікромобільності

Допомогти розвантажити дороги від заторів може і має розвиток мережі громадського транспорту та мікромобільності – по суті, підтримка містян та містянок, які пересуваються на персональному транспорті, який не створює викидів: велосипедах, самокатах, моноколесах тощо.

Однак, брати участь у дорожньому русі для них може бути небезпечно і некомфортно.

У 2020 році в ДТП з причини "Наїзд на велосипедиста" в Україні загинули 235 людей, що не раз змушувало активістів та активісток виходити на протести та вимагати розвитку велоінфраструктури.

Її ж у місті недостатньо: близько 70 км велодоріжок та смуг часто не поєднані між собою і подеколи "ведуть в нікуди".

Тож картина, де велосипедисти та велосипедистки спокійно їдуть просто посеред мосту Патона – осередку ранкових заторів – виглядає скоріше як утопічна фантазія.

Ситуація із громадським транспортом у 2020 році трохи покращала. У місті працює 17 кілометрів смуг громадського транспорту, проїзд якими на персональних авто заборонено.

Проте, деякі водії та водійки продовжували нелегально користуватися ними, аби об’їхати затор, тож автобуси і тролейбуси так само стояли в заторах, відставали від графіку і стали чи не найменш привабливим способом пересуватися містом.

Однак, нещодавно нелегальний проїзд смугами почали карати жорсткіше, а на початку 2021 нарешті запрацювала перша камера автофіксації, яка штрафуватиме за таке порушення – до речі, камеру встановили неподалік моста Патона, на бульварі Дружби Народів.

Та це лише перший крок до обіцяних покращень. Щоб заохотити людей пересідати на громадський транспорт, важливо розширювати мережу громадських смуг, створювати нові маршрути, оновлювати та збільшувати рухомий склад і загалом розвивати місто з думкою про людей, а не про автівки.

А повернення трамвая на міст Патона, як це зображено на картині Хвостенка-Хвостова, суттєво покращило би транспортну доступність до районів Лівого берега як нове швидкісне рейкове сполучення, що перевозить значно більше людей за одиницю часу, ніж автобуси і тролейбуси.

О. Хвостенко-Хвостов, "Київ. Міст Патона", 1954 р., полотно, олія

А так нині виглядає Міст Патона

Місто кротів

Ще один тривожний дзвіночок про те, що Київ розвивається на догоду автомобілям, а не пішоходам – це поширеність підземних переходів (чи, скоріше, відсутність наземних).

Спроби розділити потоки пішоходів та автомобілістів - невдале рішення для вулиць у центрі міста (як-от вулиця Хмельницького, на якій стоїть Музей Києва).

Підземні переходи – це перешкода для маломобільних груп населення: людей на інвалідних візках, батьків із дитячими візочками, літніх людей, людей із велосипедами – усіх, кому спуск і підйом сходами дається з труднощами.

Крім того, підземні переходи небезпечні і для цілком здорових та сильних людей – у темних та безлюдних закутках нерідко трапляються напади.

Зараз перехрестя вулиць Хмельницького і Пушкінської, яке зображене на картині – це приклад, як не дивно, хорошого рішення для міської інфраструктури. Тут поклали тактильну плитку, яка допомагає пересуватися незрячим, на Пушкінській облаштували велосмугу і наземні переходи.

Однак ініціює ці зміни не міська влада – за них доводиться боротися тим же активістам та активісткам.

Проєкт із облаштування переходів, наприклад, подавався на Громадський бюджет Києва, а облаштували їх лише після громадських акцій.

С. Шишко "Київ. Вулиця Леніна", 1967 р. Полотно, олія

Перехрестя вулиць Хмельницького і Пушкінської у наші дні

Місто без туристів

Але навіть наземні переходи не завжди комфортні для людей, що перебувають у місті.

Київ має унікальне історичне і культурне середовище, яке приваблює сюди мільйони туристів і туристок щороку.

Однак, фізично це середовище створює бар’єри для безперешкодних прогулянок туристів.

Будь-яка більш-менш приваблива локація у місті неминуче оточена мережею широких доріг, які треба долати крізь пішохідні переходи.

Мандрівники і мандрівниці змушені щокілька хвилин зупинятися на світлофорах, долати широкі проспекти і остерігатися автівок, аби просто пройти від одного місця до іншого.

