Переплавляти життєві історії в прикраси: як колишні айтішники стали володарами перстнів

Вікторія-Дико і Третій, майстерня Terium, – харківські ювеліри, які виплавляють в металі людські історії.

Кожна їхня прикраса – відображення чийогось життєвого досвіду. Вони годинами розмовляють з майбутніми власниками прикрас, аби впіймати те важливе, що людина хоче розповісти про себе світові.

Так з’являються каблучки зі шматочком вугілля чи арматури, текстурою асфальту чи дерева.

Наприклад, для друга, який постійно "пиляє" себе, Третій зробив зі срібла полотно пилки і cкрутив як кільце: при стисканні кулака зубці впиваються в шкіру і нагадують, що пиляти себе не варто.

А після розмови з музикантом вийшов перстень, який ніби передає гармонію шуму із візерунком звукових хвиль.

Вікторія-Дико і Третій у майстерні Terium

Майстрам Terium хочеться, аби люди через прикраси переосмислювали своє ставлення до речей, які в соціумі вважаються давно визначеними.

Наприклад, що таке маскулінна або фемінна прикраса, чому хтось досі вважає, що хлопці не можуть носити сережки у вухах?

А ще їм хочеться, щоб Харків знали і як місто майстрів і митців, місто обміну ідеями.

Саме тому стали частиною мейкерського середовища Yak.Today, яке розвивають резиденти відкритої майстерні "гараж хаб".

Тож їхня історія – ще одна з нашого спільного з Yak.Today циклу розмов про творців, які намагаються робити світ цікавішим і кращим.

В РАМКАХ ЦІЄЇ СЕРІЇ МАТЕРІАЛІВ ТАКОЖ БУВ: "Головне у виробі – емоція". Сергій Петров із Bob Basset розкриває таємниці ручної праці

До ювелірної справи йшли через стоматологію, ІТ, UХ-дизайн, культурні проєкти, роботу в барі та інше.

Ми поговорили з творцями про важливість людських історій, недоліки української освіти, важливість середовищ та пошук того, що захопить тебе настільки, аби кинути все, що було перед тим.

Знайти своє місто

Ми зустрілися із Третім та Вікою у їхній майстерні Terium Jewerly, розташованій у важливому та дещо прихованому місці – мистецьких підвалах Пушкінського в’їзду.

Дико народилася у Рівному, а Третій – у Луцьку, пожили трошки у Львові, Тернополі та Рівному, а зрештою переїхали до Харкова і стали його відданими євангелістами.

Дико народилася у Рівному, але закохана в Харків

Дико розповідає: "До 2013 року я фактично не бувала в містах Сходу і Півдня, а коли вперше приїхала в Харків, зрозуміла, що мені тут добре.

Ми перебиралися в Харків із дивним багажем.

У мене був щурик, якого я везла в металевому тубусі: поробила в ньому дірки, аби малому було чим дихати.

А у Третього в рюкзаку була сокира. Він її на якійсь зйомній квартирі знайшов, служила вірою й правдою, а дорогою загубилась..."

У Харкові, каже Третій, кожен може знайти місце під себе. А ще місто спокушає ритмом життя: він дає можливість не заганяти себе, але водночас дає драйв і активну діяльність.

Головне ж – тут є середовища, які допомагають реалізуватися. Як, наприклад, середовища мейкерів (такі як відкрита майстерня "гараж хаб", де пара зараз освоює роботу з деревом) та митців (як Пушкінський в’їзд, який зіграв одну з ключових ролей в їхній історії).

Третій переконаний: аби місто сприймалося рідним, потрібно більше людей зі спільними поглядами.

Бонус робітничих професій – можливість спокійно думати

У героїв довгий шлях до ювелірної справи і свої розчарування в українській вищій освіті.

Третій сміється, що на вибір його першої професії повпливав стокгольмський синдром: він ходив із брекетами і кожен візит до стоматолога мав вайб БДСМ-сесії, де пацієнту роблять боляче, та з часом він вчиться отримувати від цього дивне задоволення.

