Що там у кіно: "Носоріг" Сенцова, "Паралельні матері" Педро Альмодовара та ще 4 фільми лютого
Лютневий кінопрокат пропонує познайомитися з одним з головних вітчизняних фільмів останніх років (що присвячений минулому, яке, на жаль, так і не минуло), новою роботою найвідомішого іспанського режисера сучасності та химерним залаштунком тюремного театру та порноіндустрії.
З 3 лютого
"Тріумф", режисер Еммануель Курколь
Картина відомого французького режисера присвячена здатності мистецтва стирати соціальні бар'єри та культурні відмінності.
У фільмі старіючий актор, який став керівником тюремного драмгуртка, вирішив поставити силами своїх підопічних "Чекаючи на Годо".
На перший погляд, це може здатися напрочуд недоречним вибором, адже "Чекаючи на Годо" має репутацію твору для обраних поціновувачів прекрасного.
Утім, п'єса, що відображає відчуття богозалишенності і невтомне богошукання, надії та розпач сучасної людини, виявилася такою ж близькою людям, що перебувають у в'язниці, як і їхньому наставнику у драматичному мистецтві, який не залишає спроб відродити свою кар'єру.
В основі сюжету лежить реальна історія постановки "Чекаючи на Годо", здійсненої шведським театральним режисером Йоном Йонсоном у 1986-му році у в'язниці Кумла, яка була тепло прийнята театральною спільнотою і викликала захоплення великого ірландця, після чого Йонсона запросили поставити аналогічну виставу у Каліфорнійської в'язниці Сан-Квентін.
"Паралельні матері", режисер Педро Альмодовар
Сорокарічна Яніс (Пенелопа Крус), успішна фотографка, що завагітніла від одруженого коханця, і юна Ана (Мілена Сміт), яка стала жертвою зґвалтування, стають сусідками по палаті у пологовому будинку.
Сімейні та любовні негаразди героїнь, помилка медсестер, що нерозривно пов'язала їхні долі, здатні скоріше утримувати інтерес аудиторії, ніж викликати співпереживання, оскільки виявляються не надто правдоподібними та досить суперечливими.
Ближчою для наших співвітчизників може виявитися тема, що служить тлом для взаємин персонажів – розкопка масового поховання часів Громадянської війни, у якому спочиває дід однієї з героїнь, розстріляний фашистами.
Проблематика історичної пам'яті, яка щоразу піднімається у розмовах, дилема між заспокійливим та ілюзорним забуттям та болючим прийняттям травм минулого, страждань та злочинів, які були скоєні предками та співвітчизниками, видається дуже співзвучною аналогічним дискусіям у українському суспільстві.
Прем'єра стрічки відбулася на Венеційському кінофестивалі, де Пенелопа Круз здобула кубок Вольпі як найкраща акторка.
З 10 лютого
"Смерть на Нілі", режисер Кеннет Брана
Не задовольнившись ефектом від "Вбивства у "Східному експресі", Брана продовжує наближати пригоди Еркюля Пуаро до смаків та уявлень сучасної аудиторії, переносячи дію з простору фешенебельних транспортних засобів та готелів 1930-х у цифровий всесвіт супергероїв.
У його драматургічному і акторському рішенні, прикрашений вусами, які ретрогради порадили б приберегти для ролі Будьонного, геніальний бельгійський детектив став більше схожим на персонажа якщо і не марвелівських коміксів, то романів Яна Флемінга і Мікі Спіллейна, ніж книг Агати Крісті.
Після адаптації "Вбивства у "Східному експресі", що вийшло в 2017-му році, Брана звернувся до іншого визнаного шедевра письменниці, який виділяється виразністю образів, великою кількістю сюжетних ліній, злочинів і злочинців.
Сюжет картини відтворює літературний зразок: у пароплаві, що пливе водами Нілу, відбувається вбивство. А потім і ще декілька. Еркюль Пуаро, який, на жаль для невідомого лиходія, опинився серед пасажирів, береться відшукати вбивцю, перш ніж судно досягне пункту призначення.
