Увійти в Будинок "Слово" через різні двері. Подкасти, настілка і паперова модель про Харківських романтиків
За три тижні прокату фільм Тараса Томенка "Будинок "Слово". Нескінчений роман" подивились понад 83 тис. глядачів. На цій хвилі зацікавленості біографіями та творчістю харківських митців Розстріляного Відродження, УП.Культура розповідає про цікаві проєкти на цю тему, що додадуть об’єму вашому сприйняттю тих легендарних постатей.
Два подкасти, настільна гра і паперова складанка дозволять не тільки почути про події того часу, а і відчути їх.
Проаналізувати Будинок: подкаст "Перефарбований Лис"
Подкаст "Перефарбований лис" – це своєрідне дослідження світогляду українців через літературу. Авторки проєкту освітянка Валентина Мержиєвська та психологиня Марія Діденко аналізують у випусках поведінкові сценарії героїв творів української класики, обговорюють особливості читацького сприйняття книжок і, звісно, намагаються краще зрозуміти авторів у їхньому історичному контексті.
За роки існування "Перефарбованого лису" авторки встигли записати вісім десятків випусків про твори укрліту від "Слова о полку Ігоревім" до віршів Стуса і майже сорок бонусів на дотичні теми з запрошеними гостями.
Першопочаткова концепція була побудована на дослідженні "програмних" книжок.
"Ми вирішили розібрати твори зі шкільної програми, бо вони є спільним місцем всіх українців", – пояснює Валентина Мержиєвська. "Навіть ті, хто не люблять читати, так чи інакше зустрічалися з творами з програми. Якщо самі і не читали, то чули про сюжети на уроках. Нам було важливо знаходити спільні риси, відображені у класичній літературі і присутні у сучасних українців".
Починаючи з восьмого сезону почали виходити за ці межі. Розбирати твори, які не увійшли до програми, їх спонукає бажання перевідкрити українську літературу для себе і для слухачів подкасту.
Звісно, своє важливе місце у цьому не-літературознавчому дослідженні зайняла і епоха зламу – 20-30-ті роки минулого століття. Чому творчість митців Розстріляного Відродження викликає стільки інтересу пересічних українців, розмірковує Валентина:
"Мешканці будинку "Слово" і їхні сучасники – це люди, які пережили національно-визвольні змагання, захоплення України більшовиками, вони мали досвід проживання екстремального насильства, війн. Той досвід, що і ми зараз переживаємо. Можливо, ніхто за півстоліття, не відчував такої спорідненості з цими авторами, як ми, живучи під час повномасштабного вторгнення. Не лише через війну, а й через кристалізацію національної ідентичності. Бо була ще Друга світова війна, але тоді українське питання лишалось на маргінесі. У 1920-ті ж, письменники різних політичних уподобань перевідкривали свою українськість. Окрім того, вони писали ще не реформованою українською мовою. Коли совєти вкорінились при владі, вони втрутилися в словники, шаблонізували мову. А читання текстів, написаних до цього, дуже збагачує лексикон, дає нам змогу тонше відчувати мову."
Подкасти про мешканців Будинку Слово відібрані на ютуб-каналі "Перефарбованого лиса" в окремий плейліст. Тут і сучасний погляд на патріотичну поезію Володимира Сосюри, яка з початку Великої війни значно більше відгукується більшості українців, ніж раніше. І про романтичні вірші Павла Тичини – поета, який вижив… ціною втрати себе. І про яскравий футуризм Михайля Семенка, цікавий і актуальний і сьогодні. І про авантурний роман мешканця кв.36 - Юрія Яновського "Майстер корабля" та химерну книгу Майка Йогансена "Подорож ученого доктора…". Є і аналіз життєствердних "Тигроловів" Івана Багряного, який хоч і не жив у Будинку Слово, але саме тут був арештований…
Проза Валер'яна Підмогильного і Хвильового з їхніми трагічними долями і яскравим спадком розібрана в декількох випусках. Валентина зізнається, що хоча їй цікава творчість всіх мешканців Слова, саме ці автори резонують особисто їй найбільше:
"Мені дуже відгукується Хвильовий. Таке відчуття, що є в мене спорідненість з його революційним світосприйняттям. Резонує стан високої їдеї, яка людину веде. Хвильового захоплювала комуністична ідея і йому довелося побачити те, яких потворних форм вона набула. На мою думку, саме втрата ідеї, яка веде, спричинила його самогубство".
