Сексуальне насильство – цілеспрямована зброя росіян у війні проти українців

Окупанти використовують сексуальне насильство над українцями, щоб знищити людину. Наслідки таких злочинів відчувають не лише ті, хто їх пережив. Вони поширюються на все суспільство, посилюючи колективну психологічну травму та відчуття вразливості й беззахисності.

19 червня – Міжнародний день боротьби за ліквідацію сексуального насильства під час військових конфліктів (СНПК).

Сьогодні країни-члени ООН закликають покласти край СНПК, вшанувати пам'ять тих, хто загинув під цими тортурами та віддати належне тим, хто присвятив своє життя щоб допомагати людям, що вижили.

Ми бачимо зруйновані українські міста, вулиці, усипані уламками будівель, поранених та загиблих. А от повідомлення про СНПК нерідко "тонуть" в умовах тотального лиха, терору та хаосу війни. Але сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, є кричущим воєнним злочином.

З початку повномасштабного вторгнення рф на територію України сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, стало поширеним методом деморалізації та придушення волі мирних мешканців окупованих міст. Ця жахлива тактика має на меті вселити страх, вкоренити контроль і завдати тривалої травми і людині і цілим громадам.

Важливо визнати, що ті, хто пережив такі жахливі події в Україні, часто прагнуть якнайшвидше дистанціюватися від сумних спогадів. Емоційний біль, сором і, часто, самозвинувачення, пов’язані з насильством, можуть змусити людей неохоче ділитися пережитим або шукати справедливості. Вони можуть відчувати себе ізольованими і вирішити не давати свідчень і не обговорювати минуле ні з ким, бажаючи захистити себе від подальших страждань.

Постраждалі від СНПК потерпають від соціальної стигматизації

Крім того, вони часто стикаються з упередженим ставленням у суспільстві, що ще більше відлякує їх від пошуку допомоги та підтримки, яких вони вкрай потребують і яку їм готові надати. Про це свідчать, як їх власні голоси, так і результати дослідження "Ставлення суспільства до злочинів сексуального насильства під час російсько-української війни", яке провели у травні 2023 року під егідою USAID.

Так, серед різних демографічних груп було помічено, що чоловіки молодшої вікової категорії та старші жінки (віком від 55 років) демонструють найвищий рівень упереджень щодо постраждалих від СНПК. Наприклад, частина опитаних, особливо молоді чоловіки, помилково розглядають вживання алкоголю жінкою як явну ознаку згоди на статеві стосунки.

Крім того, як старші жінки, так і чоловіки у цій віковій групі висловлювали переконання, що самі постраждалі можуть нести певний ступінь провини, оскільки вони могли навмисно чи ненавмисно спровокувати злочин своєю поведінкою. Але все ж таки більшість людей відкидають думку про те, що ті, хто пережив СНПК, якимось чином заслужили або спровокували сексуальне насильство.

Проблиск надії є й в тому, що люди зазвичай не сприймають постраждалих від СНПК як "самі винуваті". Ба більше, українці готові і безпосередньо допомагати, в тому числі навчатися, як коректно спілкуватися, щоб не нашкодити.

Читайте також: Що робити, якщо ви стали жертвою або свідком сексуального насилля під час війни

Чому злочини СНПК зазвичай розслідуються роками?

Така культура замовчування та небажання висловлюватися є значною перешкодою для розв’язання проблем СНПК. Вже достеменно відомо, що російські агресори в Україні вчиняли та вчиняють масове сексуальне насильство проти мирного населення на окупованих територіях. СНПК вимагає проведення досудового виключно за поінформованої згоди постраждалої людини. При цьому всі дії зупиняються, якщо вона скаже "стоп".

І хоча правоохоронці у певних випадках й розуміють, що було скоєно СНПК, тиснути права не мають. Виключно очікування готовності свідчити.

Хочу ще раз наголосити – більшість тих, хто пережили насилля, не хочуть повідомляти про злочини, яких вони зазнали, саме через стигматизацію та хибні суспільні упередження. Постраждалі іноді мовчать роками!

Наразі є 208 зареєстрованих випадків СНПК, здійснених на ТОТ. Однак це лише верхівка айсберга. Крім того, правоохоронні органи виявили 13 фактів сексуального насильства окупантів щодо неповнолітніх. Проте, на жаль, реальна кількість таких злочинів, ймовірно, набагато більша. Доступ до інформації додатково обмежено через те, що деякі постраждалі діти виїхали з батьками за кордон або залишаються на тимчасово окупованих територіях. Крім того, є неповнолітні, яких примусово вивезено у рф, – зв’язок з ними втрачено.

Читайте також: Сексуальне насильство – це воєнний злочин

Невідворотність покарання винних у СНПК – невіддільна складова прагнення України

Наші люди твердо вірять у здатність України притягнути до суду росіян, винних у СНПК. Це спільне переконання глибоко резонує в серцях українців, які сприймають проблему сексуальних злочинів як колективний біль. Суд над винними у СНПК – питання надзвичайної важливості, яке торкається кожного на особистому рівні. Це величезне лихо, що об’єднало націю в її прагненні до справедливості.

Українці розуміють, що для досягнення цієї мети потрібен час і наполегливість, але непохитні у своїй рішучості досягати амбітних цілей. Вони не бажають погоджуватися на щось менше, ніж всеосяжне правосуддя. Втішає та підбадьорює усвідомлення того, що Україна не самотня у своєму прагненні до справедливості. Відчутна підтримка, отримана від міжнародної спільноти, ще більше зміцнює цю надію.

Так, дійсно, наразі маємо лише один заочний вирок – військовослужбовця ЗС рф засуджено як безпосереднього виконавця СНПК до 12 років позбавлення волі. Але міжнародне гуманітарне право не передбачає будь-які терміни давності для цих видів злочинів. Отже, ухилитися від відповідальності за СНПК окупанти не зможуть. Російських злочинців шукатимуть по всьому світу впродовж усього їх жалюгідного життя та обов’язково судитимуть та покарають як воєнних злочинців.

Ірина Діденко, очільниця спеціалізованого управління з організації розслідування СНПК Офісу Генерального прокурора, спеціально для "УП.Життя"

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.