У щелепу вставляють лігатуру, сталевий дріт, і кожного разу цей дріт змінюють на більш пружний, щоб він сильніше натягнувся. Врешті йому стало цікаво, як такі штуки створювати.

Третій сміється, що на вибір його першої професії повпливав стокгольмський синдром

Після 9 класу Третій намагався вступити в медичний коледж на лікувальну справу, але батьки відмовились давати хабара за вступ. Тож через рік пішов у приватний коледж на зубного техніка.

"Там були класні спеціалісти, багато практичних занять.

Лабораторія не надто сучасна, але склад з матеріалами був заповнений. Це давало можливість вчитися на власних помилках, – пригадує він.

Але директор нам при вступі, по суті, збрехав. Він дивився дітям в очі і казав: "Це дуже затребувана професія. Вона потрібна всім, і високооплачувана".

А ти йдеш на практику до реальних зуботехніків і вони тобі кажуть: "Нє, технічні лабораторії перенасичені кадрами".

Тож варіантів було два: їхати далеко від місць, у яких є зуботехнічні спеціальності у вишах, або заплатити лабораторії, щоб тебе взяли на роботу, але не факт що надовго.

В РАМКАХ ЦІЄЇ СЕРІЇ МАТЕРІАЛІВ ТАКОЖ БУВ: Чути техніку: історія музиканта гурту Pur:Pur та стартапера Євгена Жебка

У пошуках медичної практики Третього занесло у Кузнецовськ (нині Вараш), красиве місто на півночі Рівненської області. Його будували з нуля у 70-х роках, аби обслуговувати Рівненську АЕС.

"Люди там працюють або на АЕС, або прибиральниками, або копають бурштин у лісах, – каже Третій.

Прибиральники тут замітають вулиці двічі на день, ти ходиш максимально чистим містом, праворуч від тебе п’ятиповерхівки, а ліворуч – Полісся.

Або ходиш у басейн: оскільки поруч ядерний реактор, теплої води багато.

Але робити нічого, молодь або вже втекла з міста, або стоїть в черзі у наркодиспансер.

Дороги до міста розбиті, це страшно ізолює його від світу".

В ювелірній справі, як і в майже будь-якому мейкерстві, ти бачиш кінцевий результат

Третій бачив, що працювати зубним техніком – це працювати щодня у колективі, який п’є на роботі: така собі перспектива на усе життя.

"Так звані "чесні робітничі професії" мають неабиякий бонус, просто ним не всі користуються, – це бонус рефлексії, – зазначає він.

У тебе є багато часу, коли ти можеш бути наодинці з собою і думати про щось. Проблема в тому, що думати часто боляче. Може, це основна причина, чому люди у цих професіях бухають.

От ти професіонал муляр-штукатур, ти починаєш думати, і розумієш "Господи, в мене ж стільки непропрацьованих питань, психологічно скалічили батьки, вчителі, вся система. Що з цим робити?"

З цим треба багато працювати, а тобі це неприємно, ти фруструєш, а потім намагаєшся ексапувати… і бачиш тільки один вихід – настоянка глоду.

Якщо ти хороший маляр-штукатур, то можна дорогим алкоголем ескапувати, але результат той самий".

Натомість Третій пішов вчитися на стоматолога в університет. Але, не закінчивши його, став... програмістом.

Увійти в айті

У Третього з ІТ складна історія. Вчителька математики заклала йому малому думку, що якщо ти не знаєш математику, то програмістом тобі не бути.

Хтось стає улюбленцем і його вчать, а хтось не стає і тому бунтує і шукає свій шлях, каже ювелір.

Згодом Третій наздогнав усе, що пропустив у школі.

Коли він учився на стоматолога, друг запропонував спробувати програмування. Виявилося, що це більше схоже навіть не на математику, а на лінгвістику.

Учився сам, потім на курсах – аби хтось допоміг структурувати знання.