Авторки "Перефарбованого Лиса" впевнені, що актуальність дослідження історії митців з будинку "Слово" неможливо переоцінити. Адже всі вони жили на піку українського відродження, яке, на жаль, було знищено. А ми сьогодні хоч і в жахливих обставинах, але проживаємо новий ренесанс. Для того, щоб він вистояв, для того, щоб зберегти зараз свою державність, мусимо знати історію і міцніше вкорінюватися в доробок наших класиків.
Зіграти в Будинок: настілка від Харківського ЛітМузею
А як щодо ідеї "зайти" в будинок "Слово" через… гру? Кілька років тому креативна команда Харківського літературного музею створила настілку "Будинок "Слово". Ідея у співробітниці ЛітМузею Марини Куценко виникла задовго до того.
"Коли я тільки прийшла працювати в ЛітМузей, це був період відкриття настільних ігор не як дитячих розваг, а як популярного способу проведення часу серед молоді", – згадує Марина. "У музеї на той час уже була сформована традиція "оживляти" екскурсії. Тож ідея створити щось такого плану виникла в нас майже одразу."
На гру "Будинок "Слово" Марину надихнув музейний експонат – список першого заселення будинку, де усі мешканці були розписані поквартирно і за під’їздами. Це просто просилося візуалізуватися в грі, в якій можна було б "ходити" цим будинком та знайомитися з його мешканцями.
Оригінальна карткова стратегія, чий прототип Марина Куценко створила з колегами, Ольгою Черемською та Наталією Руденко, має ігрове поле у вигляді плану будинку, кожна клітинка якого – чиясь квартира. На ній знаходяться картки-"досьє" на мешканця: фото, обкладинки книжок, автографи, історії, імена домашніх улюбленців тощо. У кожного гравця є місія, відповідно до якої він "ходить" цими квартирами, збирає та обмінює відповідні картки. Окремо додається буклет з історією "Слова".
Ця просвітницька настілка не тільки цікава, а й естетично приваблива. Марина Куценко розповідає, як склалося "обличчя" Будинку:
"Майже два роки ми грали в прототип "Будинку Слово", який виготовили самі, як уміли. Тоді не було й думки, що це буде видаватися якимось накладом і розповсюджуватися. Ми з Ольгою Черемською зробили комплект для вжитку в музеї, щоб супроводжувати наші заходи. Для оформлення взяли скани музейних експонатів, фрагменти вікон, цегли, стін з реальних фотографій "Слова" – така автентика була тоді для мене важливою".
У 2018 році за розробку дизайну взялася студія "Графпром". Від початкового задуму залишилось кілька принципових моментів. Один з них: для гри використовувалися переважно експонати з колекції ЛітМузею. Таким чином гра знайомить і з музейними фондами.
Гра дає можливість сприйняти більш об’ємно будинок Слово, відчути атмосферу 30-х, відкрити для себе нові грані життя відомих митців. А це далеко не тільки втрати, смерті та трагедії, впевнені її авторки.
"Мені взагалі незрозумілі ці штампи "трагічної сторінки", "камери попереднього ув’язнення", "крематорію" щодо будинку "Слово", – каже Марина Куценко. "Трагічною є чи не вся історія нашої країни. Період Розстріляного Відродження – особливо. То чи маємо ми говорити про два десятки років у розвитку нашої культури виключно в трагічному ключі? Чи вже час вийти з комплексу жертви й більше зосередитися на тому, що цінного зробили ці митці? Тоді виявиться, що вони були живими й веселими, любили жартувати й розважатися, переживали багато щасливих моментів і кумедних випадків та розповідали про них, у тому числі й у "Слові".
Ідея доторкнутися до життя цих людей через гру викликала активний відгук у українців. Весь наклад настолки наразі розповсюджений, а її авторки постійно отримують запрошення провести гру в різних містах країни.
Анонси сеансів гри в "Будинок "Слово" шукайте в інстаграмі музею.
Скласти Будинок: паперова модель від Насті Горнічар
А от художниця Настя Горнічар, майстриня тематичних моделей і складанок, сприймає історію будинку "Слово" як трагедію. Тому і її модель паперової складанки за мотивами цієї історії виглядає вельми драматично.