Крім того, туристично привабливі місця ще й незабезпечені адекватним транспортним сполученням. Люди, яких цікавить релігійна спадщина, не мають жодної фізичної можливості швидко дістатися громадським транспортом від Андріївської церкви до Києво-Печерської лаври.

Любителі та любительки культурного життя так само не можуть зручно доїхати від "Мистецького Арсеналу" до "Музею Києва".

А нічні жителі й жительки взагалі не мають жодної можливості доїхати з Подолу на Хрещатик після півночі, бо весь громадський транспорт просто припиняє працювати.

Місто саме змушує людей – своїх же гостей – обирати найдорожчий і найменш екологічний транспортний засіб – особисте авто чи таксі.

Ще одна перешкода для туристів – відсутність зрозумілої навігації: вказівників вулиць та нумерації будинків.

У центрі можливо знайти інформаційні стенди з частиною карти, але зрозуміти на місцевості, де яка вулиця – складне завдання для туристів, адже вказівників на вулиці з назвами немає.

А зрозуміти нумерацію будинків в Україні – це надскладне завдання навіть для людей, які мешкають в цих районах. Щоб знайти потрібний номер, доводиться обійти кілька сусідніх будинків у пошуках таблички з адресою.

О. Хвостенко-Хвостов "Київ. Площа Богдана Хмельницького", 1954 р., полотно, олія

Площа Богдана Хмельницького взимку 2020 року

Місто-вбивця

Вплив на довкілля – це, мабуть, найменш помітний, проте найбільш відчутний наслідок тотальної автомобілізації міста.

Забруднення повітря в Україні – одна з найбільших причин передчасних смертей.

За даними ВООЗ, наша країна посідає 15 місце у світі за рівнем смертності з цієї причини. Київ регулярно опиняється на вершині рейтингів забрудненості повітря.

І попри те, що загалом по країні найбільшим джерелом викидів у повітря залишаються вугільні електростанції і промислові підприємства, у столиці переважну більшість їх спричиняють саме автомобілі.

Хоча вплив автомобілів на здоров’я проявляється часто у досить довготривалих наслідках – наприклад, розвиток серцево-судинних чи легеневих хвороб і навіть інсульту, однак його можна відчути і в короткотривалій перспективі.

Ми всі помічаємо, як складно дихати біля жвавих автострад через викиди забруднювачів у повітря. До цього додається ще й стрес від шуму чи стояння у заторах, а в спекотну погоду – надлишкове тепло від розігрітих автівок чи асфальту. Тобто за уявний комфорт незначної частки населення, яка має автівки, платять своїм самопочуттям і навіть життями усі мешканці та мешканки міста.

О. Хвостенко-Хвостов "Київ. Площа ім. Сталіна (Ленінського комсомолу)", 1954 р., полотно, олія

Європейська площа у наші дні

Тож говорячи про Київ, ми починаємо одразу дві розмови.

Одна – про людей, які створюють душу міста – ті, хто ходять до театрів, музеїв, гуляють міськими вулицями, катаються велосипедами, малюють неймовірні картини про місто, в якому живуть.

Інша – про тих, хто цю атмосферу вбиває – як фізично, так і метафорично. Про автомобілі, які відбирають міський простір, позбавляють мешканців та мешканок можливостей насолоджуватися своїм звичним життям і навіть буквально вбивають їх своїми ж викидами.

Ці дві історії взаємовиключні і не можуть існувати разом – тож вибір за нами.

На чий бік ми стаємо і в якому місті житимемо?

У тому, яке зображували митці та мисткині на своїх картинах – чи у тому, яке ми бачимо щодня, стоячи в заторах чи дихаючи черговим смогом.

Олександра Хмарна, комунікаційниця ГО Екодія, спеціально для УП.Життя

Автор фото вулиць Гліб Підлісний, фото картин надані Музеєм

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

Новий об’єкт світової спадщини Юнеско у Києві: стіна пам’яті в Київському крематорії

Мінкульт вносить київську "Літаючу тарілку" до реєстру пам'яток архітектури

Мислити екологічно: як Нью-Йорк, Ванкувер, Копенгаген та інші піклуються про чисте майбутнє

Пилові бурі, смог та пожежі: в чому причина екологічних катастроф України

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".