З 17 лютого
"Носоріг", режисер Олег Сенцов
Картина про уродженця провінційного містечка, який у середині 90-х завойовує своє місце під сонцем з битою і автоматом Калашникова, виявляється захоплюючою і моторошною подорожжю на машині часу.
Перше пострадянське десятиліття постає тривалою агонією системи, яка, розвалюючись, хоронить населення під своїми руїнами.
Фільм показує, що першим вибралося з-під завалів на поверхню, що перетворило розвалини у будівельний майданчик, що зуміло зберегти і пристосувати до нових умов старі закони, яким нас намагаються підпорядковувати і тепер, коли вцілілі учасники війни, що вирувала на вулицях, змінили шкіряні куртки на костюми і прикрасили їх депутатськими значками.
У цьому процесі центральний персонаж, з усією своєю силою характеру, норовливістю і варварською доблестю залишається лише третьорядним учасником подій, які направляються законними спадкоємцями загиблої імперії.
На перший план оповіді, з усього скупчення йому подібних, його висуває здатність не діяти, але відчувати. І як у зображенні 90-х проглядають риси теперішнього, за натуралізмом оповіді, достовірність і жорсткість якої не має рівних у сучасному вітчизняному кінематографі, відчутний метафізичний вимір.
Хоча цей світ здається таким, що не відає ні Нового, ні Старого Завіту, тут все ж є не тільки золоті хрестики і татуювання з куполами, а й ангел, нехай і демонічно блідий, а його саркастичні репліки, що змушують співрозмовника стримувати пишномовність тону, пасували б Мефістофелю.
Є тут і Добрий Розбійник, який ще має повірити у спокутування і усвідомити, що для нього воно можливе тільки на хресті.
З 24 лютого
"Золото", режисер Ентоні Хейз
Дія фільму розгортається у недалекому і дуже похмурому майбутньому, в якому війна, що, очевидно, має глобальний характер, дісталася й до австралійського континенту.
Людська цивілізація перебуває на межі загибелі, проте справа все ж таки не зайшла настільки далеко, щоб золото не продовжувало бути втіленням земного багатства.
Двоє чоловіків (Зак Ефрон і сам Ентоні Хейз), що забралися у безлюдні, і тому, очевидно, поки що мирні місця, знаходять виступ величезного золотого каменю, що стирчить посеред пустелі, – таке собі диявольське сильце, що приваблює необережні душі.
Один із чоловіків вирушає на пошуки екскаватора, інший залишається охороняти знахідку. Денну спеку, майже нестерпну у цьому безводному краї, змінюють ночі, коли тільки хистке і вузьке коло світла від вогнища захищає героя від вовчих іклів. Однак ще більше він боїться зустрічі із собі подібним – і, можливо, справедливо.
Апокаліптична робінзонада Хейза, хоч і опинилася осторонь авторитетних фестивальних майданчиків, удостоїлася високих оцінок кінокритиків.
"Насолода", режисер Нінья Тюберг
Шведка Нінья Тюберг відома як авторка короткометражних стрічок, що зачіпають некомфортну соціально-психологічну проблематику і відрізняються їдкою іронією.
Повнометражний дебют Тюберг заснований на найвідомішій з її робіт, однойменному фільмі 2013-го року, який був представлений у короткометражних конкурсах безлічі фестивалів, включаючи Каннський та "Санденс", а потім неодноразово входив до різних прокатних збірок еротичного кіно.
У центрі оповіді дівчина з провінційного шведського містечка, яка вирушає до Лос-Анджелеса з мрією стати зіркою фільмів для дорослих.
Прагнучи відвоювати своє місце під променями прожекторів порноіндустрії, вона висловлює готовність працювати з екстремальним матеріалом.
Однак через усі труднощі, з якими їй доводиться зіткнутися, її здатність зберегти людську гідність та вірність друзям піддається найсерйознішим випробуванням.
Прем'єра фільму відбулася на кінофестивалі "Санденс", де "Насолода" заслужила високу оцінку кінокритиків.
Олександр Гусев, кінокритик, спеціально для УП.Життя
Більше про кіно:
"Дюна", "Веном-2" та "Гра в кальмара": які книги, фільми та серіали українці гуглили в 2021
Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.