"Будинок "Слово" – символ нищення цілої культурної генерації посеред "дбайливо" зведених стін", – каже художниця. "Тому колірною гамою я хотіла підкреслити це відчуття безвихідності 1932-33 років: біль, кров, терор та небезпека. Зобразила хижих вовків на даху, щоб додати відчуття пастки, де навіть в тінях ховаються голодні вовчі щелепи радянської дійсності. Як писав Хвильовий в "Я (Романтика)" : "Це була дійсність — хижа й жорстока, як зграя голодних вовків".
З початку повномасштабного вторгнення художниця почала робити моделі "зранених" або знищених російською агресією пам'яток архітектури. В її доробку Чернігівська бібліотека, Лисичанська гімназія, будинок-музей Сковороди та інші значущі споруди. Отже коли будинок "Слово" у 2022-му пошкодила російська ракета, Настя вирішила, що має зробити і його арт-макет.
"З часом продовжувати саме цю серію ставало все важче морально, – зізнається вона, – тож я дозволила собі зайнятися іншими проєктами. Та коли побачила, що фільм про будинок "Слово" Томенка вийде в прокат, вирішила повернутися до цієї моделі та творчо доєднатися до загального зацікавлення темою."
Тим, хто бажає долучитися до "ручного" переосмислення історії, Настя надсилає pdf-файл, який треба роздрукувати на щільному папері. А далі за допомогою ножиць і клея самотужки створити з авторської викрійки складанку. Попит на модель будинку "Слово" приємно здивував художницю. Її аудиторія – це переважно жінки: "вчительки, котрі хочуть урізноманітнити свої заняття зі школярами, психологині, які бачать в моїх майстер-класах терапевтичний ефект, українки за кордоном, котрі хочуть оточити себе чимось «сенсовим» із дому та ті, хто просто любить майструвати. В цьому випадку Будинок Слово, винятком не став".
Замовити викрійку моделі Будинку Слово можна на інстаграм-сторінці художниці.
Почути Будинок: подкаст "Будинок Слово"
Журналістка і радійниця з Луцька Анастасія Передрій створила подкаст, присвячений легендарному харківському будинку і його мешканцям.
"Історія будинку Слово захопила мене під час роботи над іншими подкастами і радіопрограмами, де я також розповідала про нищення української культури та репресії проти наших митців", – каже авторка. "Тоді і виникла ідея зробити подкаст суто про мешканців будинку".
Для підготовки сценаріїв подкасту Анастасія опрацювала багато архівних джерел, читала спогади мешканців одне про одного. Стала в пригоді книга сина Миколи Куліша "Слово про будинок Слово", де той виклав все, що запам'ятав про сусідів. Прочитала журналістка і власне твори літераторів, про яких йдеться у випусках, для того, щоб обрати влучні цитати з їх творчості.
На стримінгових платформах можна послухати 15 епізодів подкасту "Будинок Слово". Перший і останній — це пролог та епілог, з яких можна дізнатися про тогочасне українське культурне життя, про те, чому для письменників цей будинок був розкішшю, хто туди оселився та інші факти для розуміння історичного контексту. А решта 13 епізодів — це історії про конкретних мешканців: Павла Тичини, Валер'яна Підмогильного, Леся Курбаса та інших. Сторітеллінг про біографії митців та їхні стосунки з сусідами по "Слову" має вставки влучних цитат з їх творчості, що дозволяє слухачу ще більше заглибитись у їх світ.
У героях подкасту його авторка Анастасія Передрій пропонує бачити не тільки класиків, а і живих людей: "Героїв подкасту я сприймаю як живих людей, які творили у непрості часи, яких переслідували муки совісті, які тримали баланс між тим, щоб писати правду, але бути надрукованими. Намагалась розповідати про особисті переживання, звички. Наприклад, із епізодів можна довідатися цікаві деталі, як-от чому Тичина і Йогансен мінялися квартирами чи як Епік у засланні придумав креативну абетку для сина".
Прослуховування подкасту "Будинок слова" допоможе дослідити цю тему глибше всім, хто зацікавився мешканцями будинка Слово після фільму. І головне — надихне на прочитання творів художників слова Розстріляного Відродження.
Як і всі інші проєкти, про які ми розповіли у цьому матеріалі.