Для Дико і Третього важливо не лише переплавляти історії людей у метал, а й ділитися досвідом

Дико ж хотіла піти на журналістику, потрапила на редактуру, а з початку роботи на різних культурних проєктах (Форум видавців, Фестиваль Ї, Фестиваль Фронтера) почала намацувати графічний дизайн.

Втомилася, спробувала працювати за барною стійкою – не сподобалося.

Пішла на курси, аби поняття дизайну якось розширити у своїй голові. Йшлося, зокрема, про UX-дизайн – це про конструктивний, глибинний підхід до будь-якого питання. Ці знання тепер теж відгукуються у роботі.

"Наші прикраси – це ж теж, певною мірою, про user experience, користувацький досвід. Історії у всіх різні, і їх треба впіймати і врахувати", – каже вона.

Досвід графдизайну в ювелірці, звісно, теж знадобився.

Далі у обох були традиційні ІТ-компанії і традиційне для сфери накопичення втоми й розчарування.

На якийсь рік роботи в ІТ Третій захотів мати особливий перстень. Сходив в один магазин, в інший, подивився на etsy і не знайшов що хотів.

Отут-то й починається нова історія.

Потрібно було в якийсь момент визнати, що це не хобі, а справа

Знайти своє гніздо

Історій про те, як люди звільняються з ІТ-компаній та починають створювати речі руками у середовищі мейкерів Yak Today накопичилося вже багато.

Третій каже, "це через те, що сфера романтизована: "Ти будеш працювати у неймовірних умовах, робитимеш ігри світового рівня, творчо себе реалізуєш…", а потім помічаєш, що малюєш оголених жінок для інтернет-казино, і за це хтось чомусь платить.

А де ж та самореалізація?".

Або є купа проектів, які не мають етапу завершення, можна один проект робити все життя. Відсутність готового продукту розчаровує.

В ювелірній же справі, як і в майже будь-якому мейкерстві, ти бачиш кінцевий результат.

В РАМКАХ ЦІЄЇ СЕРІЇ МАТЕРІАЛІВ ТАКОЖ БУВ: "Створити собі робоче місце". Історія засновниці етичного бренду одягу Наталки Найди

Третьому вистачило одного літа, аби навчитись працювати зі сріблом: далися взнаки зуботехнічні навички роботи з металом.

Але метали у зубній справі (сталь, золото) ведуть себе інакше, ніж срібло, тому Третьому потрібен був ментор.

По допомогу він звернувся до Віталія Кохана, який, як і багато харківських митців, орендує майстерню в підвалі будинку на Пушкінському в’їзді.

За роки (а митці "гніздяться" там приблизно з 1950-х) там створилося важливе комьюніті, де не лише обговорюють ідеї, тестують їх одне на одному, а й діляться технологіями.

Дає спільнота і взаємну підтримку – коли в чомусь зневірюєшся або просто не впевнений: це крута знахідка, чи ти вже зійшов з розуму.

"Без Кохана було б набагато довше, – зауважує Третій.

Можна, звісно, знайти на барахолці підручник із ювелірної справи, але варто мати людину, з якою можна порадитись: у процесі навчання ти завжди помиляєшся, а досвідчений майстер може тебе направити".

Усі перстні й браслети, як створює Terium Jewerly, – з історіями

Ще Третій радить читати англомовні ресурси: статті там набагато повніші і цікавіші, ніж "у кириличному інтернеті", на форумах багато справді корисних порад:

"Я намагався навчитися роботі із платиною і це було складно, бо у нас ніхто не ділиться інформацією по роботі з цим матеріалом, а та, якою діляться, суперечить сама собі.

А погуглив те саме англійською – і стало так добре! І так зрозуміло!"

Говорячи про важливість таких спільнот як тусовка Пушкінського в’їзду, Третій додає: "У Харкові так багато людей майструє щось, що було б круто, аби про Харків говорили ще й у такому ключі.

І треба цих людей знайомити між собою".

Зійтися з металом характерами

"Першим був навіть не перстень, я його не сплавлював, просто взяв стрічку срібла, зігнув, пробив дірку, вставив шматок міді, бо вона більш пластична, зробив заклепку.

І такий: о, якщо вдягнути на палець, то вже перстень! – сміється хлопець.

Другий я уже зробив майже такий як хотів. А от далі було складніше".

Почали з’являтися люди і їхні надзвичайні історії, якими хотілося ділитися, "дивіться, яке буває!" – ці історії стали втілюватися у металі.

Але потрібно було в якийсь момент визнати, що це не хобі, а справа.

"Якось я показав другові перстень, а він пішов в іншу кімнату, взяв 50 євро, поклав їх на стіл і сказав: "Я заберу в тебе цей перстень, від сьогодні ти не будеш їх робити безкоштовно і менше не береш", – пригадує Третій.

Дико каже, що це дуже примітна штука Харкова: людям подобається, коли довкола них хтось щось робить, і вони готові допомагати.

Третьому вистачило одного літа, аби навчитись працювати зі сріблом

Усі перстні й браслети, як створює Terium Jewerly, – з історіями.

Третій каже: "Історії – це базова штука. Ми любимо сюжетність та додавання логіки у світ. Люди розказують кльові історії зі свого життя. Ти працюєш і думаєш про них, проганяєш крізь себе".

Дико додає: "Люди, для яких ми робимо перстні, – вони нам близькі. Це виводить поняття прикрас із інтернет-магазину. Робить їх живими чи що".

Одна клієнтка Terium розповіла, що несподівана додана вартість для неї – розмови з Дико і Третім, які стають психотерапевтичними.

Каже – розмова з Третім дала їй можливість ніжного аудиту свого життя і повернула втрачене відчуття важливості її роботи.

Зараз Третій і Дико вчаться працювати з деревом

Для Дико і Третього важливо не лише переплавляти історії людей у метал, а й ділитися досвідом.

Тож хочуть перейти від Terium Jewerly до Terium Studio: створити місце, куди можна буде підтягувати інших майстрів і розширювати сферу діяльності.

"Мені подобається як працює "гараж хаб" та інші фаблаби, – каже Третій.

Про щось таке і нам йдеться: місце, де немає "учителів" і "учнів", ієрархії, а є відкрите джерело знань і всі мають доступ до нього".

У "гараж хабі" Третій і Дико вчаться працювати з деревом, із супроводом одного з резидентів, засновника "Маленького гаража" Юрека Якубова. Їх зближує бажання ділитися знаннями й навичками.

Розмову Юрека з Terium "Про перший перстень, зубних техніків та втечі з айті" можна послухати в циклі подкастів "Цей потяг".

Власне, якби Третій не прийшов до створення перснів, то перше, про що би думав, – це викладання: "Піти викладачем в якусь школу і вчити тих, хто нічого не знає, робити десь ті самі штуки, які вмію я. Викладання мене досі спокушає. Почнемо зі студії".

Поки ж майстри шукають нові інструменти. "Я мав досвід роботи із платиною, і це було щось неймовірне! Виявляється, метали мають свої характери, – зізнається хлопець.

Не хочемо зупинятися тільки на сріблі, бо кожен новий матеріал – це інший спосіб пізнання світу".

Олександра Кісель, спеціально для УП.Життя

Від автора: За кілька тижнів після розмови я прийшла до Третього та Дико вже з ідеєю власного персня мрії, і отримала його.

У ньому відобразився мій невеликий, але важливий для мене досвід волонтерства на археологічних розкопках і мій інтерес до минулого наших теренів. Мати на собі щось, що говорить саме про тебе, – це неймовірно.

Може, після чергового чаювання у Terium і сама спробую щось відлити: пробувати нове зовсім не страшно, особливо якщо знайти досвідченого ментора, який тебе чує.

Так, як Третій і Дико чують усіх, хто до них приходить.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".